10 причин, чому збірка «Платеро і я» має бути у шкільній програмі

Платеро і я, Хіменес Хуан Рамон, іспанська література, екологія, екокритика, тра шкільна програма, книжки для підлітків, іспанія, що читати, найкращі книжки, класика, філософія, антисюжетність

У шкільній програмі чимало нобелівських лауреатів – Гемінґвей, Маркес і навіть Зюскінд. Однак чомусь немає жодної книжки одного з найсильніших іспанських прозаїків Хуана Рамона Хіменеса. Мандаринові сади, курні вузькі вулички, колоритні мешканці далекої спекотної Андалузії – збірка елегій «Платеро і я» здатна продовжити школярам канікули. Втім, це не єдина причина, чому Хіменеса варто вивчати у школі.

#1 Екокритика

У 1994 році на симпозіумі Асоціації західної літератури публічно прозвучав термін екокритика. У вступі до статей, об’єднаних назвою «Що таке екокритика?», Майкл П. Бранч виводить це поняття з есею Вільяма Рукерта «Література та екологія: спроба екокритики» (1978). Екокритик Карл Крьобер ввів поняття екологіки, пов’язане з екокритикою, а згодом, поруч з більш поширеними термінами, також почали вживати загальну назву «зелені студії». Орієнтирами сучасної американської екокритики є творчість трьох провідних американських письменників – Ральфо Валдо Емерсона, Генрі Девіда Торо і Марґарет Фуллер. Тексти «Природа» Емерсона (1836), «Волден, або Життя в лісі» Торо (1845-1847), «Літо на озерах» Фуллер (1943) не лише постулювали незалежність від європейського способу життя і європейської концепції успіху, а й самоцінність природи. Торо, Емерсон і Фуллер прагнули не освоїти природу, культивувати та зробити її зручною для людини, а влитися у середовище, намагаючись ніяк не зашкодити світу, який добре почувається без homo sapience.

… людина – тимчасовий та не дуже бажаний гість у природному середовищі, тому все, що ми можемо зробити – не заважати.

У 70-х ця ідея буквально поглинула американське неформальне середовище; результатом стали такі пізніші книжки, як «Into the Wild» Джона Кракауера – про людей, які бажали повернутися до природи як потужного джерела вітальності. Схожу думку можна прочитувати і в Хіменеса: людина – тимчасовий та не дуже бажаний гість у природному середовищі, тому все, що ми можемо зробити – не заважати. Головний герой книжки «Платеро та я» подорожує, спостерігає, занурюється у ліси та ходить віддаленими стежками, однак не намагається змінити цей крихкий світ, не відчуває себе героєм на фронтирі, як Натті Бампо Фенімора Купера, не долає стихію, як герої Джека Лондона, та не святкує свій тріумф, як персонажі Жуля Верна. У контексті нового обережного ставлення до природи та популярності численних «зелених рухів» книжка Хіменеса є особливо актуальною.

#2 Ставлення до тварин

Цей пункт безпосередньо пов’язаний з попереднім, адже знову йдеться про прийняття іншої істоти як рівноцінної та рівноважливої. Від часів Просвітництва приручення тварин і – як би це дико зараз не звучало – жінок було обов’язковою програмою для справжнього білого джентльмена, ознакою його гуманності, витривалості, вміння вести за собою та накидати іншим матрицю «правильної» поведінки. Так людина робила світ зручнішим для себе, оскільки гетерогенність завжди веде до суперечливості та крамольної думки про існування не однієї, а багатьох «істин». Це справедливо для численних оповідей про тварин і від імені тварин ХІХ-ХХ століття, однак аж ніяк не для «Платеро і я» Хіменеса – книжки про зворушливу дружбу головного героя і сріблястого віслюка, де жоден учасник дивного союзу не є головним. Саме така взаємодія людини та тварини – як різних, але рівних істот – є актуальною на сьогодні.

#3 Жанр

Хіменес визначав свої замальовки як «андалузькі елегії». Якщо «андалузькі» питань не викликають – автор народився в місті Могер і завжди визначав себе як андалузця, а не іспанця, – то елегії виглядають надто архаїчним жанром, щоби серйозно, не іронічно осмислювати їх у ХХ столітті. Однак Хіменесу вдається уникнути водночас вульгарної ідеалістичності, занудної пейзажності та філософської зарозумілості. Найбільше аналузькі елегії нагадують твори у японському жанрі ліричної замальовки дзуйхіцу, що базується на уважному спогляданні та зануренні у красу щоденного життя.

Хіменесу вдається уникнути водночас вульгарної ідеалістичності, занудної пейзажності та філософської зарозумілості.

Платеро і я, Хіменес Хуан Рамон, іспанська література, екологія, екокритика, тра шкільна програма, книжки для підлітків, іспанія, що читати, найкращі книжки, класика, філософія, антисюжетність

#4 Зручний обсяг

«Платеро і я» – тонка книжка, однак вона вміщає аж 138 елегій. І хоча лише сукупно вони складають чарівну, неповторну мозаїку далекого андалузького простору, елегії Хіменеса можна читати і по одній-дві. Невеликий обсяг кожного уривка (від кількох речень до кількох сторінок) дозволяють прочитувати їх просто в класі під час уроків. А потужна інтертекстуальна складова – від Біблії до Сервантеса – перетворюють close reading (повільне, вдумливе читання) на надзвичайно цікавий процес дешифрування авторського письма.

#5 Нобелівський лауреат

Так, Хіменес – нобелівський лауреат, однак не типовий для ХХ століття. Від нобеліатів, тобто авторів, які за життя потрапляють у канон, читачі чекають дидактичності, епічності, ідеалістичності письма. Нобелівський письменник, в уяві більшості, має навчити, «як треба жити», відкрити читачеві певну метафізичну, недоступну більшості істину та ствердити у своїх творах вічні цінності – відданість, патріотизм та любов. Хіменес аж ніяк не вписується в таку стандартну схему. Його не можна назвати ані епічним, ані дидактичним, радше – уважним літописцем життя та його побутових дрібниць, які насправді і є основою та найважливішою складовою нашого існування. Головну літературну премію, до речі, іспанець отримав з формулюванням «за ліричну поезію, зразок високого духу і художньої чистоти в іспанській поезії», а не за «монументальність», як Теодор Моммзен, чи «вистражданий гуманізм», як Анатоль Франс.

#6 Антисюжетність

У наш час тотального панування сюжетних оповідей – у книжках, соцмережах, на екрані кінотеатрів – поезія та решта несюжетних жанрів перебувають у стані глибокої кризи. Насправді, варто окремо вчитися читати несюжетну літературу, тобто той тип творів, де авантюрні, фабульні перепитії не перебувають на першому плані та не стають рятівним колом для читачів, що можуть сховатися у пригодах і не аналізувати стилістичну складову книжки.

Читання Хіменеса вимагає уважності, однак може принести читачеві незвичне і потужне задоволення – насолоду формою, а не змістом.

«Платеро і я» – твір цікавий насамперед своєю поетикою, стилістикою, адже, за великим рахунком, в елегіях Хіменеса не відбувається жодних важливих подій. Читання Хіменеса вимагає уважності, однак може принести читачеві незвичне і потужне задоволення – насолоду формою, а не змістом.

#7 Поетичність

Проза Хіменеса – унікальний зразок поєднання класичної елегійності з естетикою потворного. Смерть, розкладання, мертві тіла тварин, фізіологічність – така ж складова книжки «Платеро і я», як і описи заходу сонця та метеликів, що пурхають з квітки на квітку. І тільки неймовірно тонке відчуття міри дозволяє прозаїку поєднувати ці різні теми і не виглядати просто епатажним.

#8 Персонажі

Герої Хіменеса не схожі на класичних персонажів модерністських творів – тобто самотніх інтелектуалів та митців, яких автори, звичайно, списували із себе. Проза андалузця нагадує фламандський живопис, у фокусі якого – прості люди зі своїми проблемами та дрібними радостями.

…на відміну від реалістів, які використовували такі описи задля ілюстрації тези про недосконалість нашого суспільства, Хіменес пише про своїх героїв з любов’ю, однак без жодної дидактики.

Автор описує і маргінальних героїв, яких більшість авторів воліють не помічати – циганську сім’ю, хлопчика, що втратив розум, бідного контрабандиста. Однак, на відміну від реалістів, які використовували такі описи задля ілюстрації тези про недосконалість нашого суспільства, Хіменес пише про своїх героїв з любов’ю, однак без жодної дидактики.

#9 Медитативність

У сучасну епоху швидкої зміни кадрів, стрімкого розвитку сюжетів, плинності означників, все популярнішим стає рух slow life, в осерді якого – філософія повільного життя, уважності до дрібниць, відмова від проминального на користь важливішого. Своєрідним ідеологом такого руху можна назвати американського поета Вільяма Карлоса Вільямса, який вмів бачити красу у побутових, на перший погляд, банальних речах. Однак в прозі ніхто не виразив slow life краще за Хіменеса.

#10 Переклад

Перекладати Хіменеса – складне завдання, адже на першому плані, як я вже зазначала, стилістика, а не сюжет. Однак Юрій Ананко зумів зберегти дуже тонкі стилістичні особливості поетики Хіменеса і передати засобами української мови колорит чужої культури.


Хіменес Х. Р. Платеро і я / Хуан Рамон Хіменес ; переклад з ісп. Ю. Ананка. — Брустурів : Дискурсус, 2017 — 176 с.

 

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця