Книги з ігор: Бенкет зі злодіями

Elder Scrolls, Бенкет зі злодіями, Surfeit of Thieves, відеоігри, videogames, у що грати, найкращі відеоігри, огляди відеоігор, дмитро прокопчук

Великі ігри, які відтворюють цілі світи, напевно, були б дещо порожніми і надто неправдоподібними без власних книжок. Часом гравцю дають змогу лише побачити коротенькі – важливі для сюжету гри – уривки з великих древніх томів. Однак у деяких іграх книжки – це повноцінні окремі оповіді. Більшість (а їх налічуються десятки) книг у ігровому світі Elder Scrolls є такими. Здебільшого це анекдотичні історії, або жахливчики, які доречно було б розповідати у темному лісі біля багаття.

«Бенкет зі злодіями» (Surfeit of Thieves) належить до жахливчиків. Я не знаю його справжнього автора, однак, оскільки це переклад, я зобов’язаний послатися на оригінал. У світі Elder Scrolls цю оповідь написав Анііс Нору. Наскільки я можу судити, це був темний ельф.

Elder Scrolls, Бенкет зі злодіями, Surfeit of Thieves, відеоігри, videogames, у що грати, найкращі відеоігри, огляди відеоігор, дмитро прокопчук

«Виглядає цікаво», – сказав Індик, його очі звузилися, він спостерігав за чорним караваном, що рухався поступово до віддаленого замку. Барвистий, чужоземний герб прикрашав кожну карету, їхнє лаковане покриття відбивало світло місяця. «Як ти гадаєш, хто вони?»

«Вони, очевидно, заможні, – посміхнулася Гера, його спільниця. – Можливо, якийсь новий імперський культ, присвячений здобуттю багатства».

«Іди до міста і дізнайся, що зможеш, про цей замок, – сказав Індик. – А я подивлюся, чи зможу дізнатися щось про цих чужинців. Зустрінемося завтра ввечері на цьому пагорбі».

У Гери було два видатних уміння: відкривати будь-які замки та знаходити інформацію. На заході сонця наступного дня вона повернулася на пагорб. Індик прийшов годиною пізніше.

«Це місце зветься Альд Оліра, — пояснила вона. – Воно належить до Другої ери, коли група аристократів збудувала його задля захисту під час пошесті. Вони не хотіли, щоб хтось із хворого натовпу поширили серед них чуму, тому збудували досить складну, як на той час, систему безпеки. Звісно, вона здебільшого в руїнах, однак я маю добре уявлення які замки і пастки можуть і досі працювати. А що ти дізнався?»

«Мені пощастило значно менше, — скривився Індик. – Здається, ніхто не має жодної гадки про цю групу, навіть про те, що вони взагалі сюди приїхали. Я хотів було вже здатися, але в монастирі зупинився один пілігрим, його старші – відлюдники, які звуться Орденом Святого Едну. Я з ним поговорив якийсь час, і Паратеон – так його звали – сказав, що в них сьогодні вночі планується якесь ритуальне свято».

«Чи вони багаті?» — нетерпляче спитала Гера.

«До непристойності, якщо вірити Паратеону. Однак вони зупиняються в замку лише на одну ніч».

«Мої відмички зі мною, — підморгнула Гера. – Вдача нам посміхається».

Вона накреслила схему замку на землі: головна зала та кухні були поблизу брами, конюшні та зброярня – в задній частині будівлі. У злодіїв була система, яка досі ніколи не підводила. Гера знаходила шлях всередину замку та збирала всі коштовності, які могла, в той час, як Індик відволікав увагу господарів. Він дочекався, поки його спільниця не перелізе стіну, і пішов постукати у браму. Можливо, цього разу він прикинеться бардом або мандрівником, що заблукав. З такими дрібницями було весело імпровізувати.

Гера почула, як Індик говорить з жінкою, що підійшла до брами, але не могла розчути конкретних слів через відстань. Він точно справився: за хвилю вона почула, як відкрилися вхідні двері замку. У Індика є шарм, це вже точно, подумала Гера.

Лише окремі зі старих пасток у зброярні працювали, і лише окремі двері було зачинено. Безсумнівно, багато ключів давно загубилися. Хто б не відповідав за безпеку багатств Ордену, вони встановили кілька нових замків на дверях. Гері довелося повпрівати, щоби впоратися із хитромудрими засувами та гвинтами наново встановлених пасток, перш ніж вона змогла приступити до злому старих механізмів. Її серце билося у передчутті здобичі. Що би не було за дверима, воно повинно мати цінність, відповідну такій системі безпеки.

Elder Scrolls, Бенкет зі злодіями, Surfeit of Thieves, відеоігри, videogames, у що грати, найкращі відеоігри, огляди відеоігор, дмитро прокопчук

Коли двері нарешті тихо відчинилися, мрії злодійки втілилися в реальність. Гора золотих прикрас, древні чарівні реліквії, зброя незрівнянної якості, коштовне каміння розміром з її кулак, ряди дивних зіллів та старовинні сувої. Вона настільки була вражена побаченим, що не почула, як до неї ззаду підійшов чоловік.

«Ви, напевно, Леді Тресед» — почула вона голос за спиною і сіпнулася від несподіванки.

На вигляд це був монах у чорній сутані з каптуром, акуратно підшитій срібними і золотими нитками. Якусь мить вона не могла говорити. Це була одна з тих зустрічей, які полюбляв Індик, однак вона не змогла придумати нічого кращого, ніж кивнути головою з удаваною впевненістю.

«Боюся, я трошки заблукала», – проговорила вона.

«Я бачу, – засміявся чоловік. – Це зброярня. А проведу вас до бенкетної зали. Ми боялися, що ви не прибудете. Свято майже закінчилося».

Гера пройшла за монахом через внутрішній двір, до подвійних дверей бенкетної зали. На гачку біля дверей висіла сутана, подібна до тої, яка була на монаху. Він передав її Гері з приязною посмішкою. Вона вдягла її та постаралася зімітувати монаха, накинувши каптур на голову перед входом до зали.

Смолоскипи освітлювали фігури за великим столом. Кожен із гостей був вбраний у подібну чорну сутану, що приховувала всі риси. З вигляду столу, бенкет було завершено. Пусті тарілки, підноси та бокали заповнювали всю площу столу лише з дрібкою решток їжі. Напевно, Орден довго постився, подумала Гера. На мить їй стало навіть шкода бідну Леді Тресед, яка загубилася десь і втратила нагоду добряче попоїсти.

Elder Scrolls, Бенкет зі злодіями, Surfeit of Thieves, відеоігри, videogames, у що грати, найкращі відеоігри, огляди відеоігор, дмитро прокопчук

Єдиною незвичною річчю був гігантський позолочений пісочний годинник, що стояв у центрі столу. Пісок в ньому відраховував останні хвилини.

Всі люди виглядали подібними, однак хтось куняв, хтось весело базікав із сусідами, а один із гостей грав на лютні. На лютні, яка належала Індику, помітила Гера. Також вона зауважила перстень Індика на пальці цього гостя. Вона раптово відчула вдячність за змогу сховати своє обличчя під каптуром. Можливо, Індик подумав, що це вона і що вона облажалася.

«Тресед», — оголосив молодий чоловік перед збором, і всі одночасно повернулися до неї та зааплодували.

Члени Ордену, які були при тямі, підвелися, щоби поцілувати її руку та відрекомендуватися.
«Нірдла».
«Суелец».
«Келйар».

Імена ставали все дивнішими. Нетиповими для тієї місцевості.
«Тоніоп».
«Тілітс».
«Ноетарап».

І тут вона зрозуміла, і не змогла втриматися від сміху. «Ясно. Це все навпаки. Ваші справжні імена – Алдрін, Целеус, Райлек, Поінот, Стіліт і Паратеон».

«Звісно, — сказав молодий чоловік. – Чому б вам не присісти за стіл?»

«Кат, — пожартувала Гера, вловлюючи дух бенкету і займаючи вільний стілець. – Я так розумію, що коли весь пісок у годиннику висиплеться, перевернуті імена стануть знову нормальними?»

«Саме так, Тресед, — сказала жінка, що сиділа поруч з нею. – Це одна з невеличких забав нашого Ордену. Цей замок видається достатньо іронічним місцем для нашого свята – його створили задля оборони від жертв чуми, які були своєрідними ходячими мерцями».

Elder Scrolls, Бенкет зі злодіями, Surfeit of Thieves, відеоігри, videogames, у що грати, найкращі відеоігри, огляди відеоігор, дмитро прокопчук

Гері стало млосно від запаху смолоскипів, вона випадково наштовхнулася на чоловіка, який сидів поруч з нею. Він упав обличчям на стіл.

«Бідний Авартс Ашреп, — сказав ще один гість і спер сплячого назад на спинку стільця. – Він дав нам так багато».

Гера підвелася і почала непевно ходити залою у пошуках вхідної брами.

«Куди ви йдете, Тресед?», — спитав чоловік, чий голос звучав насмішливо.
«Мене звуть не Тресед, — промовила вона тихо і узяла Індика за руку. – Вибачай, партнере, треба йти».

Остання піщинка у годиннику впала і чоловік зняв свій каптур. Це не був Індик. Це взагалі не була людина, лише гротескно розтягнута пародія на людину із голодними очима і широчезним ротом, наповненим бивнеподібними іклами.

Гера від страху знову наштовхнулася на того, кого раніше назвали Авартс Ашреп. Його каптур злетів назад, відкриваючи бліде, безкровне обличчя Індика. Злодійка закричала, коли вони на неї на кинулися.

В останній момент, Гера нарешті прочитала ім’я загубленої гості правильним чином.

Дмитро Прокопчук
Дмитро Прокопчук

журналіст, ігрознавець, політичний консультант