“Монстри посварилися”: книжка-картинка про справжню дружбу

Monsterbråk, Монстри посварилися, Skrímslaerjur, Monsterbråk, Áslaug Jónsdóttir, Kalle Güettler, Rakel Helmsdal

Книжкові монстри здатні аж ніяк не тільки лякати своїх читачів, але й допомогти їм розібратися у власних почуттях і показати, що люди – геть як монстри. Великий і Малий монстри – саме такі герої книжки-картинки «Монстри посварилися» фарерської авторки Ракель Хельмсдал (Rakel Helmsdal), шведського автора Калле Гюеттлера (Kalle Güettler) та ісландської художниці Áslaug Jónsdóttir. Малому читачеві легко асоціювати себе з одним із персонажів, особливо Малим монстром, попри їхню «нордичність», зубастість і волохатість. Однією з причин є те, що автори приділяють увагу не так сюжету, як цілком людськими переживанням персонажів, які читач напевно відчував бодай раз у житті.

Історія починається з того, що Малому та Великому монстрам нудно: малювати не хочеться, риболовля набридла, тож вони вирішують пограти у класи. Сварка і традиційний обмін «компліментами» починається з того, що Малий монстр сміється з другової незграбності. Щодалі монстри перекидаються словесними обрáзами, то далі збільшуються і наближаються до читача на ілюстраціях, нагнітаючи напругу.

Аж тут – кульмінація: Малий монстр, у якого геть вичерпався запас дошкульностей, зацідив Великому просто кулаком в око. Великий монстр скрикнувши тікає, а Малий знову зменшується майже на очах – йому стає соромно, самотньо і страшно. Та страшно не за себе, а за друга: Малий монстр, наділений неабиякою фантазією, тепер підсиленою почуттям провини, (як часом чимало читачів історії!) уявляє найстрашніші речі, які через нього неодмінно трапляться з Великим. Адже через травму, Великий монстр може потрапити до лікарні, осліпнути чи й померти – гадає Малий монстр. Через усі переживання йому самому цілісіньку ніч болить живіт і сняться жахи.

Та вгадайте, кого Малий монстр зустрічає наступного ранку? Великого монстра з синцем навколо ока, та живого і навіть доволі щасливого. Сварку забуто, мир відновлено, а бути друзями двоє монстрів і не припиняли – так буде і надалі, хай як сильно вони полаються наступного разу. На це натякає фінал книжки, лишаючи читача втішеним і впевненим у тому, що він має право помилятися, пробачати і бути пробаченим.

Kalle Güettler; Rakel Helmsdal; Áslaug Jónsdóttir «Monsterbråk», Kabusa Böcker, 2013

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Усі персонажі, навіть засновані на реальних людях, вигадані. Усі приклади наведені для роз’яснення тих чи інших ідей, а не для того, щоби бодай якось зачепити чи образити авторів.

Гортаючи, розглядаючи та навіть читаючи дитячі видання, дорослі рідко замислюються про те, що такі книжки можуть завдати якоїсь шкоди їхній дитині. Адже з усіх можливих літератур дитяча – з усіма цими симпатичними звірятками та дитятками, з усіма чарівними створіннями, фантастичними світами та дивовижними пригодами – видається нам найбільш невинною. Власне, саме тому, обираючи книжки малюкам і школярам, більшість звертає увагу насамперед на якість видання та естетичну складову: поліграфія, кольори, дизайн, стиль ілюстрацій і тексту, відсутність граматичних помилок тощо. Красива книжка з цікавою темою? Беремо! І це, звісно, краще, ніж нічого, але є одне чимале але. Річ у тім, що, як ви вже, сподіваюся, здогадалися, в тихому болоті чорти водяться, а в наймиліших дитячих виданнях часом криються такі підводні камені, об які можна зламати не лише зуби, а й голову. Жодна книга, хоч би якою простенькою вона не видавалася, не вільна від ідеології. Байдуже, чи прагне вона закріпити систему переконань, що вже панує в культурі, чи кидає їм виклик, вона завжди накидає ідеологічні тенета на своїх читачів, оскільки ідеологія лежить в основі самої мови – як вербальної, так і візуальної.

Що таке ідеологія?

З літературознавчої точки зору будь-який текст, особливо ж художній, має ідеологічне підґрунтя. Це зовсім не означає, що кожна книжка – зброя в руках партії (хоча відкидати політику з поля зору також не варто). Таким ідеологічним підґрунтям може бути система цінностей, переконань, страхів, поглядів, кожна з яких тісно пов’язана з концептом влади. Адже, якими б незаангажованими ми собі не здавалися, навіть у наших свідомостях якась система цінностей завжди є панівною, а тому впливає не лише на те, як ми сприймаємо світ і себе, а й на те, що та як робимо, чого прагнемо, як та для чого живемо.
Як же ж побачити цю ідеологію у книжках? Варто просто уважніше вдивитися, вчитатися та вдуматися: всі ці цінності та переконання проявляються в мові – у словах і зображеннях, які ми бачимо на сторінках книги, або ж у тих словах і зображеннях, яких там немає (так-так, відсутність може бути дуже й дуже промовистою). Але майте на увазі, що нам значно легше помітити ідеологію, яка суперечить нашій. Коли ж ми занурені в неї, вона стає для нас майже невидимою і ми її геть не помічаємо.

Однією з ґрунтовних змін у критичній думці останніх двадцяти років стало прийняття того, що ідеологія не є окремим концептом, який “доносить” текст, а що тексти неуникно просочені ідеологіями. Це усвідомлення не відразу усталилося, зокрема щодо дитячої літератури, яка назагал по досі видається “невинною” та вільною від гендерних, расових та інших упереджень або свідомо маніпулятивних смислів.
Пітер Хант, дослідник дитячої літератури, літературознавець

Висновок із усього сказаного вище такий: жоден літературний текст, а отже й жодна дитяча книжка, не вільний від ідеології. Та не поспішайте бити на сполох – це не завжди недолік! Під ідеологією не обов’язково ховається фашистська чи комуністична пропаганда. Ба більше, для боротьби з комуністичною пропагандою письменники, художники та інші культурні діячі озброювалися іншими ідеологіями, зокрема вдаючись до ліберальної пропаганди, бо ж клин клином вибивають.
Але, попри те, що радикальні течії у різні історичні періоди дуже активно використовували дитячу літературу для нав’язування своїх поглядів вразливій категорії читачів (щоби переконатися в тому, просто зазирніть до бібліотеки зі збіркою радянських дитячих видань, які більше нагадують брошури, ніж художні видання, або ж на сучасний зразок такої літератури –  «Курс юного патріота»), коли ми говоримо про ідеологію, то зазвичай маємо на думці дещо інше. Найперше, що книжки мають навчити дітей чомусь (а вони це роблять навіть тоді, коли автори уникають дидактичного тону та відвертого моралізаторства) або розв’язати певну проблему (наприклад, дитячого непослуху, байдужості до навчання, агресивності тощо). Яскравими прикладами такої «хорошої» ідеології можна вважати українські підліткові повісті «Помста» Юлії Чернієнко та «Скелет без шафи» Оксани Лущевської, покликані.
Водночас кожна книжка має імпліцитну, неявну ідеологію, що є значно потужнішою, бо непомітно встановлює певний порядок речей і переконує, що «так і має бути».

ІДЕОЛОГІЯ У КНИЖКАХ-КАРТИНКАХ

Навіть ті книжки-картинки, що створені винятково з розважальною метою, не уникають виховних інтенцій, соціалізувального призначення чи, власне, стосунку до реалій, створених суспільством, яке ці книжки продукує.

Крім того, у багатьох книжках-картинках оповідач невидимий. Ми не можемо сказати, хто саме розповідає цю історію, а тому цей голос наділений особливим авторитетом. Цей прихований авторитетний контроль є характерною рисою дитячої літератури.
Як і всі вербальні або ж «словесні», тексти, малюнки є не менш заідеологізованими, адже їх ми також «читаємо».

Малюнки щонайменше пропонують читачеві візуалізацію того, що описує текст. Щоби відтворити історію, ми використовуємо і слова, і картинки, та якщо одні повністю збігаються з другими, у нас не залишається простору для вільного, неканонічного тлумачення всього твору. Ба більше, часто «останнє слово» лишається саме за візуальним. Так, наприклад, цікаво з цієї точки розглянути одну з розгорток книжки Зірки Мензатюк «Зварю тобі борщику». Певно, що маму з цього сюжету ви запам’ятаєте як перелякану та слабку жінку, яка ховається за спиною в чоловіка. Тоді як у тексті вона протистоїть вовку на рівні з татом.  

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Загалом ілюстрація Олесі Магеровської транслює читачам одразу кілька стереотипів. Тут і Великий Лихий Вовк, і мужній батько-захисник, за спинами якого ховаються перелякані дружина та діти, і  загалом стереотипна репрезентація українців як селян (у національному одязі, у хатині серед лісу).

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Втім, «впасти» можна не лише на чомусь такому слизькому, як зображення традиційних сюжетів, а на цілком нейтральних і простих поверхнях. Так, можна згадати для прикладу розгортку з книжки «Антоміми» від любої усім творчої майстерні «Аґрафка», на якій опозицію «худа»  – «гладка» доволі неоднозначно ілюструють єдині дві монстрині. На щастя, із другого видання книги ця розгортка зникла.

 

ДОМІНАНТА ІДЕОЛОГІЯ

Як визначити, що та чи інша ідеологія є домінантною? Дуже просто. Ми не ставимо її під сумнів, бо не помічаємо її існування. Ми б швидше помітили, якби вона була відсутня. Але, коли вона є, вона непомітна, «прозора», бо вона є частинкою нашого суспільства і ми свято віримо в неї, навіть не здогадуючись, що може бути інакше. Постійні супутники цієї ідеології, які вказують на її гегемонію та домінантність, – аргументи на кшталт «бо так воно є насправді», їх ми найчастіше використовують на захист своїх переконань. Взяти хоча б наші уявлення про гендер. Дівчатка люблять рожевий, бо так воно є. Хлопці краще знаються на математиці, бо так воно є. Дівчатам цікавіше читати про кохання, а хлопцям про пригоди, БО ТАК ВОНО І Є.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Найяскравіше це ілюструють різноманітні книжки, які видавці чи автори позиціонують як дівчачі чи хлопчачі. Так, наприклад, видання «Дівчинка на всі 100%» (зверніть увагу на це зменшувально-пестливе закінчення!) та для «Хлопець на всі 100%» можна вважати справжніми збірками не стільки корисних порад для дівчат і хлопців, а найпопулярніших у нашій культурі гендерних стереотипів.

Не менше гендерних стереотипів криється і під обкладинками багатьох картонок для малюків. Так, якщо вивчати світ за серією картонок «Для дівчаток» і «Для хлоп’яток» від «Навчальної книги – Богдан», то можна подумати, ніби всі хлопчики мають бути героями, будівниками та рятівниками, а дівчатка – як не перукарками, так жертвами. Справді сумно лише через те, що загалом картонки картонок Емілії Бомон та Наталі Беліно доволі непогані.

Ще один яскравий приклад – серія книжок Олега Петренко-Заневського про Сіму: «Сіма і пінгвін», «Сіма і тарганчик», «Сіма і жабка», «Сіма і спідничка», «Сіма йде до манюньки». Кожна книжечка розповідає читачам про пригоди киці, яка мешкає з красенем-чоловіком і чомусь не має інших справ, аніж поратися на кухні, танцювати, перевдягати спіднички та ходити на променади, найдужче переймаючись тим, аби подобатися іншим й робити свого чоловіка (чи то пак хазяїна) щасливим.

Нам іще належить спростувати купу інших упереджень як про дівчат, так і про хлопців, зокрема, що всі вони ще й без винятку гетеросексуальні, нейротипові, тобто не перебувають у спектрі аутизму або не мають психічних захворювань, моноамурні, гетеронормативні, білі тощо.

Але повернімося до прозорості. Більшість із вас напевне вже помічає різноманітні упередження щодо дівчат чи хлопців, адже, якщо брати гендерну тему, то тут ідеологія вже не така прозора, як років із п’ять-десять тому. І якщо, за кількома винятками, українські та радянські дитячі книжки минулого століття пропонували читачам дівчат лише як пасивних персонажок, які самостійно нічого не вирішували, в усьому покладалися на чоловіків/хлопчиків і рідко ставали головними героїнями (і це багатьох влаштовувало), то на сьогодні у нас вже чимало дитячих і підліткових текстів про активних і хоробрих дівчат, взяти для прикладу серію коміксів «Щоденники Вишеньки», детективи «Агата Містері» чи комікси Люка Пірсона про безстрашну Гільду.

Але роботи попереду багато, адже нам іще належить спростувати купу інших упереджень як про дівчат, так і про хлопців, зокрема, що всі вони ще й без винятку гетеросексуальні, нейротипові, тобто не перебувають у спектрі аутизму або не мають психічних захворювань, моноамурні, гетеронормативні, білі тощо.

Доволі цікаво простежити ідеологію книжки-картинки «Їжачок Пуф шукає нову родину» Яна Валькера та Мілен Рігоді. За сюжетом цієї книжки герой – маленький їжачок на ім’я Пуф – вирішує піти від своєї родини через те, що «мама забагато його цілує, татко ніколи не може знайти часу, щоб із ним погратися, а молодша сестричка занадто галаслива». Згодом їжачок знайомиться з дуже різними родинами інших тварин: складними, неповними, однодітними, багатодітними, ЛГБТ тощо. І у цьому розхитуванні усталених уявлень про нормальну родину неабиякий бонус цієї книжки-картинки. Втім, на жаль, у її українському виданні «традиційність» цінностей перекладачі вирішили зберегти й перетворили ЛГБТ-батьків на татка й дідуся, про що у статті «Про їжачка Пуфа та особливі родини» розповідає Лариса Лавренюк. Отож, книжка, що в Україні могла би запропонувати читачам справді альтернативну ідеологію (про неї читайте трохи далі), змінюється під тиском домінантної ідеології. З іншого ж боку, навіть оригінальна історія не є аж настільки підривною, адже після дня поневірянь маленький Пуф, який ще зранку має купу претензій до родичів, повертається додому, щоби любити свою сім’ю такою, якою вона є. Такий фінал є прийнятним в усьому світі. Це ніби і мило, і добре, і «правильно»… Та насправді чимало людей не почуваються так щодо своїх родичів.

Від самого початку дитліт просуває ідею прив’язаності до родичів, і юним читачам рідко вдається натрапити на історії про родинну ненависть, яка б, урешті-решт, не оберталася любов’ю.

Загалом, переконанням, що жодна родина не є досконалою, та вона все-таки лишається твоєю родиною, просякнуті майже всі дитячі книжки. Від самого початку дитліт просуває ідею прив’язаності до родичів, і юним читачам рідко вдається натрапити на історії про родинну ненависть, яка б, урешті-решт, не оберталася любов’ю. Натомість негативні відчуття автори спрямовують на додаткових поза-родинних персонажів, як-от мачуху. Не дивно, що діти так люблять історії з такими персонажами, які ніби й виконують роль мами чи татка, але «дозволяють» головним героям, а разом із ними і читача, себе ненавидіти.

Якщо заглиблюватися в тему, то книжками з домінантними ідеологіями можна вважати зокрема ті, які наполегливо переконують читачів у тому, що:

  1.  треба любити свою родину, якою б вона не була
  2.  треба любити свою Батьківщину, якою б вона не була
  3. у житті потрібно досягнути успіху та популярності
  4. нормальними є лише гетеросексуальні моногамні стосунки
  5. війна – це погано, за винятком коли треба перемогти чітко визначених «поганців»

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Як зробити домінантну ідеологію видимою?

Стати більш помітною домінантна ідеологія може з часом. Щоби пересвідчитися в тому, можете взятися за щось зі старої доброї класики. Якщо давно читали «Пітера Пена» Джеймса Баррі, то, перечитуючи, певно, будете шоковані з того, скільки там сексизму та расизму. Здивує вас і Роальд Дал своїми повістями, і Томі Унгерер своїми книжками-картинками про Меллопів. Але такі вже були часи, тож не бійтеся читати ці справді гарні класичні твори з дітьми ­– просто не залишайте такі їхні архаїчні особливості без коментарів і розмови.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Також значно очевиднішою ідеологію роблять ілюстрації. Ось така розгортка з книжки Володимира Маяковського «Что такое хорошо и что такое плохо?», виданої 1925 року з малюнками Миколи Дєнісовського, – яскравий зразок справжнього обличчя «пролетарського інтернаціоналізму».
Якщо ж часу на очікування нема, доведеться вам вчитися бодай під час вибору книжок вмикати внутрішнього критика, готового ставити під сумнів усе на світі – тобто у тексті, у малюнках і в своїй голові.

АЛЬТЕРНАТИВНА/ПІДРИВНА ІДЕОЛОГІЯ

Часом, аби зруйнувати наші читацькі сподівання (або ж спробувати трохи розхитати наші уявлення про світ), у текст із домінантною ідеологією вплетено також альтернативну чи підривну.

Підривні ідеології різняться залежно від часу та культурного контексту. Вони є суб’єктивними, бо залежать від ідеології, що домінує у тому чи іншому середовищі. Скажімо, історія може бути альтернативною в Україні, але у Швеції вона буде цілком мейнстрімною. Згадайте, наприклад, книжку «Бути мною» Анни Хьоґлунд. У ній тринадцятирічна дівчина відверто говорить про табуйовані в нас теми та руйнує патріархальні стереотипи, які в нашому суспільстві є більш закоріненими, ніж у шведському. І таких підривних текстів у нас нині насправді чимало, адже ми з вами, ніде правди діти, будуємо нове суспільство й активно руйнуємо стереотипи, боремося за рівність і все таке інше. Тут же можна згадати книжку Лариси Денисенко та Марії Фої «Майя та її мами», комкіс «Принцеса + принцеса: довго і щасливо» Кейті О’Нілл, книжку-картинку добре знайомого нашим читачам польського письменника Ґжеґожа Касдепке «Я не хочу бути принцесою» чи «Зоґ» – сучасну класику від Джулії Дональдсон і Акселя.

У певному сенсі підривною є трилогія «Голодних ігор» Сюзанни Коллінз. У ній підлітки вбивають інших підлітків, що у контексті літератури останніх кількох століть є не конвенційною думкою. Водночас, у тривалішому історичному контексті раніших воєн і конфліктів вона не є альтернативною.

Цікавим з ідеологічної точки зору є роман «Тобі Лолнесс» Тімоте де Фомбеля. З одного боку, ідеологія тут є підривною, оскільки автор цієї екологічної антиутопії критикує вади сучасного капіталістичного світу. З іншого ж боку, головний герой роману – білий, розумний, хоробрий і дуже правильний хлопчик. Тоді ж як решта персонажів, зокрема Еліша, зображені як Інші, і на цій Інакшості в їхніх історіях дуже акцентують увагу.

ПАСИВНІ ІДЕОЛОГІЇ

З прозорими та непрозорими, домінантними та підривними ідеологіями розібралися,  на черзі – пасивні й активні. Таке розрізнення проводить Пітер Холіндейл у своїй праці «Ідеологія та дитяча книжка» (1988). Активною він називає ідеологію, яку автор тексту пропагує свідомо, пасивною, відповідно, коли робить це несвідомо.

…дитяча література загалом є здебільшого консервативною, і саме у репродукуванні традиційних цінностей зацікавлені найбільші видавництва.

Скажімо, весь доробок Енід Блайтон пронизано її авторськими упередженнями щодо білих англійських дітей із родин середнього класу. Й ідеології Блайтон, так само як ідеології вже згаданого тут Джеймса Баррі, – найпевніше пасивні, тобто належать до категорії «бо так воно і є». Втім, варто зауважити, що дитяча література загалом є здебільшого консервативною, і саме у репродукуванні традиційних цінностей зацікавлені найбільші видавництва.

Гарний приклад пасивної ідеології можна знайти у романі Діани Вінн Джон «Мандрівний замок Хаула». Попри те, що свою героїню, зачакловану капелюшницю Софі, авторка наділила запальним характером, від традиційних уявлень про «жіночі ролі» вона не відійшла. Тож образ Софі є наскрізно сексистським і певною мірою класово упередженим: вона готує, прибирає, охороняє домашнє вогнище, доглядає за «дитиною» та мріє про кохання свого прекрасного принца.

Можемо закластися, що так само власних упереджень щодо жінок не усвідомлює український художник й автор серії книжок про кицю Сіму Олег Петренко-ЗаневськийЛариса Ніцой не розуміє, що її погляд на дитинство у книжці «Зайчикове щастя» є ейджистським; а Редьярд Кіплінг так і не дізнався, що у своїх текстах був тим ще імперіалістом.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

АКТИВНІ ІДЕОЛОГІЇ

Коли автор свідомо намагається підважити чи здолати конвенційні, домінантні цінності, такі ідеології називають активними. Так, Клайв Стейплз Люїс писав «Хроніки Нарнії», щоби донести до читачів християнський світогляд, а Філіп Пулман створив трилогію «Темні матерії», щоби підважити те, що розпочав Люїс.

Так само Зірка Мензатюк у своїй повісті «Як я руйнувала імперію» та Олена Захарченко у «Хуторі» намагаються нівелювати комуністичну ідеологію й посперечатися з авторами багатьох радянських дитячих книжок (хоча вдається в обох авторок це не аж так добре, як хотілося б).

До активних і водночас підривних належить феміністична ідеологія, адже книжки на зразок «Принцеса Задавака» Бабетти Коул та «Спляча Красуня і веретено» Ніла Ґеймана намагаються деконструювати патріархальні норми та пропонують читачам альтернативні прочитання таких понять як заміжжя (якщо з цими текстами незнайомі, згадайте популярний мультфільм «Крижане серце»). Загалом, як ви здогадалися, підривна ідеологія дуже часто є активною – автори свідомо вкладають її у свої тексти, щоби змінити усталений світогляд.

ГОСТРІ ТЕМИ НЕ ЗАВЖДИ ПІДРИВНІ

Існує чимало книг, заборонених різними організаціями через ідеї, що вони пропагують. Часто ці книги заборонені через непорозуміння. На думку багатьох критиків, ці книги не просто просувають певний спосіб життя / переконання / цінності, а узвичаюють небезпечні способи життя. Так, книжку-картинку Моріса Сендака «Ніч у кухні» забороняли через зображення голого хлопчика, роман Гарпер Лі «Вбити пересмішника» – за аморальність, а Джоан Роулінґ звинувачували в тому, що книжки про Гаррі Поттера пропагують сатанізм. Але все це не має нічого спільного з підривною ідеологією.

Тож існує багато книг, які люди називають «дуууже радикальними», хоча вони геть такими не є. Вони лише здаються такими через те, що говорять на такі гострі теми, як секс / насиля / наркотики. Взяти бодай «Аутсайдерів» С. Е. Гінтон, який тривалий час був заборонений у Америці, чи (навіщо ж так далеко ходити) – «Щоденник Лоли» Ольги Купріян, який викликав бурхливі суперечки з-поміж дорослих через те, що авторка відверто говорить у підлітковій книжці не лише про секс, а й про аборт (як вона посміла!). Насправді ж, «шок-контен т» зовсім не конче підриває будь-яку домінантну ідеологію. Наприклад, підліткові книжки про наркотики найчастіше ретранслюють усталену думку про те, що наркотики дуже погані. Чимало дитячих книг, які розповідають про виховання дітей у гомосексуальних родинах – в історіях з активною ідеологією – спиратимуться на панівну ідеологію про відносини в цілому: гомосексуальні батьки будуть моногамними й не разюче відрізнятимуться від моделі родини 1950-х років. Ймовірно, це пов’язано із тим, що культурні зміни відбуваються поступово, а видавці зацікавлені у продажу більшої кількості примірників уже нині.

Так, у повісті «Не такий» Сергій Гридін згадує і підліткову вагітність, і алкоголізм і куріння, але з позиції авторитетного дорослого автор засуджує і те, й інше. Ми в жодному разі не стверджуємо, що він мав би пропагувати небажану вагітність, алкоголь, наркотики, сигарети і все таке інше, просто зазначаємо, що такі речі не роблять книжку підривною з точки зору ідеології.

Водночас історія, що, на перший погляд, виглядатиме дуже мейнстрімною, може виявитися надзвичайно радикальною. Так, зокрема комікс Сари Андерсен «Це серйозно» нагадує чергову «дівчачу» книжку з простенькими сюжетиками та невигадливими ілюстраціями, але, завдяки профеміністичним пасажам в українському контексті вона є долові радикальною про-феміністичною книгою.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

ІДЕОЛОГІЯ ЯК РОЗРАДА

Дитячі книжки часто мають на меті розрадити та підтримати дитину, зробити її життя більш зрозумілим. Саме тому уявити вкрай радикальну дитячу книжку, позбавлену всіх норм, неможливо. Норми – це те, за що «чіпляється» ваша думка та уява, це близьке, знайоме та рідне. Якщо перед вами буде текст із абсолютно новою ідеологією, новими цінностями, новим соціальним порядком, ви почуватиметеся повністю відчуженими від історії. Саме тому, найефективнішими є ті книги, що зберігають баланс між домінантними ідеалами та новими ідеями.

КНИЖКОВІ ПРЕМІЇ, РЕЙТИНГИ ТА БЕСТСЕЛЕРИ

Суспільство, що має книжкові премії, обирає, які ідеї воно хоче просувати за допомогою текстів. Книжкова премія є сильним ідеологічним рішенням, оскільки визнає деякі ідеології. У 2011 році Шон Тан отримав премію Астрід Ліндґрен – еквівалент Нобелівської премії в галузі дитячої літератури – не лише тому, що його ілюстрації та історії є неперевершеними, а й тому, що пише про досвід імміграції та інтеграції. Його «Прибуття» – це стімпанк із сильним політичним коментарем про світ і те, що ми бачимо у його роботі є тим, що хочемо бачити в суспільстві. Тут таки можна згадати ще одну «політичну» книгу – книжку-картинку відомого художника й ілюстратора Петра Сіса «Стіна». На Міжнародному книжковому ярмарку в Болоньї в 2008 році за книгу «Стіна» отримав відразу дві премії: всієї виставки і гран-прі в номінації «Науково-популярна література», а Американська бібліотечна асоціація (ALA) нагородила її двома медалями.

Водночас от що цікаво: експерти з дитячої літератури, що визначають переможців літературних премій, як правило, доволі ліві у своїх переконаннях, тоді ж як творці популярної комерційної літератури дотримується більш правих поглядів. Дитячі бестселери зазвичай відповідають капіталістичній, споживацькій, ліберальній, демократичній, гуманістичній ідеологіям – вони добрі, безпечні й зовсім не трансгресивні, тобто дуже рідко підважують усталений порядок.

З іншого боку, існує чимало літературних нагород (часто більш комерційно орієнтованих), які нагороджують авторів на кшталт Джулії Дональдсон, чиї книжки є здебільшого дуже мейнстрімними, успішними та менш складними для дітей – правильними. Книжки Джулії Дональдсон не мають ніякого політичного меседжу, вони відповідають панівним уявленням про виховання і навчання дитини тощо, і саме тому стають бестселерами.

Певна річ, це зовсім не означає, що книжки Дональдсон не треба читати. Вони справді дуже класні та прекрасні (тому ми їх так часто рекомендуємо). Втім, емпіричні дослідження показують, що діти, так само, як і дорослі, дуже часто надають перевагу складнішим творам.

ВПЛИВ ІДЕОЛОГІЇ НА ДІТЕЙ-ЧИТАЧІВ

Незалежно від того, якою є ідеологія – пасивною, активною, підривною чи гегемонною, тобто домінантною, – вона матиме вплив на читача. І з цієї точки зору нерівноправність позицій автора і читача набуває значної ваги, оскільки дорослі автори книжок, які триваліший час перебували під впливом різноманітних ідеологій, опиняються у владній позиції відносно юних читачів. Саме тому дорослим, які обирають дитячі книжки, варто звертати увагу не лише на естетичну складову та якість видання, а й на ідеї, які воно пропагує.

Andrew Kolb, Space Oddity, David Bowie, Дивний випадок у космосі, девід бові дитяча книжка, книжки про космос, рок

Музика та поезія мають чимало точок дотику, тому, на щастя, у світі існує безліч віршів, які хочеться проспівати, і аж ніяк не менше пісень, які хочеться записати, щоби читати та перечитувати. А найкращі з пісень хочеться доповнювати малюнками, щоби ділитися своїми переживаннями на ще одному рівні. Можливо, саме тому кілька років тому виникла книжка-картинка «Дивний випадок у космосі», яку канадський ілюстратор Ендрю Колб створив на основі славнозвісної «Space Oddity» Девіда Бові — сумної, зворушливої та безкінечно красивої пісні, що розповідає про дивний випадок у космосі, який трапився із таким собі майором на ім’я Том.

Земля майору Тому.
Земля майору Тому.
Візьміть свої протеїнові пігулки,
 одягніть шолом.
Земля майору Тому.
Зворотний відлік розпочато, двигуни працюють.
Перевірте запалювання
 і нехай Бог Вам допоможе.

Як і у книжці-картинці, у пісні йдеться про вигаданого Девідом Бові астронавта, що загубився у відкритому космосі. Пісню було випущено в окремому синглі у 1969 році — саме тоді, коли екіпаж американського космічного корабля Аполлон-11 здійснив висадку на Місяці. Втім, у словах Бові слід шукати не відображення саме цієї надважливої для дослідження космосу події, а дещо більше. Проблеми етики та моралі, справжня мета та ціна досліджень космосу, самотність людини та сенс її буття… — здається, своєю історією про майора Тома Бові вдалося торкнутися усіх тих питань, над якими нас повсякчас намагаються спонукати задуматися найкращі фантастичні твори усіх часів і народів. І це не дивно, адже саму пісню музикант створив під впливом одного з найважливіших фільмів світового кінематографа — знаменитої екранізації Стенлі Кубрика роману Артура Кларка «Космічна одіссея 2001», що побачила світ у 1968 році.

А вже сама пісня надихнула канадського ілюстратора Ендрю Колба створити книгу, яка б розповідала усю цю історію картинками. Найнеймовірнішим і для багатьох, мабуть, найсумнішим є той факт, що книжку «Space Oddity» так і не видали, оскільки авторських прав ніхто не скасовував, а Девід Бові так і не встиг бодай якось відреагувати на це прекрасне «порушення». Втім, прочитати її може будь-хто, варто просто абсолютно безкоштовного завантажити її з веб-сайту художника.

Гортати книжку радимо під музичний супровід Девіда.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Ілюстрація з книжки «Мій перший віммельбух. Пори року» Олени Бугренкової

Віммельбухи — великі щедро ілюстровані картонні книжки без тексту (чи майже без тексту) – справжній тренд останніх років в Україні. Діти їх обожнюють за яскраві малюнки та велику кількість дрібних деталей, а психологи наголошують на користі для розвитку мови, уваги та фантазії. Видавці та книгарні поспішають назвати модним словом перші-ліпші ілюстровані атласи, інфографіки, книжки-словнички для найменших, історії в картинках та книжки-ігри усіх видів. Більше того, поряд із перекладними віммельбухами на книжкових полицях починають з’являтись українські аналоги: від мандрівок українськими містами до замальовок про здоровий спосіб життя. Ці книжки тішать око якісною поліграфією та меншою ціною за більшу кількість сторінок. Які ж історії розповідають та які таємниці приховують українські віммельбухи, розповім далі.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

«Мій перший віммельбух. Пори року» художниці Олени Бугренкової — яскрава авторська книжка для найменших. Вона присвячена вуличним пригодам у різні пори року. Бонусом – нічний розворот. Книжка велика, яскрава, я б навіть сказала, подарункова (зазвичай малюки задовольняються й набагато скромнішими виданнями на тему зміни сезонів, однак прекрасному немає меж, тож, якщо є бажання якомога раніше почати знайомство з віммельбухами, чому б ні?). Видання буде цікавим малечі від 1 до 3 років, хоча розглядати, звісно, можна й раніше. Загалом, з «Моїм першим віммельбухом» ви зможете розповісти дитині про принади різних пір року, пошукати персонажів-звіряток та пояснити хто що робить. У якусь одну розгорнуту історію віммельбух не складається, однак на окремому розвороті можна розгледіти кілька милих міні-сюжетів, а також багато розваг і простих сімейних сцен, які особливо подобаються малюкам.

…віммельбухи створені для розглядання дрібниць, отож готуйте відповіді на стоп’ятсот «Чому?»

А от з олюдненими звірятками виникає плутанина. У казковому містечку живуть усі разом: дикі й домашні, місцеві й екзотичні, хтось у будиночку, а хтось в дуплі чи барлозі. Одяг, який у дитячих книжках зазвичай маркує антропоморфних персонажів, розібратись не допомагає. Качка, що чотири розвороти дефілювала в чому мати народила, вночі раптом одягається в нічну сорочку та ковпачок. Одні собаки носять куртки, штанці, рукавиці, чоботи — і звісно ходять на двох лапах, інші навіть взимку бігають голяка на чотирьох, а комусь для того, щоби зігрітись, вистачає лише шапки чи шалика. Лев, що навесні замріяно медитує без спіднього, влітку раптом вирішує одягти плавки, а взимку — цілий спортивний костюм. А от де взяв і як збирається використовувати страус свої малесенькі рукавички, які вочевидь не налізуть йому на крила, залишається загадкою. Скажете, що це дрібниці — але віммельбухи створені для розглядання дрібниць, отож готуйте відповіді на стоп’ятсот «Чому?». Або ж вчасно оновлюйте дитячу книжкову поличку.


Мій перший віммельбух. Пори року / Олена Бугренкова. — Київ: Artbooks, 2018. — 10 с.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Детективна історія «Фуагре і Жозефіна» — чудова візуальна робота художника Максима Долинського. Сюжет простий: з Національного музею викрадено цінний таємний експонат, детектив Фуагре береться за пошук речових доказів, а його собачка Жозефіна виходить на слід злочинця. Разом із ними читачам належить пройти 10 розворотів-лабіринтів. Та хоча дія розгортається у різних локаціях (музей, зоопарк, коллектор тощо), віммельбухом книжку можна назвати лише у дуже широкому сенсі. Адже насамперед «Фуагре і Жозефіна» — це книжка-гра: збірка лабіринтів і «шукай і знаходь» водночас.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Вочевидь автор надихався японським «П’єром й містом лабіритнів» (Хіро Камігакі і студія IC4DESIGN): спільна у них і тема, і зав‘язка, і навіть легкий французький шарм та песик-нюхач. Однак «Фуагре і Жозефіна» виглядає значно простішою версією знаменитого візуального детективу. Деталі тут крупніші, лабіринти простіші, а от особливо яскравих сюжетів (крім основного) шукати годі. Найкраще книжка підійде для дітей 3—6 років для першого знайомства з лабіринтами. А вже згодом можна озброїтись лупою і зануритись з головою в загадки міста лабіринтів Хіро Камігакі.


Фуагре та Жозефіна / Максим Долинний. – Харків: Віват,  2017. – 24 с.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Окремо варто згадати віммельбухи-путівники. Одразу кілька вийшло у видавництві Book Chef: «Легенди Києва», «Легенди Львова» й «Легенди замків України». Це книжки-екскурсії, що їх приємно взяти з собою у подорож з малечею, чи привезти додому як сувенір. Книжки містять детальні зображення відомих фортець, площ і соборів Києва і Львова, таких, якими їх можна побачити сьогодні. Хіба що зовнішня реклама на малюнках Юлії Ясінської, Белли Логачової та Вікторії Дунаєвої сором’язливо зникла з фасадів будинків. Присвоїти собі місто (а заодно і книжку) можна доповнивши її власними фотографіями — для цього виділена окрема сторінка.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Фрагмент ілюстрації з віммельбуху «Легенди Замків України» Катерини Дем’янчук і Юлії Ясінської

Ілюстрації у цих віммельбухах схожі на листівки, замальовані з широкого загального ракурсу. Вони ніби створені, щоби розглядати та порівнювати з тим, що бачиш на власні очі. Різниця значна, адже строкаті сторінки книжок переповнені прибульцями різних епох. Тут, як то кажуть, змішались коні та люди (а також кораблі, літаки, повітряні кулі, інопланетні літальні апарати, вимерлі тварини, казкові істоти, середньовічні лицарі, козаки в шароварах, Санта Клаус з оленями — і звісно озброєні фотоапаратами туристи). Дисгармонійний візуальний шум виправдовують завдання серії «знайди і полічи». Шукати доведеться різне: від гетьманів до птеродактилів — тож маленькому мандрівникові точно буде чим зайнятись під час довгих переїздів.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

«Книга-мандрівка. Україна» видавництва «Книголав» — ще один візуальний путівник нашою країною. Це не зовсім віммельбух, скоріше стильна сучасна енциклопедія-інфоргафіка, насичена цікавими фактами та маленькими історіями. Вона значно серйозніша і грубіша — 68 сторінок і жодних птеродактилів — тож навряд чи зацікавить дошкільнят. Для них автори обіцяють вже незабаром випустити мультсеріал за мотивами книжки. Справді ж у природі вона стане у школі — ближче до початку вивчення географії, чемпіонатів з «Що? Де? Коли?» та самостійно спланованих подорожей. Кого точно книга-мандрівка не залишить байдужими, так це батьків, дідусів, бабусь та інших родичів, які не втратили любові до книжок із картинками.


Книга-мандрівка. Україна / Ірина Тараненко, Юлія Курова, Марія Воробйова, Марта Лешак ; іл. Марта Кошулінська, Олена Кобілінська, Оксана Щербакова, Ірина Жук. – Київ: #книголав, 2017. – 68 с.

весела наука, альтернатива підручникам, науково-популярні видання для дітей і підлітків, освіта, книголав, енциклопедії, програмування для дітей, георграфія, видавництво старого лева, пізнавальні книжки, нон-фікшн, дитячі підручники, навчання, біологія длі дітей, природознавство

«Незвичайні професії» авторки Анни Гутніченко та художниці Юлії Коломоєць — ще одна книжка на перетині віммельбуха та енциклопедії. У ній хлопчик Андрійко розповідає про своїх 12 родичів та їхні професії. Є серед них й справді чудернацькі, як от обіймач панд чи тітестер, є й цілком звичайні (і все ж дивовижні), такі як пасічник, архітектор чи сурдоперекладач. Та найголовніше — у них дитячі мрії та захоплення зустрічаються з дорослою наукою та приладдям. Родичі Андрія — це люди, які всерйоз вирішили вивчати динозаврів чи компонувати букети з квітів, випікати піцу чи літати на повітряній кулі.

Обираючи віммельбух, зважайте у першу чергу не на яскраві малюнки, а на історії, які він розповідає.

Книжка містить аж 88 сторінок. Однак вона виявляється і великою, і малою водночас — кожній професії тут присвячено лише 3 розвороти, а кожна історія закінчується раніше, ніж встигає вичерпати себе. Починати розглядати їх можна з будь-якого місця, пропускаючи неактуальні для малого дослідника сторінки, переходячи від вивчення порід собак до ігор з лабіринтами і від читання до планування власних експедицій.


Незвичайні професії / текст Гутніченко Алли, ілюстрації Коломоєць Юлії. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2018.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

І нарешті «Мій віммельдень» художниці Світлани Гриб — спроба створити універсальний віммельбух для дітей від 0 до 99+. Яскраві, чіткі малюнки, приємні кольори, якісна поліграфія — все як годиться у книжці для розглядання. Важливі для дитини теми: домашній побут, прогулянка в парку, відвідування садочку, школи і поліклініки — у  книжці поєднані з корисною інформацією про здоровий спосіб життя, сортування сміття та правила безпеки. Ідеалізована охайна вулиця передмістя, облаштований парк, інклюзивна школа, і зрештою, милі українські Сашки і Марічки одразу викликають симпатію.

віммельбухи, виммельбух, книжки для дітей,ілюстровані книжки,український віммельбух,пори року,книжки для наймолодших, книжки-картонки, що читати з дітьми, подарункові видання,пізнавальні книжки,

Але є одне але. Книжка чітко поділена на біле та чорне. Власне, якщо з користю спорту, перевагами здорового харчування, порядку та дисципліни важко сперечатись, то зображення родини товстунів викликає багато питань (як дитячих, так і дорослих). Уся родина постійно запихається шкідливою висококалорійною їжею. Вони ведуть асоціальний спосіб життя та розводять антисанітарію, захаращуючи свій будинок поламаними іграшками, брудним одягом та недоїдками. Діти у цій родині весь час їдять, до них не приходять гості, в садочку і в школі з ними не граються і не спілкуються. Вони самотні. А ще вони хворіють. Правильним дітям у поліклініці видають кульки, а неправильних — лікують. У цьому є щось страхітливо нетолерантне: «неправильні» люди на сторінках дитячої книжки. Авторський осуд без співчуття чи іронії.

Кожен читач вигадує власну книжку — доповнену власним життєвим досвідом і фантазією.

Чи делегувати виховання дитини, формування її раціону й звичок (а також ставлення до звичок інших людей) книжці Світлани Гриб — справа кожних окремих батьків. Одній дитині вона піде на користь, а іншу, можливо, травмує. Зрештою, моделювання реальності, замість її зображення — завжди небезпечна річ. Згадую улюблені класичні німецькі віммельбухи. Скільки в них любові до людини, чуйності до її простих життєвих пригод. Персонажі Сюзанни Бернер п’ють вино і пиво, палять люльки, танцюють на площах та читають з ліхтариком під ковдрою (обережно! шкідливо для очей!), іноді смітять, іноді послизаються на тому смітті і набивають собі гулі. Діти у Алі Мітгуша рідко займаються гімнастикою, частіше — бігають, граються, бешкетують, допомагають дорослим і потрапляють у халепи. Читачі можуть самі розсудити, хто чинить добре, хто погано, і що з цим усім робити. Кожен читач вигадує власну книжку — доповнену власним життєвим досвідом і фантазією.


Мій віммельдень / Світлана Гриб. — Київ: Artbooks, 2018. — 12 с.

Цим і буду завершувати: обираючи віммельбух, зважайте у першу чергу не на яскраві малюнки, а на історії, які він розповідає. Які ви будете розповідати своїм дітям, а вони вам. Поставте собі запитання: чи ви розумієте, про що ця книжка, чи надихатиме вона вас і вашу дитину на створення власних текстів — або навпаки стане поперек горла чи залишиться незрозумілою візуальною какофонією. З віммельбухами-іграшками (лабіринтами, шукай/знаходь/лічи, інфографікою) легше: тут головне правильно підібрати рівень складності — й успіх у дитини майже гарантовано. І все ж, бажаю всім нам дочекатись ідеальної української книжки-розглядайки про щоденне життя (так, без енциклопедичних вставок, інтерактивних завдань, казкових героїв чи повчальних настанов) — адже саме воно створює таємну магію віммельбухів, яка робить їх справжніми «сімейними книжками».

 

Ґунілла Берґстрьом, Альфонс Оберґ, God natt Alfons Åberg, Alfons Åberg, Gunilla Bergström , книжки на добра ніч, шведська література дитяча, що читати дітям перед сном, як заснути

«На добраніч, Альфонсе Оберґ» – улюблена «сонна» книжка шведів. А лисуватий, трохи сумноокий і вже більше як сорокарічний малюк Альфонс у кошлатому светрі, який із неї народився, – один із культових персонажів.

Ґунілла Берґстрьом, Альфонс Оберґ, God natt Alfons Åberg, Alfons Åberg, Gunilla Bergström , книжки на добра ніч, шведська література дитяча, що читати дітям перед сном, як заснути

Тато може, тато вміє – зокрема, не сварити малого Альфонса що п’ять хвилин

У шведській дитячій літературі 1970-х популярності набули (і, наважуся додати, не втрачають і нині) особливі книжки-картинки для найменших. У них ідеться про найбуденніші і, здавалося б, геть не варті уваги рутинні справи. Зате місію освоєння найпростіших речей довкола, щоденних справ і ритуалів, а також ідентифікації себе серед них, такі історії виконують значно краще за тваринні казки-байки. Стиль малюнку також змінився відповідно до засадничої ідеї, сюжетів, персонажів і настрою – спростився, почав нагадувати наївні дитячі кривулі та карлючки.

Ґунілла Берґстрьом, Альфонс Оберґ, God natt Alfons Åberg, Alfons Åberg, Gunilla Bergström , книжки на добра ніч, шведська література дитяча, що читати дітям перед сном, як заснути

Якщо в англійській книгарні ви побачите обкладинки з іменем Альфі Аткінса, у німецькій – Віллі Віберґа чи у норвезькій – Альберта Оберґа, то знайте: всюди йдеться про того самого Альфонса

До покоління таких «оповідних книжок-картинок» належить серія письменниці і художниці (authorstrator, якщо вжити модний нині термін) Ґунілли Берґстрьом про Альфонса Оберґа. Вже у першій книзі, «На добраніч», виданій 1972-го, в око впадають декілька знахідок. У цій «сонній» книзі немає диктатури пастельних або заспокійливо-синіх кольорів: обкладинка – яскраво оранжева з червоним, на ілюстраціях – повно жовтого, зеленого аж ніяк не стишених відтінків. До того ж, Берґстрьом непомітно вкраплює фото-шматочки – люстро на стіні, рушник, який тримає Альфонсів тато, подушки на дивані, – таким чином додаючи малюнкам «документальності» та «буденності».

У «На добраніч, Альфонсе Оберґ» ідеться про те, як малий Альфонс не може заснути, тому діймає тата (одинака, зауважте!) нагальними проханнями, як-от почитати довгу-довгу казку перед сном.

Принести склянку води та зубну щітку, бо Альфонс забув почистити зуби.
Принести склянку води, бо Альфонсові схотілося пити.
Витерти воду з підлоги та поміняти постіль.
Принести горщик, бо Альфонс уже напився і тепер хоче пі-пі.
Упіймати величезного лева, що ховається у шафі.
Знайти ведмедика, без якого не можливо заснути.

Нарешті втома і сон зморюють самого тата – він засинає просто на підлозі, обійнявши знайденого ведмедика, без якого не можливо заснути. Ось тепер, вклавши батька спати, Альфонс може і собі піти відпочивати. У короткій екранізації 1980 року можна побачити на власні очі цю історію та стиль ілюстрації Берґстрьом.

Gunilla Bergström, Alfons Åberg, God natt Alfons Åberg, Альфонс Оберґ, Ґунілла Берґстрьом

Альфонс – той іще бешкетун, але часом може щиро злякатися, схотіти пити чи засумувати за ведмедиком. Тато Оберґ це знає

На всі синові скиглі Оберґ-старший реагує по-шведськи – спокійно і терпляче, не випускаючи люльки з рота. Хоча у жодній із 24 книг серії не згадано інших родичів, із турботливим Альфонсовим татом цілком може асоціювати себе будь-хто з батьків або решти родичів. Найголовніше Берґстрьом ніде не пояснює читечеві прямо, але закладає у фіналі історії: приклад старших – надважливий для дитини. Адже у відповідь на турботу і розуміння Оберґ-старший отримує те саме: перш ніж самому вкластися спати, Альфонс дбайливо вкриває тата ковдрою.

Гасло сучасних перевидань серії про Альфонса вказано на звороті: «Малий Альфонс для найменших», і стосується передусім формату. Книгу 24х18 сантиметрів зручно тримати та гортати і високій людині, і невеликій, такій, як сам Альфонс. На відміну, від тієї ж «Нумералії»: нехай орієнтована на читача, який іще вчиться рахувати до 10 (та фанатів доброї ілюстрації), ця книга Ісоль більша за розміром і менш зручна. «На добраніч, Альфонсе Оберґ» – книжка практична, на щодень, точніше – щовечір.

Книга-картинка, створена для татів, які люблять читати своїм донькам і синам на ніч, отримує почесні 4.5 молі.

Gunilla Bergström, Alfons Åberg, God natt Alfons Åberg, Альфонс Оберґ, Ґунілла Берґстрьом

Берґстрьом підказує, як найкраще читати “На добраніч, Альфонсе Оберґ”

 

Більше про Ґуніллу Берґстрьом, «оповідні книги-картинки» (the narrative picture story book) та історію шведської дитячої літератури загалом можна дізнатися у книзі Boel Westin Children’s Literature in Sweden. Stockholm: Swedish Institute, 1991. – 64 p. ISBN 9152002640

 

Gunilla Bergström God natt, Alfons Åberg. – Rabén&Sjögren. – 26 p. ISBN 978-91-29-66-551-2

Нарешті весна! На вулиці теплішає з кожним днем, а дні стають все довшими. Прогулянки, спілкування з друзями, а там недалеко і до канікул… Але не варто забувати і про Букмольні сторітайми, адже цього місяця в рамках Рятівних сторітаймів та Сторітаймів на добраніч ми читатимемо безліч захопливих історій. Ми зустрінемося з тигром, який дуже полюбляє чай, і з цілою зграєю пташок, будемо обійматися і навчимося примати себе, підтримуватимемо друзів у важкі хвилини і будемо перборювати страхи, зізнаємося в коханні і поринатимемо у кротячу філософію.  І, звісно ж, ми готуємо для вас захопливі майстер-класи. Усі читання відбуватимуться у прямому ефірі на нашому інстаграм каналі. Тож, раз-два-три, почали! 

До нас на чай заходив тигр
5 березня, п’ятниця, 19:30

У будь-якій незрозумілій ситуації звинувачуйте в усьому тигра, великого пухнастого і смугастого тигра. Хто з’їв усі канапки та кексики? Тигр! Хто знищив усю вечерю? Тигр! Хто спорожнив усі пакетики і консерви у шафці? Авжеж тигр! І випите татове пиво — теж справа великих пухнастих і смугастих тигрячих лап! Не вірите? Тоді ви просто зобов’язані долучитися до нашого онлайн-читання знаменитої книжки-картинки Джудіт Керр «До нас на чай заходив тигр!».
Цю історію письменниця часто розповідала своїм дітям перед сном, а опісля вирішила записати й намалювати. І не дарма, адже за 50 років книжка стала класикою, яку встигли полюбити діти та дорослі у цілому світі! Що особливого у цій історії? Дізнаємося вже 5 березня.

Для дітей віком 3+
Читаємо українською за виданням: До нас на чай заходив тигр!/ Джудіт Керр — Видавництво Старого Лева, 2017.

Маленьких речей не існує
7 березня, неділя, 12:00

Інколи нам здається, що речі, які оточують нас — маленькі і незначні. Але чи це дійсно так? Чи дійсно сніжинка – просто непомітний кришталик, подібний до всіх інших? А рибка, яка живе у вас у акваріумі? Чи ідея, яка раптом приходить в голову? Захоплююча книжка-картинка від ЛеВін Фам, розкриває великі секрети на кожній наступній сторінці.  Яскрава, тепла і нескінченно приваблива історія допоможе нам розібратися, що ж насправді означає «маленьке». А після вдумливого читання ми переосмислимо прочитане на затишному майстер-класі.

Для дітей віком 4+
Читаємо українською (переклад — Букмоль) за виданням: There’s No Such Thing as Little / LeUyen Pham. — Knopf Books for Young Readers, 2015. — 48 с.
Матеріали для майстер-класу: кольоровий папір, фломастери, клей, ножиці, простий олівець, гофрований папір, очі для поробок.

Маленька пташка
11 березня, четвер, 19:30

Чоловік під’їжджає на своїй вантажівці до краю скелі. Не маючи можливості їхати далі, він відчиняє задні двері, і з автівки вилітає зграя птахів, але, як незабаром виявляє чоловік, залишається маленька полохлива пташка. Здивований і захоплений, чоловік дуже доглядає за пташкою і вони стають надзвичайно близькими. Чоловік  намагається показати пташці, що їй варто полетіти і приєднатися до своїх друзів. Чи полетить пташка? Чи не сумуватиме чоловік за нею? Чим закінчиться ця історія про випадкову дружбу? Дізнаємося на читанні. 

Для дітей віком 3+
Читаємо українською (переклад — Букмоль)  за виданням: Little Bird /  Germano Zullo, Albertine. – Enchanted Lion Books, 2012. – 72 с.

Обійми мене
14 березня, неділя, 12:00

У родині поважних, ґречних і пихатих кактусів, як то кажуть, не без винятків. Тобто не без Феліпе — головного героя книжки-картинки Симони Чіраоло «Обійми мене», маленького та напрочуд симпатичного кактусика, якому зовсім не хочеться сидіти тихенько, бути привабливими та досягнути високого становища, а натомість страшенно хочеться теплих і щирих міцних обіймів. Але є одне але. Та навіть не одне. По-перше, для всіх його родичів обіймашки — грубе та неприпустиме порушення приватного простору. А по-друге, як не крути, а Феліпе — колючий кактус, з яким мало кому захочеться обійматися.Чи є у світі бодай хтось, кому захочеться обійматися з кактусом? Дізнаємося вже 14 березня на онлійн-читанні. А після читання розважимося на обіймальному, а може навіть трошки колючому майстер-класі.

Для дітей віком 3+
Читаємо українською за виданням: Обійми мене /  Симона Чіраоло, пер. з англ. Катерина Міхаліцина. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 32 с.
Матеріали для майстер-класу: кольоровий папір, клей, ножиці, простий олівець, блискітки, в’язальна  нитка

Вдячний Сплет
18 березня, четвер, 19:30

Вірний друг кота Сплета, Сеймур, занедужав і засумував. Сплет хоче його розвеселити. Але як розвеселити хворого товариша? У Сплета є рецепт – він власноруч зробив книгу вдячності, в якій записав усі славетні пригоди й маленькі подвиги бравого мишеняти, за кожен з яких Сплет казав йому велике і щире ДЯКУЮ!

Для дітей віком 4+
Читаємо українською за виданням: Вдячний Сплет / Скоттон Роб. – Львів: ВСЛ, 2013. – 36 с.

Темрява
21 березня, неділя, 12:00

Цього березня ми прочитаємо одну з найулюбленіших книжок-картинок із Букмольної бібліотеки — цікаву, красиву та дуже потрібну історію про темряву, яку вигадав Лемоні Снікет, точніше Деніел Хендлер, автор знаменитої серії «13 придибенцій», а намалював Джон Классен, автор шедевру «Поверніть мій капелюх». В основі книжки-картинки «Темрява» – доволі проста істина, яка тим не менше стає у пригоді, якщо її не лише мати на увазі, а й справді усвідомити. І саме їй Снікет присвячує цілу майже-повчальну сторінку, яка, втім, аж ніяк не шкодить усій книзі: якби не було пітьми, ми не знали б, що таке світло. Тож, якщо хочете разом з нами поринути у темряву – приєднуйтеся до онлайн читання в неділю 21 березня. А після читання розважимося на майстер-класі за мотивами книжки.

Для дітей віком 4+
Читаємо українською (переклад — Букмоль) за виданням: The Dark / text by Lemony Snicket, illustrations by Jon Klassen / New York: Little, Brown and Company, 2013.
Матеріали для майстер-класу: кольоровий папір, фломастери, клей, ножиці, простий олівець.

Життя і сніг
25 березня, четвер, 19:30

У книжці-картинці «Життя і сніг» ми познайомимося з родиною кротів, із щойно народженими Муркавкою та Повзом, із їхніми достоту ідеальними батьками, які знаходять час і для себе, і для родини, з їжаком, що працює у кав’ярні «Під дубом», бобром, який живе у річці, та рештою жителів лісу, а також дізнаємося, хто ж таки робить сніг. Це історія, про моменти життя у Буковому лісі, у яких найповніше та найяскравіше втілилася особлива кротяча філософія – проста і водночас глибока, оптимістична і водночас трошечки сумна, адже розповідає не тільки про радість, але й про страх, не лише про життя, але й про смерть.

Для дітей віком 3+
Читаємо українською за виданням: Життя і сніг / текст Тараса Прохасько, Мар’яни Прохасько, ілюстрації Мар’яни Прохасько. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2017, — 80 с.

Фабрика слів
28 березня, неділя, 12:00

У неділю, 28 березня, Букмоль запрошує усіх великих і маленьких романтиків на читання напрочуд зворушливою книжки-картинки «Фабрика слів» Аньєс де Лестрад та Валерії Докампо.
Сюжет книжки «Фабрика слів» — це розповідь про хлопчика Філеаса і його зізнання у коханні дівчині Сібеллі. Здавалося б, нічого складного у тому, щоби розповісти про свої почуття немає, проте… Проте Філеас живе не у нашому світі, а у фантастичному, де людям доводиться купувати кожне слово на особливій фабриці. І грошей у Філеаса зовсім немає. Та, як відомо, кохання та щастя залежить не від них. А від чого ж тоді? Дізнаємося на онлайн-читанні, а після осмислимо історію на креативному майстер-класі.

Для дітей віком 4+
Читаємо українською (переклад Букмоль) за виданням: Фабрика слов / Аньес Лестрад, Валериа Докампо / переводчик Михаил Яснов. — Поляндрия, 2012.
Матеріали для майстер-класу: кольоровий папір, картон, фломастери, клей, ножиці, простий олівець, за бажанням — блискітки, декоративний скотч, очі для поробок.

У далекому 1985 році в Японії поміж численних студій анімації з’явилась іще одна — «Studio Ghibli». Заснували її сценарист Міядзакі Хаяо, майбутній директор студії, його колега Такахата Ісао та продюсер Судзукі Тошіо. У ті часи японаська анімація створювалась здебільшого у строгому розрахунку на певну аудиторію, Міядзакі ж зробив ставку на сімейні картини, тобто такі, які б зацікавили всіх без винятку. Саме тому, щоби не збанкрутувати, «Studio Ghibli» мала випускати виключно повнометражні мультфільми. На щастя, це був відносно добрий час для студії, адже в японську мультиплікацію прийшли художники з першого покоління аніме-фанів.

До виникнення студії Міядзакі працював над створенням доброго десятка мультфільмів, знятих за художніми творами, як от серія аніме-екранізацій європейської дитячої літератури «Театр світових шедеврів». А от чудова «Навсікая з Долини вітрів» (1984) була створена за коміксом манґа самого метра анімації, як і чимало інших аніме «Studio Ghibli». А що читав Міядзакі багато дитячої японської та світової літератури, навіть список із 50-ти улюблених книжок склав, до якого включив зокрема «Чарівника Земномор’я», Урсули Ле Гуїн, «Ми всі з Гамірного» Астрід Ліндгрен, «Вінні-Пух» Алана Мілна, «Таємний сад» Френсіс Бернетт і «Вітер у вербах» Кеннета Грема, то переосмислення прочитаного з поєднанням неординарного бачення режисера та його товаришів по студії й вилилося у ряд чудових аніме-інтерпретацій. До речі, новий фільм студії «Ая і відьма», режисером якого є Міядзакі-молодший і який повністю буде в 3D, є адаптацією роману британської письменниці Діани Вінн Джонс «Вуховертка та відьма» (2011). Тож дізнавайтеся, яким авторам та історіям ми завдячуємо появою багатьох надзвичайних аніме «Studio Ghibli».

Небесний замок Лапута

Tenkū no shiro Lapyuta, 1986
9+

Звичайний робочий день у шахтарському містечку для хлопчини Пазу закінчується аж ніяк не звичайно: в руки йому з неба падає дівчинка Сіта. Як виявилося, за нею полюють таємні агенти, армія і навіть пірати, аби відібрати сімейну реліквію — кристал, який може показати дорогу до легендарного летючого острова. Разом із Сітою в буденне життя юного підмайстра вривається ще більше стимпанку з роботами й дивними літальними апаратами, фантастики й фентезі з повітряними піратами, летючим островом, створеним за допомогою людських технологій і дрібки магії, і населеним милими білколисами. Всі персонажі цієї історії хоч і мають спільну мету — знайти небесний замок Лапута — але зацікавлені в ньому по-своєму, тож у погоні за бажаним, проявляють своє справжнє єство. Лапута наче втрачений рай, і хтозна чи вдасться комусь туди повернутись, але він у собі несе й зерно істини, показуючи, що технології, розроблені людиною, не можуть принести щастя, якщо це суперечить самій природі.

Перший анімаційний фільм молодої «Studio Ghibli» — «Небесний замок Лапута» — оригінальна ідея, що була втілена у двотомній лайт-новелі з малюнками Міядзакі та текстами Камеока Осаму (виходила в японському розважальному аніме-журналі «Animage» видавництва «Токума Шьотен»). Назву замку – «Лапута» – Міядзакі запозичив зі знаменитого сатиричного твору Джонатана Свіфта «Мандри Гуллівера». Втім, запозичено було не тільки її, адже ім’я Сіта відоме нам із давньоіндійської епічної поеми «Рамаяна». Не можна не згадати і про відчутність впливу пригодницьких романів Жуля Верна, як і про очевидну присутність Світового дерева Іґґдрасілль, яке тримає острів-замок Лапуту своїм корінням. А ще на створення цієї стрічки Міядзакі надихнула манґа Фукушіми Тецуджі «Темний принц пустелі» (1949—1956), яку він читав у дитинстві в журналах для хлопчиків і томах-танкобонах (багатосторінкове видання манґи, що має суперобкладинку та якісніший, ніж у журналах, папір).

Могила світлячків

Hotaru no haka, 1988
13+

Останні місяці Другої світової війни, під час килимового бомбардування міста Кобе гине матір підлітка Сейто та маленької Сецуко, тож діти вимушено переїжджають до далекої малознайомої родички в інше місто. У них є невеликий запас продуктів, кілька кімоно матері, а також батьківський рахунок на сім тисяч єн. Продукти йдуть у «загальний казан», а кімоно та гроші залишаються про чорний день. У дітей відразу ж не складаються стосунки з жінкою, що їх прихистила, швидко виникають взаємні образи й претензії. Незабаром терпіння хлопця теж вичерпується, і він разом із сестрою переселяється у занедбане бомбосховище, сподіваючись, що зможе подбати про Сецуко сам. Життя в бомбосховищі для них наче гра. Одначе сувора реальність невблаганна – їжа закінчується, а взяти її нізвідки. Героїзм Сейто проявляється у піклуванні про сестру і створенні для неї хоч мінімального домашнього затишку, та, як і уряд мілітаристів, хлопець переоцінює свої сили та самодостатність, тож його безкровна «війна» з родичкою закінчується трагічно.

Першим зрежисованим Такахатою Ісао анімаційним фільмом «Studio Ghibli» була «Могила світлячків», створена за однойменною напів автобіографічною новелою японського письменника Носака Акіюкі. Історія була опублікована в 1967 році в японському щомісячному літературному журналі «Ору йомімоно» («Усе для читання»), який видавало популярне видавництво «Бунґейшюнджю». Того ж року за новели «Могила світлячків» і «Американський хіджікі» Носака був удостоєний однієї з найпрестижніших нагород у японській літературі — Naoki Prize.

Цікаво, що продюсерам та інвесторам студії спало на думку випустити в прокат у парі з міядзаківським «Моїм сусідом Тоторо» такахатівську «Могилу світлячків». Мовляв, перше аніме — позитивна казка про важливість екології та сімейних уз, друге — екзистенційна драма про відповідальність, мораль та поведінку у важкій ситуації, яка ставить складні питання, але не дає очевидних відповідей.

Відьмина експрес-служба

Majo no takkyūbin, 1989
6+

«Чорний кіт і сукня чорна», — коментує не надто задоволена Кікі, крутячись біля дзеркала. «Сукня може бути чорною, головне, щоб чорним не було серце», — відказує мама, міцно її обіймаючи. За давньою відьомською традицією, тринадцятилітня Кікі має пройти своєрідний обряд ініціації, — пожити рік у незнайомому місті, допомагаючи місцевим жителям своїми відьомськими вміннями. З нехитрими пожитками і котом-фамільяром Джіджі при боці та на мітлі, Кікі потрапляє до портового містечка Коріко, де й планує розпочати свою відьомську кар’єру. Звісно, процес дорослішання завжди більшою чи меншою мірою є травматичним, адже самостійність Кікі, яка радісно вирушила в свою захопливу подорож, може перерости у відчутну самотність, хай навіть осяяну присутністю небайдужих людей. Але якщо вже вирішила розпочати кар’єру «повітряної кур’єрки», обов’язково треба втриматися на мітлі!

Основою повнометражного аніме-фільму «Відьмина експрес-служба», режисером якого був Міядзакі, послугував однойменний дитячий фантастичний роман японської письменниці Кадоно Ейко, проілюстрований Хаяші Акіко та опублікований у 1985 році видавництвом «Фукуінкан Шьотен». Як це часто буває з екранізаціями, у процесі створення стрічки сюжет пережив чимало трансформацій. Оскільки, за задумом Міядзакі, прототипом вигаданого міста Коріко мало бути типове північноєвропейське місто, він разом з іншими працівниками студії відвідав Швецію. Після повернення з подорожі Міядзакі вирішив дещо переробити сценарій. Дізнавшись про це, авторка книжки розлютилась і прагнула закрити проєкт, але коли відвідала студію і побачила, як ревно мультиплікатори ставляться до своєї роботи, таки погодилася на зміни. І не дарма, адже на сьогодні «Відьмина експрес-служба» — один із найулюбленіших фільмів багатьох фанів Міядзакі.

Я чую море

Umi ga kikoeru, 1993
13+

Два роки минуло, відколи Морісакі Таку закінчив школу і став студентом Токійського університету. І ось він летить додому, в рідне місто Кочі, на зустріч випускників, мимовільно прокручуючи в голові події дворічної давнини, які стали причиною багатьох змін. А сталося ось що: у їхнє провінційне життя увірвалася столична панянка Муко Рікако й порушила звичний ритм їхнього шкільного буття. Про неї Таку дізнається від найкращого друга Мацуно Ютаки й розуміє, що в того накльовуються до Рікако романтичні почуття. Дівчина приваблює і його, і вірний товаришу Таку все-таки проти своєї волі виявляється втягнутим у сімейну історію Рікако під час шкільних канікул. Закінчення школи, підготовка до вступних іспитів, непорозуміння через невміння донести свої справжні почуття до іншого приносять розбрат у цей своєрідний любовний трикутник. Тож у підсумку всі сваряться і роз’їжджаються по своїх університетах. Та якщо вже пускаєш любов у серце, то нікуди вона не зникне.

На початку 90-х очільники «Studio Ghibli» вирішили поекспериментувати та доручили створення нової анімаційної історії своїм молодшим колегам на чолі з режисером Мочідзукі Томомі. «Метри» сподівалися, що молодь створить фільм швидко, але Мочідзукі не вклався ні в бюджет, ні в дедлайни. Зрештою ця реалістична мелодрама в артхаусному ключі хоч і отримала чимало критики, мала також і схвальні відгуки. Хоч насправді в стрічці нічого особливого й не трапляється, та режисер не побоявся підкоритися ірраціональним імпульсам підліткової логіки та вдало використав прийом кадрування. Адже кадри, які час від часу поміщено в широку білу рамку — найчастіше місця, важливі для героїв, або моменти їхнього емоційного потрясіння. Поезія в цьому аніме також присутня, і вона в головних героях, у тому, як вони думають, і як змінюються. А оскільки відома японська романістка, есеїстка і драматургиня Хімуро Саеко була улюбленою письменницею Мочідзукі, тому й не дивно, що він вирішив екранізувати саме її роман «Я чую море», який вийшов у тому ж таки 1993 році.

Сен і Чіхіро в полоні духів

Sen to Chihiro no kamikakushi, 2001
9+

Переїзд до нового житла в незнайомому містечку завжди дещо стресовий період, особливо для десятирічної дівчинки, яку лякає ще й переведення в нову школу і знайомства з новими людьми. Чіхіро «дується» на весь світ і особливо на батьків, а вперше подарований букет від однокласників в’яне в її руках, наче спогади з недавнього минулого, що більше вона віддаляється від колишнього осідку. В оцій межовій ситуації покидання старого і набування нового, батька Чіхіро починає «водити» блуд, тож сім’я опиняється перед темним тунелем невідомого. Місце, схоже на закинутий парк атракціонів, завмирало вдень і оживало вночі буйством світла, метушнею й строкатістю божеств і духів, та жило за чітко встановленими правилами. Тож коли батьки Чіхіро з’їли призначену богам їжу — перетворилися на свиней, а дівчинка змушена була прийняти допомогу незнайомця Хаку, аби й самій не зникнути.

Важливі зустрічі ніколи не забуваються, варто лишень захотіти вивудити їх із глибин власної пам’яті.

Щоби вижити і врятувати рідних, Чіхіро довелося помалу дорослішати, розкриваючи в собі здібності, приспані розпещеним життям під батьківською опікою, а дитячим капризам — поступитися місцем самостійності та сміливості. Ініціація в світі духів складалася з цілої низки випробувань, долаючи які, Чіхіро здобула нових друзів і навіть звільнила з полону чаклунки свого ж рятівника.

Важливі зустрічі ніколи не забуваються, варто лишень захотіти вивудити їх із глибин власної пам’яті. Задумуючи створити фільм, який би сподобався десятирічним панянкам, Міядзакі перечитував усі журнали з дівчачою манґою на кшталт «Nakayoshi» й «Ribon», які залишали юні подруги його дітей, коли в них гостювали. Читав і улюблену книжку однієї зі співробітниць студії — роман Кашіваби Сачіко «Таємниче місто за туманами», що вийшла у 1975-му — і навіть розробив два проєкти, базовані на книжці, але їх відхилили. Урешті-решт Міядзакі настільки переосмислює все прочитане, додавши власних дитячих вражень, і створює оскароносне аніме, більше схоже на японську народну казку, в яку вклинюються західні мотиви. Окрім того, дослідники творчості Міядзакі також вбачають у стрічці алюзії на «Алісу в Країні Див» Льюїса Керрола, «Чарівника країни Оз» Френка Баума, і навіть знаходять дещо з «Пригод Піноккіо» Карло Коллоді. Хоч режисер зазначав в інтерв’ю, що в своїй стрічці відтворив порядки, які панували тоді в студії, однак сенс тут набагато глибший, адже аніме порушує такі проблеми сучасного суспільства як погана екологія, влада грошей над людьми та надмірне споживацтво.

Мандрівний замок Хаула

Hauru no ugoku shiro, 2004
6+

«Сестричко, ти сама маєш обрати свій шлях!», — гукає навздогін Софі Летті, але та вже не чує, бо її думки поглинені нещодавньою зустріччю з чарівником Хаулом, чий мандрівний замок вона бачила вдалині з вікна своєї капелюшної майстерні. Ця зустріч спричинила невідворотне — заздрісна Відьма з Пустища не просто перетворила Софі на стареньку бабцю, а оприявнила її внутрішній стан у зовнішності. Ще б пак, адже Софі, як старша сестра, почала опікуватися батьковою крамницею капелюшків і не виказувала свої справжніх почуттів, та й себе красивою не вважала. Уперше вона розізлиться й розреветься вже у мандрівному замку, після того, як Хаул звинуватить її надмірне прибирання у своєму невдалому кольорі волосся, бо ж він фарбується, щоб бути красивішим. Постійні трансформації Софі спантеличують, однак вона старіє, коли байдужіє до обставин, а стає юною собою, коли забуває власні страхи й поспішає на поміч Хаулу. Стимпанківський же напівмагічний мандрівний замок, яким рухає вогненний демон Кальцифер, видається не просто купою металобрухту, а цілком живою істотою. Трансформується замок залежно від ситуації і настрою Хаула, бо він усього лиш інфантильний юнак із примхливим дитячим серцем, якому треба б уже подорослішати.

Екранізація Міядзакі однойменного роману відомої британської письменниці Діани Вінн Джонс хоч і відрізнялася від оригіналу, та авторка попередньо погодила сценарій і була дуже вражена і зображенням магічних сцен, і метаморфозами Софі та Хаула. Крім того, Міядзакі додав у стрічку антивоєнних настроїв, пов’язаних із війною в Іраці, майстерно обігравши темі нафтові плями Хаулових слідів на підлозі та чорні безформно-тягучі тіла посіпак Відьми з Пустища. Хаул тікає від чарівниці Саліман якраз через небажання вплутуватися у цю безглузду бійню, та й темна його демонічна подоба проявляється саме у моменти небезпеки і є певним способом вираження внутрішньої люті. Цікаво, що спершу бути режисером стрічки «Мандрівний замок Хаула» запропонували Хосоді Мамору, та його концепція картини не підійшла очільникам «Studio Ghibli», — з розкадровок, викладених у мережу видно, що аніме було б зовсім інакшим.

Хроніки Ґеда

Gedo senki, 2006
13+

З незрозумілої причини сімнадцятирічний принц Аррен заколює кинджалом свого батька-короля і тікає з палацу, прихопивши його зачарований меч. У надії сховатися від невідомої тіні, яка переслідує хлопця, той забрідає в пустелю, де його рятує подорожній Крагулець, із яким Аррен згодом відправляється в місто Горт. Дорогою вони простують повз будинки, які покинули фермери через малі врожаї, у місті Аррену хочуть підсунути якусь наркотичну речовину, всюди снують работорговці, від яких хлопець рятує однолітку Терру, хоча й сам згодом потрапляє їм у руки. Однак Крагулець, а на ділі верховний маг Ґед, відбиває хлопця у работорговців і приїжджає з ним на ферму своєї давньої подруги Тенар, яка ось уже п’ять років як опікується юнкою Терру. Крагулець розповідає, що в світі твориться хаос, і він шукає спосіб відновити Рівновагу, тимчасом Терру дивиться на Аррена вовком, бо знає, що він не цінує власного життя.

Події відбуваються стрімко: Аррен тікає, боячись, що в нападі люті вчинить боляче близьким, і опиняється в руках могутнього мага Коба, який викрадає і Тенар, щоб заманити Крагульця до свого замку. Туди ж, слідом за духовним світлом Аррена, біжить із зачарованим мечем і Терру. Виявляється, причиною порушення світової Рівноваги стали дії Коба, який для отримання безсмертя намагається відкрити двері між Життям та Смертю. Тож Аррену потрібно перестати боятись життя, прийняти свою «тінь» і врятувати світ від егоїстичних бажань Коба. Старший син Міядзакі — Ґоро, також пішов в анімацію, і першою його роботою для «Studio Ghibli» став повнометражний фільм «Хроніки Ґеда». Стрічка базувалася на персонажах і сюжетних елементах із перших чотирьох книжок циклу романів «Земномор’я» американської письменниці Урсули Ле Ґуїн і манґи Хаяо Міядзакі «Мандри Шюна», на створення якої режисера надихнула тибетська казка. Авторка ж «Земномор’я» довго не давала дозволу на екранізацію, та згодилася лише через повагу до робіт Міядзакі-старшого. Кінцевий результат не справив на неї великого вражання, тож на питання Ґоро Міядзакі, чи сподобалось їй аніме, вона відповіла: «Так. Але це не моя книжка. Це ваш фільм. І це хороший фільм».

Поньо на кручі

Gake no ue no Ponyo, 2008
6+

Пригода маленької рудоволосої рибки починається через її надмірну цікавість: одного дня вона тікає з дому, щоб подивитися на людей з суші, та й потрапляє у пастку ― банку, яку примхлива хвиля викидає на берег. Але зі скляних лабет її рятує п’ятирічний Соске, дає рибці ім’я Поньо, оселяє у своєму іграшковому зеленому відерці та знайомить із усіма бабцями з будинку для літніх, в якому працює його мама. Хлопчик одразу ж стає справжнім героєм для Поньо, тому вона мріє перетворитись на дівчинку. І ― о диво! ― вона може це зробити, бо володіє надзвичайною магією. Рибка Поньо така наполеглива, бо не вміє відмовлятися від своїх бажань, але й не може передбачити наслідки своїх учинків ― що призводить до порушення крихкого природного балансу, відновити який може лиш прекрасна морська богиня Ґранманмаре. Однак і Соске, і Поньо врешті постають перед складним, навіть для дорослих, вибором ― прийняти іншого.

Чи не впізнаєте ви стару добру казку данського письменника Ганса Християна Андерсена про Русалоньку, тільки в новій інтерпретації? Також у фільмі знаходять алюзії до опери «Перстень Нібелунгів» Ріхарда Вагнера, і, очевидно, й до середньовічної німецької епічної поеми «Пісня про Нібелунгів». А все тому, що справжнє ім’я рибки Поньо ― Брунгільда, і саме так звали богиню-валькірію, що закохалася у смертного Зіґфріда. Є в аніме й помітна екологічна лінія: красиві морські глибини змінюються на всипані сміттям берегові лінії з купою пластику, що плаває на поверхні. Та й батько Брунгільди ― науковець і чарівник Фуджімото ― покидає захланних людей і знаходить бажаний притулок у морських глибинах. Він доглядає за своїми доньками-рибками, намагається повернути Поньо в лоно моря, щоб не порушити природного балансу і дуже засмучується, коли донька обирає крихке і смертне людське життя. Ґранманмаре втішає його, мовляв, усі ми з піни морської, тим самим підтримуючи казку, і навіть наукову гіпотезу, про морську колиску всього живого.

Позичайка Аріетті

Karigurashi no Arrietty, 2010
6+

Дванадцятилітній Шьо приїжджає в бабусин будинок за містом, за тиждень у нього операція на серці, тому спокій і чисте повітря мають посприяти вдалому її перебігу. Але тільки-но ступивши на заросле травами подвір’я, він помічає те маленьке чудо, про яке, як про чарівну таємницю тутешніх місць, йому розповідала мама. А в родинній легенді йдеться про ліліпутів, яких буцімто бачили в будинку, саме для них прадідусь Шьо і зробив того лялькового будиночка з мініатюрним начинням. Економка Хару називає їх шкідниками і крадіями, вони ж іменують себе позичайками, адже беруть тільки те, чого потребують для життя і чого людям не бракуватиме, як-от кубика цукру. Уповні осягнути наявність світу великих і світу маленьких людей допомагає епізод, коли позичайка Аріетті вийшла з батьком на свій перший у житті промисел і постала перед величезною людською кухнею. В такі експедиції позичайки виходять переважно вночі, адже бути викритими людьми означає, що їм доведеться шукати собі іншу домівку. І Аріетті викривають двічі, та це не стільки її вина, скільки допитливість і уважність Шьо, якому випав шанс здобути маленького друга і співрозмовника.

Невігластво, цікавість і навіть заздрощі економки Хару спричиняють чимало проблем для сімейки позичайок, і Шьо допомагає Аріетті з них виплутатися, залишивши Хару із носом. Підлітки з різних світів спілкуються щиро, дивлячись один одному в очі: Аріетті розповідає про закони позичайок і халепу, яку втрапила через викриття, Шьо розповідає про свою хворобу та про непотрібність власним батькам. Хлопець порівнює позичайок із давно зниклими чи зникаючими видами, прекрасними істотами, яких бачив лише в книжках і які не змогли пристосуватися до середовища, яке швидко змінюється. Зрештою, він розуміє, що такий же, але відвага Аріетті та її сім’ї запалює в ньому жагу до життя. У дитинстві на Міядзакі сильне враження справив дитячий фантастичий роман британської письменниці Мері Нортон «Позичайки» (1952) — перша з п’яти книжок циклу. А в свої 70 років він вирішив екранізувати цю історію, проте сценарій писав не перечитуючи її, а намагаючись пригадати свої тодішні дитячі відчуття. Попри допомогу Міядзакі зі сценарієм, аніме «Позичайка Аріетті» стало чудовим дебютом наймолодшого на той час режисера «Studio Ghibli» ― Йонебаяші Хіромаси.

Казка про принцесу Каґую

Kaguya-hime no monogatari, 2013
6+

Одного звичайнісінького дня дід-бамбукоруб знайшов у бамбуковому паростку крихітну дівчинку, приніс її додому і, разом із дружиною, почав виховувати як рідну. Звідтоді довкола літньої пари почали відбуватися незвичайні речі: дитина росла як на дріжджах, а в бамбукових стеблах дідусь знаходив золото й дорогоцінні тканини. Все вказувало на те, що маленька красуня є незвичайною дівчинкою, тому дід-бамбукоруб за знайдене потай збудував хороми і врешті сімейство переїхало до столиці. Маленьке дівча з дитячим прізвиськом «Такеноко» поступово перетворюється на сяючу Каґую-хіме, однак багатство не стільки дар, скільки тягар, бо щасливий дитячий сміх і біганина посеред полів поступаються місцем вишколу правил і манер благородної дами. От уже й знатних женихів греблю гати, навіть сам імператор спокушається її красою і розумом, та Каґуя нехтує можливістю «вибрати з благородних панів» і наполегливо шукає свій шлях до щастя. Туга точить серце її не лише за «старим» життям, а й за тим, що справжня її домівка ген на Місяці, і хоч народжена вона на Землі, одного разу має залишити й забути все та всіх, кого тут полюбила.

Анімаційна стрічка «Казка про принцесу Каґую» режисера Такахати Ісао була виконана в техніці акварелі, що досить незвично для робіт «Studio Ghibli», однак картинка у стилі традиційного японського живопису гарно підкреслює саму історію. Адже базується вона на пам’ятці класичної японської літератури кінця ІХ ― початку Х ст. — повісті «Такеторі моноґатарі» («Повість про Діву місячного сяйва» за Іваном Бондаренком). Такахата створив справжню філософську поему з глибоким змістом: ідеальність місячної столиці принцеса Каґуя готова проміняти на біль і радість недосконалого світу, — єдиного місця, де можна навчитися жити й відчувати по-справжньому. Свою «золоту клітку» вона теж охоче проміняє на хатину в горах, адже нав’язана їй «висока культура» хоч і бажана всіма, насправді «обкрадає» природне й вільне людське життя. У чоловічому світі вона лише спосіб задовольнити амбіції, і навіть її чуйна матір не в змозі нічого змінити. Каґуя відчуває свою інакшість, неприналежість до цього світу, свою «штучність», як штучність тих небачених див, які приносять їй знатні женихи. І попри місячну накидку, що дарує забуття, в серці Каґуї навічно лишиться туга за земною домівкою.

Спогади про Марні

Omoide no Mānī, 2014
7+

Тиху й спокійну дванадцятилітню Анну на літо відправляють до родичів у сільську місцевість: офіційно — підлікувати астму, неофіційно — у сподівані, що подорож хоч трохи її розважить, а зміна оточення піде на користь. Та дівчинка не просто інтровертка, як може здатися, і глядачам випадає шанс дізнатися про неї більше, зрозуміти глибинні причини її замкнутості. Анна любить малювати, її манить Болотяний маєток по той бік водойми, побіля якого вона й зустрічає загадкову незнайомку на ім’я Марні, для якої маєток — золочена клітка. Режисер уміло переміщує історію в площину трансцендентного: чи то суша, чи море відокремлює від містечкової цілості загадковий маєток, чиї вікна світяться тільки для Анни та Марні; чи сон то, чи дійсність усі ці вечірні дівочі походеньки, прогулянки і плавання на човні. Спостерігаючи за розвитком дружби двох таких різних, але однаково самотніх дівчаток, бачимо особистісний ріст Анни: зі зміною деяких рис її характеру змінюються і взаємини з оточенням, із подоланням власних слабкостей і страхів приходять неочікувані відкриття, з переглядом упереджень приходить розуміння і нові висновки.

Марні надихне багатьох дітей, які почуваються самотніми й відокремленими, й допоможе їм ступити крок уперед до взаємодії з іншими.

Аніме «Спогади про Марні» — другий тайтл «Studio Ghibli», знятий режисером Йонебаяші Хіромасою за романом британської письменниці та ілюстраторки дитячих і підліткових книжок Джоан Мері Ґейл Робінсон «Коли Марні була поруч». І зняте добре, з усіма ретельно виписаними побутовими деталями та неймовірно «живими» пейзажами. Атож, Танеда Йохей навіть шукав по Хоккайдо будинки для натхнення, бо Йонебаяші просив його намалювати Болотяний маєток так, ніби це ще один персонаж, який також спостерігає за Анною. Попри критику Міядзакі щодо використання оригінального книжкового образу світловолосої блакитноокої Марні, саме на цю героїню Йонебаяші покладав великі сподівання. Режисер уважав, що Марні надихне багатьох дітей, які почуваються самотніми й відокремленими, й допоможе їм ступити крок уперед до взаємодії з іншими.

Роня, дочка розбійника

Sanzoku no musume Rōnya, 2014
6+

Темної грозової ночі у високогірному замку народилася дівчинка, а в просторій печері в глибинах лісу народився хлопчик. Вони довгенько не знатимуть один про одного, аж поки доля не зведе їх по різні боки глибокого розлому. Роня, донька ватажка розбійників Матіса, — смілива, щира і добра, і досить кмітлива. У замку на неї чекає тепле домашнє вогнище, батьки і ватага, але в лісі вона сама собі хазяйка, ліс належав лише їй, у лісі Матіса її вчили не боятися, однак остерігатися літавиць, сірячків і Борчиних розбійників. Але після знайомства з Бірком — сином ватажка розбійників Борка — Роня відкриває нову правду: ліс не лише її, але й усіх живих істот, що в ньому мешкають. Діти сперечаються і змагаються, але й рятують один одного від небезпек, тож потроху батьківські упередження в Роні слабшають, та й Бірк критичним мисленням не обділений, і в серцях двох малих бешкетників зароджується міцна дружба. Проте безглузде протистояння двох розбійницьких родин урешті перетворюється на конфлікт поколінь — діти промінюють батьківське вогнище на власне у ведмежій печері.

Весна, літо та осінь у лісі змінюють Роню, вона дорослішає і серйознішає, і в цьому велика заслуга Бірка, який теж побачив іншу модель стосунків у сім’ї та переосмислив свою поведінку. Діти навчилися дотримуватися слова і поступатися власними бажаннями на користь іншого, відчувати ліс і жити за його ритмами. Та й Матіс зрештою перестає нити (а епізод цей дуже нагадує ниття Хаула) і визнає, що хтось має іншу думку, відмінну від його власної, вчиться з цим рахуватися і навіть об’єднується з ватагою Борка, щоб врятувати обидві розбійницькі родини. Із жовтня 2014-го по березень 2015-го в Японії транслювався телевізійний 26-серійний аніме-серіал за твором шведської письменниці Астрід Ліндґрен «Роня, дочка розбійника» (1981), над яким працював Міядзакі Ґоро в спільному проєкті «Studio Ghibli» та «Polygon Pictures». Поціновувачі аніме хвалять «Роню» за душевну атмосферу та чудово дібраний трек-лист, і лають за 3D-графіку, зокрема за сел-шейдингових (коли комп’ютерне зображення імітує малювання вручну) персонажів, що не дуже поєднуються з мальованими фонами. Аніме-серіал ну дуже близький до книжки, і цілком міг би стати пристойною повнометражкою, однак тут уповні спрацював принцип Міядзакі-старшого: після динамічних сцен давати можливість глядачеві відпочити, осмислити побачене, заглибитись в історію, показуючи більш статичні сцени.

Які дитячі книжки стали найкращими цього року? До оголошення переможців міжнародних премій лишилося ще довго, але перші ластівки зі світу вже є. Так, сьогодні Асоціація Американських Бібліотекарів (ALA) підбила підсумки й визначила переможців одразу декількох премій у галузі дитячої літератури. З-поміж них – дві з найповажніших у світі відзнак: медаль Ньюбері та медаль Кальдекота.

Медаль Нюбері 2021

Медаль Джона Ньюбері — американська щорічна літературна премія, яка присуджується авторові чи авторці за видатний внесок в американську літературу для дітей. Вручається з 1922 року. Книжка-претендент на нагороду має бути опублікована англійською мовою минулого року в США, бути орієнтованою на дитячого читача та повинна сприяти розвиткові літератури.

Коли ти впіймаєш тигра, Тае Келлер

When You Trap a Tiger, Tae Keller
Penguin Random House

Цей шедевр магічного реалізму – це захоплива історія кохання, втрати та надії, яка оживляє корейський фольклор. Через казки свого дідуся Лілі дізнається, що за допомогою історій ми можемо ділитися своїм минулим та формувати своє майбутнє.

Ця дивовижна розповідь Келлера про силу історій може допомогти читачам впіймати тигра в собі – демонструючи свою силу та хоробрість, коли це необхідно.
зазначила голова комітету з нагородження медаллю Ньюбері Джонда К. Макнейр

All Thirteen: The Incredible Cave Rescue of the Thai Boys’ Soccer Teamwritten by Christina Soontornvat, published by Candlewick Press

Історія драматичного врятування футбольної команди з печери в Тайланді у 2018 році. 

BOX: Henry Brown Mails Himself to Freedom, written by Carole Boston Weatherford, illustrated by Michele Wood, and published by Candlewick Press

Майстерна віршована розповідь про справжню історію Генрі «Коробки» Брауна — відомого захисника прав 18 століття, який втік із рабства спакувавши себе у коробку.

Fighting Words, written by Kimberly Brubaker Bradley, published by Dial Books for Young Readers, an imprint of Penguin Random House

Делла залежить від своєї жорстокої й аб’юзивної старшої сестри Сукі, особливо після втечі з дому. Однак у прийомній сім’ї Сукі починає потроху розкриватися. Бредлі створює історію виживання, яка виходить за юудь-які рамки, звертаючись до найскладніших тем із унікальною чесністю, надією та гумором. Потужний голос Делли затримується в свідомості ще надовго після того, як прочитуєш книжку.

We Dream of Space, written by Erin Entrada Kelly, illustrated by Erin Entrada Kelly and Celia Krampien, and published by Greenwillow Books, an imprint of HarperCollins Publishers

За кілька днів до катастрофи космічного корабля «Челленджер» брати та сестри Томаса пересуваються небезпечним простором середньої школи й розбитим сузір’єм своєї сім’ї. На хитро побудованому тлі 80-х дуже правдоподійбні й недосконалі персонажі намагаються знайти зв’язок, але виходить у них це лише тоді, коли вони покидають власні самотні орбіти.

A Wish in the Dark, written by Christina Soontornvat, published by Candlewick Press

Розказана від імені двох головних персонажів, Понга та Нока, історія розгортається у натхненному Тайландом світі Чаттани, де світле та темне символізують контрасти між багатими та бідними. Вічне, але дуже актуальне фетезі, яке підкреслює соціальні диспропорції та акцентує увагу на дружбі та справедливості.

Медаль Кальдекотта 2017

Медаль Кальдекотта названо на честь Рандольфа Кальдекотта, англійського ілюстратора 19-го сторіччя і нею також щорічно відзначають за внесок в американську дитячу літературу. Так, свго часу цю премію отримав Моріс Сендак за свою славнозвісну книжку-картинку про диковиськ. Також цією нагородою було відзначено книжку-картинку відомого художника й ілюстратора Петра Сіса «Стіна».

Ми – води захисники, Мікаела Гоад, Керол Ліндстрем

We Are Water Protectors, Michaela Goade, Carole Lindstrom
Roaring Brook Press

Water is the first medicine.
It affects and connects us all . . 

Цього року перемогу здобула книжка, покликана переконати читачів піклуватися про воду. Яскраві, закручені акварелі Міхаели Гоад якнайкраще відображають священність води та посилюють пристрасний заклик Керол Ліндстрем до дії, а всюдисущий символізм та яскраві строкаті візерунки чудово поєднуються з міфологічними мотивами корінних американців, на яких побудований сюжет книжки.

До почесного списку увійшло чотири ілюстровані книжки:

Місце всередині мене: вірш, що зцілює серце, Ноа Денмон, Зетта Елліотт

A Place Inside of Me: A Poem to Heal the Heart, Noa Denmon, Zetta Elliott
Macmillan Publishing Group

У цьому потужному вірші темношкіра дитина досліджує свої емоції та те, як вони змінюються впродовж року.

There is a place inside of me
a space deep down inside of me
where all my feelings hide.

Літній час наповнений радістю ― катанням на скейтборді та грою в баскетбол. Але несподіано суспільство, насамперед громаду головного героя, глибоко ранить поліцейська стрілянина. Після літа приходить осінь, осінь змінюється на зиму, а потім весну, страх переростає у гнів, а потім у гордість… та спокій.

Чоловік із котами з Алеппо, Юко Шимідзу, Айрін Латам і Карім Шамсі-Баша

The Cat Man of Aleppo, Yuko Shimizu, Irene Latham & Karim Shamsi-Basha
Penguin Random House

В основі цієї книжки-картинки лягла цілком реальна історія реальної людини. Розгромлений війною Алеппо дарує надію завдяки зусиллям Мохаммеда Алаа Альяліла, який доглядає за котами у безлюдному місті.

Алаа любить Алеппо, але коли приходить війна, його сусіди тікають у безпечне місце, залишаючи своїх численних домашніх улюбленців. Алаа вирішує залишитися – він може щось змінити, керуючи швидкою допомогою, перевозячи хворих і поранених у безпечне місце. Одного разу він чує, як голодні коти кличуть його по дорозі додому. Вони самотні й перелякані, як і він. Він годує їх і дає їм зрозуміти, що їх люблять. Наступного дня до Алаа приходить більше котів, а потім навіть більше! Занадто багато. І хоча в Алаа велике серце, йому знадобиться допомога, якщо він хоче захистити всіх своїх нових друзів.

Aleppo’s city center no longer echoes with the rich, exciting sounds of copper-pot pounding and traditional sword sharpening. His neighborhood is empty – except for the many cats left behind.

Поєднання яскравих кольорів із чорним чорнилом на деталізованих малюнках Юко Шимідзу допомагають зануритися в розповідь і сповна пройнятися атмосферою міста. Міста, яка, попри всю свою зруйнованість, знає, що таке справжнє щастя та радість.

Я і мама, Козбі А. Кабрера

Me & Mama, Cozbi A. Cabrera
Simon & Schuster Children’s Publishing

Козбі А. Кабрера показує вияв щирої любові маленької дівчини до своєї матері у серії вишуканих акрилових картин. Картин, у яких кожна мить буденного та звичного стає особливою. Світло, фактура та яскраві кольори наповнюють кожну мить любов’ю, розповідаючи універсальну, але дуже унікальну історію.

Ззовні, Сінді Дербі, Дебора Андервуд

Outside In, Cindy Derby, Deborah Underwood
Houghton Mifflin Harcourt

Зовнішній світ чекає. Він – найтерплячіший товариш по грі з усіх. Найщедріший друг. Найдивовижніший винахідник. Ця книжка-картинка, що спонукає до роздумів, поетично підкреслює наш потужний і стійкий зв’язок із природою, який не так легко затьмарити життям, проведеним у приміщенні. Адже у світі все пов’язано. Й усі ми є частиночками чогось значно більшого, ніж нам здається.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Що таке Різдво? Як його святкувати і навіщо? Можна знайти мільйон дуже чітких, логічних і аргументованих відповідей на ці запитання. Але чи треба? Особливо ж, якщо ставлять ці запитання діти? Бо ж суть Різдва криється аж ніяк не у фактах і не у цифрах, і навіть не у смачних наїдках і дорогих подарунках, а в чомусь, що важко проартикулювати кількома словами. У чомусь невловимому, а проте навдивовижу потужному. У магії, яку можна хіба відчувати та помножувати, а ще — перетворювати на сюжети казкових історій, які обов’язково допоможуть зрозуміти Різдво і малечі, і їхнім батькам. І якщо в добірці «Книжки під ялинку: що читати з дітьми в зимові свята» ми зосередилися насамперед на книжках, які розповідають про головних персонажів Різдва, а також пояснюють і розповідають про традиції, звичаї та ритуали, то у цій – говоримо насамперед про те, що за ними криється

.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі

4+

Знаєте, коли хтось дуже добрий і щедрий, про нього часом кажуть, що він віддасть останню сорочку? Так от, саме такою доброю та щедрою і є головна героїня книжки-картинки Джен Фернлі «Червона одежина для маленької пташини». Сюжет цього великого яскравого видання — це своєрідне казкове пояснення того, чому вільшанка має червоне забарвлення на грудці, а ще — чудовий привід поговорити з малечею про щедрість і про те, чому потрібно ділитися з іншими (так-так, навіть своїми найулюбленішими іграшками). В основі книжки лежить невеличка розповідь про вільшанку, яка мешкає в лісі й має у своєму зимовому гардеробі аж сім чудових і теплих безрукавок. Але не кваптеся засуджувати героїню за надмірне споживання. По-перше, вовняні безрукавки потрібні маленькій пташині, аби вона не змерзла, а, по-друге, кожного дня вільшанка за першої ж нагоди віддає свою одежинку тому, хто дуже й дуже її потребує: змерзлій Жабці, Кротові, Білочці… Вільшанці так шкода бідолашних друзів, які потерпають від холоду, що вона без вагань віддає й останню теплу безрукавку. Власне, саме через це в зимний і сніжний Святвечір героїня лишається зовсім без одягу. Чи розважливо вона вчинила, коли віддала останню свою безрукавку? Як на мене, на цьому дуже цікавому моменті можна продовжити розмову з малечею про щедрість і про те, чи завжди потрібно ділитися останнім, а потім повернутися до розповіді про бідолашну щедру пташинку. На щастя,  її незабаром зустрічає загадковий пан у червоному одязі — той самий, який літає на оленях і дарує малечі подарунки у Різдво. Уже невдовзі зігріта й урятована від холоду пташина отримує в подарунок особливу червону камізельку. Бо в Різдво ніхто не повинен мерзнути та лишатися без подарунка, чи не так?


Джен Фернлі Червона одежина для маленької пташини / пер. з англ. Анна Марховська. – Київ: Каламар, 2020. – 32 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Друзі вовчика, Ільмар Томуск

4+

Різдво — магічна пора, але навіть у свята може трапитися халепа. Власне, саме з халепи й розпочинається книжка-картинка Ільмара Томуска. Вимальовуючи у подарованих Різдвяним Дідом ковзанах розкішні піруети на вкритому льодом озері, Вовчик впав і вивихнув лапку. Авжеж це не катастрофа (й тішить, що автор доволі обережно пише про це), але неприємність, через яку читачі одразу ж починають співчувати головному герою. На щастя, у Вовчика в лісі є друзі — Ведмідь і Лисичка. І це цілком очікувано, всі ж бо знають, що лісових мешканців можна поділити на два табори: хижих і, так би мовити, решту — їхніх потенційних жертв. Але дружба — річ складна. Чи прийдуть Ведмідь із Лисичкою на допомогу своєму товаришу? І що робитиме Вовчик, коли збагне, що вони мають справи важливіші за порятунок друга? Чи бідолаха так і святкуватиме Різдво на озері? Авжеж ні. У фіналі автор рятує свого героя, позаяк в основі сюжету лежить не лише старе прислів’я про те, що друзі пізнаються в біді, а ще й дещо заїжджене (і водночас таке миле й по-різдвяному чарівне) кліше про те, що допомога приходить звідти, звідки її зовсім не чекають. Зрештою для Вовчика таким неочікуваним рятівником стає Зайчик із рештою тварин із протилежного табору. І це гарний привід для читачів поміркувати і про те, що саме є запорукою справжньої дружби, і про упередження, і про необхідність підтримувати усіх, хто потрапив у біду, а заразом — перейнятися духом справжнього Різдва.


Ільмар Томуск, Катерін Заріп Друзі Вовчика / пер. з ест. Ірина Павлюк. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. – 26 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін

6+

Шкільне свято — це завжди не просто свято, а ще й море клопотів. Взяти бодай Різдво, яке годі й уявити без вертепу, та сам вертеп, у якому чи не кожна дівчинка мріє бути Марією, але… Але Марія в цій історії лише одна, решті ж дівчат доведеться бути героїнями другого, третього плану чи просто масовкою. Звичайно, дещо мовчазна та несмілива Беата навіть не мріє зіграти Марію у шкільній виставі, одначе, коли з-поміж янголів їй випадає роль не співочого, а крайнього в шерензі ангелика, вона трохи засмучується. Можливо, настрій дівчинки поліпшився б, якби в неї був справді красивий білосніжний янгольський костюм. Але з цим Беаті також не дуже пощастило. Як її мама не старається, янгольська сукня усе ще нагадує простирадло, німб стирчить криво, а на крилах видніється плямка від крові. Але Різдво — це не просто якесь чергове свято. І засмучена через усі ці прикрості Беата, несподівано для себе повірить і в дива, і в себе просто за кілька годин до вистави. Випадково (або й не так випадково, хто ж зна напевно) рятуючи свою сусідку, стареньку пані Юнассен зі скрутної ситуації, дівчинка збагне, що справжнє різдвяне сяйво випромінює не одяг, а душа. Зрештою, Різдво — це не про яскраву мішуру, а про те, що всередині. І ця проста істина допоможе сором’язливій Беаті не лише сповнитися радісним настроєм, але й повірити в себе та засяяти наче справжній янгол.

Особливої уваги у цій надзвичайно зворушливій різдвяній історії відомої норвезької письменниці Інґеб’єрґ Дал Сем заслуговують почуття гумору, з яким описуються дуже знайомі багатьом дітям ситуації, та напрочуд влучні ілюстрації Олександра Шатохіна, якому вдалося доповнити розповідь яскравими емоціями та динамікою.


Інгеб’єрг Дал Сем, Олександр Шатохін Крайній Янгол / пер. з англ. Галини Кирпи. — Харків: Крокус, 2020. — 40 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Маленький Санта, Йоко Маруяма

3+

Мати за татуся справжнього-справжнісінького Санта Клауса — хіба ж не мрія кожної дитини? Адже, здавалося б, із таким татком життя устократ веселіше: у дворі за вашим будинком житимуть північні олені, а вдома завжди буде повно іграшок. Але є одне «але» — кожне-кожнісіньке Різдво Санта проводитиме не з вами, не в родинному колі, а на роботі, роз’їжджаючи на магічних санах зоряним небом. Отож і не дивно, що головний герой книжки-картинки Йоко Маруями, якому пощастило бути сином Санта Клауса, понад усе на світі мріє бодай раз зустріти Різдво зі своїм татом. Саме тому хлопчик першій вечірній зимовій зірці загадує бажання: «…щоб тато на Різдво був удома». Та мрії — штука непередбачувана, і часом вони здійснюються не зовсім так, як ми того очікуємо. І коли вранці перед Святвечором Санта ламає ногу, малий усвідомлює, що, хоча татко тепер просто мусить лишитися на Різдво вдома, комусь таки доведеться виконати його роботу та доправити подарунки дітям. І певна річ, що цим «кимось» може бути лише маленький Санта.

У слові «подарунок» заховане ще одне слово, — пояснив тато — дар, тобто «талант». Деякі подарунки за рік чи два втрачають свій вигляд і значення. Але дар цієї дівчинки буде з нею довіку.

Чи під силу така серйозна місія хлопчикові? І невже дитячій мрії так і не судилося здійснитися? На ці запитання ліпше шукати відповіді вже у красивій і зворушливій книжці «Маленький Санта», а заразом у ній можна знайти чималу порцію натхнення, простої мудрості та святкового настрою для справжнього Різдва.


Йоко Маруяма Маленький Санта / пер. з англ. Катерина Міхаліцина. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 40 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Різдво приходить у країну Мумі-тролів, Туве Янссон, Сесілія Давідссон, Алекс Гаріді

3+

Що таке Різдво? Чому і для чого ми його святкуємо? Як ми це робимо? І чи справді необхідно розумітися на всіх нюансах цього дня, щоби робити це правильно? Поміркувати про це пропоную разом із найулюбленішими скандинавськими персонажами — із мумі-тролями зі славнозвісної історії Туве Янссон «Ялинка», яку на свій лад переказали Алекс Гаріді й Сесілія Давідссон, а Філіппа Відлюнд доповнила дуже милими та безперечно впізнаваними ілюстраціями. Отже, одного грудневого ранку довгий зимовий сон родини Мумі-тролів несподівано увірвався. А що його робити, коли такий любий мумі-тролям квітучий і пахучий світ за стінами будиночка змінився до невпізнання? І якби ж то просто змінився, так ні. Мало того, що щось біле та холодне вкрило всю Долину Мумі-тролів, так ще й усі навкруги наче показилися. Обвішані подарунками й пакунками зі святковими наїдками, усі тільки й роблять, що схвильовано сновигають туди й сюди в очікуванні чогось небезпечного та загадкового, чогось, що називається Різдвом і от-от опиниться у Мумі-долині. Що таке те Різдво? Мумі-тролі так і не довідаються, але це аж ніяк не завадить їм показати маленьким читачам, у чому полягає магічна суть цього свята.


Туве Янссон, Сесілія Давідссон, Алекс Гаріді Різдво приходить у країну Мумі-тролів / пер. з норв. Наталія Іваничук. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 40 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Як святкувати Різдво, Лоренц Паулі, Катрін Шерер

4+

То що ж таке Різдво? Море подарунків? Чи, може, ялинка, що виблискує яскравими вогниками? Надзвичайно просту і водночас мудру відповідь на це запитання можна знайти у книжці із невигадливою назвою «Як святкують Різдво», що її створили Лоренц Паулі та Катрін Шерер. Сюжет, що лежить в основі цієї книжки, нагадує класичну казку про тварин із повторюваним мотивами та несподіваним фіналом. Починається все з того, що допитливий заєць звертається із проханням навчити його святкувати Різдво до сови. «Різдво – це коли усі приносять мені подарунки», – пояснює птаха зайчикові, і той одразу ж ділиться почутим із рештою лісових мешканців. І от уже усі звірі у лісі — і білка, і дятел, і миша — майструють дарунки для сови — хіба ж не мудра птаха? Але у кожного … хіба може щось перемогти дух справжнього Різдва? Певно, що ні. Адже Різдво, як переконує ця дотепна та мила книжка-картинка, — це свято для всіх. Особливої тішать у цій книжці ілюстрації Катрін Шерер. Вони додають історії динаміки та безліч емоцій, завдяки яким герої постають справді об’ємними та цікавими малечі.


Паулі Лоренц, Шерер Катрін Як святкувати Різдво? / пер. з нім. Романа Матієва. — Навчальна книга–Богдан, 2019. — 32 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Одне різдвяне бажання, Кетрін Ранделл

5+

З бажаннями треба завжди бути обережними. Бо ж, як ви вже зрозуміли, ніколи не знаєш, як саме вони здійсняться. І казкова розповідь Кетрін Ранделл є тому черговим доказом — красивим, натхненним і захопливим. Батьки малого Тео завжди заклопотані та зайняті, тому навіть Святвечір бідолашний хлопчик мусить проводити у компанії няньки, з якою усі святкові розваги — дивитись у вікно, поки вона спить. Не дуже цікаво, еге ж? Та несподівано саме у вікні Тео побачив дивну зірку, яка пливла небом, блимаючи червоним і зеленим. Не довго роздумуючи, хлопчик вирішив загадати бажання. І, певна річ, як і будь-хто, хто почувається покинутим і самотнім навіть у Святвечір, Тео побажав, щоби в нього з’явився хтось, щоби хтось був із ним.

Люди не повинні на Різдво різати пальці, – пробурмотів він. – Про це в колядках не співають.

Напевно, то і справді була чарівна зірка (а зовсім не літак, як дехто міг би подумати), адже вже за мить з ялинки почали спускатися старі різдвяні прикраси — живі-живісінькі. Без зайвої делікатності коник-хитун, снігур, циновий солдатик із барабаном і янголівна одразу ж вирішили влаштувати невеличкий розгардіяш, а потому, наче ті Страшило, Лякливий Лев і Бляшаний Лісоруб, почали вимагати від малого повирішувати їхні нагальні проблеми: кому треба терміново позбутися іржі, кому конче необхідно знайти кохану, кому просто горить навчитися співати, а кому — літати. Хіба на таких друзів сподівався Тео? Авжеж ні! Проте саме завдяки цим новоспеченим магічним друзям нудний Святвечір Тео наповнюється справжніми пригодами. Та й допомагаючи іграшкам здійснити їхні бажання, хлопчик і сам непомітно наближається до своєї справжньої мрії — затишне та радісне Різдво разом із батьками.


Кетрін Ранделл Одне різдвяне бажання / пер. з англ. Катерина Дудка. — Харків: Видавництво «Жорж», 2019. — 64 с.

 

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

6+

Захопливий сюжет з купою маленьких загадок і великих таємниць, які підживлюють читацьку цікавість та, наче невидимі гачечки, чіпляють увагу, філософська глибина, вишукане поєднання щемкого та радісного, реального та казкового, неперевершені ілюстрації Лізи Айсато, які буквально заворожують — у різдвяній історії Маї Люнде «Снігова сестричка» є геть усе необхідне для того, щоби підкорити серця і малечі, і дорослих. А головною родзинкою книги є Юліан — напрочуд живий герой, якому просто неможливо не емпатувати, не співпереживати та не співчувати. Як і будь-який десятирічний хлопчик, Юліан хоче, щоби вдома було затишно та радісно. Особливо ж взимку, коли на носі найулюбленіше сімейне свято — Різдво.

Світ повний фантастичних і незбагненних явищ, яких ми не розуміємо, і саме тому життя варте, щоб його прожити.

Але цьогоріч усе змінились і в їхній родині всі наче геть забули і про Різдво, і про радість загалом. Та й із найліпшим другом тепер навіть і поговорити немає про що, хіба про погоду. Але одного зимового вечора все знову змінюється, адже у житті Юліана з’являється рудоволоса Гедвіґ — дівчинка, яка зачаровує своєю безпосередністю, приязністю та щирістю. Дівчинка, яка запрошує його до своєї вілли, де все так чудово прикрашено до свята — саме про таке і мріяв Юліан. Дівчинка, яка заражає своїм дзвінким сміхом, пригощає запашним какао, розважає та ділиться святковим настроєм… Дивно лише, що вона завжди сама. І що в такому великому розкішному будинку нікого, крім них двох, немає. До того ж довкола підозріло блукає якийсь похмурий чоловік. Та й сам будинок часом ніби перетворюється на руїни… Чому? Чому Юліан зустрів Гедвіґ? Чому більше не знає, що сказати найліпшому другу? Чому смуток огорнув Юліанових батьків? І чи вийде в Юліана повернути радість у свій світ? Усі таємниці розкриються майже у самісінькому фіналі. І тоді навіть у читачів із кам’яним серцем на очах з’являться сльози — сльози смутку та сльози щирої радості, яка, можливо, і є справжньою магією Різдва.


Мая Люнде, Ліза Айсато Снігова сестричка / пер. з норв. Наталія Іваничук. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. — 192 с.

Радісне різдво, казки, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для дітей, що читати взимку, день святого миколая, різдво, книжки про різдво, новий рік, святкові книжки для тінейджерів, проза для підлітків, різдвяні книжки, що читати взимку, теплі історії, історії про різдво, збірки прози, бестселери, сучасна проза, дитячі бестселери, Друзі вовчика, Ільмар Томуск, Крайній янгол, Інґкб’єрґ Дал Сем, Олександр Шатохін, Червона одежина для маленької пташини, Джен Фернлі, Снігова сестричка, Мая Люнде, Ліза Айсато

Різдвяне диво Джонатана Тумі, Сюзан Войцеховскі, П. Дж. Лінч

6+

Наостанок — ще одна зворушлива та життєствердна історія, яка переконливо доводить, що Різдво є справді магічним святом, коли відбуваються дива. Святом, здатним повернути надію та радість навіть найпохмурішим і найсумнішим людям. Саме таким, сповненим болю та відчаю, є різьбяр Джонатан Тумі. Чоловік живе сам, ні з ким не спілкується та завжди виглядає понурим. Утім, на те є причина — колись у містера Тумі була дружина та син, але вони померли. Саме тоді він і втратив надію та цікавість до життя загалом. Але цього Різдва все зміниться. А все тому, що він випадково познайомиться з хлопчиком, який також переживає болісну втрату, але не опускає рук і не втрачає віру у радісне майбутнє. Поступово, виконуючи замовлення для хлопчика та спілкуючись із ним, у різьбяреві відбуваються внутрішні переміни. Зрештою буркотун Тумі починає знову всміхатися й радіти. Бо ж надію можна забути, але втратити — тільки не у Різдво.


Сюзан Войцеховскі, П. Дж. Лінч Різдвяне диво Джонатана Тумі. — Львів: Свічадо, 2019. — 40 с.

 

Історії, здатні об’єднувати та примирювати людей не гірше (а то й краще!) за політичні гасла. Історії дозволяють мандрувати іншими світами та пізнавати цей. Вони дарують можливість переживати нові почуття і, що не менш важливо, розуміти себе та інших. А ще історії – це наш спосіб не давати зникнути тим людям, яких більше немає. Можливість знову побути з ними і водночас – шанс змиритися з тим, що зустрічі з ними можуть відбуватися лише в твоїй свідомості. Історії, про які йдеться у цій добірці – це розповіді про особливі стосунки з бабусями та дідусями. У кожній із них є втрата, але не вона найважливіша, а саме спілкування, дружба, розуміння та надзвичайно міцний зв’язок між поколіннями.

Втікачі, Ульф Старк

8+

Якщо позгадувати більшість літературних бабусь і дідусів, можна зробити висновок, що всі вони доволі схожі між собою. Завжди добрі та розважливі, мудрі та лагідні… Такі хороші й ідеально, що аж млосно! На їхньому тлі дідусь головного героя останньої книжки Ульфа Старка «Втікачі» — біла ворона. Велика така й нестерпна ворона, яка постійно лихословить, вередує, свариться та бурчить. Проте це зовсім не означає, що він не любить свого онука (і що той не любить його у відповідь). Ба більше, вибуховий характер і впертість роблять цього дідуся значно цікавішим, оригінальнішим і навіть харизматичнішим. А ще — справжнішим. Адже, треба визнати, що якими б хорошими не були рідні та близькі нам люди, вони ніколи не ідеальні. Власне, саме дивовижна справжність цієї історії, її героїв, емоцій, конфліктів і проблем вкупі з вишуканими деталями побуту, якими сповнена оповідь, і роблять невеличку книжку «Втікачі» такою зворушливою, сильною та об’ємною.

книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Якщо ви добре знаєтеся на творчості Ульфа Старка, то одразу ж упізнаєте дідуся — того самого дідуся з повісті «Мій друг Персі, Баффало Білл і я», який постійно всім незадоволений і не любить, здається взагалі нікого, крім бабусі. Навіть свого сина тільки й робить, що критикує. Але тепер ми бачимо цього дідуся трохи інакшим. Його кохана дружина померла, а сам він опинився в лікарні — дуже-дуже хворий і сердитий. Сердитий, адже проводити свої дні в лікарняному ліжку під уважним наглядом лікарів і медсестер — то для нього справжня мука. Чи можна спостерігати за стражданнями людини, яку дуже сильно любиш? Звісно, що ні. Саме тому головний герой, з вуст якого ми й дізнаємося всю цю історію, наважується на серйозну авантюру. Спланувавши все до останньої дрібнички та заручившись підтримкою Адама з пекарні, хлопчина, потай від батьків, допомагає дідусеві на кілька днів утекти. Чкурнути на кілька днів до будинку, «де жили вони з бабунею до її смерті і де він узимку після того впав і поламав стегнову кістку». Навіщо? «Аби дещо владнати» — каже дідусь онукові, даруючи читачам шанс самим поміркувати про справжні причини.

Тато не хотів їздити туди надто часто, бо дідусь був нестерпний. Він завжди такий був, але тепер став іще нестерпніший.
Він злився і кричав. А ще випльовував пігулки, які мали б його істотно заспокоювати. І сварив медсестер.
— Мене запроторили сюди, як тварину! — репетував він. — Хто я, по-вашому? Мавпа?

Якщо звести сюжет книжки до хронологічної послідовності подій, які в ній відбуваються, то нічого, крім кількох відвідин онуком дідуся в лікарні та цієї втечі на вікенд ми не знайдемо. Але за каскадом цих ніби незначних подій криється щось значно більше та важливіше. Велетенська картина родинних стосунків, сповнених щирої любові, але водночас зі своїми непорозуміннями та конфліктами, які так часто трапляються між рідними людьми. Крім того, що звично для текстів Ульфа Старка, за лаконізмом оповіді та сюжетною простотою, за легким гумором та іронією ховається неабияка філософська глибина.

Часом брехати — єдиний спосіб казати правду.

Переживання втрати, прощання з життям і прощання з рідною людиною — про все це, про що нам складно навіть думати, автор пише невимушено та природно, не набридаючи повчаннями та довжелезними красивими фразами про очевидне, даючи простір для особистих досвідів і власних висновків. І хоча в фіналі на героїв чекає очевидне й невідворотне, історію звучить напрочуд життєствердно. Хоча це й не дивно — з Ульфом Старком інакше не буває.


Ульф Старк Втікачі / текст Ульф Старк, іл. Марія Фоя / пер. з швед. Галина Кирпа. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 96 с.
книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Мій дідусь був черешнею, Анджела Нанетті

9+

Книжка Анджели Нанетті – це розповідь про стосунки між трьома поколіннями, про взаємини між закоренілими містянами та закоханими у землю селянами, про перші зустрічі зі смертю та здатність співпереживати, про взаємодопомогу і взаєморозуміння, про любов до природи і здатність бути добрим до інших. Розповідаючи про цю книжку, не хочеться зосереджуватися на дотепних моментах, яких у тексті чимало, на іронії, відчитати яку вдасться лише дорослим, і на перебігові подій, який важить значно менше за те, як він впливає на героїв. Загалом, сюжет повісті складно звести до одного короткого визначення. Але, якщо спробувати означити його кількома словами, то можна дійти до висновку, що це історія про родину, життя і дідуся. Про родину, як квінтесенцію духовної спорідненості та близькості між людьми, життя, яке не закінчується доти, доки тебе хтось любить, і дідуся Оттавіано, який навчив свого онука Тоніно – головного героя й оповідача – усе це розуміти.

Кілька років тому Тоніно, очима якого ми й спостерігаємо всю цю історію, жив у місті разом з мамою і татом. По сусідству з ними мешкали татові батьки з улюбленим песиком: Луїджи, Антоньєтта і Флоппі, а в сорока кілометрах за містом – мамині – Оттавіано і Теодолінда. В цілому, історія Тоніно починається зі смерті бабусі Теодолінди, коли головний герой вперше зіштовхується з чимось, чого він не може зрозуміти і вперше стає свідком похорону. Звичайно, фраза «Бабця Теодолінда померла» нічого не пояснює п’ятирічному Тоніно, не дає відповіді на питання «Де бабця?». Він ще може змиритися з тим, що бабуся «поїхала». Але як вона може бути і «дерев‘яному ящику», і «на небі» одночасно?

У день похорону все ще більше заплуталося, бо хтось сказав мені, що у тому дерев’яному ящику, на який наклали купу квітів, – бабця Теодолінда і що її несуть на цвинтар. Якщо вона там, усередині, то не може бути на небі; значить, мене обдурили.

Єдиним, хто зміг пояснити Тоніно смерть стає дідусь Оттавіоно: «Бабці Лінди не видно, але, знаєш, вона не пішла звідси зовсім. Бабця сказала, що залишає замість себе Альфонсину, і просила, щоб ми всі дбали про неї – так, ніби це сама бабця». Таким чином, давня, як світ, ідея реінкарнації виявляється найадекватнішим і найдієвішим способом зробити смерть чимось зрозумілим, не страшним і не травматичним для дитячої свідомості.

Центральним образом повісті стає черешня Фелічія (від італ. феліче – щасливий) – дерево, яке дідусь Оттавіано посадив у день народження мами Тоніно – Фелічіти. Щаслива черешня постає символічним втіленням і родини – як родинне дерево, і життя – як дерево життя, і дідуся – як дерево пізнання, родинне дерево та дерево життя заразом. Саме черешня, у якій так просто реалізується ідея реінкарнації, у якій поєднується звичайне біологічне життя і магія, допомагає Тоніно пережити смерть дідуся Оттавіано та зрозуміти, що таке турбота про близьких і рідних. 

книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Сказати, що сімейна історія Тоніно – це історія про втрату можна лише не читаючи книжки. Під кінець повісті уважні читачі обов’язково переконаються, що увесь час мова йшла аж ніяк не про втрати, а – про знаходження, головним чином, себе, рідних людей і рівноваги у світі. Отож, хоч книжка і торкається складних та серйозних тем (а чи може у дитячій літературі бути тема складніша за смерть близької людини?), вона не є трагічною, а швидше навпаки – життєствердною. Авторка вдало відтворює мову та психологію справжньої, не рафінованої дитини, отож читачам не складно буде повірити в цю історію і зблизитися з головним героєм. Можливо, не для кожного, але для багатьох він стане другом та цікавим співрозмовником, а його досвід допоможе у житті як дітям, так і дорослим.


Анджела Нанетті Мій дідусь був черешнею / текст Анджели Нанетті, іл. Анастасія Стефурак / пер. з італ. Андрій Маслюх. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. — 136 с. 
книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман

12+

Хоча цей бестселер Фредеріка Бакмананаписаний не для дітей і не для підлітків, але він також заслуговує на місце в цій добірці. І зовсім не через те, що головній героїні усього сім років, а проблеми, що їх торкається автор, знайомі багатьом, не зважаючи на вік, але й через те, що він зовсім не вимагає велетенського читацького досвіду (усі ж бо підлітки знають, що таке казки та хто такий Гаррі Поттер) — лишень уважних і вдумливих читачів, яким, будьте певні, обов’язково захочеться вивчити чимало пасажів роману напам’ять, аби цитувати їх за кожної нагоди.

В основі сюжету лежить історія про дівчинку Ельзу та її Бабуню. Ельзі сім, і вона не така, як інші. Вона «з тих дітей, які рано зрозуміли, що йти своїм шляхом легше, якщо ти можеш вибирати свій власний саундтрек»; із тих, які знають, що найкраща література — це комікси та книжки про Гаррі Поттера; із тих, які, на відміну від дорослих, знають, чого шукають.

Ельзиній Бабуні — сімдесят сім, і вона шалена, неповторна, смішна, самовпевнена, ризикова… Іншими словами — вона також не така, як більшість. А ще вона єдиний найкращий друг Ельзи та її супергероїня. Авжеж, супергерої потрібні усім, але найбільше тим, хто наважується відрізнятися і тим самим кинути виклик такому банальному, сірому та жорстокому світу, як наш.

Саме Бабуня, яка майже все життя присвятила лікуванню людей – тобто буквально рятуванню інших, допомагає Ельзі залишатися собою та бути хороброю, попри всі негаразди, як от розлучення батьків, шкільні цькування тощо. Щоправда, поки Ельзі це вдається лише у вигаданій Бабунею Країні-Спросоння, а саме у королівстві Міамас, у якому дівчинці «ніхто не каже, що вона мусить навчитися підлаштовуватись», бо, як переконує семирічну онуку семдисятисемирічна бабуся, Міамас «повністю складається з фантазії». А куди ж ще, як не у вигадку, тікати від обмежень, фальші, жорстокості та абсурдності реального світу?
І все було б чудово, та, як відомо, завжди є одне але. Одного дня Бабуня помирає…

Бабуня нічого не каже про рак, заради Ельзи. А Ельза нічого не каже про смерть, заради Бабуні. Бо Бабуня не любить говорити про смерть, особливо про свою власну.

Але перш ніж назавжди покинути онуку, вона вигадує для неї дивовижний казковий квест із листами, загадками, підказками та несподіванками. Квест, який допоможе Ельзі не лише краще пізнати Бабуню та не таку вже й вигадану історію Країни-Спросоння, а, головне, не залишитися сам на сам із печаллю, адже, коли втрачаєш когось, важливо не почуватися самотньою, важливо мати друзів, готових підтримати та захистити.
Хоча герої у романі «Моя бабуся просить їй вибачити» напрочуд переконливі — що вже там казати, їм віриш, співчуваєш та співпереживаєш, образ дитини у ньому є насамперед оптикою, що якнайкраще пасує для того, щоби допомагає руйнувати стереотипи та умовності та показати світ не таким, яким його звикли бачити дорослі, а трішки очудненим. Наївним, вразливим, крихким, дещо занадто простим, але не бутафорським. Як і вже згаданий тут Екзюпері, Бакман акцентує увагу читачів на конфлікті різних систем цінностей, використовуючи не дуже оригінальну антитезу діти/дорослі. От тільки на відміну від французького письменника минулого століття, сучасний шведський автор переконує читачів у тому, що дитина є в кожному з нас, у тому, що казковий світ із вурсами, драконами, перевертнями та морськими феями справді існує — варто просто уважніше подивитися на людей, яких ми зустрічаємо щодня.


Фредерік Бакман Моя бабуся просить їй вибачити / переклад з англ. Ольги Захарченко. — Київ : Книголав, 2017. – 416 с.
книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон

4+

На відміну від решти книжок із цієї добірки, які спершу знайомлять читачів із героями, дають нам час прив’язатися, відчути до них симпатію та пройнятися співчуттям, а вже потім заводять розмову про втрату, книжка данського письменника Кіма Фупца Окесона й ілюстраторки Еви Ерікссон починається зі звістки про смерть дідуся. Дідуся, якого маленький хлопчик Есбен кликав просто Дідусем.

Найперше, що впадає в око, — напрочуд легкий стиль оповіді, який буквально вражає своєю проникливістю, зворушує та водночас змушує усміхатися. І хоча від самого початку — з самої лише назви — ми вже знаємо, про що йтиметься в цій історій, тут немає навіть тіні патетики та драматизму. І ця простота в розмові про найважче та найскладніше зачаровує.

Мама каже Есбенові, ніби Дідусь став ангелом, але що це означає? Що він тепер має крила та носить білу льолю? Тато каже, що Дідуся поховають під землею і він стане землею. Проте ні мамине, ні татове пояснення не допомагають Есбенові менше сумувати. Коли ж батька втішити сина не вдається, до Есбена несподівано приходить сам Дідусь і вмощується у нього на комоді. Виявляється, батьки помилилися, Дідусь тепер не янгол, не земля, а привид.
На щастя, в Есбена є книжка про привидів, з якої Дідусь дізнається, що привидами люди стають тоді, коли не встигли зробити щось за життя. Але що саме? Онук одразу пропонує кілька варіантів: окуляри, штучні зуби, а, може, зубну щітку? Але ні, це щось інше. Аби з’ясувати що саме дід з онуком вирушають у справжню мандрівку в часі. Уявну, певна річ.

Спершу їхній діалог нагадує повільне звільнення Дідуся з образу звичайного «дідуся». Адже треба визнати, що наші бабусі й дідусі справді дуже часто так і лишаються для нас заручниками певного кліше, а ми, хоч і любимо їх, рідко докладаємо зусиль, аби побачити в них особистостей. Бодай і в подобі привида, спілкуючись зі своїм онуком, Дідусь розповідає про те, яким було його життя. Потім цю історію продовжує вже Есбен: просто ділиться спогадами, адже його дідусь – це насамперед усі ті дивовижні спогади про нього, а не біль від втрати. Поступово перед нами постає вже не просто «дідусь» і «добрий сім’янин Гольґер», а повноцінний персонаж, живий і справжній Дідусь, який нарешті розуміє, чого не зробив за життя.

— Знаєш, чого мені бракувало і чого я не зробив за життя? Я не попрощався з тобою, зі своїм любим онучком Есбеном…
Вони трішки поплакали. Дідусь сказав, що Есбен повинен бути чемним. Обоє обіцяли собі, що думатимуть один про одного час од часу (бо думати постійно — це вже зайве).

Після прочитання уся та легкість, яку ми спостерігали в самому тексті, залишається з нами. Смерть, з якої почалася книжка, нікуди не зникла. Ба більше, про неї говорили прямо й безпосередньо. Але після цієї розмови з привидом, яка цілком може бути як метафорою, так і звичайним маренням головного героя, смерть сприймається вже трошечки інакше. На щастя, автор уберіг своїх читачів від банальних висновків, натомість допоміг кожному та кожній зробити свій.


Кім Фупц Окіссон, Ева Ерікссон Мій Дідусь став привидом / текст Кіма Фупца Окіссона, ілюстрації Еви Ерікссон / пер. з дан. Наталя Іваничук. – Чернівці : Чорні вівці, 2018. – 32 с.
книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Острів мого дідуся, Бенджі Девіс

3+

Наостанок — ще одна історія прощання з дідусем. Іще один спосіб говорити про смерть із дитиною. І ще один шлях прийняття втрати рідної людини. Книжка-картинка «Острів мого дідуся», яку вигадав, написав і намалював уже знаний і любий багатьом дітям художник Бенджі Девіс, звертається до наймолодшої аудиторії. Про те, що дідусь головного героя помирає навіть дорослі читачі розуміють не одразу, майже в самому фіналі історії, адже упродовж усієї розповіді автор не використовує слів, які прямо апелювали б до смерті. Його історія — це історія про мандрівку.

Одного дня маленький Сід приходить у гості до свого дідуся й крізь великі металеві двері на горищі опиняються разом з ним на борту велетенського корабля. Дідусь вправно керує судном тримаючи курс на красивий тропічний острів. Острів із купою розваг, яскравих квітів, екзотичних тварин і смачних фруктів, з книжками, гамаком та затишною хатинкою в джунглях, на якому дідусь зрештою вирішить зостатися. Звісно, хлопчик сумуватиме за дідусем, але хіба це зіпсує їхні стосунки?

Сід любить дідуся.
Дідусь любить Сіда.
І так буде завжди.

Сама мандрівка, острів, який так і хочеться назвати райським, корабель, яким спершу кермує дідусь, а потім сам онук, море — всі ці символи та метафори, якими Бенджі Девіс говорить із читачами, доволі прості, а втім — глибокі. Крім того, завдяки вишуканим лаконічним малюнкам, які тонко передають настрій та емоції, вони стають ще потужнішими та об’ємнішими.

книжки про втрату, книжки про трагедії, психологізм, мій дідусь був черешнею, анджела нанетті, видавництво старого лева, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, мой дедушка был вишней, Мій Дідусь став привидом, Кім Фупц Окесон, Ева Ерікссон, Моя бабуся просить їй вибачити, Фредерік Бакман, Острів мого дідуся, Бенджі Девіс, Втікачі, Ульф Старк

Звісно, як і будь-яка інша книжка з цієї добірки, «Острів мого дідуся» потребує обговорення з дітьми. Але це зовсім не означає, що читати самостійно ці тексти не можна. 


Бенджі Девіс Острів мого дідуся / пер. з англ. Валерія Іванова.  – Київ: Nebo BookLab Publishing, 2020. – 32 с.

Зі зрозумілих причин у нас полюбляють ділити дитячу літературу на хлопчачу та дівчачу. Перша, традиційно, розповідає про небезпечні пригоди, хоробрих супергероїв і машини, друга – про принцес, кохання-зітхання, єдинорогів і казкових фей. Звісно, книжки про принцес не завжди такі стереотипні, як ми очікуємо. Часом вони дивують і навпаки – руйнують стереотипи й упередження (і ми про такі вже розповідали). Але наша добірка, попри дещо провокативну назву, що апелює лише до дівчачої читацької аудиторії, не має на меті слідувати традиціям, бо розповідає про цікавих, активних, неординарних дівчат і, сподіваємося, стане корисною для читачів різного віку та гендеру.

Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Серія про Гільду, Люк Пірсон

6+*

Почуття гумору, хоробрість, вигадливість, креативність, нестримне бажання досліджувати світ…і, звісно ж, вміння іронізувати (та синє волосся, що так чудово доповнює образ) — ось таким от набором ідеальних рис володіє Гільда, головна героїня однойменної коміксової серії Люка Пірсона, перші три книжки з якої, а саме «Гільда і троль»,«Гільда й Опівнічний Велетень» і «Гільда і парад птахів», вже з’явилася в українському перекладі у видавництві «Артбукс». Серії, що не без причин, стала страшенно популярною у світі, адже тут вам і захопливий сюжет, продуманий до найменших дрібничок, які так і спокушають до перечитування. І вже згадана цікава-активна-харизматична та, попри ідеальність рис, надзвичайно справжня та близька багатьом героїня, яку можна без вагань брати як приклад для наслідування та елементарного натхнення. І вишуканий візуальний наратив — як не крути, але не закохатися в малюнки Пірсона неможливо (якщо хто не знає, то Люк Пірсон долучився свого часу до створення вже культового мультсеріалу «Час пригод»). І, якщо говорити безпосередньо про українське видання, то не можна не згадати про чудовий переклад Володимира Чернишенка.
Сюжет першої книжки розповідає про два дні з життя синьоволосої дівчинки на ім’я Гільда, яка мешкає разом з мамою у дерев’яному будиночку серед гір, полонин і лісів. Одного дня знуджена Гільда вирушає у невеличку подорож, аби просто помалювати світ за межами її хатини, який лише на перший погляд видається цілком звичайним, але насправді ж сповнений магії, казковості та загадковості. Втім, дівчину це не лякає, вона впевнена, що ні хуртовини, ні чудернацькі істоти, ні чарівні гори, які повсякчас змінюють своє місцеположення, ні страшні тролі її не злякають і не стануть на заваді. Але… Що б то була за книжка, якби все справді було так просто? Та й назва коміксу дуже прямо натякає на те, з ким доведеться зустрітися Гільді. Але на одній лише зустрічі звичайної дівчинки та троля Пірсон не зупиняється, а таки знаходить, як здивувати читачів і водночас додати своїй історії глибини та неоднозначності. Не бракнує вигадивості, оригінальності та іронії й усім іншим книжкам із серії. Й останнє, що робить ці книжки просто таки знахідкою для українського книжкового ринку, який поки не дуже схвально ставиться до коміксів, це те, що вони, як троянди й виноград — поєднують приємне з корисним, легкий коміксовий наратив, який так полюбляють діти, і важливі меседжі, які так прагнуть донести дітям дорослі.


Люк Пірсон Гільда і троль / текст та малюнки Люка Пірсона / пер. з англ. Володимир Чернишенко. — Київ: Artbooks, 2018.
добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, леся українка, лісова пісня, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси

Оця Марія звірів малювала, Світлана Тараторіна, Наталя Левицька

6+

Марія переживає важку хворобу, через що її світ змінюється. Здається, не варто чекати на щось хороше. Але у Марії є фарби та величезне бажання малювати. З темного лісу за Марією спостерігають фантастичні звірі. Вони знають її таємницю, про яку сама дівчинка ще навіть не здогадується…
«Оця Марія звірів малювала» — продовження двотомника «Це зробила вона» і пілотна книжка проєкту «Дівчата можуть усе», на меті якого розповісти дітям (і не лише дітям) про видатних українок. Українок, історії життя яких надихають, зачаровують та переконують ніколи не опускати руки. Бо все на світі може змінити. І зовсім не тому, що у Лева є чарівна квітка папороті, яка виконує будь-яке бажання. А тому, що, коли в серці є відвага, впевненість і віра, дівчата справді можуть усе. Саме про цю дуже правдиву суперсилу й оповідає сюжет книжки «Оця Марія звірів малювала». Перше запитання, що виникне в читачів: «Що ж то за Марія, яка звірів малювала?» Та на нього, завдяки яскравим й напрочуд атмосферним ілюстраціям Наталки Левицької, чи не одразу ж зможуть відповісти кожен, хто бодай трохи знайомий із творчістю Марії Примаченко — тієї самої народної художниці з селища Болотня, представниці «наївного мистецтва», картини якої впізнають далеко за межами України. Та якщо унікальний стиль художниці знайомий більшості українців, то про її життя знають, певно, одиниці. А дарма, адже, як виявляється, за фантастичними сюжетами картин Марії Примаченко ховається не менш захопливий сюжет її життя. Але ні, не сповнений сльозливого драматизму та трагізму, не зі злетами та падіннями, радше навпаки: з важкими випробуваннями, що випадають на долю маленької дівчинки, але не ламають її, не стають на заваді завзятості, а спонукають рухатися вперед — до мрії. Бо справжня сила криється не у фізичних здібностях, а у щирій вірі: в себе, у свою країну, в мир та добро. Ця ж віра здатна допомогти врятувати з найскрутнішого становища не лише себе, не лише рідне село, а й цілий світ. Як?

— Роби те, що любиш і найкраще вмієш. Малюй!
— Що малювати? — Те, чого хочеш. Те, що врятує твоє село. Радість. Красу. Щастя. Для всіх.

І в ілюстраціях Наталки Левицької, і в тексті Світлани Тараторіної фантастичне гармонійно переплітається з реалістичним, настільки щільно, що провести межу між ними просто неможливо. Саме це чарівне поєднання дозволяє читачам з головою зануритись в історію, перейнятися не просто життям головної героїні, а її світовідчуттям, сповнитись щирою любов’ю до всього живого. Буквально до всього: і до тварин, і до дерев, і до полум’я, і до води, і до всього-всього, що дихає, рухається, змінюється та зачаровує.


Світлана Тараторіна, Наталя Левицька Оця Марія звірів малювала. — Київ: Видавництво, 2020. — 82 с.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Коко та маленька чорна сукня, Аннемарі Ван Герінґен

6+

Про що розповідає книжка-картинка Аннемарі Ван Герінґен «Коко та маленька чорна сукня», переклад якої з’явився у київському видавництві «Артбукс», здогадатися можна вже з самої назви, адже про чи не найвідомішу французьку кутюр’є минулого століття та її «винахід» – маленьку чорну сукню – знають, здається, усі.
Отож, так, ця книжка розповідає історію Коко Шанель. Спершу вічно голодної та втомленої дівчинки, яка росте в сирітському притулку, а потім впевненої у собі молодої жінки, яка втілює свою мрію в реальність. Жінки, яка не просто стає відомою дизайнеркою одягу, але й кардинально змінює усю жіночу моду – робить її зручнішою, а, отже, допомагає жінкам, дівчатам і дівчаткам почуватися значно комфортніше та вільніше.
Насамперед, тішить у книжці-картинці Аннемарі Ван Герінґен те, як саме розповідається історія життя Коко – коротко, просто, без зайвого і незрозумілого наймолодшим читачам фактажу та, головне, цікаво та динамічно. Крім самого сюжету, тішить у книжці і те, наскільки чудово ілюстрації пасують до тексту і наскільки різноманітною вони показують красу жінок. З одного боку, лаконічні та не занадто яскраві ілюстрації Аннемарі Ван Герінґен нагадують такі собі вишукані fashion-ескізи, з іншого – кумедні та дещо карикатурні малюнки знаменитого австрійського дитячого письменника та художника Людвіга Бемельманса. Тож, можна не сумніватися, що ця “маленька” чорна книжечка припаде до душі навіть наймолодшим читачам – байдуже, чи є вони шанувальниками чи шанувальницями моди, чи ні. Адже історія Коко здатна не просто надихнути читачок і читачів руйнувати традиційні уявлення про одяг (відповідно і про те, як мають виглядати в ньому люди) та створювати щось нове, красиве та зручне, але й просто розважити.


Аннемарі Ван Герінґен Коко та маленька чорна сукня /текст та ілюстраціїАннемарі Ван Герінґен / переклад з нідерланської Сергія Святенко. – Київ : Артбукс, 2016. – 32 c.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Коко та Фріда, Ітзіар та Хорхе Міранда

5+

«Мене звати Міранда, мені вісім років. Мені подобаються мильні бульбашки, аромат вечорів, коли падає дощ, і пташки, що прилітають поїсти з моїх долонь…» — так розпочинаються книжки творчого тандему іспанських авторів Ітзіар Міранда та Хорхе Міранда «Коко» та «Фріда». Обидві книжки з’явилися в українському та російському перекладі у видавництві «Nebo Booklab Publishing». Обидві розповідають про життя видатних жінок, яким, попри всі виклики долі, вдалося не просто знайти та проявити себе в улюбленій справі, але й так чи інакше змінити світ. Коко Шанель («Коко, що трохи зналася на моді») здійснила революцію у світі моди, а Фріда Кало (Фріда, «що наповнила своє життя кольором») назавжди увійшла в історію мистецтва як найвизначніша мексиканська художниця XX століття.
Попри те, що книжки присвячені абсолютно різним жінкам, розповідають вони, по суті, про одне й те саме — про сміливі та ризиковані рішення, впевненість у собі, заповзятість, кохання, а також про вміння отримувати задоволення від того, чим займаєшся. Єдине, що в історії про Коко більше уваги приділено моді та стратегіям успішного ведення власного бізнесу (зокрема секретам популярності парфумів Шанель No5), а в розповіді про Фріду — мистецтву, унікальності та неабиякій силі волі (бо, як відомо, «те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими»).

Крім справді чудово дібраних історичних особистостей, імпонує у цих дитячих книжках і сюжетне обрамлення, адже історії життя Коко Шанель та Фріди Кало буквально рятують Міранду зі скрутного становища (перша допомагає вигадати собі зручний і водночас симпатичний гардероб, а друга — не занепадати духом), і стиль оповіді, і м’які та ніжні ілюстрації Лоли Кастехон Фернандез де Гамбоа, що додають книжкам особливого шарму. Особливої уваги заслуговує образ самої Міранди — маленької невгамовної оповідачки, яка не просто переказує найцікавіші факти з життя Коко Шанель та Фріди Кало, а доповнює їх своїми критичними коментарями та дотепними історійками з власного життя. Саме це і робить книжки не просто актуальними та потрібними для дівчат джерелами натхнення та цікавих рольових моделей, а й захопливим читвом для усіх.


Ітзіар Міранда, Хорхе Міранда Фріда / Коко текст Ітзіар Міранда, Хорхе Міранда, ілюстрації Лоли Костехон та Фернандез де Гамбоа / переклад з іспанської І. Брайко. – Київ : Nebo Booklab Publishing, 2017. – 48 c.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда, наречена

Наречена, Ярина Винницька, Юлія Табенська

5+

Дівчата бувають різними. Одні мріють про прекрасного принца на кону, який врятує їх від хтозна-якого дракона. Інші мріють хіба про вірного друга, люблять всього у житті досягати самостійно і шаленіють від скелелазання, а не від фантазій про білу сукню, прикрашену фальбанками і стразами. Перші – це дівчатка, яких можна було б назвати «принцесами», а другі, як переконує дитячий арт-бук «Наречена», – дівчатка-повітрулі.
Створена творчим об’єднанням «Ковчег» «Наречена» є продовженням популярного дорослого арт-буку «Скриня. Речі Сили», що з’явився минулого року у «Видавництві Старого Лева» та чи не одразу ж отримав чимало схвальних відгуків і від критиків, і від звичайних читачів. Попри те, що книжки вийшли у різних видавництвах й орієнтуються на різну за віком аудиторію, зв’язок між ними важко не помітити. І на тематичному, і на суто візуальному рівнях обидві апелюють до культурної спадщини українців і ніби втілюють знамениті слова Шевченка про «свого не цурайтесь». От тільки, крім вишуканих колажних ілюстрацій, чудового дизайну та чудової поліграфії, «Наречена» може похвалитися ще й сюжетом, в основі якого лежить історія про маленьку Софійку зі старовинного Кам’янця-Подільського.
Софійка, як ви вже здогадалися, належить до повітрульволелюбних красунь, що пересуваються в повітрі, не торкаючись землі, й приносить людям натхнення та любов. Одного дня дівчинка ставить бабусі те саме незручне та незмінно цікаве будь-якій дитини запитання про те, звідки вона взялася, але у відповідь отримує не банальну байку про капусту-лелеку, а натхненну історію про її Дерево Роду, долі героїв захопливіші за будь-які пригодницькі книжки. Власне, з цієї розмови (та фотографій зі старезної шафи на горищі) для Софійки починається її дивовижна подорож минулим, а саме – світом традиційного українського весільного вбрання.

Що одягали наші прабабусі на свої весілля? Чим буковинські сорочки відрізняються від вербовецьких? Які бувають плахти, обгортки та опинки? Як завдяки одному лише вінку дізнатися, чи з Київщини наречена, чи з Гуцульщини? Що таке баламути, дукачі та чепраги? Відповіді на ці та на купу інших запитань читачки й читачі (хоча книжка звертається до дівчат, хочеться вірити, що у хлопців вона також викличе інтерес) знайдуть на сторінках арт-буку. А після такої мандрівки світом українських весільних костюмів разом із повітрулею Софійкою, зможуть спробувати дослідити власне Дерево Роду. Не дарма ж на передостанній сторінці видання маємо намальоване Дерево Роду, до якого можна записати імена своїх предків і вклеїти їхні фотографії.
Втім, надихає «Наречена» не лише історично-культурологічним контекстом та естетичним принадами (до речі, книжка вже встигла отримати особливу відзнаку премії «Найкраща книга року»), але й через простий меседж про те, що щастя не залежить від принца чи кількості намиста на шиї, а тільки від тебе.


Ярина Винницька, Юлія Табенська, Дмитро Осипов Наречена / ідея Ярини Винницької та Дмитра Осипова, текст Ярини Винницької, ілюстрації та оформлення Юлії Табенської. — Львів : Terra Incognita, 2017.
книжковий арсенал 2019, книжный арсенал 2019, Новинки Книжкового Арсеналу 2019: найцікавіші перекладені книжки для дітей, книжковий арсенал, що читати, дитячі книжки, книжкові новинки, література для дітей,казки,класика дитліту, що купити,дитячі видання,найкращі книжки для дітей,маріам петросян,підліткові книжки, дім у якому,джонатан страуд,роланд сміт,щоденники вишеньки,комікси,фантастика,ульф старк

Щоденники Вишеньки, Орелі Нейре

9+

Ще одна героїня цілої книжкової серії, на яку варто обов’язково звернути увагу – героїня захопливих, красивих, сповнених пригоді, динамізму і водночас зворушливості французьких коміксів «Щоденники Вишеньки». Серія розповідає про життя одинадцятирічної Вишеньки, яка живе разом зі своєю мамою, мріє стати письменницею та просто обожнює різноманітні розслідування, загадки та таємниці. Власне, саме через ці свої пристрасті Вишенька і починає вести щоденник, у якому детально описує свої пригоди. А пригод у неї чимало… Отже, одного разу Вишенька разом із подругами Лін і Ерікою зустріла в лісі таємничого старенького пана. І нічого б надзвичайного, якби після спостережень за ним, дівчата не виявили, що він щонеділі з’являвся в один і той же час в одному і тому ж місці. Та ще й із великими банками фарби! Куди ж ходить цей незнайомець? Що він робить із такою кількістю фарби? Та і хто він узагалі такий? Хочете дізнатися? Тоді сміливо розпочинайте разом із Вишенькою її перше розслідування… Чарівна активна героїня, сповнена ентузіазму та наснаги, зворушливий і захопливий сюжет про мистецтво та, що важливо, вишуканий стиль як текстуальної, так і візуальної розповіді — цей комікс навряд залишить бодай когось байдужим. Особливо, якщо вони полюбляють детективні історії та комікси.


Жоріс Шамблен, Орелі Нейре Щоденники Вишеньки. Завмерлий зоопарк  / пер. Денис Тимошенко. — Nasha idea, 2019.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Джуді Муді, Меґан МакДоналд

7+

Якщо ви досі вважаєте, що більшість реалістичних книжок про дівчат присвячено історіям щасливих і нещасливих кохань, тоді ви просто зобов’язані прочитати бодай одну з повістей Меґан МакДоналд про Джуді Муді – невгамовну, вигадливу та безмежно харизматичну школярку із напрочуд мінливим настроєм (не дарма ж вона Moody) і дорогоцінним вмінням прикрі події перетворювати на хороші. Звісно ж, кохання у книжках про Джуді також якось згадується, але ця тема хвилює головну героїню куди менше, ніж порятунок світу, екологія, навчання, з’ясування стосунків із молодшим братом, вигадування різноманітних небилиць, пошуки пригод і мрії – про професію лікаря, всесвітню славу та визнання. І не лише тому, що Джуді ще дещо «замаленька» для усієї цієї романтики, а самі книжки розраховані на дітей 7-11 років, але й тому, що у житті будь-якої дівчинки/дівчини, як і в житті будь-якого хлопчика/хлопця, є купа інших цікавих і захопливих речей, вартих того, щоби про них писати й читати. Ба більше, у цьому житті знайдеться місце для справжньої дружби між хлопцями та дівчатами, жартів, божевільних витівок, а також поразок і помилок, які спонукатимуть героїню переосмислювати свої погляди на життя та робитимуть її сильнішою, розумнішою та впевненішою у собі. Натомість, на щастя, багатьох стереотипів у повістях Меґан МакДоналд читачі не зустрінуть, зокрема й у тому, як і які ролі в родині Джуді Муді виконують тато з мамою.

Ще одна приємна особливість серії книжок про Джуді Муді у легкості тексту та неабиякому почутті гумору авторки. Тут можна було б провести паралель з іншим американським дитячим бестселером – з серією «Щоденників слабка» Джефа Кіні. От тільки Джуді, на відміну від Ґреґа Хефлі, зовсім не самозакохана, значно іронічніша і, якщо можна так сказати, добріша.
І, оскільки за видання популярної у США дитячої серії у «Видавництві Старого Лева» взялися ще 2015 року, на сьогодні маємо вже п’ять перекладених Наталією Ясіновською книжок – «Джуді Муді», «Джуді Муді стає знаменитою», «Джуді Муді рятує світ», «Джуді Муді віщує майбутнє», «Джуді Муді – лікарка».


Меґан МакДоналд Джуді Муді / текст Меґан МакДоналд, ілюстрації Пітера Рейнолдса / переклад з англійської Наталії Ясіновської. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2015. – 144 c.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

«Агата Містері» та «Солоденьке на денці пирога»

7+

Усім, кому в дитячій літературі не вистачає цікавих персонажок для наслідування, – а їх дійсно не вистачає усім – варто звернути увагу на детективи. Перш за все, на популярний детективний роман «Солоденьке на денці пирога» канадського письменника Алана Бредлі та цілу серію коротеньких повістей із літературної серії італійця, що пише під псевдонімом Сера Стіва Стівенсона, під назвою «Агата Містері» (українською у видавництві “Ранок” вже переклали кілька книжок, зокрема «Агата Містері. Таємниця фараона», «Агата Містері. Меч Короля Шотландії», «Агата Містері. Крадіжка на Ніагарському водоспаді» та «Агата Містері. Бенгальська перлина»).
Розумні, активні, ініціативні й надзвичайно хоробрі – саме такими перед читач(к)ами постають одинадцятирічна Флавія де Люс і дванадцятирічна Агата Містері, головні героїні цих детективних історій. І Флавія, і Агата захоплюються наукою, не можуть встояти перед таємницями, вміють знаходити вихід із надзвичайно скрутних ситуацій і… «звичайним» людям видаються трошки дивакуватими. На щастя, останнє їх зовсім не хвилює, позаяк займаються вони тим, що їм подобається. І, треба визнати, роблять це доволі успішно.

Певно, що попри певну схожість героїнь, книжки Бредлі та Стівенсона істотно відрізняються. І за стилем оповіді, і за тим, як саме автори вибудовують конфлікти та інтригують своїх читачів, і за тим, до аудиторії якого віку вони звертаються, адже атмосферну, трохи готичну та сповнену соковитих описів Англії ХХ століття детективну повість «Солоденьке на денці пирога» цікаво проковтнути у середній та навіть старшій школі, а серію коротеньких історій про Агату Містері, оздоблену ілюстраціями Стефано Турконі та колоритними історичними деталями, можна з легкістю починати читати років із семи.


Сер Стів Стівенсон Агата Містері. Таємниця Фараона / текст Серм Стівм Стівенсонм, ілюстрації Стефано Турконі / переклад з англ. Володимира Чайковського. — Київ: Рідна мова, 2017. — 128 с.
Алан Бредлі Солоденьке на денці пирога / переклад з англійської Марії Лапенко. — Харків: КСД, 2016. — 336 с.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Бути мною, Анна Хьоґлунд

13+

Рефлексувати над тим, що відбувається у тобі та навколо тебе, досліджувати й приймати свою тілесність і сексуальність, вчити історію і намагатися пояснити/розхитати/подолати «норми», «стереотипи» й «традиційні цінності», якими патріархальне суспільство обмежує свободу жінок і дівчат – приблизно про це розповідає книжка Анни Хьоґлунд «Бути мною».
Для дівчат ця ілюстрована повість, а вірніше її головна героїня, тринадцятирічна Руса, може стати такою собі подругою-помічницею, яка переконає позбутися сорому й нарешті спробувати відкрити собі себе. Подруга, яка не переконуватиме в правильності тих чи інших рішень, але спонукатиме замислитися та бути свідомішою своїх життєвих виборів, покаже приклад подолання страху говорити про своє тіло, що надзвичайно важливо тоді, коли його намагаються загарбати й об’єктивувати інші.

Читати більше: Бути мною: бунт проти сорому


Анна ХьоґлундБути мною/ текст та ілюстрації Анни Хьоґлунд / переклад з швед. Юлії Юрчук. – Київ:Видавництво, 2016. – 84 с.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Це серйозно! Антидепресивна книжка для дівчат, Сара Андерсен

14+

Комікс Сари Андерсен також нагадує добру тітоньку фею американську подругу, яка рятує тебе від гніту жорстких соціальних конструктів, заспокоює й переконує у тому, що з тобою все нормально, що не ти божевільна, а світ, що твоя зона комфорту може бути всюди, де тобі заманеться. Щоправда, на відміну від скандинавки Руси, подруга ця має неабияке почуття гумору й руйнує міфи та стереотипні уявлення про дівчат, дорослішання, щастя, успішність і тому подібне з легкістю, якій можна тільки позаздрити.
Увесь комікс Сари Андерсен не має цілісного сюжету, а є набором коротких мальованих історій із життя героїні-авторки. На щастя для підлітків, дорослих і усіх-усіх ці комічні й дотепні історійки охоплюють різноманітні сфери життя й торкаються великої кількості буденних-вічних-унікальних-глобальних проблем, причина яких так часто прихована у банальній невідповідності штучним ідеалам, що їх невпинно конструює наше суспільство.

Читати більше: «Це серйозно!»: бодіпозитив, фемінізм, жарти та інші ліки від депресії


Сара Андерсен Це серйозно! Антидепресивна книжка для дівчат у малюнках Сари Андерсен. – Харків: Віват, 2016. – 112с.
Дівчачі книжки, пригоди, добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси, фріда кало, міранда

Друга стать, Сімона де Бовуар

16+

Прочитати знаменитий двотомник Симони де Бовуар варто з багатьох причин, у чому якнайкраще переконує стаття Ірини Ніколайчук Сімона все пояснить: 10 уроків для тінейджерок від авторки «Другої статі». Але тут згадаємо лише кілька причин неодмінно прочитати цей двотомник.
Отже, по-перше, «Друга стать» – це класика світової філософської думки, написана просто, цікаво (!), доступно та зрозуміло навіть для школярів-школярок.
По-друге, це один із ключових текстів першої хвилі фемінізму, який і досі не втрачає актуальності.
По-третє, Сімона де Бовуар у цій книзі розповідає про, на жаль, знайомі кожній дівчині досвіди – про гноблення та дискримінацію, про привілеї, якими патріархальний світ намагається заманити жінок у пастку, про причини та наслідки чоловічої агресії, про саму нерівність, через яку жінкам відводиться другорядна роль у світі.
По-четверте, з цієї книжки можна розпочати досліджувати теорію фемінізму.
По-п’яте, читаючи його, можна знайти чимало корисних для себе відповідей-пояснень-порад на щодень.
По-шосте, свіженьке перевидання виглядає дуже симпатично – стильно, жіно й молодіжно.


Сімона де Бовуар Друга стать (у 2-ох томах) / переклад Наталія Воробйова, Павло Воробйов, Ярослава Собко. – Київ : Основи, 2017. – 368 с.+368 с.
добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, леся українка, лісова пісня, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси

Посібник з виживання для дівчат, Крістіна де Вітте

11+

Підлітковий вік — що може бути гірше? Коли всі навкруги, здається, налаштовані проти тебе, коли батьки ніяк не можуть змиритися з тим фактом, що ти вже не дитина, суспільство чекає, що ти вже зараз визначишся, чим хочеш займатися, а твоє власне тіло раз за разом підкидає сюрпризи. На додачу до всього ти ще й дівчинка, яка живе у патріархальному світі, сповненому гендерних стереотипів й упереджень, жахливих вимог до жінок і застарілих уявлень про те, якими вони мають бути. Що ж з усім цим робити? Як вижити? Власне, відповідь саме на це запитання й намагається дати двадцятирічна авторка посібника для дівчат Крістіне де Вітте. Вустами своєї героїні, чи то пак свого альтер его, Кростін авторка ділиться своїм особистим досвідом подолання різноманітних труднощів і розповідає про найактуальніше: про те, як постояти за себе, порозумітися зі своїм тілом, знайти власний стиль, харчуватися, розібратися з тролями й булерами, знайти спільну мову з батьками та іншою ріднею, обирати друзів і бути гарною подругою, пережити розставання з коханою людиною і — нарешті — полюбити себе.

Найпомітніша річ, яка відрізняє цей посібник від будь-яких інших — нагадування через кожен абзац: що робити зі своїм тілом, зовнішністю, стилем життя, маєш вирішувати лише ти, й ніхто не має права засуджувати тебе за твій вибір, а твоє щастя, комфорт і безпека мають бути найголовнішим для тебе.
з рецензії Софії Туранської

Легкий і безпосередній стиль, відсутність звичної для багатьох книжок на цю тему дистанції між авторкою та читачкою, жарти, дотепні коміксові замальовки та правдивість – ця книжка має всі шанси стате настільною для багатьох тінейджерок, а її головна героїня – справжньо (бойовою) подругою.


Крістіна де Вітте Посібник з виживання для дівчат: про тіло, школу, кохання й інші труднощі підліткового віку. — Київ : Книголав, 2020. — 256 с.
добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, леся українка, лісова пісня, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси

Код упевненості для дівчат,Кетті Кей і Клер Шипен

11+

Можливо, ви не помічали, але дівчат куди частіше за хлопців називають «владними», або «настирливими», «або «зухвалими», коли вони говорять чи виступають. Дівчата значно частіше кидають займатися спортом у підлітковому віці. Дівчата більш сором’язливі та менше схильні ризикувати. Чому? Якщо ви гадаєте, ніби причина криється в особливостях жіночої фізіології, особливостях мозку чи ще якої іншої маячні, то ви, певна річ, помиляєтеся. Авжеж усе це є наслідком різноманітних соціальних уявлень про те, якими мають бути дівчата, коротко кажучи — упереджень, які обмежують і утискають. Книжка Кетті Кей і Клер Шипен «Код упевненості для дівчат» — динаміт, покликаний зруйнувати мури цих стереотипів, звільнити дівчат і допомогти їм, попри все, вірити в себе та досягати бажаного. Анотація до видання переконує, що це не просто мотиваційна книга, і з цим складно посперечатися. На відміну від багатьох подібних книжок, ця не просто надихає красивим словами та історіями в стилі «а от їй вдалося». Під обкладинкою книжки — справжній посібник із вправами, завданнями, загадками, задачками і… так, не без мотиваційних закликів і не без історій реальних дівчат, яким вдалося (або не вдалося). Крім того, авторки поступово розвінчують чи не більшість міфів про те, що ж таке впевненість, успіх і перфекціонізм, а також розповідають про особливості роботи мозку, будування міцних стосунків з рідними та друзями, токсичних людей, користування гаджетами та переживання різноманітних падінь і поразок.
Читається книжка легко, а запам’ятати та краще зрозуміти написане допомагають простенькі коміксові замальовки. Але головне, що кількох годин із цією вистачить на те, щоби бодай трошечки збільшити віру в себе та набратися натхнення діяти, рухаючись у напрямку до бажаного й омріяного.


Кетті Кей і Клер Шипен Код упевненості для дівчат / пер. з англ. Юлія Григоренко. — Харків : Віват, 2020. — 208 с.
добірка феміністичних книжок, 8 березня, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, симона де бовуар, друга стать, основи, леся українка, лісова пісня, коко шанель, коко та маленька чорна сукня, агата містері, флавія де люс, солоденьке на денці пирога, що читати дівчатам, анна хьоґлунд, це серйозно, комікси

Поговоримо про місячні! Юмі Стайнз, Мелісса Кан

11+

Що таке місячні? Чому та як вони відбуваються? Як підготуватися до своїх перших місячних й усіх подальших? Як ставитися до них і як розповісти про них своїм рідним, близьким і друзям? Що робити, коли через місячні опиняєшся у незручному становищі? Що робити, щоби місячні не заважали насолоджуватися життям? Як доглядати за своїм тілом під час місячних? Що робити, якщо виникають проблеми та труднощі? І де, зрештою, дівчата мають шукати правильні відповіді на всі ці запитання? Адже подруги-однолітки, з якими можна поговорити про це, не завжди розуміються на темі, оскільки не мають ні відповідної освіти, ні навіть досвіду; звертатися до рідних підлітки не наважуються (та й не всі дорослі знають, що говорити та як), а в мережі дуже багато неперевіреної та навіть шкідливої інформації. На щастя, відповіді на ці та безліч інших украй важливих й актуальних для усіх дівчат підліткового віку «Що?», «Чому?» та «Як?» можна знайти під яскравою обкладинкою не менш яскравої та симпатичної книжки Юмі Стайнз і докторки Мелісси Кан «Поговоримо про місячні!». Книжки, яку правомірно можна назвати мастрідом. І не лише для дівчаток, які тільки готуються до своїх перших місячних, а й для старших тінейджерок і для батьків — матусів, татусів чи інших опікунів, які мають знати, як підтримати свою дитину.

Наче добрі подруги, авторки переконують читачок у тому, що місячні – це зовсім не те, чого треба соромитись чи боятися, переконують, що потрібно любити та приймати своє тіло й дбати про нього, не панікувати і вчасно та правильно реагувати, коли щось справді йде не так.

Дуже просто, без складних термінів, моралей і повчань, авторки видання не просто розповідають читачкам усе, що варто знати дівчатам, але й руйнують найнебезпечніші міфи та стереотипи. Насамперед ущент розбивають уявлення, ніби місячні – це щось, про що не можна говорити. Адже саме через це неписане табу тисячі дівчат, які вперше зіштовхуються з ними, відчуваються розгубленими та самотніми. Наче добрі подруги, авторки переконують читачок у тому, що місячні – це зовсім не те, чого треба соромитись чи боятися, переконують, що потрібно любити та приймати своє тіло й дбати про нього, не панікувати і вчасно та правильно реагувати, коли щось справді йде не так.

Аби юні читачки справді не лякалися через різноманітні труднощі, авторки дуже розповідають про потенційні складні ситуації та завбачливо розповідають про те, як їх уникнути або ж вийти сухими з води. Наприклад, пояснюють, що слід робити, якщо місячні заскочили зненацька чи припали на запланований похід із наметами.

А щоби читачі та насамперед читачки не мали сумнівів щодо того, що викладеній авторками інформації можна та потрібно довіряти, текст українського видання пройшов ретельну перевірку науковою консультанткою — лікаркою акушеркою-гінекологинею Наталею Лелюх.


Юмі Стайнз, доктор Мелісса Кан Поговоримо про місячні! / пер. з англ. Антоніна Ящук. – Харків : Крокус, 2020. – 164 с.

Маленькі історії Великих Людей. Марі Кюрі та Фріда Кало, Ізабель Томас

7+

І знову біографії. «Скільки можна?» — запитаєте ви, але не поспішайте обурюватися. Просто розгорніть котрусь із книжок Ізабель Томас й одразу ж усе зрозумієте. Ну як, зрозумієте — закохаєтеся у це маленьке симпатичне видання, а заразом і в усю серію. Звісно, що в першу чергу вашу увагу привернуть яскраві ілюстрації Анке Векман. Вишукані, стильні, інформативні — вони не просто ілюструють текст, а й доповнюють його емоціями, соковитими деталями й допомагають краще сприймати інформацію. До речі про інформацію. Хоча самого тексту у книжках із цієї серії не так багато, він настільки продуманий, що вміщає як історію життя героїні, так і найважливішу інформацію про сферу її діяльності. Так, у книжці про науковицю Марі Кюрі про радій, радіацію та хімію, відповідно у книжці про мисткиню Фріду Кало — про мистецтво. Історії життя цих видатних, визначних, цілеспрямованих і безперечно талановитих жінок авторці вдалося розповісти напрочуд цікаво: без занудного біографізму, знайомого багатьом зі шкільних підручників, з влучними цитатами та відкритими запитаннями до читачів, які спонукають не просто шукати відповіді, а й задуматися про важливе (як-от про гендерну рівність, освіту, ту ж таки цілеспрямованість, справедливість і несправедливість тощо). Власне, саме ця відкритість і видається мені найбільшою принадою цих книжок. Життєписи багатьох відомих людей дітям пропонують так, наче це не реальні історії, а повчальні казки зі своїми «злодіями», чітко прописаною мораллю та готовими висновками. Тут нічого подібного немає. Героїні зі сторінок книжки постають дуже живими, а тому є цікавішими. Вони чи не одразу стають близькими читачам, а їхні історії вражають проникливістю та своєю здатністю надихати.


Томас Ізабель Маленькі історії Великих Людей. Марі Кюрі / переклад Завалій Дзвінка. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 64 с.
Томас Ізабель Маленькі історії Великих Людей. Фріда Кало / переклад Тетяна Щадило. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. — 64 с.

* Усі зазначені вікові обмеження є умовними, тож у виборі краще покладайтеся на (читацький) досвід.

Книжка-картинка «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» належить до тих чудернацьких зразків дитячої літератури, які дуже швидко стають загальновідомими, але залишаються нечитаними. Варто комусь лише викласти кілька відсканованих сторінок у мережу, як вони вмить облітають усі сайти і спричиняють бурхливі обговорення й суперечки. Та, попри фантастичну популярність, у книгарнях таким книжкам часом доводиться довго нудитися в очікуванні покупця, а до рук дитини вони можуть і зовсім не потрапити. Розповісти вам «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» ми вирішили для того, щоби остаточно переконати вас – ця книжка на таку долю не заслуговує.«Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову», книжка про какашки, книжка про какашки, ерльбрух, эрлбрух, хольцварт, детская книжка, ілюстрації, жартівлива ілтература, книжка-картинка, Вернер Ґольцварт,Вольф Ерльбрух, чорні вівці

Уваги книжка про «Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову» варта хоча б тому, що серед усіх відомих нам чудернацьких книжок для дітей, вона чи не єдина має неперевершений текст, прекрасне візуальне оформлення і глибокий філософський меседж. Курйозну історію про какашку вигадав письменник та художник Вернер Ґольцварт, а автора настроєвих, виконаних зі смаком та вишуканістю ілюстрацій ви можете легко вгадати – це нині відомий майже кожному автор-ілюстратор Вольф Ерльбрух. Уперше опубліковано книжку було німецькою мовою ще у 1989 році і  за чверть століття вона була перекладена більш ніж 30 мовами та стала визнаним світовим бестселером із мільйонними тиражами. За її мотивами знято коротенький мультиплікаційний фільм, створено дитячий мюзикл і театральну виставу, а саму книгу номіновано на німецьку Премію дитячої літератури.

Використовуючи не надто яскраві кольори та мінімум деталей, Ерльбрух створив дуже живу та динамічну візуальну історію, що повноцінно розповідає сюжет і передає увесь спектр (людських) емоцій…

Про що у ній йдеться легко зрозуміти вже із самої назви. Одного ранку на голову маленького та страшенно симпатичного крота, який визирнув зі своєї нірки, падає “щось довгасте й коричневе, трохи схоже на ковбаску”. Іншими словами — какашка невідомого походження. Не знімаючи з голови оригінального коричневого капелюшка, розсерджений таким нахабством кріт вирішує будь-що знайти злодія. Хочеться одразу зауважити, що, читаючи цю книжку з дітьми ви не лише посмієтеся від душі, але й матимете чудову нагоду здійснити невеличкий екскурс в основи біології та ознайомити малечу із такими загадковими життєвими функціями тварин. Ба більше — дізнаєте про те, чим ці функції у різних тварин відрізняються, а також вивчете чимало цікавих синонімів й евфемізм, які у перекладі Олександри Григоренко звучать справді здорово.

Мова йде про захопливий детектив, у фіналі якого кротику вдається не лише докопатися до правди, але й …помститись.

Окремого коментаря заслуговують кумедні ілюстрації  Вольфа Ерльбруха  одного з найвизначніших художників сучасності, який у 2017 році став переможцем Меморіальної премії Астрід Ліндґрен. Використовуючи не надто яскраві кольори та мінімум деталей, Ерльбрух створив дуже живу та динамічну візуальну історію, що повноцінно розповідає сюжет і передає увесь спектр (людських) емоцій — від гніву й обурення до замріяності та розгубленості. Крім того, саме завдяки малюнкам Ерльбруха самостійно дізнатися історію про крота зможуть діти, які ще не навчилися читати.

«Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову», книжка про какашки, книжка про какашки, ерльбрух, эрлбрух, хольцварт, детская книжка, ілюстрації, жартівлива ілтература, книжка-картинка, Вернер Ґольцварт,Вольф Ерльбрух, чорні вівці

Певна річ, що звичайною біологією автори книжки читачів не обмежують. Намагаючись знайти винного, маленький кріт опитує підозрюваних, аналізує емпіричні дані та заручається допомогою експертів – як справжнісінький Шерлок Холмс! Отож мова йде не про якусь примітивну енциклопедію, а про захопливий детектив, у фіналі якого кротику вдається не лише докопатися до правди, але й …помститись. Потрібно було це робити чи ні – ще одна небанальна тема для роздумів та обговорення із дитиною.


Вернер Ґольцварт, Вольф Ерльбрух Про малого крота, який хотів дізнатися, хто наклав йому на голову / текст Вернера Ґольцварта, ілюстрації Вольфа Ерльбруха / [переклад з нім. Олександри Григоренко]. – Чернівці : Чорні вівці, 2017. – 33 с.