«Хтось, або Водяне Серце»: займенник у пошуках себе

Вікторія Амеліна, Марія Фоя, Хтось, Або Водяне Серце, книжки про тварин, медузи, дитячі книжки, пошуки себе, як знайти себе, ідентифікація, біологія, філософські книжки, дитячі казки

«Хтось, або Водяне Серце» Вікторії Амеліної і Марії Фої – спроба філософської притчі про ідентичність. Медитативна і дещо меланхолійна – як вербально, так і візуально, – ця історія розповідає про медузу Хтося та його пошуки себе. «Добре знати, хто ти», – міркує ще-поки-Хтось на початку книжки – зрештою з’ясується, що це знання криється в імені головного героя, яке ми дізнаємося наприкінці. Імені «Водяне серце», яке герой навіть не обирає самостійно – замість нього це роблять інші. Один із як на мене дуже чітких сенсів, які витворює «Хтось», – дещо міфологічний: якщо ти маєш ім’я, ти пізнав власну сутність, раз і назавжди. Про те, що ідентичність є зокрема соціально сконструйованою та не лишається сталою протягом життя, історія про Хтося не говорить. Водночас, немов усупереч цій ідеї, Хтось (або Водяне Серце), майже як справжня self-made jellyfish, повторює американську мрію: «коли маєш мрію й багато працюєш – мрія обов’язково здійсниться».Вікторія Амеліна, Марія Фоя, Хтось, Або Водяне Серце, книжки про тварин, медузи, дитячі книжки, пошуки себе, як знайти себе, ідентифікація, біологія, філософські книжки, дитячі казки

Загалом, складається враження, що як філософське підґрунтя книжки, так і її фантастичний світ не до кінця продумані. Про це свідчить зокрема чимала кількість алогізмів: у мене як читачки виникли досить напосідливі, та не конче потрібні для розуміння сюжету питання, як-то «Як черепаха сягнула книжкової полиці?» або «Вони читали книжку в акваріумі й не замочили сторінок?». Хтосева вчителька пані Черепаха хоч і нагадує Алісину наставницю Казна-Що-Не-Черепаху, та ця алюзія на Керолів нонсенс також видається досить зайвою у книжковому світі «Хтося». Персонажі книжки також мають вибіркові поняття про світ: Хтось гадки не має, що він за істота, та знає, хто такі метелики чи що рослини прикуті до дна. Схоже, що всі знання про навколишній світ автори закликають шукати у книжках. Нехай якою привабливою видається така апологія книжок і читання, вона певною мірою звужує світогляд головного героя.

Вікторія Амеліна, Марія Фоя, Хтось, Або Водяне Серце, книжки про тварин, медузи, дитячі книжки, пошуки себе, як знайти себе, ідентифікація, біологія, філософські книжки, дитячі казки

До «Він назвав риб рибами, черепах черепахами, медузу Водяним Серцем, а себе Іваном» на останніх сторінках книжки дуже кортить додати біблійне «І бачив Бог, що добре воно».

У загалом досить реалістичному світі Самотнього чоловіка та його акваріума ці дріб’язкові деталі збивають із пантелику. Кожен фікційний світ неодмінно мусить мати логіку, яку читач може осягнути з тексту, та у випадку відносно короткого тексту «Хтося» мені не завжди вдавалося її простежити, а отже і «повірити» у цей світ, відчути емпатію щодо головного героя. У певну мить мені навіть було трохи шкода наївного Хтося — жертву драматичної іронії (dramatic irony): герой не знає, ким він є, натомість читач (у моєму випадку — читачка) знає це від самого початку книжки, зокрема завдяки блакитно-блюзовим ілюстраціям Марії Фої.


Вікторія Амеліна. Хтось, Або Водяне Серце / текст Вікторія Амеліна; ілюстрації Марії Фоя. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. – 36 с.

Ліза Гречанюк
Ліза Гречанюк

авторка, редакторка сайту Букмоль