Ліз Пейдж: Читання робить нас тими, ким ми є

Читання робить нас тими, ким ми є: розмова із Ліз Пейдж, IBBY, популяризація читання, літературні премії та рейтинги, Пуллман, Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги, навіщо читати дітям

Книжковий Арсенал уже давно трансформувався зі звичайного фестивалю в особливе свято — своєрідний день народження українського книжкового світу, під час якого ми всю свою увагу приділяємо літературі. Ми говоримо про досягнення та проблеми, ділимося досвідом і корисними знахідками, підбиваємо підсумки та будуємо плани на майбутнє, ми запасаємося новими книжками, але, що важливіше, знов і знову говоримо про те, чому так важливо, щоби ці книжки не просто стояли на поличках наших домашніх бібліотек, а були прочитаними.

Навіщо ж популяризувати читання? Навіщо приділяти стільки уваги книжкам у часи панівної діджиталізації? Ці запитання звучать дещо дико, а втім, знайти на них гарні та переконливі відповіді не так легко, як здається. На щастя, цьогоріч під час Книжкового Арсеналу нам випала нагода поговорити про це із пані Ліз Пейдж — виконавчою директоркою IBBY, міжнародної організації, яка була створена безпосередньо для того, щоби спонукати дітей у цілому світі читати.

Говорячи про дитячу літературу та популяризацію читання ми не рідко мусимо повертатися до основ… Тож пропоную розпочати з базового запитання. Чому дитячі книжки такі важливі? Навіщо вони нам зараз, коли всюди панують різноманітні ґаджети.

Тому що книжки дають можливість людям об’єднуватися. Приміром, коли батьки читають своїм дітям. А для дітей книжка — це щось тактильне, щось, що вони можуть буквально побачити. Побачити ті історії, що у них ховаються. Тому дітям подобається розглядати малюнки. Але, що особливо важливо, так це те, що у книжках діти можуть побачити самих себе, наче у дзеркалах, і водночас, наче у віконечках, вони можуть бачити інших людей. Це вчить їх розумінню та дозволяє отримати необхідні навички та вміння для того, щоби ділитися власними історіями. Крім того, книжки неабияк розбурхують уяву. Ґаджети не здатні розвивати уяву так, як книжки.
І ви не можете прочитати книжку-картинку на планшеті. Звісно, її можна погортати на екрані, але це не одне й те саме. Коли дитина читає з комп’ютера чи планшета — це не дуже зручно. Тим більше, що діти, особливо маленькі, просто обожнюють, коли гарні історії знову і знову повторюються.

У книжках діти можуть побачити самих себе, наче у дзеркалах, і водночас, наче у віконечках, вони можуть бачити інших людей.

Дітям також потрібне відчуття затишку. Усвідомлення того, що ними піклуються, про них думають, а не залишають сам на сам із телефоном, планшетом чи ноутбуком у кутку. Тож, якщо мова про зовсім маленьких дітей, хтось обов’язково має читати їм уголос. Дорослішаючи вони читатимуть і дізнаватимуться про різні речі, вчитимуться новому. Або ж ні. Адже, коли ми говоримо про читання, то тут річ не зовсім у навчанні — швидше у всотуванні усього прочитаного.

Бо книжки мають силу. Власне, саме на цій вірі і заснована уся діяльність IBBY — організації, про яку в Україні, на жаль, знають одиниці. Що ж таке IBBY, які ролі виконує Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги сьогодні?

По суті, ролі IBBY лишилися незмінними. Перш за все, створювати комфортні умови для того, щоби діти вчилися насолоджуватися читанням, читали для задоволення, а не лише для того, щоби складати шкільні іспити. Адже дуже часто у багатьох країнах, насамперед на Сході, у Китаї, дітей і досі вчать читати лише для того, щоби вони могли скласти іспити, щоби були успішними, щоби мали краще життя.

Так само, як і створення комфортних умов, незмінною лишилася ще одна місія — показувати дітям, що світ є значно більшим, аніж їхній маленький осередок. Саме з цього й розпочала свою діяльність IBBY. Саме для цього. Адже після Другої світової війни у Німеччині лишилося багато дітей, які пройшли через промивку мізків, нацистську пропаганду та інші подібні речі. І Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги мусила через дитячу літературу показати їм світ, показати інших, але таких же, як і вони, дітей.

Щоби налагодити зв’язок?

Саме так. Тож, певною мірою, роль IBBY лишилася такою ж, якою і була — промоція читання, читання для задоволення. Люди багато уваги приділяють освіті. Мовляв, якщо ти хочеш бодай чогось досягнути у житті, ти мусиш бути освіченим. Тому читання для задоволення — це щось, що звучить трохи банально та сентиментально, але зачіпає душу. 

Бо вміння читання для задоволення і робить нас людьми.

Так, це робить нас тими, ким ми є.

Читання робить нас тими, ким ми є: розмова із Ліз Пейдж, IBBY, популяризація читання, літературні премії та рейтинги, Пуллман, Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги, навіщо читати дітям


«Professione Coccodrillo», Giovanna Zoboli, Mariachiara Di Giorgio (IBBY Honour List 2018)

Якщо говорити про те, як саме в IBBY виконують зазначені цілі, як популяризують таке читання, які проекти, на Вашу думку, є найуспішнішими?

Як на мене, найуспішнішою є наша програма фінансової підтримки різноманітних проектів IBBY-Yamada Fund. Вона справді дуже-дуже ефективна. Щороку ми підтримуємо близько восьми-десяти проектів по всьому світу. Деякі, певна річ, є більш успішними, ніж інші, і вони дійсно пропагують читання та надають дітям доступ до книг. Узяти, наприклад, секцію IBBY у Зімбабве, яка допомагає дітям, що живуть за межами чи на околицях Хараре та не мають книжок ні вдома, ні у школі, збираючи їх у літературних клубах і читаючи їм. І це працює. Адже навіть якщо у класі лише одна або дві дитини полюбили читання, це вже є початком чогось більшого, це сприяє їхньому зростанню та дарує можливість побачити ширший світ, жити повнішим життям. Тому ця програма дуже гарна.

…якщо у дитинстві ви не читаєте, не читаєте для задоволення, то у майбутньому ви не читатимете навіть газет.

Ще один наш успішний проект — це IBBY Honour List, адже він вшановує найкращі книжки з усього світу. Так, на Кнжковому Арсеналі ми багато говорили про українські книжки з цього списку [«Гості на мітлі» Володимира Рутківського, «Маленький принц» з ілюстраціями Владислава Єрка та переклад Галини Кирпи повісті Ульфа Старка «Диваки і зануди» — ред.]. Але важливо те, що тепер їх побачать усюди у світі. І, скажімо, якісь видавці у далекій Новій Зеландії звернуть на них увагу, знайдуть їх принадними та зацікавляться усією українською дитячою літературою. Крім того, книжки зі «Списку пошани» показуватимуть на виставках, фестивалях, сайтах — усюди.

До речі, про списки та рейтинги. На Книжковому арсеналі Ви брали участь у дискусії про нагороди та рейтинги у дитячій літературі. Й IBBY підтримує багато з них, зокрема Премію імені Г. К. Андерсена — так званого «дитячого Нобеля». Та навіщо нам потрібні Міжнародні нагороди в дитячій літературі? Чому вони важливі?

Думаю, тому, що вони привертають увагу до дитячих книжок. Вони привертають увагу до дитячої літератури. Коли Філіп Пуллман, автор славнозвісних «Темних матерій», отримував одну зі своїх премій, він сказав, що це не для нього, а для дитячої літератури. Бо це акцентує на ній нашу увагу, не дає про неї забувати. Ми знаємо, що якщо уряду необхідно зробити якісь скорочення, вони зроблять їх у сфері культури, а дитяча література перебуває ніби на дні усієї культури. Хоча насправді вона є основою життя. Адже якщо у дитинстві ви не читаєте, не читаєте для задоволення, то у майбутньому ви не читатимете навіть газет. Ви не станете гарними читачами. Ви будете розглядати читання не як самоціль, а просто як засіб для досягнення чого-небудь іншого. Але те, що Пуллман сказав про привернення уваги — дуже цікаво. Адже усі ці премії дійсно змушують нас зважати на дитячі книги. Особливо міжнародні премії, такі, як ALMA (адже це дуже багато грошей!), премія імені Ганса Крістіана Андерсена… Якщо ви їх отримали — це вже щось означає. І все це допомагає людям зрозуміти, що дитяча література важлива, а також допомагає їм бути відкритішими до інших культур. Варто лише глянути на номінантів премії Андерсона. Понад тридцять країн, понад шістдесят письменників і художників-ілюстраторів, які присвятили своє життя дитячій літературі, які вже чогось досягли, вже отримали чимало винагород у своїх країнах. А тепер вони потрапили до списку номінантів на премію Ганса Крістіана Андерсона. Тож, хоча переможців буде лише двоє, це все не лише про них, а про увесь список. І кожен, хто подивиться на нього, не сумніватиметься у тому, що усі ці дитячі письменники й ілюстратори хороші.

А що Ви думаєте про премії, у яких журі не є фахівцями з дитячої літератури? Так, наприклад, як Ви вже чули, в Україні цьогоріч з’явилася підліткова премія «Навиворіт».

Це цілком нормальне явище. Але доти, доки у вас паралельно працюють і професіонали. І якщо у вас є якась дитяча премія, то не треба забувати, що це саме дитяча відзнака. Тобто це не буде найкраща книга у світі, бо її обирають п’ятнадцятирічні або десятирічні.
Та й ми маємо бути чесними та визнати, що немає такого поняття як найкраща книжка у світі — на все завжди є інша точка зору. Наприклад, на переможця премії Андерсона 2018 року, російського ілюстратора Ігоря Олєйнікова. Мені дуже подобаються його роботи, я вважаю їх прекрасними, але є й ті, хто не поділяє моєї думки (до слова, я не у журі жодної з премій). А у 2016 році відзнаку отримала німецька художниця Ротраут Сюзанна Бернер. Бо тоді журі шукали безпосереднього звернення до дітей, дитячості, властивої ілюстраціям Ротраут Сюзани Бернер. Адже щоразу, здійснюючи вибір, журі переглядають критерії.

Бо вони дивляться на літературний процес загалом й аналізують його.

Так. Отож, існують різні премії. Цікавою, як на мене, є Німецька премія з дитячої літератури. Вони визначають переможців у чотирьох категоріях: книжки-картинки, дитячі книги, молодіжні та нон-фікшн. Але також у них є незалежне журі, що складається з команди підлітків, яке дає свою винагороду. Втім, таких прикладів не дуже багато у світі.
Мені здається, що це добре, коли є національні премії з дитячими журі. Це справді цікаво, адже так вони показують, чого хочуть.

Читання робить нас тими, ким ми є: розмова із Ліз Пейдж, IBBY, популяризація читання, літературні премії та рейтинги, Пуллман, Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги, навіщо читати дітям


«Sidewalk Flowers», JonArno Lawson, Sydney Smith (IBBY Honour List 2018)

Повернімося до теми популяризації читання. Коли йдеться про дитяче читання, то ми мусимо говорити насамперед про батьків або інших опікунів, адже усе залежить саме від них. Які б рекомендації ви дали дорослим, які хочуть, аби їхні діти читали?

Вони повинні читати самі. Діти повинні бачити своїх батьків із книжками. Бо, якщо дорослі не читають, то навіщо змушують читати своїх дітей? Тому це, на мою думку, головне правило. Але також потрібно давати дітям свободу вибору. Діти не повинні читати саме те, що для них обирають батьки. Тобто для початку діти мають бачити, що їхні батьки самі читають. Крім того, батьки повинні читати дітям уголос. От, власне, з цього усе починається. І так, читання уголос — це завжди найкращий спосіб допомогти дітям полюбити читання.

Письменники не повинні брехати своїм читачам. Повинні бути серйозними та ставитися до них — і чотирирічних, і десятирічних, і дорослих — із повагою.

Колись, коли ми були маленькими, тато влаштовував нам вечірні сторітайми. Це був той час, коли між нами виникав особливий зв’язок. І хоча минуло багато років, я й досі пам’ятаю, як він читав нам історії про Паддінгтона. Це гарна англійська класика. І нам дуже подобалося її слухати — не лише тоді, коли ми були зовсім малими, але вже й дорослішими дітьми.
Це справді дуже важливо, щоби історії подобалися дітям, щоби батьки розуміли інтереси своєї дитини та не ігнорували того, що вона хоче читати. Навіть якщо це комікси, які їм самим узагалі не подобаються, або нон-фікшн, або якісь книжки із доповненою реальністю.

А які б рекомендації ви дали авторам дитячих книжок?

О, вони мають бути чесними та правдивими. Не в тому сенсі, що мусять писати лише реалістичні історії, а в тому, що їхні емоції завжди мають бути правдоподібними та щирими. Історії повинні викликати емпатію, де б вони не відбувалися — чи то на іншій планеті у якомусь дистопійному часопросторі, чи то у нашому світі. Письменники не повинні брехати своїм читачам. Повинні бути серйозними та ставитися до них — і чотирирічних, і десятирічних, і дорослих — із повагою. Тобто бути щирими. Та не лише з ними, але і з собою. Адже, коли ви щось створюєте, ви звертаєтеся не стільки до інших, скільки до себе. Проте, я не експертка у цьому.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль