Чи існує Мері Попінс, або Про «15 табу для мамусь і татусів»

порадники для батьків, виховання дітей, література для батьків, 15 табу для мамусь і татусів, Видавництво Старого Лева, дитина як Інший, батьківство, parenting, parenting manual, motherhood, fatherhood, parenting advice

Букмоль і далі говорить не лише про дитячу літературу, а й дітей у культурі та книжках, створених не для чи не тільки для дитячої аудиторії. Ми вже писали про найтривкіші стереотипи про дітей і дитинство, образи дітей-жертв у соціальних кампаніях, а нині поговоримо про те, як бачать дітей порадники для батьків, зокрема «15 табу для мамусь і татусів, або Батьківські помилки з любові до дітей» Лариси Шрагіної.

порадники для батьків, виховання дітей, література для батьків, 15 табу для мамусь і татусів, Видавництво Старого Лева, дитина як Інший, батьківство, parenting, parenting manual, motherhood, fatherhood, parenting advice

Уже з перших сторінок книжка «15 табу для мамусь і татусів», що вийшла цьогоріч у «Видавництві Старого Лева», дає читачеві кілька ґрунтовних установок щодо батьківства і родини. Саме слово «табу» натякає, що існують «хибні» способи виховання дітей. Щоправда, говорить назва книжки, батьківські помилки спричинені любов’ю до чад, а не, скажімо, незнанням або, Боже збав, нелюбов’ю, тим само знімаючи з батьків частину відповідальності.

Дізнатися більше про те, ким за покликанням або професією є авторка книжки, яка визначає «правильність» батьківства, є доволі складним завданням. Звертаючись в анотації до «нас, батьків» авторка прагне встановити контакт із читачем, та навіть із післямови-відгуку на книжку, мені не вдалося зрозуміти, які засновки — психолога, педагога, мами тощо — вона має.

Але те, що я можу відчитати у тексті «15 табу», крім самих правил і батьківських «помилок», то це як авторка конструює образ дитини. Під цим я маю на увазі той абстрактний образ, який авторка витворює щоразу як характеризує абстрактну «дитину» чи дітей загалом, дітей як суспільну категорію. Приміром, коли говорить, що «[д]итина – теж людина, якій притаманне почуття власної гідності» (курсив мій, ст. 25). Вживаючи «теж», тут та у чималій кількості інших випадків, авторка створює дитину як Іншого, як відмінну від дорослої людини істоту, з власними «звичками» і поведінкою.

«дитина – теж людина, якій притаманне почуття власної гідності»

Так, пишучи про погану поведінку дітей, авторка зазначає, «[ц]ікаво, що поведінку дорослих, яка нам «не подобається», зумовлено тими ж таки причинами!» (ст. 20). Немов би з подивом, авторка зазначає, що «наслідки свого гніву дитина теж планує, опираючись не на логіку, а на почуття» (курсив мій, ст. 11), що ймовірно має вирізняти її з-поміж інших людських створінь. Хай як хотілося б відчитати бодай легку іронію у цьому та інших твердженнях, авторський тон загалом видається серйозним і повчальним, гармоніюючи з назвою серії, у якій видано книжку, – «Школа мудрих батьків».

На додачу до згаданого вище, згідно з «15 табу» дитина – істота, що безумовно і понад усе потребує батьківської любові: «прагнення любові – найголовніша їхня [дітей] потреба» (ст. 6). Власне, «батьківська безумовна любов» – чи не єдиний чинник, що об’єднує всіх дітей світу. Виразно романтичними барвами авторка змальовує, як «дітям для життя доконче вдихати безумовну батьківську любов» (ст. 6), не лишаючи шансів на щасливе життя тим дітям, які позбавлені цієї любові чи й батьків.

порадники для батьків, виховання дітей, література для батьків, 15 табу для мамусь і татусів, Видавництво Старого Лева, дитина як Інший, батьківство, parenting, parenting manual, motherhood, fatherhood, parenting advice

У жанрі порадників для батьків «15 табу» є одним із не численних зразків в українській літературі, тож поява книжки є втішною. Тим більш важливим є критично поглянути на цей текст, те, як він презентує дітей батькам-читачам, та й образи батьків — самим батькам.

Що мене зачепило у «15 табу» та спонукало переважно зосередитися на вадах книжки, то це її безапеляційність і «авторитетність». Про першу рису вже йшлося на початку статті, про другу свідчать загальна тональність книжки та не досконалі звертання до авторитетів. Авторка побіжно згадує, наприклад, «Кетрін Кволс, фахів[ця] із виховання дітей» (ст. 15) без належного покликання, не даючи читачеві змогу відшукати книжку Кволс і на власний розсуд оцінити її авторитетність. По-друге, це звертання імпліцитно стверджує, що «фахівці з виховання дітей» існують.

Певною мірою ця фраза характеризує всю книжку, написану «фахівцями» для «не фахівців». Та навіть побіжно уявивши собі неосяжно різноманітну групу всіх дітей на світі – представників і представниць різних культур, соціальних класів, релігій, гендерів; дітей різного віку, підлітків і дітей із особливими потребами тощо, – мені здається, що ця «посада» є надзвичайно ілюзорною. Чи Мері Попінс таки існує?

Ліза Гречанюк
Ліза Гречанюк

авторка, редакторка сайту Букмоль