Дивні, але радісні й грайливі книги «Дискосвіту» Террі Пратчетта досліджують типові аспекти жанру фентезі через гумористичну лінзу. Тут влада, політика і мистецтво у вигаданому світі переплітаються з алюзіями на реальність. При цьому Пратчетт не перестає нам нагадувати, що тут вони усі — просто частини однієї великої історії.
Teenside / Рецензія
31 Серпня 2021
356
Мистецтво і магія на пласкій планеті: всесвіт книжок Террі Пратчетта
Софія Коптюх
учасниця підліткової редакції TeenSide

Фентезі є жанром, який, як може здатися, часом подає себе надто серйозно. Усі ці пророцтва, магічні мечі і Обрані інколи виглядають надто надуманими. Тому логічно, що в певний момент жанр почали пародіювати і з’явилися гумористичні переосмислення фентезійних стереотипів і тропів. Найуспішнішим прикладом такого переосмислення безперечно є «Дискосвіт» — серія книг Террі Пратчетта, яка налічує сорок одну книгу, що виходили протягом більш ніж чверті століття. Всесвіт, який створив Пратчетт — це одночасно насмішка і любовний лист до фентезі, який перевертає звичне розуміння літератури й іноді навіть життя загалом з ніг на голову. 
Дискосвіт плаский і стоїть на чотирьох слонах, які в свою чергу стоять на черепасі на ім’я А’Туїн. Магія тут є фізичною силою, такою ж реальною і конкретною, як і сила тяжіння, і підкоряється науковим законам. Але найцікавішою силою на Диску є нарративіум: те, що змушує світ функціонувати, як історія. Оповіді мають власне життя, і світ працює за їхніми законами. Ця тема зв’язку між реальністю і історією з’являється чи не в усіх книгах Пратчетта.

Право на чари: Екс проти світу

Особливо багато уваги побудові світу приділяє книга «Право на чари», де дев’ятирічна Ескаріна намагається стати першою офіційною дівчиною-чарівником. Не маючи можливості отримати формальну освіту у Невидимій академії, куди приймають тільки чоловіків, Еск досліджує свій талант самотужки, через експериментацію.
Більшість книг «Дискосвіту» розділені на тематичні цикли, і «Право на чари» технічно належить до циклу «Відьми», але дуже відрізняється від решти. Відьма тут з’являється тільки одна і грає допоміжну роль. Пратчетт розрізняє магію чарівників і відьом: перша більш формальна і базується на правилах, остання ж здебільшого побудована на так званій «головології», тобто такому собі методі плацебо.

Хоча з фізичної точки зору уся магія працює однаково, гендерні стереотипи диктують для неї дві окремі філософії. 

І Еск у цьому швидко розчаровується. На її думку, відьомська магія, призначена для неї через її стать, не залишає достатньо місця для того, щоб справді змінювати реальність. Передусім «Право на чари» саме про це: про прагнення зробити свій внесок у світ і прагнення вчитися. Поки старші і, можливо, успішніші люди живуть і практикують магію за встановленими канонами і навіть не думають їх порушувати, амбітна Ескаріна постійно тестує свої можливості і створює себе сама.
У цьому сенсі «Право на чари» є очевидно феміністичною книгою, принаймні на дуже поверхневому рівні. Але не до кінця. Зокрема дивними є натяки на можливі романтичні стосунки між Еск і учнем Невидимої Академії Саймоном. Ці стосунки так і не реалізуються, але складається враження, ніби автор підсвідомо описує відносини цих двох персонажів у романтичний спосіб тільки тому, що вони хлопець і дівчина, яким не пощастило опинитися в одній сцені. Та й фінальним поштовхом до прийняття Еск до Академії стає зовсім не її талант, а зближення між ректором і Бабунею Дощевіск, її колишньою менторкою і відьмою, — натяк на те, що жінка може досягти бажаного тільки через підлабузництво чи втирання в довіру високопоставленим чоловікам. Сильна і кмітлива Еск могла б з легкістю досягти бажаного самотужки, але цей епізод применшує її можливості, даючи дорослим зробити все за неї. Попри все це, «Право на чари» показує нам амбітну, цікаву головну героїню, яка досліджує світ з оптимізмом і впертістю, і це чудово. 

Віщі сестри: молода, літня, ще одна і театр

У центрі решти циклу «Відьми» стоять Бабуня Дощевіск, її запальна приятелька Тітуня Оґґ і юна, ідеалістична Маґрат. Ці троє постійно рятують світ. Вперше ми зустрічаємо їх у «Віщих сестрах», де вони втручаються в політичні інтриги рідного королівства Ланкр у Вівцескельних горах, намагаючись допомогти посісти трон законному спадкоємцю після замаху на короля. 
«Віщі сестри» переповнені алюзіями на Шекспіра і, по суті, є своєрідною одою до його творчості та театру загалом. Найкраще запам’ятовуються саме моменти, пов’язані з театром: перший раз, коли відьми бачать спектакль, не розуміючи сенсу цієї форми мистецтва, але ПРАГНУЧИ зрозуміти; описи роботи драматурга Г’юла, який присвячує все своє життя улюбленій праці; перші слова дитини, що виросла серед акторів, — монолог з п’єси. Мистецтво й історії трактуються тут з величезною любов’ю. 

Розвиваючи тему впливу мистецтва, книга зачіпає гострі теми.

Незадовго перед кульмінацією, в алюзії на сцену з «Гамлета», акторська трупа ставить очевидно пропагандистську п’єсу на замовлення короля. Відьми, яких п’єса показує в негативному світлі, присутні на виставі. Розуміння, що для багатьох людей у натовпі ця карикатура буде єдиним образом відьом, є одним з найемоційніших моментів в книзі. І якщо спочатку відьми з цього сміються, то пізніше сила, яку має мистецтво над баченням суспільства і політики, починає їх лякати. 
Цей том також розповідає про стосунки між відьмами та розкриває особливості їх характерів. Динаміка відносин у групі персонажів завжди є однією з найбільш чарівних речей у книгах Дискосвіту, а також невичерпним джерелом гумору. Контраст між майже дитячою мрійливістю Маґрат, вмотивованої прагненням зробити світ кращим, хоч і не завжди це бажання спрямоване в правильне русло,  і, на перший погляд, цинічним світоглядом двох інших відьом, допомагає утримувати в компанії певний баланс. Вони багаторазово описуються як «молода, літня і ще одна» або «дівчина, матінка і стара», відсилаючи до тропу з міфології про трьох відьом-сестер, які уособлюють традиційні архетипи. 
«Молода» — це Маґрат, якій у «Віщих сестрах» приділяється занадто мало уваги, зате наступна книга, «Відьми за кордоном», розглядатиме її в деталях.

Амбітну і романтичну дівчину не завжди серйозно  сприймає відьомська спільнота, та й вона не завжди їх розуміє.

Маґрат отримує своє розуміння відьомської культури з книг, тому воно часто обмежується стереотипами і не має нічого спільного з реальним світом. Але у цій ідеалізованій картинці вона бачить потенціал: магія для неї — це в першу чергу можливість допомагати іншим, і вона не розуміє, чому інші цією можливістю так мало користуються. 
Бабуня Дощевіск — неофіційна лідерка серед відьом, сувора і спокійна. Магію вона використовує рідко, надаючи перевагу психологічним прийомам. І це працює, — більшість мешканців Вівцескельних гір ставляться до Бабуні з повагою, якщо не зі страхом. 
Тітуня Оґґ частіше за все виконує роль комедійної персонажки або миротворця у суперечках між іншими двома. Вона — матріарх великої і сварливої родини, любителька випити і заспівати пісень. Тітуня майже не змінюється протягом усіх книжок, залишаючись  такою ж, як і на початку. Вона є скоріш допоміжною персонажкою і не грає такої важливої ролі у сюжеті, як інші дві, але без її жаги до пригод і невичерпної енергії, не кажучи вже про її прекрасного кота, серія була б нудною. 

Відьми за кордоном: магія як влада

«Відьми за кордоном» продовжують розвивати теми, які зачепили «Віщі сестри». Зокрема магія виходить тут на перший план, даючи нам можливість детальніше роздивитися її значення для кожної персонажки індивідуально. Маґрат неочікувано успадковує обов’язки феї-хрещеної, які, як виявляється, включають у себе зобов’язання стежити, щоб хрещениця Елла, яка живе у далекому портовому місті Генуа, в жодному разі не вийшла заміж за принца.

І, хоча Маґрат прагне ВЛАСНОЇ подорожі і ВЛАСНОЇ пригоди, інші двоє не можуть пропустити таку подію, і тріо у повному складі вирушає за кордон. 

Наймолодша відьма грає ключову роль у цій частині історії, тож найбільше уваги приділяється розкриттю саме її характеру. Ми бачимо Маґрат, вже не як щасливу мрійницю з попередньої історії, а як схвильовану молоду людину, повну недоліків, непевну в собі, яка ще не знайшла свій шлях у житті. Ця Маґрат використовує магію не тільки щоб допомагати іншим, а й як спосіб отримати контроль над власним життям. На противагу їй, Бабуня принципово намагається не використовувати магію без особливої потреби, бо не має на меті нічого контролювати і не хоче мати більше влади, ніж треба. Вона вже відчуває певний рівень сили і контролю, якого досягла самотужки. Протягом подій «Відьм за кордоном» Маґрат знаходить себе і, нарешті, з цим приходить її впевненість у собі. Здається, вона навіть починає краще розуміти своїх колег: не обов’язково користуватися магією, щоб бути сильною. 

Магія представлена у книгах як щось страшне і потенційно небезпечне, щось, до чого треба ставитись з належною повагою, але чим в жодному разі не можна зловживати.

У «Відьмах за кордоном» також уперше виявляється темна сторона нарративіуму, який у інших книгах виступав нейтральним явищем. Тут він — щось, що змушує істот йти проти власних бажань та інстинктів, контролює їх і підпорядковує сюжету. Елементи казок, як, наприклад, вовк з «Червоної Шапочки» чи рубінові черевики з «Чарівника країни Оз» виступають як перешкоди, і ці сюжети персонажам доводиться штучно переривати. Їхній хід подібний гіпнозу чи зачаруванню: люди, які в них опинилися, втрачають відчуття власної ідентичності і можливість приймати незалежні рішення. Все, що лишається, — це історія, яку будь-якою ціною треба довести до щасливого кінця.
Через наявний мотив казок текст може здатися аж надто химерним, навіть дитячим. Але Пратчетт постійно нагадує нам, про що «Відьми за кордоном» насправді: про контроль, силу історій і тих, хто ними володіє.

Варта! Варта!: місто, яке завжди спить, або складнощі демократії

Хоча інші цикли «Дискосвіту» дуже схожі за структурою, вони висвітлюють різні місця, спільноти або аспекти всесвіту. Наприклад, у центрі циклу «Варта» знаходиться Анк-Морпорк, одне з найбільших і найважливіших міст на Диску, і його Нічної сторожі. Він дещо відрізняється міським сеттінгом і більшою кількістю напружених сцен, але скелет в історії такий самий. Тепер група героїв складається з холоднокровного капітана Ваймза, новенького Моркви, Ноббса і Колона, які, здається, один від одного мало чим відрізняються. У першій книзі циклу, «Варта! Варта!», в Анк-Морпорку з’являється дракон, який після державного перевороту стає королем. Спробувати врятувати місто може лише Нічна сторожа, яка перебуває у стані занепаду.
Передусім «Варта! Варта!» — це книга про політичну свідомість і моральність. Мешканці Анк-Морпорку думають тільки про себе і те, як вижити. Вони не замислюються про майбутнє, не намагаються зробити своє чи чуже життя кращим.

Анк-Морпорк представлений як жалюгідне місце, населене обмеженими, нещасними людьми.

І на початку книги члени Сторожі теж частина цього всього. Вони навіть не намагаються захищати місто чи виконувати свої обов’язки. Але коли з’являється Морква, який насправді вірить в те, що він робить, інші йдуть за ним, хоч і здається, що проти своєї волі. Перша поява дракона в місті змушує їх переосмислити свій підхід до роботи. Тепер у них є справжня ціль, і вони все сильніше відчувають захоплення тим, що роблять. Більшість часу Ваймз скептично ставиться до населення і культури Анк-Морпорку, але іноді виявляє до них любов. І в такі моменти приходить розуміння, що він — один з небагатьох людей в місті, який усвідомлює свою відповідальність за його майбутнє. 

Коронація дракона піднімає питання демократії і здатності мас управляти собою.

Рішення зробити дракона королем приймається самим народом спонтанно і необдумано та одразу підтримується великою кількістю людей: «А чому б ні?». Настрій в Анк-Морпорку настільки апатичний, що його мешканці, здається, приймуть будь-яку владу. Ніхто не спиняється, щоб спитати себе, чи це насправді добра ідея. Виявляється аж ніяк — дракон починає вимагати людських жертв.
Брак належної освіти і політичної свідомості в Анк-Морпорку призводить до того, що демократія приносить народу більше шкоди, ніж користі — право вибору нічого не значить, якщо люди не усвідомлюють відповідальності кожного за існування та функціонування  суспільства. І коли персонажі поступово приходять до цього розуміння, то намагаються покращити стан справ, навіть якщо інші їм у цьому не допомагають. 

Якщо задуматися, то майже усі книги Пратчетта мають низку спільних рис. Серед головних героїв обох циклів є один холоднокровний, старий і досвідчений персонаж, один юний і сповнений ентузіазму і один чи двоє комедійних персонажів. Під час кульмінації герої мусять потрапити до в’язниці (виняток — «Право на чари»). Але Пратчетту чудово вдається зробити кожну книгу унікальною за допомогою різноманіття сеттінгів, глибини персонажів і дивних, але одночасно й субверсивних поворотів, як та ж коронація дракона або алюзії на казки у «Відьмах за кордоном». Тим більше, що завдяки гумористичному тону він не обмежений в можливості робити такі ексцентричні кроки, — не треба хвилюватися про серйозне звучання своєї книги.

Гумор Пратчетта часто побудований на переосмисленні речей з реального світу шляхом перенесення їх у фантастичний.

Іноді герої його історій винаходять речі, аналогічні чомусь з реального світу, наприклад, літаки чи театр «Глобус». Обговорюючи ці нові для них ідеї,  персонажі дають нам побачити їх ніби вперше і висвітлюють абсурдність, яка насправді присутня в цих звичайних речах.  
«Дискосвіт» дозволяє нам побачити свій всесвіт, відображеним у світі, на перший погляд, зовсім іншому, а насправді — такому ж складному і неідеальному, з такими ж проблемами, пов’язаними з владою, мистецтвом і правами людей. Як усі найкращі вигадані світи, він є майданчиком для експериментів і роздумів про те, як могло б виглядати життя, а також самоіронічною одою до літератури і вигаданих історій взагалі. 

TEENSIDE відьми Віщі сестри Варта! Варта! Дискосвіт Террі Пратчетт фентезі