Дорослішання як по нотах: дві книги про дітей музики 

самопізнання, дорослішання, підліткова література, книжки для підлітків, старший шкільний вік, біографічні історії, Патті Сміт, бестселери, найкращі книжки для читання, підліткова проза, Просто діти, До музики, Кетіль Бйорнстад, книги про творчість, гомосексуальні стосунки

Illustration: Akira Kusaka

Хоча швидкість світла значно перевищує швидкість звуку, коли мова йде про подолання прірви між людьми, першість не рідко саме за музикою. Музика не потребує перекладу, вона промовляє до кожного та об’єднує, відсуваючи на периферію всі наші відмінності, як от колір шкіри, стать і вік. Але сьогодні — не стільки про музику, скільки про досвід тих, хто її створює. Досвід цікавий, унікальний і дуже справжній — як у вишуканих поетичних мемуарах американської мисткині Патті Сміт «Просто діти», що дозволяють зазирнути за лаштунки американського мистецького андеґраунду 70-х, так і в переконливому художньому романі норвезького композитора та музиканта Кетіля Бйонрнстада «До музики», здатному перенести читача в Осло кінця 60-х, в осередок юних талановитих піаністів. Отже, про пошук, пристрасть, натхнення та відповідальність, без яких важко уявити не лише творче становлення, але й дорослішання загалом.

самопізнання, дорослішання, підліткова література, книжки для підлітків, старший шкільний вік, біографічні історії, Патті Сміт, бестселери, найкращі книжки для читання, підліткова проза, Просто діти, До музики, Кетіль Бйорнстад, книги про творчість, гомосексуальні стосунки

До музики, Кетіль Бйонрнстад

16+

Життя — річ, на якій варто було б великими червоними літерами написати «Обережно, крихке!». Щоби щасливі власники не забували про те, що зламати чиюсь долю, припуститися фатальної помилки та втратити все, що мав, і все, про що мріяв, значно легше, ніж може здаватися на перший погляд. Аби розуміли, що чарівна комбінація клавіш «ctrl» і «z» не зарадить і не врятує від болю — болю як реальних втрат, так і нереальних, позаяк порізатися можна й друзками розбитих фантазій. Але, попри все це, життя є водночас і прекрасним, сповненим моментів щирого щастя та захвату, чистою насолодою та радісним натхнення. Власне, саме це дивовижне контрапункте поєднання і стає лейтмотивом роману Кетіля Бйонстрада «До музики», що з’явився в українському перекладі Наталі Іваничук у «Видавництві Старого Лева». Роману, у центрі уваги якого життя і смерть, екзистенційні пошуки та вибір, кохання, дорослішання, заздрість і музика. Дуже багато класичної музики.

Про те, що Кетіль Бйонрнстад і сам прийшов у літературу зі світу музики, здогадуєшся уже з перших сторінок. Відомий норвезький композитор і піаніст ніби й не намагається шукати відповідні слова для того, щоби передати вир емоцій своїх героїв — мовляв, слова є лише формальністю, тож навіщо вони, коли єдиною справжньою мовою усього живого є лише музика? Навіщо вдаватися у розлогі пасажі з описами, метафорами та порівняннями, коли концерт для фортепіано соль-мажор Равеля, соната ля-мажор Шуберта, «Вальдштайн-соната» Бетховена та соната сі-бемоль мінор з траурним маршем Шопена здатні миттєво передати саму суть. Бо ж саме музика, як казав Артур Онеґґер, — це мистецтво, що доходить до серця через думку і збуджує думку через серце. А втім, «До музики» — це саме роман, а не музична композиція, і саме слова дозволяють Кетілю Бйонрнстаду розповісти історію Акселя Віндінґа. Залаштункову історію тих, хто створює музику, хто вбачає у музиці сенс свого життя та віддається їй буквально до останнього.

— Найважливіше — ніколи не бути байдужим. Навіть якщо просто вправляєшся, треба грати так, ніби кожний пасаж, кожний акорд — останній у твоєму житті.
— Це важко.
Аня відводить погляд.
— Жити також важко, — коротко відповідає вона.

Отже, до сюжету. Головний герой, 15-річний Аксель Віндінґ, живе музикою і лише музикою, бо це те єдине, чим він прагне займатися, єдине, що надає сенс його існуванню, єдине, що поєднує його з матір’ю, яка гине на початку роману у бурхливій гірській ріці, та, зрештою, навіть із прекрасною Аньою Скууґ, у яку хлопець так безтямно закохується. Майже 400 сторінок роману розповідають про майже 4 роки, протягом яких зачарований Брамсовим ті та-а-а та ті-і-і, ті та-а-а та ті-і-і Аксель, його войовнича сестра Катріне та безталанний батько намагаються впоратися з втратою Осе Віндінґ — тієї, завдяки якій їхня родина трималася купи. І роблять це доволі безуспішно, адже кожен закривається у своєму світі, вибудовуючи навколо себе товстелезні та височезні стіни, цеглинки якої тримають на образах, травмах і комплексах. Отож, самотність, страждання та бідність — хіба це не базовий набір юного митця? Хіба може народитися справжній талант в ідеальних тепличних умовах? Хіба є взагалі якийсь універсальний секрет успішної творчості? Гортаючи сторінки роману, занурюючись у динамічну та напрочуд живу, наче течія тієї самої гірської річки, оповідь, читачі не отримають жодної чіткої відповіді, бо «Усе плинне. Спершу бурхливі почуття. Потім — горе. А насамкінець — самі лише примари».

До речі, про плинність. Те, що події цього зітканого з музики роману-дорослішання відбуваються наприкінці 60-х, усвідомлюється не одразу і, здається, не має ніякого значення, наче вкотре переконуючи читачів — люди, які живуть класичною музикою, які повністю належать мистецтву, живуть поза часом. Але це лише на перший погляд, адже, коли уважніше вчитатися, то можна помітити, наскільки точно та вишукано прописаний історичний контекст: кожна деталь, наче штрихи фонових пейзажів Едварда Мунка, до якого неодноразово апелює Бйонрнстад, виконує напрочуд важливу, але завжди другорядну роль. І саме тому контекст ніколи не відволікає від найважливішого — від головного героя, його екзистенційних пошуків і життя — строкатого, розмаїтого та незбагненного. Від героя, якому віриш. Героя, з яким можна та, що важливо, цікаво вести діалог про все: про життєвий вибір і навчання, про стосунки з рідними та відповідальність, про секс і алкоголь, про дорослішання і сподівання, які можна виправдовувати, або ж ні, бо часом дорослішання — це вміння впоратися з найважчим, а «найважче — це не виправдати чиїхось сподівань».


Кетіль Бйорнстад До музики / Кетіль Бйорнстад; переклад з норвезької Наталі Іваничук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019. — 384 с.

самопізнання, дорослішання, підліткова література, книжки для підлітків, старший шкільний вік, біографічні історії, Патті Сміт, бестселери, найкращі книжки для читання, підліткова проза, Просто діти, До музики, Кетіль Бйорнстад, книги про творчість, гомосексуальні стосунки

Просто діти, Патті Сміт

16+

У світі, де так часто не вистачає чогось справжнього, мемуари «Просто діти» можна вважати свіжим ковтком повітря — вікном у бунтівне нонконформістське минуле, яке подарувало нам стільки музики, поезії, а головне, справжніх легенд. Легенд, які не просто жили творчістю, але й жили так само, як творили — вільно, щиро, інтуїтивно та в якомусь сенсі наївно. Власне, саме однією з таких легенд і є авторка цих мемуарів — хрещена матір панк-року, співачка, композиторка, гітаристка, художниця, правозахисниця та письменниця Патті Сміт.

Коли ми прийшли до фонтану, довкола якого вирував увесь цей рух, поряд зупинилася старша пара і стала відверто озирати нас. Роберта тішило, що його помічають, і він пристрасно стиснув мою руку.
 Сфотографуй їх, — мовила жінка до свого задумливого чоловіка, — то, напевне, митці. Вони ще стануть кимось.
— Та ну, — здвигнув він плечима. — Вони просто діти.

Її ім’я, здається, знають усі шанувальники року, рок-н-ролу та панку, її пісні просто зараз лунають із безлічі динаміків у різних куточках світу, а історія її життя нагадує сюжет захопливого фільму. Незаможна багатодітна родина, недоладна зовнішність, рання незапланована вагітність, перша дитина, віддана одразу ж на всиновлення, втеча з дому, підкорення Нью-Йорку із кількома центами у кишені та краденим «Осяянням» Рембо у картатій валізі, низькооплачувана робота та дрібні пограбування художніх магазинів, творчі злидні з дешевим вином у брудних готельних номерах і вишукані богемні вечірки, несподівані знайомства та визнання, слава, успіх і болючі втрати найближчих… — з книги «Просто діти» читачі можуть довідатися про всі ці та інші перипетії, що випали на долю Патті Сміт. Одначе зовсім не вони найбільше привертають увагу у цих мемуарах, не сюжет, а унікальна можливість побачити світ очима самої Патті Сміт. Побачити світ очима дитини, яка відмовилася дорослішати так, як того вимагає світ, відмовилася ховатися за загальноприйнятими нормами, сталими істинами та правилами, а зуміла залишитись чесною як з іншими, так і з собою. Напрочуд чутливої та водночас сильної дитини, яка від самого початку наважується узяти відповідальність за своє життя та свої вчинки на себе. Дитини, яка попри всю свою унікальність, зосереджується у мемуарах не на своїх звершеннях, а присвячує оповідь Роберту Мепплторпу — хлопцеві, який ще з юного віку «мав у душі неспокій і жадав нести той неспокій іншим», своєму першому справжньому коханню, спорідненій душі та найближчому другові.

самопізнання, дорослішання, підліткова література, книжки для підлітків, старший шкільний вік, біографічні історії, Патті Сміт, бестселери, найкращі книжки для читання, підліткова проза, Просто діти, До музики, Кетіль Бйорнстад, книги про творчість, гомосексуальні стосунки

Patti Smith & Robert Mapplethorpe, Chelsea Hotel © Norman Seeff, 1969

Зазвичай ми сміялися з себе, кажучи, що я була поганою дівчиною, яка хотіла бути доброю, а він — добрим хлопцем, що хотів стати поганим. Минатимуть роки і ці ролі переміняться, а тоді переміняться ще раз, доки ми нарешті дійдемо до прийняття своєї двоїстої природи, простого визнання, що в нас живуть супротивні принципи, світло та темрява.

По суті, саме життя відомого американського художника та фотографа Роберта Мепплтропа і визначає хронологічні межі мемуарів: книжка розпочинається 1946-м, роком, у який народилися Патті та Роберт, а завершується 1989-м, коли Роберт Мепплторп помирає від СНІД-у.
Безумовно, історичний контекст, який і досі є полем для фантазій і безкінечним джерелом натхнення, у мемуарах Патті Сміт не залиишить байдужим нікого. Легендарний нью-йоркський готель «Челсі», на туалетному папері з якого Джек Керуак свого часу написав біблію усіх бітників «На дорозі», вечори у славнозвісній «Фабриці» Енді Воргола, смерть Дженіс Джоплін і клуб 27, Аллен Ґінзберґ і купа інших ключових постатей минулого століття — разом із Патті Сміт можна справді відчути себе частинкою бурхливого мистецького руху 70-х років минулого століття та з головою зануритися у хіповий та панковий стиль життя. Але саме оповідь — надзвичайно поетична, проте без зайвого пафосу та фальші — заворожує та зворушує. Розповідаючи про Робертове та своє життя, говорячи про пошуки власної сексуальної та творчої ідентичності, про способи виражати себе та протистояти іншим, про стосунки з батьками та з друзями, про війну, СНІД і купу інших глобальних світових та знайомих усім екзистенційних проблем, Патті Сміт і справді вдається очуднити реальність, бо «бути митцем означає бачити те, чого не бачать інші». 


Патті Сміт Просто діти / Патті Сміт ; пер. з англ. Остап Гладкий. — Харків: Віват, 2019. — 320 c.

 

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль