Із життя вовків, собак і котів: 5 пригодницьких книжок про тварин

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Illustration Sasha Tsyrenova

У книжках із цієї добірки – старий і розчарований у людях Блакитний Вовк, смішне цуценя з притулку, гордовита кішка та ще два добрі та дотепні Вовчики: Малий та Незграбний. Усі вони — тварини. Але у дитячих книжках тварини майже нічим не відразняються від людей. Вони розповідають історії, цінують дружбу та розчаровуються, потрапляють у різні пригоди та навіть пишуть листи.

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Око вовка, Даніель Пеннак

Одного дня у зоопарку зустрілися двоє. Один — зі спекотної Африки, другий — з холодної Аляски; один — зовсім юний, другий —  старий; один — на свободі, другий — у клітці; один — людина, другий — вовк. Як порозумітися цим двом істотам, якщо вони не можуть навіть дивитися один одному у вічі?Вовк дивиться на цей світ лише одним оком, другим він нічого не бачить вже 10 років. Тому, глянувши в очі хлопчику, вовк не розуміє в яке око йому дивитися — у праве чи у ліве. Та малий робить крок назустріч — він також заплющує одне око. Тепер людина і вовк можуть дивитися на рівних. Десь там, у глибині вовкової зіниці хлопчик бачить усю історію життя звіра. Вовк також поринає у тунель зіниці хлопчика і бачить усе життя малого.

Даніель Пеннак говорить із читачами на багато важливих тем: про стосунки людини і природи, спробу зрозуміти «іншого», про здатність долати великі труднощі, про дружбу та уміння довіряти.

Книжка читається на одному подиху. Життя вовка — це постійна небезпека і втеча від мисливців, рідна зграя, зустріч з людьми і сумні роки в зоопарках. Життя хлопчика-сироти не простіше за вовче. Та загалом в «Оці вовка» добра і світла набагато більше, ніж смутку.
У цій книжці Даніель Пеннак говорить із читачами на багато важливих тем: про стосунки людини і природи, спробу зрозуміти «іншого», про здатність долати великі труднощі, про дружбу та уміння довіряти. Водночас автор не пише лозунгів і не махає ними перед очима читача, а лише розповідає історії — прості і зворушливі.
«Око вовка» — новела, що вже стала класикою в дитячій літературі. Твір отримав багато літературних нагород, був екранізований і перекладений багатьма мовами. Це одна із тих книжок, яку цікаво читати і дітям, і дорослих. Дітям — як чарівну казку із щасливим закінченням, а дорослим — як філософську історію з метафорами та глибоким змістом.


Даніель Пеннак Око вовка / текст Даніеля Пеннака / пер. з франц. Мія Марченко. – Київ: Час майстрів, 2018. – 104 с.

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Цуценя-нечупара, Голлі Вебб

Дівчинка Белла давно мріє про песика. І ось жадане щастя настало: батьки Белли погодилися взяти песика з притулку. Для дівчинки не має значення вік, розмір чи порода собаки — їй подобаються усі тваринки.  Привітна співробітниця притулку допомагає Беллі обрати свого песика, ним стане смішне цуценя на ім’я Сід. Зовнішність Сіда — це суміш кількох порід, тому цуцик виглядає трохи дивно: задовгі лапи, коротка шерсть по усьому тілу і волохаті вушка. Беллі ж він видається наймилішим песиком у світі. Дівчинка дуже швидко вчиться доглядати, виховувати та розуміти Сіда.
Белла хоче поділитися своєю радістю з найкращою подругою, однокласницею Меґан. Але Меґан висміює Сіда та хвалиться своєю собачкою — породистим спаніелем Коко, з яким вона збирається виступати на конкурсі собак.
«Цуценя-нечупара» — легка книжка для молодших школярів. Можливо, дорослим сюжет видасться занадто простим та передбачуваним, але діти знайдуть у ній багато цікавого. Тут переконливо показані стосунки з однокласниками: дошкульні образи та підтримка, заздрість і дружба, конфлікт і примирення. А ще авторка книжки показує різне ставлення до домашніх тварин: хизування родоводом, модними нашийниками та комбінезонами і щире вміння любити, без огляду на родовід та на думку однолітків.


Голлі Вебб Цуценя-нечупара/ пер. з англ. Любов Пилаєва. – Київ: BookChef, 2017. – 128 с.

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Я тут просто кішка, Ханна Йохансен

Домашня кішка Ільзебіль розповідає читачам про своє життя. На усе, що її оточує — людську родину, цуценя, новонародженого малюка, традиції і свята людей — вона дивиться своїм, «котячим поглядом». Тому багато звичних речей Ільзебіль видаються дуже дивними.
Для чого родині потрібне було цуценя? Мама й тато родини над цим навіть не замислювалися, перш ніж привести песика у дім, — переконана кішка. Тепер удома постійний гавкіт, плямкання та скавчання. Чому песику подобається виконувати чужі накази, гуляти разом із господарями на повідку та ще й радісно метляти хвостом? Волелюбній Ільзебіль складно зрозуміти таку поведінку. Іще гірша неприємність — людське немовля. Кішка переконана, що від малюка немає ніякої користі. Навіть навпаки, після його появи усі члени сім’ї стали заклопотаними і нещасливими. Чому б просто не випхати малого крикуна за двері, — дивується кішка.
Ільзебіль розповідає про свою котячу любов, про стосунки з іншими котами на подвір’ї, про їжу, жахливе святкування Різдва і ще жахливіші наміри родини поїхати у відпустку.

…цей своєрідний котячий щоденник буде найбільш цікавим для тих читачів, у яких вдома також є кішка.

Власне, уся книжка — це великий котячий монолог, у якому головна героїня скаржиться, обурюється чи розповідає про свою «великодушність». Деякі розмірковування Ільзебіль смішні, а деякі видаються надто затягнутими й одноманітними. Та, можливо, у цьому також — характер і звички домашньої кішки. Думаю, що цей своєрідний котячий щоденник буде найбільш цікавим для тих читачів, у яких вдома також є кішка. Бо у розповідях Ільзебіль вони часто впізнаватимуть свою домашню улюбленицю.


Ханна Йохансен Я тут просто кішка. / текст Ханни Йохансен, ілюстрації Хільдегарди Мюллер / пер. з нім. Яни Головченко. – Харків: Віват, 2018. – 112 с.

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Малий Вовчик — отаман зграї, Іан Вайброу

Це вже шоста повість із популярної серії книжок про Малого Вовчика. Кожна книжка із цієї серії — окрема закінчена історія, тому не обов’язково читати їх усі й по порядку. Але прочитавши одну книжку, дуже хочеться дізнатися, що відбувається з Вовчиком у наступних чи попередніх історіях.
«Малий Вовчик — отаман зграї», як і попередні книжки, — це повість у листах, які Малий Вовчик пише своїм батькам. Вовчик розповідає про те, як він доглядає за молодшим братиком Чухлею-Нюхлею і як влаштовує у старій хаті свого дядька Музей Цікавинок. Та батькам не подобається ідея з Музеєм, вони хотіли б пишатися Вовчиком, як пишаються своїм сином Псувачилом їхні сусіди Гарч-Вовчингтони. Батьки наполягають, щоби Малий Вовчик придумав як впіймати лиса Крутихвоста, став героєм, отримав велику винагороду від поліції Хмурляндії та прислав її батькам. На пошуки Крутихвоста вирушає і Псувачило зі своєю РЖМВЗ (Реально Жорстокою Молодіжною Вовчою Зграєю). Ситуація ускладнюється тим, що Псувачило забирає у свою зграю малого Чухлика, щоби той був їхнім «талісмЕном».

У своїх листах Малий Вовчик не лише пише, а й малює. Він часто робить помилки, щось закреслює та вигадує нові цікаві слова. Я навіть не знаю, що смішніше у цій книжці — веселий пригодницький сюжет Іана Вайброу чи дотепний переклад Віктора Морозова. «Ви кажете, що по сусуц, по сусідц, біля вас тепер живуть нові сусіди…», або «Ви кажете мені облишити фокуси і йти вполювати якусь пожуйну, пожирну, пожертну смачну їжу для вашого бідолашного  маленького солодколапика Чуха», — пише Малий Вовчик батькам. Він розповідає, як разом із друзями — вовчиком Репетуном, ведмедем Нормусом та вороненям Гавриком — вони обмірковують, як зловити Крутихвоста і визволити Чуха, при цьому ведуть «до-о-о-о-овгі дискуРсії», що починаються з «Біда в тому»; як усі разом ночують в маленькому наметі, де «трохи тіснодавно»; як Псувачило любить «великоцабно командувати»; Нормус «пригамселює назад переднє колесо», і ще — безліч інших деталей, які змушують читача заливатися сміхом.


Іан Вайброу Малий Вовчик – отаман зграї / текст Іана Вайброу, ілюстрації Тоні Росса, обкл. Наталки Гайди / пер. з англ. Віктор Морозов. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2017. — 136 с.

пригоди, пригодницькі книжки, пеннак, вовчик, вайброу, книжки про тварин, дитячі казки про собак і котів, щоденник кота, вовчик, книжки про собак, що читати дітям, чаптербуки

Історії про Незграбного Вовчика, Тан Сулань

«Історії про Незграбного Вовчика» — це 33 короткі дитячі оповідання з яскравими ілюстраціями. На перший погляд — нічого незвичного. У дитячій літературі є багато книжок з головними героями — милими тваринками, в яких діти-читачі можуть впізнавати себе або пригоди із свого життя. Та з першого оповідання розумієш, що пригоди Незграбного Вовчика не дуже схожі на ті, до яких ми звикли в дитячій літературі.

Конфлікти, несправедливість, шахрайство — усе це є в нашому неідеальному житті. Тому й справді — чому б не говорити на ці теми в дитячій книжці?

Коли Незграбний Вовчик трохи підріс, його батьки зібралися у подорож. Задаючи безліч запитань, Вовчик з’ясував, що там, у далеких краях, усе майже так само, як у рідному лісі: є гори, дерева з птахами, галявини і струмки. «То нащо тоді кудись рушати?» — здивувався Незграбний Вовчик. Тато з ним погодився, а мама розсердилася, купила квиток і поїхала з дому. Тато хотів наздогнати та повернути маму, але так занервував, що забув зав’язати шнурки, перечепився і зламав ногу. Незграбному Вовчику довелося тягти тата до лікарні, бути свідком його сварки з лікарем Жабою, а потім жити самому у лісовій хатинці. Незвичний сюжет для дитячого оповідання, чи не так? Далі на Незграбного Вовчика чекає ще багато «недитячих» випробувань. Вовчикову хатку намагається привласнити хитрий Щур, а в іншому оповіданні поліційний Собака навіть втягує Вовчика у кримінальну справу — просить продавати фальшиве діамантове намисто, через що бідний Вовчик потрапляє на пів року до в’язниці. Та усі ці «неприємності» не лякають читачів. Десь між рядками історій кожен читач бачить, що усе буде добре, малюк обов’язково впорається. Конфлікти, несправедливість, шахрайство — усе це є в нашому неідеальному житті. Тому й справді — чому б не говорити на ці теми в дитячій книжці? Особливо, якщо робити це легко і з гумором.
Звісно, не всі історії про Незграбного Вовчика настільки «драматичні». Як і годиться дитині, Вовчик пробує ходити до школи, вчиться рахувати, плавати, грати у баскетбол і малювати.
Та майже у кожній розповіді є несподівані, абсурдні ситуації, які дивують і смішать читачів. Водночас мислення та вчинки Незграбного Вовчика виглядають досить реалістично, саме таких вчинків і думок можна очікувати від дитини: на усі гроші, залишені татом, Вовчик купує солодощі; вірить у все, що йому каже Щур; а беручи без дозволу у Кролика книжку, залишає записку, що він тут не був і книжки не брав.


Тан Сулань Історії про Незграбного Вовчика / текст Тан Сулань / пер. з англ. Яни Головченко. – Харків: Віват, 2018. – 208 с.

Лариса Лавренюк
Лариса Лавренюк

музикантка, мистецтвознавиця, мама