Нам усім тут потрібен театр: 
10 причин полюбити «Булькало» Руне Белсвіка

Булькало, Руне Белсвік, норвезька література, книжки, що читати з дітьми, скандинавська література, читання вголос, читаріум, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів

Коли читаєш дітям, хочеться обирати такі книжки, які pможуть затягнути у свій казковий світ не лише дітей, але і дорослих. Такі, після яких є над чим поміркувати, що обговорити разом. Ті, від яких дитяча кімната переповнюється теплом і затишком. Однією з таких книжок може стати «Булькало» відомого норвезького письменника Руне Белсвіка. Перша з історій «Булькала» була написана майже 27 років тому. Цю книжку дуже люблять та цінують в Норвегії. Нещодавно переклад «Булькала» з’явився і в Україні. 10 причин, чому варто читати історії про Булькала з дітьми, я зібрала для вас у цій статті.

Сюжет

У маленькій казковій країні живе п’ятеро фантастичних істот — Булькало, Загрібайко, Пундик, Октава та Пекар Лис. Життя цього маленького світу цілком звичне та буденне. Герої готують собі сніданки, рубають дрова, купують у Пекаря Лиса смачні хрустики, п’ють сік і ведуть неспішні розмови. В історіях про Булькала немає надзвичайних пригод та великого героїзму, автор книжки наводить фокус читача на зовсім інше — на стосунки між героями, внутрішні сумніви та хвилювання, на те, як жителі казкової країни намагаються подолати труднощі та вирішити конфлікти.

Книжка «Булькало» складається із трьох оповідань. У першому — в Булькала з’являється яйце, в якому, мабуть, хтось живе, але зникає улюблена річка, без якої життя у цій казковій країні було б неможливим. У другому оповіданні Октава намагається організувати театр. А в третьому — Пекар Лис хоче впіймати золоту рибку.

Спокійний, неквапливий рух

Персонажі «Булькала» живуть повільним сільським життям, без зайвої метушні та списку із сотні справ, які необхідно якнайшвидше зробити. Вони щодня зустрічаються у пекарні і цукерні, обговорюють погоду, дивляться на течію річки.

Здається, що життя у цьому казковому світі ніколи не зупиняється і не пришвидшується, а має свій рівномірний неквапливий рух, як течія річки.

Читаючи книжку, мимоволі «занурюєшся» у цей неспішний рух, коли можна роздивитися кожну дрібничку, відчути красу буднів і усього, що нас оточує. У книжці є досить багато описів — настрою, природи чи навіть смаку страв; є діалоги, у яких більше емоцій співрозмовників, ніж дії та інформації. Усе це трохи сповільнює рух, викликає у читача певний настрій, але не зупиняє дії. Здається, що життя у цьому казковому світі ніколи не зупиняється і не пришвидшується, а має свій рівномірний неквапливий рух, як течія річки.

Гармонія з природою

Кожен ранок у жителів країни біля річки починається зі збирання найдивовижніших інгредієнтів до своїх ранкових пудингів: ягід ялівцю, корінців кульбаби, соснових голок, смерекової смоли, горобини, чорниці, яблук, кряблук, небилиць, сонячного проміння та жменьки ранкового туману. На зиму вони заготовляють дрова лише зі старих сухих дерев, бо ті за багато років зібрали вже достатньо літнього тепла. У цій країні немає хижих тварин та птахів.
Природа тут — ніби одна з дійових осіб. Відкриваючи двері своєї пекарні, Пекар Лис запускає до неї новий день, дзюркіт річечки покращує настрій, а осінній дощ наганяє смуток і холод у серця.

Увага до емоцій та відчуттів

Чи можемо ми уявити собі смак ранкового туману? А ще — смак «у міру хрумких» хрустиків і м’якого пудингу? Згадати, як пахне літо, та звук тихенького «бульк», коли камінець падає в річку? Усім цим буденним дрібницям автор «Булькала» приділяє багато уваги. Та можливо, ці відчуття і не такі другорядні, як нам часто може здаватися. «Давно треба було принести Загрібайкові трохи пудингу, щоб він трохи пом’якшав», — розмірковує Пекар Лис. — «Він так довго живе на самому черствому хлібі».
Окрім того, в оповіданнях про Булькала дуже багато емоцій, знайомих кожному читачу. Розгубленість і тривога, коли тебе звинувачують у тому, чого ти ніколи не робив; хвилі ніжності при появі з яйця маленької істоти; радість, обурення, тиха осіння меланхолія і багато-багато іншого.

Персонажі

Жителі країни біля річки — це фантастичні істоти, схожі на людей. Автор не описує їхньої зовнішності, проте характери і звички усіх персонажів тут дуже виразні, вони стають зрозумілими читачу з перших сторінок книжки.
Булькало — добрий і терплячий, хоча трохи несміливий. Найбільше він любить збирати камінці-булькунці та кидати їх у річку, прислухаючись до такого приємного — «бульк».
Октава завжди носить елегантний капелюх і вміє гарно співати. Її мова наповнена різними примовками та приказками.
Пундик ходить з ціпком, любить смачно поїсти, а ще увесь час порівнює життя у свій країні з життям «за кордоном», де він, мабуть, ніколи й не бував.
Пекар Лис — із тих, хто уміє слухати. Він слухає так, що для того, хто говорить, після розмови усе стає набагато кращим, ніж було раніше. Пекар Лис завжди знайде вихід із складної ситуації, а від їжі з його пекарні і цукерні поліпшується найстрій.
Загрібайко — єдиний негативний персонаж у цих історіях. Проте навіть він із кожним наступним розділом він викликає у читача більше співчуття, ніж негативного ставлення. Загрібайко також щодня приходить до пекарні, але він не має часу на «пусті балачки», лише бере у Пекаря Лиса хліб. «Мені, будь ласка, торбинку несвіжого хліба… Та не такого черствого, щоб аж зацвів. Але й не зовсім свіжого. Такого, щоб задурно», — щоразу замовляє він. Гостей Загрібайко приймає надворі, щоб не вимазали йому килим. А восени у його хатинці холодно, бо хоч Загрібайко і має багато дров, використовує їх дуже економно. Не дарма ж він Загрібайко.

Гумор

У розповідях про Булькала є багато смішних моментів — у поведінці героїв, діалогах та ситуаціях. Коли ми читаємо «Булькала» з дітьми, вони сміються із запитань Каченяти і його дитячих витівок; із трохи безглуздого букету Пундика, яким він вітає Булькала з народженням Каченяти; з численних «так-так», «ні-ні», «еге ж», які кажуть Булькало і Пундик, аби якось підтримати розмову, що ніяк не складається.
Мені ж більш смішними видаються ситуації, в яких інколи можу впізнати себе. Розмірковування Булькала про те, що колись він вважав себе розумним, аж поки у нього не з’явилося мале Каченя, яке задає безліч запитань, на які у Булькала немає відповідей. Або — дуже обережне вечірнє вкладання Булькала, коли йому доводиться лягати криво і на краєчок ліжка, щоби лишень не прокинулося Каченя і не почало до ранку розпитувати, чому місяць такий круглий.

Філософські роздуми

Між рядками «Булькала» ховається безліч метафор і глибоких філософських розмірковувань. Перечитуючи цю книжку, щоразу відкривається щось нове, що при попередньому читанні залишалося непоміченим. Інколи здається, що текст «Булькала» — ніби калейдоскоп із яскравих кольорових камінців. Його можна повертати і щоразу розлядати нові цікаві візерунки, які складаються із начебто зовсім буденних подій.

Текст «Булькала» — ніби калейдоскоп із яскравих кольорових камінців. Його можна повертати і щоразу розлядати нові цікаві візерунки, які складаються із начебто зовсім буденних подій.

Мале Каченя розмірковує про те, що усе довкола — хатинка, річка, сонце — це ще одне велике яйце, із якого воно також колись виросте, а тоді шкаралупка трісне і воно вийде у інший світ. А Пекар Лис в одному з оповідань намагається здійснити свою давню мрію — зловити золоту рибку. Але де водяться золоті рибки, як знайти це диво і поселити у своєму акваріумі? Після довгих пошуків і розплутування таємниць Кам’яної Квочки, Пекар Лис врешті-решт знаходить золоту рибку у власних очах.

Булькало, Руне Белсвік, норвезька література, книжки, що читати з дітьми, скандинавська література, читання вголос, читаріум, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів

Тепло у серці

Коли у країні біля річки настає холодна осінь, у кожного із героїв з’являється свій смуток. Пекар Лис відчуває втому від щоденної роботи. Йому хотілося б сидіти над аркушем паперу і писати вірші, а не знову приймати покупців і клопотатися над тістом. Булькало розуміє, що дбаючи про качок, він залишився зовсім без дров і тепла в хатинці. А Пундик скаржиться на погоду та переймається тим, що намокають його старі черевики.
«Нам тут усім чогось бракує…», — робить висновок Октава. — «Чогось, що б гріло серце. І я знаю чого. Нам бракує театру!» Можливо, у контексті цієї розповіді театр — це не тільки вистава, яку грають друзі у своїй затишній пекарні. Театр — це щось більше, усе те, що може «зігріти серце» навіть восени і взимку. «Театр — це коли цікаво. Коли на серці тепло», — пояснює Октава Булькалові.
Майже у кожного з персонажів книжки окрім театру є власне заняття — на перший погляд непотрібне і навіть безглузде — але таке, що «гріє серце». У Булькала — це кидання камінців у річку. Бо над річкою можна стояти і мріяти, згадувати гарні дні, коли він був щасливий. У Пекаря Лиса — написання віршів. Коли йому вдається гарно зримувати слова, то ці невеличкі рядки повертають Пекарю відчуття щастя. «Чому Загрібайко такий дивний?… Злий, ображений і дивний», — цікавиться одного разу Каченя. Насправді Загрібайко не дивний, а «просто не любить театр», — так вважає Булькало.

Зручність для читання вголос з дітьми

Мова «Булькала» — проста, але водночас красива та виразна. Це особливо відчутно тоді, коли читаєш книжку вголос. Тут є цікаві можливості для гри зі звуками та інтоніціями: різноманітні «бульк» і «пльомк», качине «тах-тах», репліки, сказані з різними емоціями — страхом, розгубленістю чи глузуванням; є діалоги, в яких співрозмовники мають зовсім різні, навіть протилежні настрої. Усе це дуже цікаво відтворювати голосом.
Окрім того, оповідання «Булькала» поділені на невеликі, логічно завершені розділи. Тому досить велику за обсягом книжку зручно використовувати для щоденного читання, наприклад, перед сном.

Ілюстрації

Ілюстрації до книжки виконані у цікавій і трохи незвичній техніці скетчу. Я вже згадувала про те, що автор «Булькала» Руне Белсвік не описує детально своїх героїв. Художники Марина і Дмитро Демковичі також залишають багато простору для уяви читача. В усіх ілюстраціях використовуються лише два кольори — чорний та смарагдовий. Кожен із героїв має свої деталі зовнішнього вигляду, але в очах-цяточках складно прочитати їхні настрої та почуття. Зате є пози і жести героїв, є деталі побуту, розглядати які дуже цікаво.


Руне Белсвік Булькало/ текст Руне Белсвіка, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів / пер. з норвезької Ірини Сабор — Харків, Читаріум, 2018. — 224 с.

Лариса Лавренюк
Лариса Лавренюк

музикантка, мистецтвознавиця, мама