Дві історії про страх і спротив від Бова Б’єрґа та Шарлотти Кернер

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Illustration: Carina Vo

Можливо, головна тема підліткової літератури – молода людина проти зашкарублої, уніфікованої системи. А такий сюжет якнайкраще накладається на матрицю антиутопії: герой, якого спочатку все влаштовує, раптом усвідомлює, що «король голий», але всі чомусь про це мовчать. Так починається відчайдушний і часто безнадійно ідеалістичний протест, який закінчується поразкою або, дуже рідко, перемогою сил опору. Втім, що б не чекало на читача наприкінці, перегорнувши останню сторінку, він спочатку відчує полегшення, а потім – легке занепокоєння: чи не з’являються ознаки майбутнього тоталітаризму вже зараз? Чи вистачило б силу йому самому повстати проти системи? Ні «Ауергаус» Бова Б’єрґа, ні «Світлокопія» Шарлотти Кернер не дадуть читачам правильних відповідей. Але, як це властиво хорошим романам, допоможуть поставити правильні запитання.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Ауергаус, Бов Б’єрґ

«Ауергаус» – від німецької «Auerochse», тобто прабик, тур. А також «Our House», «Наш дім» – так називається пісня 1982 року британського гурту «Madness». Можливо, чимало інших пісень також так називаються, але саме ця композицією є одним із ключів до роману «Ауергаус» німецького прозаїка Бова Б’єрґа. Саме навколо протиставлення божевілля як найвищого рівня самовідчуження і рідного дому як способу повернутися до себе, власних відчуттів, вподобань, нарешті, ідентичності і вибудовує свою оповідь Б’єрґ.

Одного дня вся школа дізнається страшну новину: Фрідер на прізвисько «селюк» спробував покінчити із собою. Головний герой Гьопнер Гюнеркнехт, очима якого читач дивитиметься наступні 280 сторінок, зривається з уроків, щоб відвідати свого друга у божевільні. Ні, жодного кенкізівського паноптикуму чи деніелкізовських шизофреній (а ви помічали, наскільки схожі прізвища цих авторів?), просто божевільня – місце, де люди поступово засихають, втрачають бажання та перетворюються на неповороткі овочі. Якщо не встигають якнайшвидше стрибнути під потяг – за іронією долі, лікарня розташована просто біля залізничних шляхів. Полікувавши кілька місяців Фрідера, лікарі відпускають його у великий і не дуже прекрасний світ, однак при цьому настійливо радять не жити далі з батьками. Так читач починає здогадуватися, що «селюк» спробував вчинити самогубство не через нещасне кохання чи брак друзів.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Щоб допомогти товаришеві з реабілітацією, Гьопнер, такий собі осучаснений Колфілд, його дівчина клептоманка Віра, її подруга представниця «золотої молоді» Цецилія, лиса красуня Пауліна, з якого Фрідер познайомився в божевільні, електрик Гаррі та, звісно, сам Фрідер оселяються у будинку померлого Фрідерового дідуся. Коли школярі опиняються разом в межах одного простору, це погано закінчується, як у класичній літературі, так і в сучасних фільмах жахів. Однак у Б’єрґа Ауергаус набуває інших конотацій: це простір, протилежний до божевільні, де все знеособлено та підкорено монотонному суворому розкладу. Ауергаус – місце єдиної і, можливо, останньої абсолютної свободи на тлі ділових 80-х, коротка зупинка перед тим, як життя стане на звичні рейки коледж-робота-сім’я. А ще це дім, де на столі стоїть свіжовкрадена кава, в духовці – печиво із цедрою, а на Новий рік збираються разом гімназисти, геї, божевільні, колишні палії та самогубці (чи бувають колишні палії? а самогубці?). І хоча, проходячи в школі німецький романтизм, Гьопнер не розуміє, чим він може бути цікавий у 80-ті ХХ століття, шістка друзів насправді уособлює «бурю і натиск» свого часу – вони вільні, екзальтовані й надмірні в усьому, що роблять.

«Ауергаус» – це оповідь про часи, які вже минули і лишили по собі старі різдвяні листівки та інші сентиментальні дрібнички.

Ритміку оповіді задає музика: «The Godfathers», «Madness», Доріс Дей, «Europe» – виконавці 80-х, віддалені від сучасних підлітків межею тисячоліть. Поруч із музикою постає попередня і традиція бунтівних (кіно)текстів. Крім вже згаданого роману «Над прірвою в житі», в чий бік Б’єрґ зробить не один реверанс, один з, можливо, неусвідомлених претекстів – кінокартина «Мрійники» Бернардо Бертолуччі. Як і герої італійського режисера, персонажі «Ауергауса» вітальні та часом самозакохані, крихкі, схильні до ризику та дуже юні.

Дотепна і навіть смішна книжка Б’єрґа насправді пройнята глибокою меланхолією й тугою: «Ауергаус» – це оповідь про часи, які вже минули і лишили по собі старі різдвяні листівки та інші сентиментальні дрібнички. Це затерті фотографії у родинному альбомі, випадкові кадри, на яких раптом помічаєш себе – сьомого мешканця Ауергауса.


 Бов Б’єрґ Ауергаус / перекл. з німецької Анна Савченко. — Київ: Видавництво, 2018, — 282 с.

«Ауергаус» і «Світлокопія»: дві історії про страх і спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, німецька література, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про спорт, долання труднощів, що читати підліткам, книги для тінейджерів

Світлокопія, Шарлотта Кернер

У Фріди Кало є прекрасна картина «Дві Фріди». Поруч на канапі сидять, як нескладно здогадатися, дві Фріди Кало: одна в традиційному мексиканському костюмі, друга – в європейській святковій сукні. Їхні серця, виставлені на показ, сполучені спільною артерією. Жінка справа тримає маленький портрет Дієго Рівери у дитинстві, а та, що зліва, затискає хірургічним інструментом артерію, аби не втратити геть всю кров. Мистецтвознавці в численних анотаціях до «Двох Фрід» часто згадують про складні стосунки між художницею та її чоловіком Ріверою, про хворобливість Фріди та суперечливість її особистості, а також схильність різних мистецьких та політичних течій привласнювати мексиканську художницю і тлумачити її творчість крізь призму власних принципів та цінностей. Однак, як на мене, Фріда також написала одну з найпотужніших в історії живопису картин про страх зближення, розтривоженість і самотність людини, якій годі зрозуміти навіть саму себе. І, можливо, «Дві Фріди» були б найкращою ілюстрацією до «Світлокопії» німецької письменниці Шарлотти Кернер.

Роман «Світлокопія» побачив світ ще наприкінці минулого тисячоліття, у 1999 році, і одразу отримав Молодіжну літературну премію (Jugendliteraturpreis) та низку прихильних рецензій як у популярних виданнях, зокрема «Die Zeit», так і спеціалізованих часописах, на кшталт «BuchMarkt». На відміну від багатьох популярних романів про майбутнє, які сьогодні виглядають в кращому випадку екзотично, а в гіршому сміховинно, твір Шарлотти Кернер лишається таким up-to-date, ніби його написано минулого року. Можливо, тому, що у фокусі авторки – не технічні аспекти, а вічна тема батьків і дітей, чергова сім’я, що нещасна по-своєму – бо ж нема жодного сенсу писати про щасливі, безпроблемні родини.

… бути Нарцисом завжди приємніше, ніж його дзеркалом.

У швидко змінюваному світі (йдеться не про далеке майбутнє, а радше про трохи змінене сьогодення, навіть звучить конкретна дата – нульовий рік) клонування стає звичною справою. Тільки от клонів вирощують не на органи, як в щемкому романі «Не відпускай мене» Кадзуо Ішіґуро, а щоб повернути копії померлих дітей або потішити себелюбство батьків, в даному випадку – матері, геніальної піаністки Іріс Зеллін. Дізнавшись, що вона хвора на розсіяний склероз, Зеллін вирішує лишити по собі не тільки власні п’єси, а й особисту копію – доньку, яку виростять лише з її ДНК, без жодних сторонніх «ризикованих» домішків. Потяг до композиції трансформується в Іріс у комплекс бога і манію контролю. Фактично, Сірі стає одночасно дочкою та сестрою-близнючкою Іріс, повним – включно з іменем – віддзеркаленням власної талановитої, однак неймовірно егоцентричної матері. Іріс щаслива, що донька нагадує її саму в юності: таке ж неслухняне волосся, вузькі стиснуті губи, гоноровий погляд, навіть улюблений колір – синій.

Втім, бути Нарцисом завжди приємніше, ніж його дзеркалом: те, що Іріс бачить як подвоєння себе, зведення власних можливостей та шансів у квадрат, для Сірі є нестачею, браком, мінус-ознакою. Згодом вона, як і багато підлітків, переживатиме кризу ідентичності, однак багаторазово посилену власною неймовірною схожістю на матір, від якої намагається емансипуватися. Зачата непорочно – новітній Ісус! – Сірі стає символом сучасності – епохи звільнення від чоловічої генетичної присутності у зародженні життя. Однак у даному випадку Ісуса ніхто не питав, чи готовий він виконувати свою місію і чи нема в нього інших, менш історично значущих планів на життя.

Дитинство Сірі минає поруч із вчителькою музики Даніелою та її сином Янеком, бо Іріс багато гастролює і не завжди може приділяти дочці час. Саме на Даніелу Сірі перенесе свою безпосередню дитячу любов та вдячність. Не тільки тому, що Даніела частіше поруч, а й тому, що любити свою більшу копію – трохи дивно. Втім, не любити її – ще дивніше. На цьому притягуванні-відштовхуванні, вічному чеканні на власну маму та образах на неї і побудовані стосунки Іріс та Сірі, фатально сполучених посудин. Іріс не просто бажає виростити Сірі за своїм образом та подобою, вона хоче приватизувати доньчину любов, тому намагається виштовхати з її життя будь-кого, хто викликає ніжні почуття: від Даніели та Янека до кошенятка Ізабелли, що так схожа на чорний рояль з єдиною білою клавішею.

Насправді пуповина рветься не один раз, а кілька, і щоразу це боляче. Однак без цього болю, як доводить Кернер, годі спертися на власні ноги, а тим паче – піти.

«Світлокопія» була б просто черговою історією про задушливу любов матері, якби не потужний психологізм образів двох головних персонажок. Сірі Зеллін існує, однак її самої ніби й нема: бажання, думки та почуття мами дівчина часто сприймає за власні. Сірі розуміє Іріс без слів, і з цим пов’язана й постійна зміна фокусу оповіді: від безстороннього погляду згори до довгих внутрішніх монологів. Цей прийом так добре вдався Кернер, що читач помічає його не відразу. Згори і зсередини – так приречена бачити цей світ Сірі, поки Іріс існує, вічна копія при живому оригіналі. Роман Кернера ілюструє ідею того, що не тільки твори мистецтва, а й люди мають ауру. І якщо тебе від початку вважають чиїмось дублікатом, то чи не єдиним можливим шляхом лишається руйнація старого світу, щоб спробувати потім з уламків створити бодай щось своє.

Всім нам властиво проходити процес емансипації та розриву з попереднім поколінням. У ліпшому випадку дві генерації мирно розходяться, і далі поважаючи та визнаючи право Іншого бути, власне, Іншим. У гіршому – одне покоління вперто намагається переробити друге під себе, доводячи власне право диктувати закони існування метафізичною мудрістю, життєвим досвідом чи фразою «я так сказав/сказала!». Насправді пуповина рветься не один раз, а кілька, і щоразу це боляче. Однак без цього болю, як доводить Кернер, годі спертися на власні ноги, а тим паче – піти.


 Шарлотта Кернер Світлокопія / перекл. з німецької Наталка Сняданко. — Львів: ВСЛ, 2018. —176 с.

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця