5 історій жінок, після яких світ став інакшим

біографії сильних і незалежних жінок, фріда кало, феміністичні історії, історії надихають, сексизм, фемінізм, дискримінація, 8 березня, права жінок, гендерна рівність, святкування 8 березня, міжнародний день жінок, жіноча солідарність, малала юсуфзай, леді африка, наш формат, сьюзен зонтаґ, Берил Маркгем, нора друк, анна франк

Напевно ніколи раніше дата, яка й досі асоціюється у більшості  із цифрою 8, обцяцькованою тюльпанами і підсніжниками на сторінці відривного календаря, не викликала стільки дискусій, як цьогоріч. Утім, яким би зрештою не став висновок цих полемік, незмінно одне: поки в онлайні запекло сперечаються про те, як правильно – і чи треба взагалі – святкувати Міжнародний жіночий день, а в офлайні квіткові й подарункові крамниці беруть низький старт, жінки власноруч розвінчують стереотипи про «берегинь», творячи власні історії становлення, боротьби і успіху. Тому сьогодні до вашої уваги добірка біографій та автобіографій жінок, завдяки яким світ змінився назавжди. І хтозна – можливо, героїня чи авторка наступної такої історії зараз десь зовсім поруч із вами.

_______

біографії сильних і незалежних жінок, фріда кало, феміністичні історії, історії надихають, сексизм, фемінізм, дискримінація, 8 березня, права жінок, гендерна рівність, святкування 8 березня, міжнародний день жінок, жіноча солідарність, малала юсуфзай, леді африка, наш формат, сьюзен зонтаґ, Берил Маркгем, нора друк, анна франк

«Фріда Кало. Безжальна врода», Жерар де Кортанз

17+*

Постать мексиканської художниці Фріди Кало – без перебільшення, епохальне явище для світової культури. Самобутність її творчого стилю, яскравість особистості та неординарність стилю життя знову і знову стають джерелом натхнення для пізніших поколінь митців. Біографія Фріди Кало пера французького журналіста і письменника Жерара де Кортанза – далеко не перший твір, у якому зроблено спробу задокументувати дивовижну історію життя та становлення художниці. Проте він прикметний тим, що тут, на відміну, наприклад, від біографічного роману Жана-Марі Леклезіо «Дієго і Фріда», автор біографії дуже часто «передає слово» своїй героїні, цитуючи її листи, твори та щоденники на підтвердження своїх тез.

«Безжальна врода» стає, відтак, метафорою надзвичайно сильної волі – волі жінки, яка видобуває грацію з каліцтва, досконалість – зі шрамів, а крик від болю перетворює на тріумфальний клич.

Народження після смерті єдиного сина своїх батьків, постійне почуття провини перед власною родиною, болюче відчуття непричетності, ізольованості, інакшості та, зрештою, жахлива автобусна аварія, в якій Фріді дивом вдалося вижити, але після якої вона залишилась назавжди скаліченою. Це переживання парадоксальності свого існування художниця робить основою власного творчого методу. Біль від своїх фізичних і душевних ран вона трансформує у мистецтво. І саме її полотна – історія її самопізнання і водночас дистанціювання від жорстокого фатуму (постійні зради коханого чоловіка, неможливість мати дитину, непорозуміння зі світом і з собою самою) – виявляються для Фріди Кало єдиною формою комунікації зі світом. «Безжальна врода» стає, відтак, метафорою надзвичайно сильної волі – волі жінки, яка видобуває грацію з каліцтва, досконалість – зі шрамів, а крик від болю перетворює на тріумфальний клич.


Жерар де Кортанз Фріда Кало. Безжальна врода / [переклад з франц. Івана Рябчія]. — К. : Нора-Друк, 2016. — 192 с.

книжки про війну, романи, підліткам про війну, 9 травня, що читати про війну, конфлікти, травматичний досвід, нацизм, фашизм, голокост, день перемоги, ніколи знову, друга світова війна, євреї, німці, абсурд

«Щоденник», Анна Франк

13+

«Вести щоденник – для мене це якесь зовсім особливе відчуття. Не тільки через те, що я його ніколи не вела, а й тому, що потім, так я думаю, ніхто – ні я чи хтось інший – не зацікавиться звірянням почуттів звичайної школярки. Але не в тому річ, мені хочеться писати, і я прагну насамперед якомога вільніше вилити своє серце», – написала 20 червня 1942 року на сторінках подарованого на дванадцятий день народження блокнота Анна Франк. Тоді дівчинка навіть не підозрювала ні про те, що чекає її в найближчі роки життя, ні тим паче про те, як сколихне весь світ її історія, оприлюднена вже після Другої світової війни.
У щоденнику дванадцятирічної Анни – зовсім «недитячі» переживання: документування війни (місцями таке докладне, що дехто сумнівається в автентичності щоденника), постійний страх, загроза життю і болюча каталогізація втрат – колишні однокласники, друзі, знайомі. Проте це все ще площина найінтимніших звірянь дівчинки, яка поки не знає майже нічого ні про себе саму, ні про світ, який її оточує.

Історія Анни Франк стала для всього світу маніфестом життя і надії всупереч усім страхам, carpe diem, кинутим в обличчя приреченості й жорстокості – саме тому її відкривають і перевідкривають для себе покоління і покоління читачів.

Простір кількох кімнат, де Анна і її родина переховуються від нацистів, складає весь її життєвий горизонт, сховок можуть розкрити щосекунди, обмежувати себе доводиться у всьому. Але саме тут Анні Франк доводиться робити найважливіші для себе висновки, вчитися розуміти людей і саму себе, досліджувати межі своїх почуттів – і ставати особистістю.
Історія Анни Франк стала для всього світу маніфестом життя і надії всупереч усім страхам, carpe diem, кинутим в обличчя приреченості й жорстокості – саме тому її відкривають і перевідкривають для себе покоління і покоління читачів.


Анна Франк Сховище. Щоденник у листах / [переклад з нім. Михайла Тупайла]. — Харків: Віват, 2016.

біографії сильних і незалежних жінок, фріда кало, феміністичні історії, історії надихають, сексизм, фемінізм, дискримінація, 8 березня, права жінок, гендерна рівність, святкування 8 березня, міжнародний день жінок, жіноча солідарність, малала юсуфзай, леді африка, наш формат, сьюзен зонтаґ, Берил Маркгем, нора друк, анна франк

«Леді Африка. Жінка, яка підкорила небо», Пола Маклейн

17+

Життя Берил Маркгем, жінки-льотчиці, яка здійснила рекордний переліт через Атлантику тривалістю в 21 годину без посадок – одна з тих історій, які не потребують додаткового охудожнення, настільки вони епічні самі по собі. Переїзд родини з Британії до Кенії, перехід до напівдикунських умов життя, яких зрештою не витримала мати дівчинки, полишивши її з батьком в Африці, і намагання освоїти чужі й таємничі, але такі привабливі африканські культури – на самому початку становлення особистості Берил усім можливим стереотипам про роль і бажані форми поведінки для жінки в її житті просто немає місця. Можливо, саме тому, що дівчина занадто рано зрозуміла, чого хочеться їй самій, і що це значно важливіше, ніж думка будь-кого іншого, подолання цих стереотипів і стало основою її життєвого шляху.

…історія жінки, яка не боялась жити так, як хотілося їй самій.

Історія Берил Маркгем – це ледь не еталонна демонстрація того, через що доводилося проходити жінці трохи більше ніж півстоліття тому, щоб отримати визнання. Жінка обирає «чоловічу» професію – і попри несерйозне, а часом і насмішкувате ставлення колег-чоловіків досягає в ній значно більшого, ніж чимало з них. Вона знаходить у собі сили розірвати перший невдалий шлюб і виходить заміж вдруге, а потім і втретє, незважаючи на всезагальний осуд. Навіть та холодність, із якою сприйняли звістку про її рекорд у рідній Британії, та відсутність визнання на офіційному рівні не зупиняють Берил. І тепер в очах читачів книги Поли Маклейн, за основу якої, крім всього іншого, було взято мемуари льотчиці під назвою «На захід, слідом за ніччю» – книгу, яка стала бестселером тільки через 50 років після свого написання, – життя Берил Маркгем виглядає як подвиг. Хоча це всього-на-всього історія жінки, яка не боялась жити так, як хотілося їй самій.


Пола Маклейн Леді Африка. Жінка, яка підкорила небо / [переклад з англ. Ганни Руль]. – К.: Наш Формат, 2016. – 376 с.

біографії сильних і незалежних жінок, фріда кало, феміністичні історії, історії надихають, сексизм, фемінізм, дискримінація, 8 березня, права жінок, гендерна рівність, святкування 8 березня, міжнародний день жінок, жіноча солідарність, малала юсуфзай, леді африка, наш формат, сьюзен зонтаґ, Берил Маркгем, нора друк, анна франк

«Хвороба як метафора. СНІД та його метафори», Сьюзен Зонтаґ

17+

Коли у 1976 році у Сьюзен Зонтаґ, на той момент вже визнаній і відомій письменниці, мистецтвознавиці та критикині, діагностували рак грудей – одну із тих хвороб, про які не прийнято говорити вголос – для неї це аж ніяк не стало приводом для зневіри. І початком подолання смертельного для багатьох недугу для Зонтаґ стає аналіз самого феномену «замовчування» хвороби, її евфемізації і, як наслідок – ізоляції хворого, створення навколо нього комунікаційного вакууму. В межах двох есеїв вона аналізує два відмінні типи «метафоризації» хвороби на прикладі демонстрації реакцій суспільства на такі недуги, як туберкульоз, рак та СНІД.

Висновок про безальтернативну летальність цих хвороб, стверджує Сьюзен Зонтаґ, базується на протиставленні пізнаного, безпечного непізнаному і тому фатальному. Туберкульоз нині не належить до переліку таких недугів – саме тому кодом його метафори стає романтизація: хворий просто «занадто чутливий і субтильний» і в будь-який момент за умови дотримання певних вимог може знову повернутися до нормального життя. З раком все інакше: його поки неможливо ні локалізувати в якійсь певній частині людського тіла, ані призначити достатньо ефективний метод його лікування – саме тому хворий на рак маркується як носій незнаної, смертельної сутності. Якщо ж говорити про метафоризацію СНІДу, то до конотацій невиліковності додається ще й презумпція винуватості хворого у недузі (оскільки єдиним і тому найбільш популяризованим фактом про СНІД залишається те, що найчастіше способом ураження стає контакт – зокрема, статевий – із іншим хворим).

І те, що сама Зонтаґ прожила ще майже 30 років після свого «фатального» діагнозу стає, напевно, найкращим фінальним аргументом на користь цих тез.

Ці метафори – а разом із ними і форми суспільної поведінки, якими вони обростають – виявляються, на думку Сьюзен Зонтаґ, куди більш «хворобливими», аніж самі недуги. Вони посилюють травматичне становище хворого, який, окрім симптомів хвороби, потерпає ще й від навислого над ним «смертельного вироку». Виходом, який вона пропонує, стає насамперед віднайдення власного «найздоровішого із способів хворіти» – прийняття хвороби в своєму тілі, примирення з нею на противагу самокартанням і наріканням на фатум. І те, що сама Зонтаґ прожила ще майже 30 років після свого «фатального» діагнозу стає, напевно, найкращим фінальним аргументом на користь цих тез.


Сьюзен Зонтаґ Хвороба як метафора. СНІД та його метафори / [переклад з англ. Тараса Бойка]. – К.: Видавництво Жупанського, 2012. – 162 с.

біографії сильних і незалежних жінок, фріда кало, феміністичні історії, історії надихають, сексизм, фемінізм, дискримінація, 8 березня, права жінок, гендерна рівність, святкування 8 березня, міжнародний день жінок, жіноча солідарність, малала юсуфзай, леді африка, наш формат, сьюзен зонтаґ, Берил Маркгем, нора друк, анна франк

«Я – Малала», Малала Юсуфзай, Крістіна Лем

13+

Малала Юсуфзай, нині відома як одна з 25 найвпливовіших підлітків за версією журналу Time та наймолодша лауреатка Нобелівської премії миру, стала таким собі альтер-его Анни Франк для ХХІ століття. Тільки замість нацистів за її вікнами терористи «Талібану», війна ведеться під маскою миру, а свій щоденник дівчинка веде в інтернеті – як блог для БіБіCі. Її читає весь світ, підтримує родина, а ще – Малала щиро вірить у те, що зможе досягти мети, й одного дня право на освіту матимуть усі дівчатка не лише в її рідному Пакистані, а й у всьому світі.

Свідома важливості того, що вона робить для своєї країни і для світу в цілому, Малала залишається собою – простою, щирою і відданою своїм ідеалам, живучи так, як їй хочеться, без страху і докорів сумління.

Шлях боротьби, на який стає Малала Юсуфзай, виявляється дещо складнішим, аніж протистояння традиційному для мусульманських країн становищу жінки. Любов до свого краю – одна з найголовніших цінностей для дівчини: звичаї рідного Пакистану, побут своєї родини і власний життєвий простір Малала описує детально і з теплотою. А все тому, що, незважаючи на юний вік, дівчина усвідомила, хто свій, а хто чужий в світі, який її оточує – і, окрилена тим, що не лише вона і її родина готова чинити спротив жорстокості і консерватизму «Талібану», вона погодилась на пропозицію журналіста БіБіCі і на цілих три роки стала для всього світу Гул Макай, дівчинкою, що живе в захопленій Талібаном долині Сват.

Проте тільки після того, як таліби здійснили замах на Малалу, і задля лікування дівчину перевезли до Бірмінгема, до неї прийшло справжнє визнання. «Був час, коли я просила Аллаха зробити мене вищою бодай на кілька сантиметрів. А Він підніс мене аж до самого неба, і тепер мого зросту нічим не виміряти… Наділяючи мене таким високим зростом, Він також наділив мене великою відповідальністю», – констатує дівчина наприкінці автобіографічної книги, написаної в співавторстві з журналісткою Крістіною Лем. Свідома важливості того, що вона робить для своєї країни і для світу в цілому, Малала залишається собою – простою, щирою і відданою своїм ідеалам, живучи так, як їй хочеться, без страху і докорів сумління.


Малала Юсафзай, Крістіна Лем Я — Малала. Історія незламної боротьби за право на освіту / [переклад з англ. Ілони Вінничук]. — К. : Наш Формат, 2016. — 288 с.

* усі зазначені вікові обмеження є умовними, усе залежить від (читацького) досвіду.

Ірина Ніколайчук
Ірина Ніколайчук

літературознавиця