Дім, в якому: хатка, яку збудував собі Джек

книжковий арсенал 2019, книжный арсенал 2019, Новинки Книжкового Арсеналу 2019: найцікавіші перекладені книжки для дітей, книжковий арсенал, що читати, дитячі книжки, книжкові новинки, література для дітей,казки,класика дитліту, що купити,дитячі видання,найкращі книжки для дітей,маріам петросян,підліткові книжки, дім у якому,джонатан страуд,роланд сміт,щоденники вишеньки,комікси,фантастика,ульф старк

«Дім, в якому…» — назва роману Маріам Петросян, який вийшов у 2009 році. Не письменниця, а художниця-мультіплікаторка, вона не писала книгу, а «жила у ній» більше 10 років, створювала «місце, куди можна було увійти і побути там».

І книга так само не читається, а наче проживається. У «Дім…» входиш, і він, як самостійний макроорганізм, поглинає тебе. І ти не питаєш чому, а проходиш усіма поверхами: читаєш написи на стінах, відкриваєш двері, залазиш на дах, або мовчки палиш, підпираючи стіну туалету. Так, у «Домі…» палять.

Сюжет роману доволі модний: життя підлітків з особливими потребами, дітей з інвалідністю у школі-інтернаті, у Домі. Ні додати, ні забрати. Ось такий сюжет. Це, наче сказати «мої батьки розлучилися», або що «мій хлопець помер від раку» (до речі, це сюжет підліткового роману «Винні зірки» Джона Гріна). Проте сказати можна будь-яку болючу штуку, покласти її в основу сюжету, а от у що саме потім цей сюжет перетворити, у що перекодувати, і якими нашаруваннями змісту оплести або скуйовдити — автор вільний творити у міру своєї геніальності. І авторка «Дому…» якщо не геніальна, то я б хотіла побільше книжок таких не геніальних письменників для будь-якого віку, які можуть настільки пластично і сміливо поводитися з доволі жорстким сюжетом.

Саме така можливість самостійно обирати де ти справжній, а де ні, саме розуміння того, що підлітковість знайде собі свободу обирати навіть у найбільш закритій і нудній тюрмі, робить чи з часом зробить «Дім, в якому…» культовим романом.

До того ж сюжет «Дому…» загалом майже не має значення, як не має значення, наприклад, сюжет мультфільму «Їжачок у тумані», або фільму «Асса». Ні, навіть не так. Сюжети книги, мультфільму або фільму завжди мають значення, але, якщо змінити, наприклад усі сюжетні лінії, залишивши лише героїв у цих позасюжетних творах, вони б не втратили своєї суті, не змінилося б відчуття від них. Вони наче самі творять сюжет.

Жанр роману визначають по-різному. Магічний реалізм, філософська містика. Якщо реалізм, то саме того найвищого ґатунку, який лише окреслює всю абстрактність, з якої вибудовується будь-яка реальність. Як і кожна реальність, «Дім…» має виворітну підсвідому сторону, і кожен із героїв не тільки підліток з інтернату, а ще Пригун або Ходок, чи навіть не те і не інше, але все одно зрозуміло, що багато хто з них в інтернаті лише частково, а головна суть особистості багатьох з них, як у фільмі «Аватар» проявляється лише з виворотної сторони Дому. Шакал Табакі, Сфінкс, Сліпий, Македонський, Лорд, Криса, Русалка – у кожного свої стосунки одне з одним, зі своїм минулим, з Домом та його зворотним боком, Лісом. І вони чи боги того Лісу, чи діти Дому. Лише з Зовнішнім Світом не хочуть жодних стосунків. Його вони не обирають.
Саме така можливість самостійно обирати де ти справжній, а де ні, саме розуміння того, що підлітковість знайде собі свободу обирати навіть у найбільш закритій і нудній тюрмі, робить чи з часом зробить «Дім, в якому…» культовим романом. Хоча, якщо помандрувати тематичними сайтами, то статус культового вже давно у нього в кишені.

Це — роман для старших підлітків, тож читати його потрібно років з 14, а може й пізніше, не знаю. Втім, ні, я у жодному разі не кажу, що «Дім…» маст-рід усім підліткам, таких книжок взагалі не буває. Але я б радила ще і батькам, але обережно, там же ж палять, а ще п’ють і таке інше. І взагалі — інтернат, а там усяке трапляється. Хіба можна про таке в книжках? Їх же діти читають! О, це книжка-тест: чи важко буде бути батьками майже дорослих дітей. Не лякайтесь, я перебільшую. Це просто така довга притча.


Маріам Петросян Дім, в якому / пер. Маріанна Кіяновська. – Київ: Книголав, 2019. – 480 с.

Аліна Штефан
Аліна Штефан

Блогерка, авторка