Дві історії про страх і спротив: «Ауергаус» і «Світлокопія»

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Ілюстрація Наталки Сойко до книжки «Ауергаус»

Можливо, головна тема підліткової літератури – молода людина проти зашкарублої, уніфікованої системи. А такий сюжет якнайкраще накладається на матрицю антиутопії: герой, якого спочатку все влаштовує, раптом усвідомлює, що «король голий», але всі чомусь про це мовчать. Так починається відчайдушний і часто безнадійно ідеалістичний протест, який закінчується поразкою або, дуже рідко, перемогою сил опору. Втім, що б не чекало на читача наприкінці, перегорнувши останню сторінку, він спочатку відчує полегшення, а потім – легке занепокоєння: чи не з’являються ознаки майбутнього тоталітаризму вже зараз? Чи вистачило б силу йому самому повстати проти системи? Ні «Ауергаус» Бова Б’єрґа, ні «Світлокопія» Шарлотти Кернер не дадуть читачам правильних відповідей. Але, як це властиво хорошим романам, допоможуть поставити правильні запитання.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Ауергаус, Бов Б’єрґ

«Ауергаус» – від німецької «Auerochse», тобто прабик, тур. А також «Our House», «Наш дім» – так називається пісня 1982 року британського гурту «Madness». Можливо, чимало інших пісень також так називаються, але саме ця композицією є одним із ключів до роману «Ауергаус» німецького прозаїка Бова Б’єрґа. Саме навколо протиставлення божевілля як найвищого рівня самовідчуження і рідного дому як способу повернутися до себе, власних відчуттів, вподобань, нарешті, ідентичності і вибудовує свою оповідь Б’єрґ.

Одного дня вся школа дізнається страшну новину: Фрідер на прізвисько «селюк» спробував покінчити із собою. Головний герой Гьопнер Гюнеркнехт, очима якого читач дивитиметься наступні 280 сторінок, зривається з уроків, щоб відвідати свого друга у божевільні. Ні, жодного кенкізівського паноптикуму чи деніелкізовських шизофреній (а ви помічали, наскільки схожі прізвища цих авторів?), просто божевільня – місце, де люди поступово засихають, втрачають бажання та перетворюються на неповороткі овочі. Якщо не встигають якнайшвидше стрибнути під потяг – за іронією долі, лікарня розташована просто біля залізничних шляхів. Полікувавши кілька місяців Фрідера, лікарі відпускають його у великий і не дуже прекрасний світ, однак при цьому настійливо радять не жити далі з батьками. Так читач починає здогадуватися, що «селюк» спробував вчинити самогубство не через нещасне кохання чи брак друзів.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Щоб допомогти товаришеві з реабілітацією, Гьопнер, такий собі осучаснений Колфілд, його дівчина клептоманка Віра, її подруга представниця «золотої молоді» Цецилія, лиса красуня Пауліна, з якого Фрідер познайомився в божевільні, електрик Гаррі та, звісно, сам Фрідер оселяються у будинку померлого Фрідерового дідуся. Коли школярі опиняються разом в межах одного простору, це погано закінчується, як у класичній літературі, так і в сучасних фільмах жахів. Однак у Б’єрґа Ауергаус набуває інших конотацій: це простір, протилежний до божевільні, де все знеособлено та підкорено монотонному суворому розкладу. Ауергаус – місце єдиної і, можливо, останньої абсолютної свободи на тлі ділових 80-х, коротка зупинка перед тим, як життя стане на звичні рейки коледж-робота-сім’я. А ще це дім, де на столі стоїть свіжовкрадена кава, в духовці – печиво із цедрою, а на Новий рік збираються разом гімназисти, геї, божевільні, колишні палії та самогубці (чи бувають колишні палії? а самогубці?). І хоча, проходячи в школі німецький романтизм, Гьопнер не розуміє, чим він може бути цікавий у 80-ті ХХ століття, шістка друзів насправді уособлює «бурю і натиск» свого часу – вони вільні, екзальтовані й надмірні в усьому, що роблять.

«Ауергаус» – це оповідь про часи, які вже минули і лишили по собі старі різдвяні листівки та інші сентиментальні дрібнички.

Ритміку оповіді задає музика: «The Godfathers», «Madness», Доріс Дей, «Europe» – виконавці 80-х, віддалені від сучасних підлітків межею тисячоліть. Поруч із музикою постає попередня і традиція бунтівних (кіно)текстів. Крім вже згаданого роману «Над прірвою в житі», в чий бік Б’єрґ зробить не один реверанс, один з, можливо, неусвідомлених претекстів – кінокартина «Мрійники» Бернардо Бертолуччі. Як і герої італійського режисера, персонажі «Ауергауса» вітальні та часом самозакохані, крихкі, схильні до ризику та дуже юні.

Дотепна і навіть смішна книжка Б’єрґа насправді пройнята глибокою меланхолією й тугою: «Ауергаус» – це оповідь про часи, які вже минули і лишили по собі старі різдвяні листівки та інші сентиментальні дрібнички. Це затерті фотографії у родинному альбомі, випадкові кадри, на яких раптом помічаєш себе – сьомого мешканця Ауергауса.


 Бов Б’єрґ Ауергаус / перекл. з німецької Анна Савченко. — Київ: Видавництво, 2018, — 282 с.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Світлокопія, Шарлотта Кернер

У Фріди Кало є прекрасна картина «Дві Фріди». Поруч на канапі сидять, як нескладно здогадатися, дві Фріди Кало: одна в традиційному мексиканському костюмі, друга – в європейській святковій сукні. Їхні серця, виставлені на показ, сполучені спільною артерією. Жінка справа тримає маленький портрет Дієго Рівери у дитинстві, а та, що зліва, затискає хірургічним інструментом артерію, аби не втратити геть всю кров. Мистецтвознавці в численних анотаціях до «Двох Фрід» часто згадують про складні стосунки між художницею та її чоловіком Ріверою, про хворобливість Фріди та суперечливість її особистості, а також схильність різних мистецьких та політичних течій привласнювати мексиканську художницю і тлумачити її творчість крізь призму власних принципів та цінностей. Однак, як на мене, Фріда також написала одну з найпотужніших в історії живопису картин про страх зближення, розтривоженість і самотність людини, якій годі зрозуміти навіть саму себе. І, можливо, «Дві Фріди» були б найкращою ілюстрацією до «Світлокопії» німецької письменниці Шарлотти Кернер.

Роман «Світлокопія» побачив світ ще наприкінці минулого тисячоліття, у 1999 році, і одразу отримав Молодіжну літературну премію (Jugendliteraturpreis) та низку прихильних рецензій як у популярних виданнях, зокрема «Die Zeit», так і спеціалізованих часописах, на кшталт «BuchMarkt». На відміну від багатьох популярних романів про майбутнє, які сьогодні виглядають в кращому випадку екзотично, а в гіршому сміховинно, твір Шарлотти Кернер лишається таким up-to-date, ніби його написано минулого року. Можливо, тому, що у фокусі авторки – не технічні аспекти, а вічна тема батьків і дітей, чергова сім’я, що нещасна по-своєму – бо ж нема жодного сенсу писати про щасливі, безпроблемні родини.

… бути Нарцисом завжди приємніше, ніж його дзеркалом.

У швидко змінюваному світі (йдеться не про далеке майбутнє, а радше про трохи змінене сьогодення, навіть звучить конкретна дата – нульовий рік) клонування стає звичною справою. Тільки от клонів вирощують не на органи, як в щемкому романі «Не відпускай мене» Кадзуо Ішіґуро, а щоб повернути копії померлих дітей або потішити себелюбство батьків, в даному випадку – матері, геніальної піаністки Іріс Зеллін. Дізнавшись, що вона хвора на розсіяний склероз, Зеллін вирішує лишити по собі не тільки власні п’єси, а й особисту копію – доньку, яку виростять лише з її ДНК, без жодних сторонніх «ризикованих» домішків. Потяг до композиції трансформується в Іріс у комплекс бога і манію контролю. Фактично, Сірі стає одночасно дочкою та сестрою-близнючкою Іріс, повним – включно з іменем – віддзеркаленням власної талановитої, однак неймовірно егоцентричної матері. Іріс щаслива, що донька нагадує її саму в юності: таке ж неслухняне волосся, вузькі стиснуті губи, гоноровий погляд, навіть улюблений колір – синій.

Втім, бути Нарцисом завжди приємніше, ніж його дзеркалом: те, що Іріс бачить як подвоєння себе, зведення власних можливостей та шансів у квадрат, для Сірі є нестачею, браком, мінус-ознакою. Згодом вона, як і багато підлітків, переживатиме кризу ідентичності, однак багаторазово посилену власною неймовірною схожістю на матір, від якої намагається емансипуватися. Зачата непорочно – новітній Ісус! – Сірі стає символом сучасності – епохи звільнення від чоловічої генетичної присутності у зародженні життя. Однак у даному випадку Ісуса ніхто не питав, чи готовий він виконувати свою місію і чи нема в нього інших, менш історично значущих планів на життя.

Дитинство Сірі минає поруч із вчителькою музики Даніелою та її сином Янеком, бо Іріс багато гастролює і не завжди може приділяти дочці час. Саме на Даніелу Сірі перенесе свою безпосередню дитячу любов та вдячність. Не тільки тому, що Даніела частіше поруч, а й тому, що любити свою більшу копію – трохи дивно. Втім, не любити її – ще дивніше. На цьому притягуванні-відштовхуванні, вічному чеканні на власну маму та образах на неї і побудовані стосунки Іріс та Сірі, фатально сполучених посудин. Іріс не просто бажає виростити Сірі за своїм образом та подобою, вона хоче приватизувати доньчину любов, тому намагається виштовхати з її життя будь-кого, хто викликає ніжні почуття: від Даніели та Янека до кошенятка Ізабелли, що так схожа на чорний рояль з єдиною білою клавішею.

Насправді пуповина рветься не один раз, а кілька, і щоразу це боляче. Однак без цього болю, як доводить Кернер, годі спертися на власні ноги, а тим паче – піти.

«Світлокопія» була б просто черговою історією про задушливу любов матері, якби не потужний психологізм образів двох головних персонажок. Сірі Зеллін існує, однак її самої ніби й нема: бажання, думки та почуття мами дівчина часто сприймає за власні. Сірі розуміє Іріс без слів, і з цим пов’язана й постійна зміна фокусу оповіді: від безстороннього погляду згори до довгих внутрішніх монологів. Цей прийом так добре вдався Кернер, що читач помічає його не відразу. Згори і зсередини – так приречена бачити цей світ Сірі, поки Іріс існує, вічна копія при живому оригіналі. Роман Кернера ілюструє ідею того, що не тільки твори мистецтва, а й люди мають ауру. І якщо тебе від початку вважають чиїмось дублікатом, то чи не єдиним можливим шляхом лишається руйнація старого світу, щоб спробувати потім з уламків створити бодай щось своє.

Всім нам властиво проходити процес емансипації та розриву з попереднім поколінням. У ліпшому випадку дві генерації мирно розходяться, і далі поважаючи та визнаючи право Іншого бути, власне, Іншим. У гіршому – одне покоління вперто намагається переробити друге під себе, доводячи власне право диктувати закони існування метафізичною мудрістю, життєвим досвідом чи фразою «я так сказав/сказала!». Насправді пуповина рветься не один раз, а кілька, і щоразу це боляче. Однак без цього болю, як доводить Кернер, годі спертися на власні ноги, а тим паче – піти.


 Шарлотта Кернер Світлокопія / перекл. з німецької Наталка Сняданко. — Львів: ВСЛ, 2018. —176 с.

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця