Ігровий топ: три інді-гри, що надихають

the best videogames indie games, to the moon, undertale, papers,please, ігри, інді-ігри, інді-культура, популярні віеігри, у що грати, розваги, ігри для підлітків

Інді — термін, яким позначаються мистецькі рухи й напрямки, незалежні від мейнстриму.

Дякую, Вікіпедіє. Тепер можна і почати.

Останнім часом інді-культура надзвичайно стрімко розвивається у нашому суспільстві. Вона подарувала світові сотні тисяч геніальних творців у різних напрямках, які, можливо, у будь-який інший час нашої історії були б звичайнісінькими аматорами.

Окремим широким пластом інді-культури є, певна річ, відеоігри. Саме інді-культура колись подарувала нам таких гігантів ігрового світу, як от Minecraft та Super Meat Boy. Кожна з цих ігор була створена лишень однією (!) талановитою людиною, одначе перевершила успіхи безлічі тогочасних, над якими працювали величезні розробницькі студії.
Досягнення Minecraft, Super Meat Boy та інших подібних ігор свого часу надихнули багатьох на роботу над власними проектами, що остаточно закріпило культуру інді в сфері відеоґеймінгу.

…задля досягнення своєї мрії не треба мати купу грошей та хороші зв’язки — тільки палку енергію та завзяття.

Цей топ складається з ігор, котрі були створені хисткими талановитими людьми на одному лише ентузіазмі. Своїм прикладом вони вкотре показали, що задля досягнення своєї мрії не треба мати купу грошей та хороші зв’язки — тільки палку енергію та завзяття. Графіку в цих іграх, звичайно, не можна поставити в один ряд із якимись Battlefield чи GTA. Проте в них є одна річ, якої не знайдеш в ультра-реалістичних 3D шутерах. Душа.

Підземна легенда

Що ж… Це не зовсім те, на що я очікував… Але… Проте я все одно вірю в тебе! Ти можеш стати краще! Навіть якщо тобі так не здається! Я… Я обіцяю.

На розробку Undertale у Тобі Фокса пішло три роки. Амбітний та впевнений, Тобі був одночасно і сценаристом, і композитором, і програмістом своєї гри. Лише з дизайном деяких персонажів та персонажок йому допомагала людина з нікнеймом Теммі Чанґ  (Temmie Chang).

Дуже довго Тобі Фокс був відомий лише у вузьких колах як автор деяких композицій до веб-коміксу Homestuck. Але у 2014 році він розпочав збір коштів на створення Undertale на краудфандинговій платформі Kickstarter. Саме тоді Фокс, аби гравці могли зрозуміти, якою буде майбутня гра, показав світові демо-версію свого витвору, яка одразу ж припала усім до душі. Врешті-решт, по закінченню кампанії, замість запрошених $5000, люди пожертвували п’ятдесят — у десять разів більше, ніж автор того очікував! І вже 15 вересня 2015 року на платформі Steam з’явилася готова відеогра.

Сюжет гри розповідає про те, що колись давно на Землі жили дві раси: монстри та люди. Проте одного разу між ними спалахнула війна, перемогу в якій здобули останні. Семеро найвеличніших людських магів закрили монстрів у Підземеллі за допомогою закляття Бар’єр. Єдиним входом у Підземелля є невеликий отвір у горі Еботт. Через багато років після закінчення війни у цей отвір ненароком падає людське дитя, тобто гравець. Тому головне завдання — дослідити світ монстрів, познайомитися із його мешканцями (котрі, до речі, виявляються зовсім не такими злими й кровожерливими, як про них розповідали люди) та знайти з нього вихід.

Undertale особлива тим, що надає гравцю вибір: убивати чи бути милосердним. Саме тому гра має аж три кінцівки, які залежать від дій гравця. Однак, не зважаючи на те, що гра дає змогу бути вбивцею, вона несе ідею, що шлях насильства і кровопролиття — зовсім не той, який потрібно обирати. Крім того, переконувати у цій думці Undertale вдається навіть через музику.

Щодо музики, то саундтреки – одна з багатьох, на думку гравців, переваг Undertale, яка просто не може не справити враження.
Прослухати декілька композицій з гри можна тут.

Ваші документи, будь ласка

Лукас Поуп — американець, якому певний час довелося прожити в Японії. Під час міжнародних поїздок він зазнавав достолиха проблем і труднощів: прикордонники по десять разів перевіряли його документи й постійно кидали на Лукаса прискіпливі погляди, чим змушували його ніяковіти та почувати себе незручно.
Коли Поуп повернувся на батьківщину, під враженням від такого досвіду він створив відеогру «Papers, Please», що з англійської перекладається як «Документи, будь ласка».

Сюжет гри розгортається у вигаданій тоталітарній країні під назвою Арстоцька у 1982 році. Після десятиліть «залізної завіси» Арстоцька наважується відкрити свої кордони. Гравцеві — працівнику контрольно-пропускного пункту, доведеться перевірити чимало документів людей з усього світу, яких об’єднує лишень одне: бажання перетнути кордон Арстоцьки.

Із кожним ігровим днем вимоги до прикордонника стають дедалі складнішими — доводиться вдивлятись у просто на-а-а-а-айдрібніші деталі, пихтіти та докладати неабияких зусиль на огляд тільки ОДНОГО іноземця; проте місцева атмосфера та захопливі міні-сюжетіні лінії вже не відпустять гравця доти, доки доки гру не буде остаточно пройдено.

На місяць

Гра «To The Moon», розроблена інді-студією Freebird Games під керівництвом Кана Ґао, свого часу викликала справжній фурор у світі відеоігор.
У далекому 2011-му ще не існувало чарівливих інді-ігор з глибоким сюжетом, отож To The Moon стала першопроходицею.

Як пояснити, чому вона розкішна, без спойлерів?
саме так відгукнулося про «To The Moon» інтернет-видання Eurogamer, яке оцінило гру у 9/10.

У центрі сюжету «To The Moon» — історія про двох учених, докторку Єву Розалін та доктора Ніла Воттса. Ніл та Єва працюють у компанії під назвою «Зиґмунд», яка займається вельми незвичайною справою: вона дає людям шанс прожити абсолютно інше життя. Ні, «Зиґмунд» це зовсім не реабілітаційний центр, а науково-дослідницький. Компанія винайшла технологію, що дозволила створювати синтетичні спогади, котрі міцно закарбовуються у мозку пацієнта, через що він починає вважати їх справжніми.

Однак через те, що новоутворені спогади викликають незворотні зміни у свідомості пацієнта, подібну послугу дозволено замовляти тільки людям на смертному одрі, задля виконання їхнього останнього бажання.

Технологія вимагає присутності лікарів у свідомості пацієнта, яка реконструюється в інтерактивні сцени. Вчені поступово занурюються все глибше і глибше у спогади, аж поки не знайдуть «відправний пункт», що дозволить їм досягнути цілі.
У Єви та Ніла черговий виклик, цього разу від старого на ім’я Джонні, що живе на узбіччі. Проте Джонні має досить нетипове та дивне бажання, яке він сам не може пояснити — Джонні хоче полетіти до Місяця…


Кожна із цих трьох історій особлива та приваблива по-своєму. Проте усіх їх об’єднує одне: вони були створені не з розрахунком на успішну комерцію, а задля творчості та донесення певних ідей.
Ви можете досхочу напуватися накрученими екшенами із купою вибухів, проте щойно ви проведете бодай 15 хвилин у подібних інді — ви зрозумієте, чому відеоігри це, безперечно, мистецтво.

Діонісій Виноградов
Діонісій Виноградов

автор рубрики "Teen Review"