Love Story: літературні критики і дитяча література

Love StoryНещодавно ми зацікавилися, крім дослідження дитячої літератури, яка вабить нас уже давно, самими критиками і критикинями дитліту. Тоді ж і переклали коротке есе Марії Ніколаєвої про 7 речей, які не роблять із людини дослідника дитячої літератури. Сьогодні ми вирішили розпитати кількох українських дослідниць, яким був їхній шлях до вивчення книжок для дітей і підлітків. А заразом – і самі розкрити карти.

оля купріян, барабука, валентина вздульська, казкарка, літературні критики, дитячі письменники, оксана лущевська

Валентина Вздульська
Літературний критик, оглядач, співзасновниця сайту про сучасну дитячу літературу “Казкарка”; письменниця

У дитинстві я читала переважно дорослу фантастику і пригодницькі романи. Дитліт радянського зразка, панівного і в 90-х, мене не надихав. Навпаки, він був об’єктом для знущання через свій сентименталізм, ідеалізм або, в окремих випадках, справжній кретинізм. Принаймні, так я його тоді сприймала. Виняток робився для обожнюваних народних казок різних народів світу. В універі я відкрила для себе дитліт англійського зразка – Френсіс Бернет, Толкієна, Елінор Фарджон та ін. Це були, звісно, кросовери, але вони відкрили масив літератури, несхожої на “печальку” з читанок і районної бібліотеки. І я закохалася. Знаменита західна класика була лише першим кроком. Тепер я цікавлюся переважно новинками. Сучасна дитяча література світу – це величезний всесвіт, в якому є книжки на будь-який колір і смак.

оля купріян, барабука, валентина вздульська, казкарка, літературні критики, дитячі письменники, оксана лущевська

Ольга Купріян
Літературний критик, авторка блогу “Читацькі нотатки Христі Нечитайко”, заступниця головної редакторки порталу “Барабука”

Отож, про те, як я зацікавилася дитячою літературою. Почалося все, певне, з того, що один редактор одного поважного видання хитро підсунув мені тоді ще першу й ніким особливо не хвалену книжку Володимира Рутківського про джур козака Швайки. Мабуть, я була наймолодша серед авторів, бо він мені так авторитетно сказав: «Ну, вам же таке цікаво, правда?». Я подумала, що правда. Прочитала, потішилася малюнкам Макса Паленка, написала дуже наївну рецензію й відтоді мені час від часу давали читати дитячі книжки – очевидно, як і досі наймолодшій 🙂

Потім усе якось забулося, аж доки я не потрапила працювати у видавництво дитячої літератури й не побачила, як у нас усе з тією літературою переважно печально. Часом я брала додому якісь книжки сучасні читати – не тому, що мені аж так подобалося, а тому, що була втомленим від читання філологом, якому хотілося чогось «простішого» й позитивнішого, ніж французька література ХХ століття. А за рік я вже начиталася сучасною дитячою літературою так, що вже гріх було про неї не думати й не писати. Донині вважаю, що я і дитяча література – це чиста випадковість, але щоб підтримувати себе «в тонусі», регулярно читаю багато новенького, перечитую старе й навіть веду блоґ «Читацькі нотатки Христі Нечитайко». Це такий персонаж, якому, на відміну від мене, можна писати про книжки всілякі дурощі.

оля купріян, барабука, валентина вздульська, казкарка, літературні критики, дитячі письменники, оксана лущевська

Оксана Лущевська
Письменниця, дослідниця дитячої літератури, співзасновниця літературно-мистецького порталу «Захід-Схід» та сайту про сучасну дитячу літературу «Казкарка»

Приблизно в 2008 році я спробувала написати кілька текстів для дітей. Мене дуже підтримала в цих починаннях Зоя Жук. Вона була моїм першим редактором і наставником. Згодом ми, Зоя Жук, Валя Вздульська, Ксенія Сахацька і я, подалися на конкурс «Золотий лелека», і наш рукопис було відзначено. За тим вийшла книжка «Різдвяні повісті». Я тоді жила в місті Піттсбург, а там були університет із програмою з дитліту і бібліотека ім. Дейла Карнегі. Завдяки цьому я мала доступ до якісних дитячих книжок, а також можливість відвідувати різноманітні зустрічі з американськими авторами. З 2010 по 2012 рік навчалася в магістратурі Пенсильванського державного університету (США). Там вивчала славістику та компаративістику, а також дитячу літературу та дитячі студії. Мене вразило, як викладалися студії дитліту, і я вирішила обрати собі таку спеціальність.

Нині я навчаюся в докторантурі Університету Джорджії, де вивчаю дитячу літературу з освітянської позиції. Коли лишається вільний час, то намагаюся використовувати здобутий досвід в навчанні і залучати його як і свої тексти, так і в проекти з видавництвом «Братське». Часом перекладаю українську дитячу літературу англійською мовою, висвітлюю наші новини з дитліту в новинах IBBY й оглядаю книжки для USBBY та Wow. Поза цим ми з Валею Вздульською вже три роки ведемо сайт про сучасну дитячу літературу «Казкарка» і намагаємося висвітлювати кращі зразки дитячих книжок, до яких маємо доступ. У мене так склалося, що професія тісно переплелася з хобі, тому важко знайти кінці в цьому питанні.

букмоль, ліза гречанюк, ірина комаренець, міра київська, дитяча література, випускники могилянки, літературні критики

Ліза Гречанюк

Хотілося, щоб у відповідь на це питання я могла б натхненно розповісти гарну історію, бажано з білим кроликом або Самотньою горою чи, принаймні, дотепно відповісти, що дитячою літературою я захопилася за шість з половиною місяців після народження (ха-ха). Одначе це відбулося значно буденніше й непомітніше. Майже напевно пригадую есе, яке довелося писати під час навчання на бакалавраті, що підштовхнуло до двох думок. Виявляється, все чому вчать філологів в університеті, можна застосовувати до дитліту, і це робить цікавішим і це «все», і «дитліт». Виявляється, існують книги, які читають переважно діти, але які написані не менш майстерно, натхненно і глибоко, ніж ті, за які дорослі винагороджують одне одного преміями.
Згодом спала й інша думка: хочуть цього академіки, міністерства чи комісії, та жоден науковець, теоретик літератури або філософ не почав свій читацький шлях з Ніцше, Деріди чи Ейнштейна. Перш ніж сягнути високої (та й будь-якої, насправді) полиці, найпевніше доведеться почати з найнижчої. То чого ж стільком байдуже, що стоїть на тій найнижчій поличці?
А тоді з’явилася Букмоль.

 букмоль, ліза гречанюк, ірина комаренець, міра київська, дитяча література, випускники могилянки, літературні критики

Ірина Комаренець

Кілька днів тому їхала в метро поруч з одним чоловіком років тридцяти п’яти-сорока.  Він дістав з сумки підручник з геометрії для дев’ятого класу, я – книжку Віґдіс Йорт “Йорґен+Анна=любов”, нещодавно перекладену українською.  Я зиркнула на його читво, він покосився на моє. У повітрі зависло передучуття глибокої і натхненної розмови..
– А що це у вас за книга?
– Підліткова, любовний роман для десятирічних, – трохи розгубилася я.
– Ааа.. – ще більше розгубився він. – А що, ви таким цікавитеся?
– Так, пишу про дитячу літературу. – Ані тіні розуміння на обличчі співрозмовника. – Я критик, – додаю невпевнено. – Літературознавець, – вже геть без надії.
– Зрозуміло, – ми обоє радіємо, що порозумілися, попри шум поїзда, культурні, вікові, гендерні, цивілізаційні та бозна ще які розриви. – То у вас є діти?
– Ні.
Далі їдемо мовчки.
Іншими словами, інтерес до дитячої літератури виник у мене не від насущної потреби у формі табунця діточок. Натомість надихнула моя найліпша подруга Ліза Гречанюк, яка віддавна цікавиться дитлітом і добре знається на ньому. Щиро кажучи, трохи більше року тому, знуджена філологічною освітою і стомлена “дорослою” літературою, я добряче заздрила Лізиному захопленню – і поступово захопилася сама.
Книжки для дітей досі мене дивують, розчулюють, смішать. Я намагаюся ставитися до них не як критик, а як дуже уважний читач: не “дивитися очима дитини”, це нонсенс, але звертати увагу на кожну дрібницю.
Наразі для мене дуже важливою є робота моїх друзів і колег, передусім Міри Київської, Лізи Гречанюк і Богдана Тушевського, з якими ми працюємо над Букмоллю. Крім того, дуже надихають Валентина Вздульська, завдяки якій я цьогоріч попрацювала над Рейтингом критика, Оксана Лущевська, яка залюбки ділиться з нами сучасними теоріями і підходами до дитліту, та багато-багато інших людей, яких я зустріла завдяки моїй новій пристрасті – дитячій літературі.

букмоль, ліза гречанюк, ірина комаренець, міра київська, дитяча література, випускники могилянки, літературні критики

Міра Київська

Мій шлях до дитячої літератури був стрімким, несподіваним (якби два роки тому мені сказали, що я займатимусь дитячою літературою, я б у жодному разі не повірила!) та, як і більшість визначних для людини речей, майже непомітним. Одного ранку я просто прокинулася й усвідомила, що життя кардинально змінилося. У квартирі з’явилася поличка з купою книжок-картинок, картонок і підліткових романів, на рідері – праці невідомих мені раніше дослідників та теоретиків, а у думках – нав’язлива ідея зрозуміти потреби дитини-читача і стійке переконання, що, якщо література і врятує колись світ, то ця література буде дитячою. В один момент мені, невпевненій у майбутньому філологині, відкрився цілий світ прекрасних текстів, про які у нас говорять одиниці. Чи не те саме відчувала Люсі, зрозумівши, що у шафі можна натрапити на щось значно цікавіше за банальні сукні та пальта?
Звісно, крім низки збігів і випадковостей, були друзі, які буквально заражали своїм ентузіазмом, письменники, які надихали, проблеми, які хотілося вирішити, а найголовніше – чітке розуміння ролі дитячої літератури у становленні людини.

Букмоль
Букмоль
"тебе з'їмо ми вмить" ©