Колиска страждань: 5 тужливих творів зі шкільної програми вартих перепрочитання

Колиска страждань: 5 тужливих творів зі шкільної програми вартих перепрочитання, винниченко, коцюбинський, дитячі оповідання, новели, шкільна програма, екзистенційні книжки, сум, танатос, дитинство, українська література, модернізм, спиридон черкасенко

Illustration: Jinke Koning

Категорія шкільних програмових творів «для дітей і про дітей» стала притчею во язицех, адже зазвичай їхня інтерпретація зводиться до дидактизму і сльозогінності. Стан справ дійшов до того, що сьогодні цей пласт текстів доповнює стереотип про нещасну селянську літературу, де герої мруть або на панщині, або з туги.
Проте, якщо пильніше придивитися до об’єкта, матимемо дві новини. Перша – хороша. Дитяча смертність тут не така висока, як нам здається. Друга новина також незла. Страждання ніхто не скасовував, але для них є історично-соціальні та художні передумови. Ба більше, у світі, де індустрія тужливості є чільною, українські літературні персонажі можуть перетворитися на характерну національну візитівку. Чого лише вартий альбом «Лебединий Шлях» харківського блек-метал гурту Drudkh, у піснях якого використані уривки Шевченкової поеми «Гайдамаки».
Тож, давайте разом перепрочитаємо шкільні твори під сумну музику, трохи постраждаємо, а потім підемо гуляти по калюжах.

Колиска страждань: 5 тужливих творів зі шкільної програми вартих перепрочитання, винниченко, коцюбинський, дитячі оповідання, новели, шкільна програма, екзистенційні книжки, сум, танатос, дитинство, українська література, модернізм, спиридон черкасенко

Illustration: Jinke Koning

«Маленький грішник», «Харитя», «Ялинка»
Михайло Коцюбинський

Приготуйтеся, ці твори можуть спекулювати та тиснути на вас своєю наївністю й сентиментальністю. Описи зворушливих рученят й оченят тут сусідують з порівняннями тендітності та вантажу проблем, з якими стикаються головні герої. Вони – діти без дитинства. Дмитрик («Маленький грішник»), Харитя («Харитя») та Василько («Ялинка») мають батьків або хоча б матір, які переважно важко хворіють. Власне, через це герої опиняються у підкреслено дорослих ситуаціях. Світ розростається перед ними то темним лісом закутим у лід, то полем, схожим на море, то вискакує конем, що стрімголов летить назустріч. Відтак образи дітей набувають чіткіших контурів, що додає різкості до їхньої печалі й самотності. Та попри оце відокремлення від батьків, загубленість у дорослому житті, діти знаходять шляхи вирішення проблем і борються всупереч обставинам.

Ось Дмитрик, що немов сутінковий П’єро, одягнений у «стару материну юпку з клаптиками вати, що висіли крізь дірки з пошарпаної одежини» і «довгі рукава теліпались нижче рук, заважали йому». Його сліпить сонце, що відбивається від снігу, навколо бродять кози, хвора мати тягає відра з водою, а попереду чекає друг, що підбиває на жебракування. Дмитрик, мов той Жан Вальжан зі «Знедолених» Гюго, краде хліб у сліпого співця, але не так від нужди, як для гри та схвалення з боку старшого лукавого товариша. Від якоїсь дитячої легковажності він забуває про хвору матір, лишає її помирати в самотності. А ставши круглим сиротою, він опиняється у лікарні, «де з чорних рам дивиться на його суворе обличчя бога-батька». Здавалося б, ситуація абсолютно безвихідна та темна, але твір закінчується на оптимістичній ноті – герой вірить у добрих людей і хоче у майбутньому чесно працювати. Так само світло закінчується «Ялинка» та «Харитя», хоча повсякчас складається враження, що герої от-от або замерзнуть у нічному лісі під час завірюхи, або мимохіть заріжуть себе серпом. Проте Василько знаходить вихід із лісу і лишається живим, а Хариті допомагають добрі жінки вижати пшеницю, та й мати її потихеньку одужує. Звісно, можна припустити, що ці кінцівки не те, чим здаються, і позитивний фінал – уособлення потойбічного раю, у який потрапили діти після смерті, але це лише гра уяви.

Колиска страждань: 5 тужливих творів зі шкільної програми вартих перепрочитання, винниченко, коцюбинський, дитячі оповідання, новели, шкільна програма, екзистенційні книжки, сум, танатос, дитинство, українська література, модернізм, спиридон черкасенко

Illustration: Jinke Koning

«Маленький горбань»
Спиридон Черкасенко

Уперше оповідання «Маленький горбань» було опубліковане 1912 року – в час, коли інклюзивність не була аж таким суспільним пріоритетом. Але саме тоді з’явився приклад літературного тексту, який говорить про дитину з інвалідністю та її сприйняття іншими. Головний герой твору – Павлик – живе на околиці шахтарської слобідки разом із матір’ю та дідом Антипом. У Павлика – горб і низький зріст, у дідуся – комплекс гіперопіки й тривожності. Проте для хлопчика цієї проблеми, немов і не існує, адже він сконцентрований на інших речах: на радості, любові та красі.

Черкасенко продовжує тему прекрасної душі у недосконалому тілі, а також не забуває про інші складові французького першоджерела…

Якщо, кинувши зором на саму лиш назву цього твору, ви згадали про «Собор Паризької Богоматері» Гюго – ви на правильному шляху. Адже Черкасенко продовжує тему прекрасної душі у недосконалому тілі, а також не забуває про інші складові французького першоджерела. Розбишака Захарко – це, звісно, не точна копія Клода Фролло, але яскравий антагоніст Павлика-Квазімодо. Щоправда, й Есмеральда у цьому тексті не є конкретною персонажкою, а радше уособлюється у компанії дівчаток, які радо приймають Павлика до свого гурту.
Примітна ознака тексту – контрасти. Життєствердний, яскравий опис квітчастого одягу та дзвінкого дитячого сміху перебивається змалюванням образу головного героя, що тяжіє до натуралістичності, експресивної гротескності. Він то сидить, «нагинаючи голову аж до худих, гострих колін і коливаючи великим горбом», то йде, «перехильцем, як качка, коливаючи своїм химерним горбом, і якось кумедно махаючи руками, вивертаючи долоні». Але ця зовнішність не заважає бути йому добросердною дитиною, яка відкрита до світу й до радості. Для нього, як і для дівчат, його фізична особливість не є психологічним тягарем і головною ознакою, що зумовлює ставлення до нього як до людини. Проте дід Архип знає, що світ і люди в ньому жорстокі й якщо тут хтось і страждає, то це він – старий, змучений життям шахтар.

Кульмінація оповідання розгортається у конфлікті Павлика та Захарка, що закінчується побиттям головного героя. Власне, це спонукає дідуся Павлика, Архипа, до помсти. План укрупнюється, на тлі починає лунати музика Енніо Морріконе і під зубами хрускотить пісок: «Ясно-червоне полум’я освітлювало його сиву, поруділу бороду із закуреними кострубатими вусами, волохаті груди, що виднілися з-під розхристаної сорочки, виблискувало, вигравало на лисині, ніби намагаючись розгладити йому зморщене чоло, розсунути насуплені, настовбурчені брови, розвіяти його чорні думи».

«Маленький горбань» не закінчується дитячою смертю чи травмою. Навіть навпаки – тут фінал досить оптимістичний та світлий. Павлик прощає Захарка, після чого вони разом граються. Проте від цього оптимізму гіркота лише підсилюється, адже дідусь, а отже, й опора й підтримка, не вічний, а лихі люди ніде не діваються.

Колиска страждань: 5 тужливих творів зі шкільної програми вартих перепрочитання, винниченко, коцюбинський, дитячі оповідання, новели, шкільна програма, екзистенційні книжки, сум, танатос, дитинство, українська література, модернізм, спиридон черкасенко

Illustration: Jinke Koning

«Федько-Халамидник»
Володимир Винниченко

Це оповідання можна з легкою совістю назвати твором-лихоманкою, що розбив не одне дитяче серце. І що цікаво – це один із тих прикладів, де роль позитивного героя відіграє хіба чижик. Тут немає жодного очевидно позитивного персонажа, що загалом властиво модерністським творам, проте під час розмов про українську літературу ця особливість часто замовчується. Тут першу скрипку грає типовий шибайголова, який багатьом завдавав клопоту, б’ючи вікна, інших дітей і взагалі перевертаючи світ догори дриґом. Федько – одкровенний розбишака, проте на таку поведінку були очевидні причини. І тут джерелом дитячої агресії виступає саме батько, який приходячи з роботи на друкарні бив хлопця своїми сивими від олова руками. Цей момент виховання не позбавлений однієї промовистої деталі – після кожної екзекуції малий отримував дві-три копійки за те, що завжди говорить правду.

Проблема «хто винен?» має кілька рішень і водночас жодного.

Звісно, й тут не обійшлося без антагоніста. Толік – дитина благородна й ніжна, цілковита протилежність Федьку. Обох хлопчиків притягує одне до одного фатальна сила. Толя – така собі домашня, розніжена істота, яка раптом зачарувалась харизматичним лідером і вирішила чи то слідувати за ним, чи то його перевершити. Очевидно, це Толі це не вдається через брак сил і вправності: він то штанці порве, лазячи по деревах, то на крижину залізе й не може з неї зійти. «Жени його під три чорти от себе… Яка він тобі кумпанія?..» – застерігають батьки Федька, даючи йому прочуханки. Власне, оце тілесне покарання й зіграє страшну роль у долі головного героя – і метафорично, і фактично воно його вб’є.

Проблема «хто винен?» має кілька рішень і водночас жодного. Осторонь лишається тихий, нерішучий, заздрісний, лукавий хлопчик, який у відповідальний момент не став на захист товариша, а по його смерті ще й забрав чижика, бо він «його виграв у Федька». І виникає риторичне питання – хто у цьому творі чоловік, якого варто боятися? Це міг би бути Федько або його батько, проте як щодо Толіка? Він виросте і його дитяче крутійство переросте у доросле лицемірство й замасковане скромністю зло. Але це лише одна зі здогадок.

Тетяна Калитенко
Тетяна Калитенко
літературознавиця, критикиня