Ковчег часу: про справжню війну очима дитини

ковчег часу, марцін щигельський, урбіно, що читати, книжки про війну, підліткова література, дитячі книжки про смерть, друга світова війна, дитячі книжки про голокост, історична проза, що таке війна, євреї, гетто, польська література,Marcin Szczygielski,Arka Czasu, czyli wielka ucieczka Rafała od kiedyś przez wtedy do teraz i wstecz

Найтемніше завжди під ліхтарем.

Вимовте слово «цукерки» і подивіться в очі дитині. Що у відповідь? Радісне «хочу» і бажання в очах. Вимовте «школа». Розчароване «набридло» і сумний вираз обличчя. Добре. Тепер скажіть слово «війна». Здивована тиша. Дитина бачила цукерки. Дитина бачила школу. Проте дитина не бачила війну. Якщо вона не знає війни, як їй пояснити весь жах, який несе це слово?
А чи можете ви самі відповісти на це питання? Не називаючи чисел і географічних даних, не посилаючись на сухі факти, не зачитуючи завчені слова.
Як ви самі відчуваєте війну?

…майже ніхто не намагався показати нам війну як щось, що складається з людей, в першу чергу, таких, як ми. Подібних текстів чимало написано для дорослих. А що діти?

Якщо у когось запитують, яке в нього ставлення до війни, в більшості випадків відповідають, що «війна — це погано!», тільки різними словами. Це звучить грізно, звучить впевнено, проте…
Хіба нам з дитинства не вкладали в голову цю скоромовку: «війна – це страшно, війна – це жахливо, війна – це погано…»,  називаючи незліченні кількості імен, назв, дат і це одне велике ПОГАНО. Але майже ніхто не намагався показати нам війну як щось, що складається з людей, в першу чергу, таких, як ми. Подібних текстів чимало написано для дорослих. А що діти? А діти виростають, ховають у собі здивоване щире мовчання і виставляють напоказ своє правильне ПОГАНО.

Мало хто ризикне показувати дітям війну інакше, ніж: «Були злі люди і добрі люди. Злі люди напали, але добрі люди прогнали злих. Чому? Ну звичайно, тому що добро завжди перемагає!». Але Марцін Щигельський, автор книжки «Ковчег Часу», – один із тих, хто ризикнув. Із тих, хто показав дітям шматочок тієї дійсності: страшної, неймовірної, справжньої. Він створив персонажів, схильних до помилок, до дурних думок і до необдуманих вчинків. Він не вигадував «героїв», які перемагають «лиходіїв». І це, мабуть, найголовніше.

Він не пам’ятає життя до гетто — зоопарків, річок, лісів… І тільки маленька бібліотека на околиці гетто відкриває йому таємничий світ за межами кількох вуличок.

Дев’ятирічний Рафал живе у Варшавському гетто зі своїм дідусем у часи Другої світової війни. Майже весь час він проводить на самоті. Він не пам’ятає життя до гетто — зоопарків, річок, лісів… І тільки маленька бібліотека на околиці гетто відкриває йому таємничий світ за межами кількох вуличок. Одного разу Рафалові в руки потрапляє книга Герберта Уеллса «Машина часу» і з цього моменту для нього починається велика подорож «із колись крізь тоді в тепер і назад».

До того, як узятися за роботу, автор кілька років збирав потрібні матеріали й досліджував контекст. Завдяки цьому книга рясніє подробицями. І це справді вражає: назви вулиць, розташування річок, парків, будинків, мода того часу, рівень прогресу, події. Це створює відчуття реальності, додає «об’ємності» світу маленького Рафала. Тому дочитуючи книгу, я була на всі сто відсотків впевнена, що її написала літня людина, яка пережила війну і вирішила розповісти свою історію. Яким було моє здивування, коли я дізналася, що Марцін — молодий польський письменник, який, за його ж словами, у дитинстві був лише віддалено знайомий з історією Голокосту. Це неймовірна, колосальна праця!

ковчег часу, марцін щигельський, урбіно, що читати, книжки про війну, підліткова література, дитячі книжки про смерть, друга світова війна, дитячі книжки про голокост, історична проза, що таке війна, євреї, гетто, польська література

Обкладинка польського видання разом із доданими до книжки мапами

Утім, з іншого боку, саме з деталями він трохи й перестарався — коли починаєш зачитуватися, велика кількість назв іноді збиває і відволікає від головної історії. Крім того, у повісті, як на мене, занадто затягнута експозиція – важливі для сюжету події починають розвиватися десь з середини книги і від цього історія здається трохи «зім’ятою».

…автор не просто зібрав потрібну інформацію, а й наділив її життям – сповненим складних взаємин, неоднозначних думок і дивної суміші почуттів.

Книга «Ковчег Часу» заснована на реальних подіях. Стефанія Ґродзенська – відома актриса й танцівниця, авторка різноманітних фейлетонів, яка стала прототипом однієї з героїнь повісті, Стелли, розповідала Марціну історію, яку бачила своїми очима. Про хлопчика, що жив у Варшавському гетто з дідом-скрипалем і завдяки допомозі багатьох людей та власній сміливості здійснив свою «велику подорож», хоч і не у часі. Деякі подробиці, як от букет гортензій, подарований незнайомкою, або історія про те, як Рафалу намагалися вибілити волосся, а воно прийняло неприродно-рудий відтінок, – правдиві. Правдива й історія зоопарку, в якому господарювали городники та ховалися біженці, та ще багато інших моментів. Проте автор не просто зібрав потрібну інформацію, а й наділив її життям – сповненим складних взаємин, неоднозначних думок і дивної суміші почуттів.

Одним із найцікавіших персонажів повісті є дідусь Рафала – сум’яття, втома, та особлива печаль, що притаманна людям похилого віку відчувається в кожному його слові. Його лагідність до старої скрипки – останнього шматочку чудернацького вільного світу, який в одну мить проковтнула війна – показує як він цінує все, що мав, і водночас не піддається скорботі за минулим. Він дає малому Рафалу те, що в багатьох забирає страшна холодна реальність, те, що є найтеплішим і найніжнішим для кожної людини,  – дитинство. Це стає найбільш очевидним тоді, коли ховаючись у бункері від пострілів та вибухів, він розповідає онуку, що то б’ються велетні. Його сила волі, стійкість, любов вражають і назавжди закарбовуються у пам’яті.

Марцін Щигельський взяв на себе обов’язок показати дітям війну, в якій люди виживали і в якій гинули – справжні люди, такі, я як я, і такі, як ви.

Марцін Щигельський взяв на себе обов’язок показати дітям війну, в якій люди виживали і в якій гинули – справжні люди, такі, я як я, і такі, як ви. Війна – велетенська кривава прірва, що хоронить радість і вищиряє ікла холодної жорстокості. Але щоби зрозуміти це, запам’ятати і передати своїм дітям, потрібно «усвідомити» війну.

Я зрозумів, що найбільшою помилкою, яку всі ми робимо, є сприйняття Голокосту як набору статистичних категорій — мовляв, загинуло стільки і стільки мільйонів жінок, чоловіків, дітей… Кожен з них був особистістю, сталося стільки ж Голокостів, скільки налічується жертв.

Водночас, не варто чекати від книги готових висновків. Усе залежить від вас – чи готові ви усвідомити війну? Чи хочете ви її усвідомити? Ця книга, немов найсвітліший образ дитини – у неї веселий голос, мрійливість у думках і наївне сприйняття світу. Вона з кожним розмовляє щиро та легко і з радістю пускає до свого світу. Та чим ближче з нею знайомишся – тим сильніше бажання не бачити в її очах війни.

ковчег часу, марцін щигельський, урбіно, що читати, книжки про війну, підліткова література, дитячі книжки про смерть, друга світова війна, дитячі книжки про голокост, історична проза, що таке війна, євреї, гетто, польська література,Marcin Szczygielski,Arka Czasu, czyli wielka ucieczka Rafała od kiedyś przez wtedy do teraz i wstecz

Ілюстрація до польського видання


Видана 2013 року повість «Ковчег часу» отримала гран-прі ІІІ Літературного конкурсу ім. Астрід Ліндґрен, перемогла у ХХ Літературному конкурсі в номінації «Дитяча книжка», стала Книжкою Року в категорії дитячої книжки для читачів 10–13 років у 2015 в Австрії та отримала чимало інших нагород.

Марцін Щигельський Ковчег часу або Велика втеча Рафала із колись крізь тоді в тепер і назад / пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів : Урбіно, 2016. – 232 с

Анастасія Суворова
Анастасія Суворова

авторка рубрики Teen Review