Дитячий постмодерн: Хто і навіщо поламав казки?

казки, що читати дітям, поламані казки, червона шапочка, казка про трьох поросят, джон сьєжка, лейн сміт, постмодерні книжки, постмодерн, дитяча література, казки про тварин, критичне мислення, емпатія, сірий вовк

Якщо ви ніколи не чули про “поламані казки”, ми вам трошки заздримо. Бо це значить. що ви, а, може, і ваші діти теж, маєте чудовий шанс уперше відкрити для себе ці та інші так звані постмодерні казки. А це, повірте нам, неабияке захопливе відкриття.

_______

Термін походить від англійського “fractured fairy tales”, що буквально значить “зламані казки”. На перший погляд може здатися, що з “поламаними казками” щось негаразд, бо вони ж “зіпсуті”. Та саме поламаність, фрагменованість і неканонічність цих постмодерних текстів дозволяє нам, читачам, отримати вишукану насолоду від читання. Перші такі тексти з’явилися наприкінці минулого століття у Сполучених Штатах і мали на меті не тільки розважати читачів пародіями на класичні казкові сюжети та мотиви, але й створювати нові актуальні для сучасності смисли. Однією з перших побачила світ книжка-картинка “Правдива історія про Трьох Поросят” (The True Story of the Three Little Pigs, 1989) письменника Джона Сьєжки (Jon Scieszka) й ілюстратора Лейна Сміта (Lane Smith), яку ми неодноразово читали у літклубі Букмоль. “Правдива історія” та інші постмодерні книжки вирізняються з-поміж традиційної дитячої літератури не лише оригінальністю оформлення чи ілюстрацій, а насамперед світоглядно. Чим саме?

Постмодерні казки не повчають

«Народна мудрість», на яку начебто багаті фольклорні казки та яка начебто корисна для дітей – це не про поламані казки. Навіщо моралізувати, якщо можна іронізувати? Автори постмодерних текстів не прагнуть навчити читача жити, донести крихти істини чи нав’язати свою правду: їхня мета – розважити. І читання книжок “лише задля розваги” аж ніяк не є гаянням часу. По-перше, читаючи лише “корисні” книжки, складно щиро полюбити читання — тож поламані казки готові будь-якої прийти на допомогу та порятувати вас від читацької нудьги. По-друге, постмодерні книжки та їхні “перевдягнені” герої спонукають переосмислити класичні сюжети й традиційне казкове добро та зло. Скажімо, “Троє маленьких вовків” Євгеніоса Тривізаса та Гелен Оксенбері змушують нас на мить засумніватися, хто в історії про вторгнення у приватне помешкання хороший, а хто — поганий. Якщо намалювати вовків маленькими і пухнастими, а порося — величезним і неохайним, кому ми симпатизуватимемо тоді?

…приміряючи по черзі, то червоний капелюшок, то рицарські обладунки, то драконячий хвіст, читачі вчаться співпереживати різним персонажам, не залежно від того, чи вони мають багато спільного, чи геть нічого.

казки, що читати дітям, поламані казки, червона шапочка, казка про трьох поросят, джон сьєжка, лейн сміт, постмодерні книжки, постмодерн, дитяча література, казки про тварин, критичне мислення, емпатія, сірий вовк

Постмодерні казки ламають, обігрують і перевертають стереотипи догори дриґом

Великий добрий Вовк і Лихе Порося? Чом би й ні. Сплячий принц і принцеса, що рятує коханого з драконячого полону? На здоров’я! Поламані казки наочно демонструють безглуздість суспільних норм і штампів “перевдягаючи” персонажів і змушуючи їх помінятися ролями. Це чи не найкраща протидія рожево-принцесовим і блакитно-принцевим книжкам, які Букмоль не стомлюється деконструювати. До того ж, приміряючи по черзі, то червоний капелюшок, то рицарські обладунки, то драконячий хвіст, читачі розвивають емпатію — вчаться співпереживати різним персонажам, не залежно від того, чи вони мають багато спільного, чи геть нічого.  

Саме лише пародіювання популярних казкових сюжетів уже втягує читача до процесу активного читання…

Постмодерні казки залучають читача до читання

Звучить наче парадокс, чи не так? Але у тому то й річ, що чимало традиційних дитячих книжок не залишають простору для читацької уяви та до-осмислювання – сюжет і персонажів просто та зрозуміло описано й намальовано. Та варто лише поглянути на будь-яку поламану казку, як в око впадають детальні ілюстрації, що рясніють десятками дрібниць, про які у тексті не згадано. Або ж ілюстрації геть суперечать текстові казки – кому ж спантеличеному читачеві вірити у такому разі? Саме лише пародіювання популярних казкових сюжетів уже втягує читача до процесу активного читання: щоби зрозуміти гумор “Правдивої історії”, читач має спершу знати (і пригадати) канонічну історію про трьох поросят.

Спонукайте дитину мислити поза шаблонами, бути креативною і критично сприймати надруковане у книжці.

Іншими словами та замість висновків: читати поламані казки може бути трохи лячно, та неймовірно захопливо і завжди несподівано. Якщо вам іще не пощастило натрапити на хорошу постмодерну книжку, можна завжди “поламати” казки самотужки. Читаючи разом із дитиною звичайну “Попелюшку” чи казку про нещасливого молодшого брата, спробуйте поставити несподівані запитання: чи мачуха однозначно лиха, а героїня історії — однозначно хороша? Спробуйте поміняти персонажів ролями чи перевернути “біле” на “чорне” та навпаки. Спонукайте дитину мислити поза шаблонами, бути креативною і критично сприймати надруковане у книжці.

 

Ліза Гречанюк
Ліза Гречанюк

авторка, редакторка сайту Букмоль