«‎Вернон Господь Літтл» ДіБіСі П’єра — це іронічна історія про втечу, несправедливість і проживання травми від смерті близької людини. Тут є подорожі, екшн, інтрига та реальність, яка з кожною сторінкою все більше видається нереальною.
Teenside / Рецензія
23 Квітня 2021
663
Вернон Господь Літтл: нехай шоу розпочнеться!
Катерина Андрійчук
учасниця підліткової редакції TeenSide

Можна згадати багато історій про підлітків, які намагаються побороти страшну та несправедливу систему. І не так багато про підлітків, які дивляться на ситуацію реалістично і розуміють: найкращий вихід — це навчитися керувати тими важілями, які пропонує система, замість того, щоб боротися з нею. «‎Вернон Господь Літтл»  ДіБіСі П’єра — книга з іронічним поглядом на класичний сюжет про спротив несправедливому устрою, і це видно одразу в підзаголовку «‎Комедія ХХІ століття в присутності смерті».

Історія починається у маленькому містечку Мартіріо десь в американській провінції, де Вернона Г. Літтла — оповідача й головного героя роману — звинувачують у співучасті у масовому вбивстві, яке вчинив його друг Хесус Наварро у їхній школі. Більшість доказів свідчать проти нього, наприклад, наркотики у його кімнаті, секрет, через який він не може підтвердити своє алібі, і закопана рушниця з його відбитками пальців. А поліцейська, що веде справу, зацікавлена в тому, щоб Вернона посадили, бо тоді вона отримає підвищення, і журналіст Лаллі хоче побудувати свою кар’єру на цій історії. Тому Вернон тікає у Мексику, щоб перечекати біду. Там його ловлять і відправляють під суд, більше схожий на реаліті-шоу, ніж на справжнє розслідування. І, як і у будь-якому реаліті шоу, в останню секунду головному герою спадає на думку геніальна ідея, яка перевертає все з ніг на голову. Хоча у щасливу кінцівку важко повірити. Вернон із самого початку не вписується в систему тотальної брехні й маніпуляцій, тому єдиним правдоподібним фіналом здається такий, де або Вернон знищить систему, або система знищить його.

Театральність роману підкреслює його структура: він поділений на дії замість частин. Це м’яко натякає читачеві, що все, що зараз відбувається — насправді просто вистава. Навіть коли читаєш книгу, іноді здається, що дивишся реаліті про погоню за злочинцем. З кожною сторінкою ситуація стає все більш абсурдною. Публіка хоче все більше видовищ, і їй забезпечують ці видовища. Лаллі заробляє гроші та робить собі кар’єру на чужій біді, і люди захоплюються цим. Залу суду буквально перетворили на сцену, повсюди розоставили камери і всім присутнім наносять грим, щоб створити кожному певний образ. Здається, лише Вернон розуміє всю сміховинність ситуації, бо його історію постійно перекручують так, щоб зробити його винним, і він вже нічого не може з цим вдіяти.

У цю атмосферу недовіри, викривлення фактів та злісної несправедливості чудово вписується мова оповідача — самого Вернона. У ній багато лайки та сарказму, але це виглядає дуже органічно, через що Вернону хочеться вірити. І навіть коли він намагається перестати нецензурно лаятися на хлопця своєї матері Лаллі, який ліпить з нього образ злочинця, він все одно не може говорити спокійно. Саме так і розмовляв би підліток із маленького містечка, коли його не чують дорослі. 

Через мову проявляється характер Вернона. Він закритий у собі, не довіряє майже нікому і просто хоче, щоб усе було як раніше. Лише зрідка, коли він знаходиться вже на межі виснаження, ми бачимо його справжні емоції, які він сам називає хвилями. Ми бачимо, як Вернон сумує за померлими однокласниками і за днями, коли вони з Хесусом разом їздили до школи на велосипедах. У нього є власне уявлення про світ, і те, що він відкриває читачеві всі свої теорії про Долю, її пісні та парадигми, допомагає краще зрозуміти його вчинки. Хоча сюжет динамічний, найбільші зміни все одно відбуваються всередині Вернона: його мрії розвіюються одна за одною і поступово він розуміє, що єдиний спосіб повернути все у початковий стан — це дати публіці те шоу, якого вона так прагне. 

Стосунки Вернона з матір’ю хоч і далеко не найкращі, але теж виглядають дуже реалістично: так, вона не дуже переймається долею сина, часто соромиться його і любить почуватися жертвою сама, але ми все одно бачимо і милі жести з її боку, коли вона допомагає синові знайти роботу, пакує сніданки чи цілує у щоку. Так само і всі інші другорядні персонажі хоч і зображені переважно негативно, але їм хочеться скоріше співчувати, ніж недолюблювати їх. Навіть у тому, як мало та неохоче Вернон говорить про Хесуса, можна побачити, наскільки він був важливим для нього. Вже майже в кінці Вернон наважується подумати про друга, і ми бачимо, наскільки важко йому пережити цю втрату.

Історію Вернона Г. Літтла варто читати любителям оповідей про глобальну несправедливість і переживання втрати, а ще заради атмосфери загального божевілля із такими само божевільними та виразними ілюстраціями. Варто читати, тому що тут цікавий фінал, і тому що головний персонаж комплексний і неоднозначний, саме такий, як справжні підлітки у реальному житті. Варто читати, якщо вас бісять реаліті шоу й телевізійна культура загалом.

TEENSIDE вавилонська бібліотека Вернон Господь Літтл підліткова література підліткова проза