Зубні тролі: «Хтозна-що, або Свято першого зуба»

тролі, ілюстрації, дитячі книжки, детские книги, Ґру Дале, Gro Dahle, кость лавро, хтозна-що, або свято першого зуба, різужться зуби, дорослішання

Герой повісті «Хтозна-що, або Свято першого зуба», яку створила норвезька письменниця Ґру Дале, номінантка на премію Астрід Ліндґрен 2014, належить до «чорних овечок» дитячої літератури. «Не таке» чортеня Бос, так само, як гидке каченя, Матильда, Малий Вовчик і Гаррі Поттер, почувається вигнанцем і диваком у родині лютих чортів. Йому несила ковтати живих черв’яків на обід, хочеться мати м’якеньку подушку, як у людей, замість спати на твердому каменяччі, а найгірше – ніяк не випаде перший молочний зубик, аби замість нього виросло жахнюче гостре ікло.

І, як часом трапляється, порозумітися герой може хіба з кимось одним з родини – у випадку Боса довіреною особою стає бабуня Бабаба, теж знана дивачка. Хоча ближче до кінця історії читач побачить, що навіть живучи під одним дахом, тобто в одній печері, можна майже не знати власної родини.

Малий Бос найдужче боїться, що назавжди залишиться «ненормальним» або ще гірше – з’ясується, що він – людина! Голос громади, тіток, дідусів, кузин, кузенів і сьомої води на киселі, виносить чортеняті незаперечний вирок:

Ти ба, який великий, а всі зуби ще цілі! Це неприродно. Ненормально. Соромно й ганебно.

тролі, ілюстрації, дитячі книжки, детские книги, Ґру Дале, Gro Dahle, кость лавро, хто-зна що, або свято першого зуба, різужться зуби, дорослішання

Чортеня Бос в оригінальному норвезькому виданні «Djeveltanna»

Нормальним, варто зауважити, у чортячій громаді заведено вважати таких, як Босів старший брат Бабан: пришелепуватий і жорстокий здоровило, якому за найбільше щастя є кинути когось слабшенького до гарячої сірки чи похизуватися новими іклами і гулями-ріжками. Начутий по вуха таких балачок, Бос найперше боїться не виправдати сподівання родини.
Даючи читачам змогу зазирнути до чортячого підземелля, Дале, водночас, не стомлюється пов’язувати все, що відбувається там, із подіями у надзем’ї:

[Чортенята-немовлята] просто заходжувалися криком кричати. І люди, які жили на поверхні землі, думали, ніби їм щось вчувалося, тож вони починали нервуватися й зчиняли сварки.

Читач досягає ефекту «очуднення», новизни, дивлячись на нудотно-звичні речі, на кшталт картоплини або м’яча, очима чортеняти Боса, який тільки й мешкав що під землею, однолітка орієнтовного/ї читача/ки. Маємо бути готові і до того, що ці звичні речі, у чортячому світі називаються інакше, як-от «підвальна дитина», тобто картоплинка:

Аж тут він помітив, що це була голова. Якась загадкова зморщена голова з двома витріщеними на нього очицями.

А ще це – привід малому читачеві відчути себе досвідченим і дорослим: це мале чортеня навіть не знає, що таке картопля!

Наостанок варто сказати трохи про ілюстрації до «Хтозна-чого»: Костеві Лавро вдалося створити симпатичних персонажів і майже занурити читача у світ чортячого підземелля. Одначе, навіть добрих ілюстрацій буває забагато, як у цьому випадку: на додачу до того, що кожна сторінка має «печерне» оформлення кутиків, на більш як половині з них є малюнок, часто – завбільшки з усю сторінку, лишаючи мало простору для власної уяви читача.

Книгу «Хтозна-що, або Свято першого зуба» хочеться порадити (крапка). Особливо «не таким» і тим, хто їх такими вважає. А загалом, це кумедна, прониклива, добре написана, перекладена і намальована історія про родину чортів, а разом з тим – і людей.

Ставимо 4 молі чудовій книзі-картинці

Ґру Дале «Хтозна-що, або Свято першого зуба». Пер. з норв. Галини Кирпи. Іл. Костя Лавро. – К.: Махаон-Україна, 2007. – 112 с.

Ліза Гречанюк
Ліза Гречанюк

авторка, редакторка сайту Букмоль