Безхвоста: життя — театр, але ролі ми пишемо самі

Безхвоста: життя - театр, але ролі ми пишемо самі, Оксана Лущевська, Яна Гаврош, графічні романи, комікси, дитячі графічні романи, підліткова література, книжки для дітей, ілюстровані видання, книжки про театр, дитяча творчість, книжки про дівчачу дружбу

Якщо арт-студія — це невеликий незалежний світ для дітей і підлітків, то вистава у ньому — це свого роду мініатюра «дорослого» життя. Кожен обирає собі роль і має їй відповідати. Але часто буває, що її обирають за нас. Як же ж чинити, коли вона зовсім не відповідає тому, як ми бачимо себе самі? Знайти рішення, чи принаймні розпочати пошуки допоможе графічна повість Оксани Лущевської та Яни Гавриш «Безхвоста».

На новорічному святі, де арт-студія мала ставити казку «Рукавичка», Рита, головна героїня книжки «Безхвоста», хотіла бути мишею. Вона вдягнула улюблені «білі легінси, темно-сірий светр, шапку-мордочку», «мишачі вуса, що звисають аж до носа» і звичайно ж довгий хвіст. А на додачу — «хотіла мати ще й гофрований комір». Однак, кураторка арт-студії Мона мала на неї інші плани: Рита має бути лісовою мишею, яка нічим не вирізняється з-поміж інших. І, звичайно ж, ні про який гофрований комір і мови нема.
Ще менше пощастило найліпшій подрузі Рити, Каті. Вона вже мала костюм лисиці та випросила в Мони можливість бути лисицею, однак кураторка не побачила в ній необхідної «лисячої» хитрості і дуже швидко віддала роль Лілі (в якої тієї хитрості було більш, ніж удосталь).

З Лілею я не дружила. Вона — підлабуза. Ліля ходила хвостиком за Моною і робила все, що вона скаже. Щоправда, коли я забувала слова, Ліля мені підказувала. Але Каті вона не підказувала ані слова.

Бо там де є мистецтво, дуже часто з’являються й суперництво та інтриги, до яких особливо чутливі ті, хто не любить в них гратися. «Так не чесно!» — перша реакція Рити. Чому Мона вирішила поставити саме цю казку? Чому у ній немає мишачої нірки? Чому немає жабок? Навіщо там та лисиця? І чому вона не може бути не такою хитрою?
І хоча Катю не залишили без ролі та дали їй можливість бути наратаром та розповідати всю історію, Рита дуже непокоїться про почуття подруги. Однак змінити думку Мони та бодай якось вплинути на її рішення неможливо — вона абсолютний авторитет для всієї студії.

Безхвоста: життя - театр, але ролі ми пишемо самі, Оксана Лущевська, Яна Гаврош, графічні романи, комікси, дитячі графічні романи, підліткова література, книжки для дітей, ілюстровані видання, книжки про театр, дитяча творчість, книжки про дівчачу дружбу

Мона — профі. Вона вам і миша, і лисиця, і жаба. Як грає, то грає. У неї і голос, і інтонації, і рухи — завмираєш!

Рита дуже хвилюється перед виставою. Проте коли вона бачить подругу на сцені, її енергію, «драйв», з яким та читає слова — майже всі хвилювання заразом зникають. Лишається лише одне нез’ясоване питання — чи помститься Катя, яка має наразі повну владу над сценарієм та ходом вистави, Лілі, яка вкрала таку омріяну роль лисиці?
Але, на щастя, мистецтво лишається мистецтвом. Вистава проходить не лише «рівно», але й зриває бурхливі овації. Тож, попри те, що хвіст Лисиці-Лілі у самий розпал вистави просто відпадає (ніби натякаючи, що ця лисиця — не найкраща з лисиць), усі внутрішні суперечки або залишаються поза сценою, або дуже вишукано обігруються на користь загального шоу. І все це переконує читачів у простій думці, що навіть, якщо відведена тобі роль не надто «зручна» — вона має бути відіграна блискуче. Адже це лише одна роль, лише одна вистава. І, якщо ти гратимеш добре, то і сам отримаєш задоволення, і подаруєш радість іншим. Можливо, саме це й різнить будь-яку виставу від справжнього життя, в якому не обов’язково відповідати канонам встановленим іншими.

…саме це й різнить будь-яку виставу від справжнього життя, в якому не обов’язково відповідати канонам встановленим іншими.

Тема дружби між дівчати загалом є дуже важливою у творчості Оксани Лущевської. Ми вже писали про книжку-картинку «Русалки», у якій письменниця з особливою ніжністю розказує про те, що жодний поділ на лівий-правий береги міста не заважає героїням створювати свій власний цілісний світ, у якому дружба між дівчатами ні в якому разі не ставиться під сумнів. Так само і в «Безхвостій», поза основним сюжетом підготовки до вистави, авторка розмірковує про ідею так званого сістерхуду, його внутрішні негласні правила та міцність такого зв’язку, що часом зовсім не потребує підтвердження словами — про все говорять вчинки.

Безхвоста: життя - театр, але ролі ми пишемо самі, Оксана Лущевська, Яна Гаврош, графічні романи, комікси, дитячі графічні романи, підліткова література, книжки для дітей, ілюстровані видання, книжки про театр, дитяча творчість, книжки про дівчачу дружбу

«Безхвоста» — це графічна повість, що наперед задає динамічний ритм оповіді. Крім того, текст, написаний, ніби від руки, створює враження інтимності наративу. Здається, що ця книжка — це і справді розповідь самої героїні (можливо, як щоденник власного становлення, адже наприкінці ми дізнаємося, що після «Рукавички» подружки готуються до нового дійства — казки «Хатня миша й лісова миша», де вони таки нарешті вдягають такі бажані гофровані комірці).

…творчиням «Безхвостої» вдалося вишукано показати, яким вигадливим може бути поєднання чогось питомо традиційного із чимось абсолютно новим.

Як і в будь-якій графічній повісті, у «Безхвостій» сюжет розгортається не лише у тексті, але й в ілюстраціях. Їх виконала Яна Гавриш. Вони самі по собі є окремою історією, і можуть бути цікавими та зрозумілими не лише старшій аудиторії, але й меншій. Не в останню чергу завдяки великій кількості чарівних деталей. Широка кольорова палітра з домінантними зеленим, червоним та жовтими кольорами апелює до традиційної української колористики, і навіть злегка нагадує відтінки «Тіней забутих предків» Параджанова. І хоча графічні повісті, романи так комікси загалом усе ще є новими для українського книговидання, творчиням «Безхвостої» вдалося вишукано показати, яким вигадливим може бути поєднання чогось питомо традиційного із чимось абсолютно новим.
Отож, разом із вигадливим текстом Оксани Лущевської, ілюстраціям вдалося не лише оповісти пригоду подруг, але й не один раз поставити під сумнів «класичні» уявлення про те, якими мають бути дівчата та як вони мають (і не мають) поводитись — на сцені та в житті — щодо себе та своїх найближчих. А з тим і показати, що український графічний роман — широке поле надзвичайних експериментів.


Оксана Лущевська, Яна Гавриш Безхвоста / текст Оксани Лущевської, ілюстрації Яни Гавриш. – Харків: Віват, 2018. – 63 с.

Софія Швагер
Софія Швагер

літературознавиця