Hello, future world: дві антиутопії для підлітків

підліткова проза, наукова фантастика, антиутопія, класика, підлітки, що читати, найкращі книжки, Фристайлерка, Катя Брандіс, Сканери, Роберт М. Зоннтаґ, що читати підліткам, фантастичні книжки, класика, книжки про особливі потреби, кіборги, антиутопійні книжки

Illustration: Sara Wong

Ми живемо у час науково-фантастичного майбутнього, що стало теперішнім. Артур Кларк припускав, що у 2001 році людство матиме колонії на Місяці, зможе досліджувати атмосферу Юпітера, створить термоядерні ракетні двигуни та кишеньковий персональний комп’ютер. З його прогнозів в життя втілилася приблизно половина – непоганий результат як для письменника. Орсон Скотт Кард у «Грі Ендера» пообіцяв, що до 2135 року людство активно користуватиметься безпілотними літальними апаратами – і тут реальність навіть випередила Кардові прогнози. У «Марсіанських хроніках» Рей Бредбері описав «розумні будинки», що робитимуть людський побут якнайкомфортнішим, – і вкотре не помилився. Сьогодні спробуємо зазирнути на 15-20 років наперед – у світ «Фристайлерки» Каті Брандіс та «Сканерів» Роберта М. Зоннтаґа. Тож, вітаємо у 30-х ХХІ століття.

підліткова проза, наукова фантастика, антиутопія, класика, підлітки, що читати, найкращі книжки, Фристайлерка, Катя Брандіс, Сканери, Роберт М. Зоннтаґ, що читати підліткам, фантастичні книжки, класика, книжки про особливі потреби, кіборги, антиутопійні книжки

Фристайлерка, Катя Брандіс

Кіборги вже давно поруч із нами. Нікого не здивувати механічними суглобами, протезами ніг чи рук. Оскар Пісторіус, Джеремі Сінґлтон, Алессандро Дзанарді – такі ж спортсмени, як Мессі чи Бйорндален. Паралімпійці викликають не жалість, а захоплення, а безбар’єрність простору стає обов’язковою вимогою до будь-якої цивілізованої держави. На жаль, у нашій країні поки не все так оптимістично, однак ми рухаємося у правильний бік: на телебаченні з’являються передачі про інклюзивність, у метро – підіймачі для пасажирів із особливими потребами (не тільки людей з інвалідністю, а й мам з дитячими візочками), а в автобусах – виїзні пандуси. До здійснення мети ще далеко, система працює, як іржавий старий ліфт у багатоповерхівці: як не поламаний, то користуватися ним страшно. Однак перші кроки вже зроблено – і то цікавіше буде сучасній молоді, поколінню, що живе у швидко змінюваному світі, прочитати «Фристайлерку» німецької авторки Каті Брандіс. Її, до речі, на написання книжки надихнуло фото Оскара Пісторіуса.

2031 рік – Єврочелендж і Чемпіонат світу, 2032-й – чергові Олімпійські ігри. Фристайлери модифікують власне тіло за допомогою штучних елементів – м’язів, сухожиллів, очей із зумом, нанороботів у крові і навіть механічного дельфінячого хвоста. «Підсилені спортсмени» швидші, сильніші, витриваліші та, на перший погляд, впевненіші в собі. Головна героїня сімнадцятилітня спринтерка Йола не планує брати участі у таких «технологічних експериментах», а тому годинами покращує у спортивному комплексі своє дане природою тіло. Все заради мрії – Олімпійських ігор серед немодифікованих спортсменів у Буенос-Айресі. Швидше, краще і ще швидше – ось про що повсякчас думає героїня.
Одного дня на тренуванні Йола помічає колишнього баскетболіста Раяна на інвалідному візку. Він уважно і з погано прихованою заздрістю спостерігає за бігом та стрибками юніорів. Між молодими людьми зав’язується дружба, а потім, очікувано, виникають і почуття. Втім, Йола матиме стосунки з іншим хлопцем, бо «Фристайлерка» – аж ніяк не банальний young adult текст.

Обов’язкові елементи підліткового роману дорослішання: зіткнення з травматичною реальністю вулиць, булінг, тілесні зміни, колишні та нові стосунки і секс (нарешті без «квіточок» і «нефритових стрижнів») – вплетені в оповідь так обережно і тонко, що аж ніяк не асоціюються зі штампами.

Раяну та Йолі доведеться пройти через розлуку, сварки, примирення та прийняття одне одного зі всіма змінами. Згодом Раян зможе надшвидко бігати завдяки карбоновим лезам-протезам, а Йола постане перед непростим вибором: чи пристати на «оптимізацію» свого тіла, якщо цього вимагає спонсор і радить тренер Тіль. І хоча позірно такий вибір звучить не на рівні колізії «Фауста» Ґете, мучиться та сумнівається Йола аж ніяк не менше – йдеться про її подальшу долю та вправність не лише на спринтерській доріжці, а й у позаспортивному житті. Обов’язкові елементи підліткового роману дорослішання: зіткнення з травматичною реальністю вулиць, булінг, тілесні зміни, колишні та нові стосунки і секс (нарешті без «квіточок» і «нефритових стрижнів») – вплетені в оповідь так обережно і тонко, що аж ніяк не асоціюються зі штампами. Йола жива, різка, іноді несправедлива та безкомпромісна – підліток на якого не завжди хочеться рівнятися, однак в якому точно впізнаєш себе.
Динамізму тексту додає сама тема: спорт та змагання, дружба та суперництво, ти-проти-світу. Подорожі героїні з Мюнхена в Гельсінкі, Осаку, Буенос-Айрес поєднуються із внутрішньою еволюцією та дорослішанням персонажки – від часів Баньяна та Чосера сюжет не сильно змінився, однак так само добре працює. Шарм роману – у дрібних дотепних деталях: єдине слабке місце Йоли – ахіллове сухожилля (майже як п’ятка в Ахілла), на плечі у Раяна – татуювання леза сокири маорі, а замість ніг – карбонові леза. Авторці вдалося створити образи небанальних персонажів (Катя зізнавалася, що Раян – один з найцікавіших її героїв) і, що важливо, персонажок, а цього так бракує українській підлітковій літературі. Крім Йоли, уваги варті самотня і сильна духом тренерка Гайке Апельдорн, Йолина мати колишня спортсменка Тереза, любителька книжок Емілі – всі ці жінки легко проходять тест Бекдел і не потребують поруч «протезів» – чоловіків із їхнім чоловічим світом.

Йола жива, різка, іноді несправедлива та безкомпромісна – підліток на якого не завжди хочеться рівнятися, однак в якому точно впізнаєш себе.

«Фристайлерка» порушує чимало дражливих тем: чи варто докладати зусиль, якщо кращих результатів можна досягнути простішим шляхом; що визначає нашу ідентичність, якщо ми повсякчас змінюємося, ніби корабель Тесея; чи готові ми пожертвувати свободою пересування та таємницею приватного життя заради безпеки і справедливості. Нарешті, чи людина не еволюціонувала у справжнього кіборга, тобто чи не є типовий homo sapiens без модифікацій просто попередньою сходинкою еволюції, як неандерталець, поруч з кроманьйонцем? І хоча йдеться про побут та змагання бігунів, невелику спільноту спортсменів легко спроектувати на все людство, а дорослішання Йоли та Раяна в 2032-му не надто відрізняється від дорослішання сучасних підлітків. Понад те, думаю, підлітки та дорослі сприйматимуть «Фристайлерку» трохи по-різному: те, що покоління 40+ може дивувати і навіть лякати (як-от смартокуляри, що транслюють онлайн велику частину життя спортсменів), юнакам та дівчатам 25-, що виросли в глобалізованішому та відкритішому світі, навпаки здаватиметься цікавим та захопливим. Автоматичні аналоги інстасторіз в будь-який час доби, роботи-прибиральники, які аналізують ДНК, сміттєві мішки, що самі дезінфікують сміття? – Чому ні! У світі, що сягнув неймовірної швидкості, можливе все. Тож біжи, Йоло, біжи.


Катя Брандіс Фристайлерка / переклад з  німецької: Тетяна Супрун, Марія Іваницька. – #книголав, 2018. – 416 с.

підліткова проза, наукова фантастика, антиутопія, класика, підлітки, що читати, найкращі книжки, Фристайлерка, Катя Брандіс, Сканери, Роберт М. Зоннтаґ, що читати підліткам, фантастичні книжки, класика, книжки про особливі потреби, кіборги, антиутопійні книжки

Сканери, Роберт М. Зоннтаґ

Уявіть світ, де все надруковане знання зацифроване і доступне. Більше жодних «максимум шість безкоштовних наукових статей на місяць», «щоб дочитати останнє інтерв’ю з Умберто Еко, передплатіть часопис на рік за 50 євро»,  «цей матеріал та решта недоступні для вашої де-це-взагалі країни». Утопія? А от і ні – «Сканери» німецького прозаїка Роберта М. Зоннтаґа  (справжнє ім’я автора – Мартін Шойбле, і це важливо).
Зоннтаґ створив чергову підліткову антиутопію бредберівського типу. Тільки замість романтичного і дуже візуального спалення книжок у ХХ ст., нам пропонують реальність 2035-го: тут панують реклама та симуляції, а книжки сканують і розміщують в онлайн-доступі у всеохопній мережі Ultranetz. Це стало можливим завдяки людям-сканерам, що вишуковують, знімають на відео і знищують останні примірники паперових книжок. Саме таку незвичну для нас професію обрали оповідач Роб і його друг Джоджо.
Одного дня, їдучи на черговий книгорейд, у метро-планері вони зустрічають старого довговолосого чоловіка на ім’я Арно, який, замість продати книжку, пропонує її подарувати. Вчинок, яким персонаж виходить за рамки очікуваної і строго регламентованої в антиутопії взаємодії, звісно, спричиняє ланцюгову реакцію і повстання проти системи. На жаль, такого «звісно» в тексті Шойбле буде не просто чимало, а, як на мене, надмір.

Як і в багатьох антиутопіях, світ у «Сканерах» поділений на зони, згідно зі статусом мешканців, – а ось вам і перегук з «Дивним новим світом» і «Голодними іграми». В «А» живуть найуспішніші – ті, хто має престижну роботу. Деяким А-сім’ям навіть дозволено завести дитину, звісно, після численних фінансових та генетичних тестів. У В-зоні – ті, кому пощастило менше, однак не фатально (як добре, що я – бета!). Ну, а «С» – простір для невдах, маргіналів, старих та, куди ж без них, таємних груп опору. Саме «С» і є найцікавішим локусом, черговою похмурою карнавальною постапокаліптичною зоною, де відбуватиметься все важливе. За межами мегаполісу, переконані мешканці, безмірна та пуста і дика площина, тож туди – привіт від «Дивергента»! – не слід потикатися.

Покликань, запозичень і шанобливих згадок так багато, що в досвідченого читача мимохідь виникне питання: а де, власне, сам автор? А сам автор, ніби диявол, ховається у дотепних деталях…

Чого «Сканерам» точно не бракує – так це прямих покликань і прихованих алюзій на класичні антиутопії. Як і в «1984» та «451 за Фаренгейтом», персонажі послуговують новомою, називаючи книги  «зшитками» або «товстими томами», а тих, хто знищує книжки, «книжковими агентами». Ім’я оповідача Роберта М. Зоннтаґа – алюзія на Гея Монтаґа, головного героя «451 градус за Фаренгейтом» – «понеділок» став «неділею». Як і в Гакслі, технічний прогрес у «Сканерах» поєднується із тотальним контролем та постійним спостереженням за містянами, а герої вживають легальні і напівлегальні наркотики, тому що це – найпростіший спосіб для влади контролювати маси. «Надор робить ситим та щасливим» сказано в рекламному ролику компанії-виробника. Хіба не нагадує «Соми грам – і жодних драм»? Як і в фільмах/іграх/романах «Resident Evil», винна величезна зла корпорація, яка контролює кожен аспект життя у місті. Як і в «Сфері» Дейва Еґґерса, приватність вважають «крадіжкою», а кожен вчинок та подію користувачі транслюють у глобальну мережу – лайк, смайл, репост. Навіть деталі тут впізнавані: як у «Гаррі Поттері», де вхід у Міністерство магії з вулиці Вайтголл вів через громадський туалет, у таємний світ книжкового спротиву можна потрапити через громадську вбиральню зони С.

Зоннтаґ-Шойбле так відчайдушно намагається вписати власний текст в антиутопійну традицію, що навіть окремо прописує епізод, як Арно показує Робу важливі для нього книжки. Коли цими книжками виявляються «451 за Фаренгейтом», «Який чудесний світ новий!», «1984» і «Ми», хочеться сказати: «Та ви, певне, жартуєте, містере Шойбле!». Покликань, запозичень і шанобливих згадок так багато, що в досвідченого читача мимохідь виникне питання: а де, власне, сам автор? А сам автор, ніби диявол, ховається у дотепних деталях: головного героя рятує кінь на ім’я Ґутенберґ, люди в жалобі можуть замовити церемонію, яка поєднає будь-які релігії та вірування, але триватиме не більше п’яти хвилин, замість пива відвідувачі у барах насолоджуються ароматом і звуком наливання пива у кухлі, бо це «майже як насправді». Саме заради таких вишуканих дрібниць і варто читати «Сканерів». Бо решта, на жаль, може розчарувати.


Роберт М. Зоннтаґ Сканери / переклад з  німецької: Люба-Параскевія Стринадюк. Дискурсус, 2018. – 192 с.

 

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця