Навиворіт: короткий список і великі сподівання

Не кажи нікому, Саша Камінська, Шпигунки з притулку «Артеміда», Наталія Довгопол,Академія Аматерасу, Наталія Матолінець, фантастика, підліткова література,що читати підліткам,романи для тінеджерів,українські книжки,премія навиворіт

Illustration: Daniel Savage

Підліткова премія «Навиворіт» опублікувала короткі списки, а значить – читати! Тож без довгих вступів стартуймо. Рішуче, однак без спойлерів:

Не кажи нікому, Саша Камінська, Шпигунки з притулку «Артеміда», Наталія Довгопол,Академія Аматерасу, Наталія Матолінець, фантастика, підліткова література,що читати підліткам,романи для тінеджерів,українські книжки,премія навиворіт

Академія Аматерасу, Наталія Матолінець

12+

«Гаррі Поттер і філософський камінь» став одним із перших товстих романів для дітей в історії сучасної літератури. Якщо до 90-х років минулого століття типовий британський письменник пропонував юним читачам розгортки з картинками і зрозумілим лінійним сюжетом, то Роулінґ створила великий складний текст із багатьма повільними відступами, суперечливими персонажами та мінімумом дидактичних настанов. Виявилося, що діти й підлітки краще за дорослих знають, які книжки їм потрібні, тож серія про хлопчика, що вижив, стала однією з найпопулярніших в історії, а її персонажі навіть сьогодні – ймовірно, найупізнаваніші герої сучасності.

«Академія Аматерасу» Наталії Матолінець – із таких товстих фентезі-романів. Це перший текст серії, і тому він пояснює окремі деталі наступних книжок, однак майже не пов’язаний із ними напряму. Під однією обкладинкою зібрано трилогію, де на шестистах сторінках переплітаються сюжетні лінії й алюзії на розмаїті міфологічні системи, що додає роману епічного присмаку. Такі вже закони: що довший текст, то епічнішим він приречений бути. А тут епіки вистачило б на величезну серію, адже місце дії – академія магії, де виховують справжніх богів, здатних пережити навіть власну смерть.

Новенька Рендалл Савітрі тільки-но починає свій шлях у стінах закладу. Губиться у коридорах, забуває вдома обов’язкові для носіння амулет і форму, вперше відвідує магічні предмети, на кшталт «вирощування мрій» і «складні ситуації». Поступово опановує роботу з талісманами і артефактами, конфліктує і мириться з однокурсниками – красивими і чванькуватими, здебільшого непривітними, однак дуже могутніми підлітками, частина з яких пам’ятає свої попередні втілення. Аматерасу, Одін, Афіна, Індра, Тот, Савітрі – в текст зашито безліч покликань на розмаїті міфології та релігії: від синтоїзму до індуїзму, шумерської, єгипетської і скандинавської систем вірувань. Це не випадкові збіги, а реальні боги, яких авторка зіштовхує в обмеженому закритому просторі. Виходить такий собі Олімп для тінейджерів, синкретична міфологія у форматі підліткового роману виховання. Найцікавішим для дорослого читача або начитаного підлітка може виявитися саме процес розшифровування пратексту, віднаходження прихованих покликань на вже знані історії, пошук пасхалок. Адже немає нічого кращого, ніж розкрити таємницю, якої інші навіть не помітили.

Савітрі – активна головна героїня, яка не чекає, поки її порятує прекрасний срібноокий принц чи бог вина. У минулому Рендалл пережила аварію, тож її спогади уривчасті і неповні, це породжує таємниці, що дають імпульс сюжетові. Головне вміння Рендалл – вирощувати мрії, однак це тільки на перший погляд нескладне заняття. Згодом виявляється, що саме плекання мрії є мало не найважливішим талантом богів. Заромантична ідея, так? Але ж ідеться про підліткову літературу.

Основні питання і теми, навколо яких розгортається сюжет, зрозумілі і близькі тінейджерам, та й дорослим, що вже приховувати: хто я, ким можу стати, наскільки моя доля визначена минулим (у тексті – навіть фатумом), як знайти спільну мову із такими ж самотніми і закритими істотами, як я сам. Герої бунтують проти вчителів і старшого покоління, порушують встановлені дирекцією норми і проходять низку випробувань, кожне з яких складніше за попереднє. Тобто всіх правил пригодницького роману дотримано. Однак любимо ми тексти про магію не за чарівні квести або не тільки за них, а за безліч дрібних деталей, які роблять оживлюють чужий світ. І тут їх справді не бракує, можливо, варто було вводити нові реалії навіть трохи повільніше.

На щастя, авторка не намагається говорити із підлітками їхньою мовою, не грає у «вгадай, який нині сленг», але й не накидає читачам дорослого дидактизму у дусі раннього Діккенса. Герої «Академії» емансипуються, дружать, закохуються і навіть п’ють вино (вкрай не дидактична, однак правдива деталь). Невелика компанія, герметичний простір, предмети, що їх опановує разом із героями читач, – вже впізнаваний у нас формат. Привіт від піджанру університетського роману з його богами Девідом Лоджем і Малкольмом Бредбері. Хоча текст Матолінець радше можна визначити як colledge novel у міфологічних обладунках. Ті, хто пам’ятає початок «Людей-Х» і серію про Персі Джексона Ріка Ріордана, точно будуть втішені можливістю зануритися в атмосферу академії.

Чи сягнула новий роман Матолінець рівня неймовірно популярної «Гессі»? Як на мене, так.  «Гессі» – ліричніший, повільніший текст в атмосфері арт-нуво (а тому мені особисто – ближчий). Тоді як «Академія Аматерасу» має все, аби стати підлітковим пригодницьким бестселером: докладно розбудований світ, яким можна блукати, ніби лабіринтом, динамічний сюжет, харизматичних героїв, чиї образи розкриваються поступово. І, звісно, сильну головну героїню – справжнє girl power у світі магії. У підлітковій літературі настає нова епоха: потужних жіночих персонажок, які не потребують поруч захисників, які самі собі дракони, які навіть здатні оживлювати коханих. Тож вітайте світло нового дня.

Не кажи нікому, Саша Камінська, Шпигунки з притулку «Артеміда», Наталія Довгопол,Академія Аматерасу, Наталія Матолінець, фантастика, підліткова література,що читати підліткам,романи для тінеджерів,українські книжки,премія навиворіт

Шпигунки з притулку «Артеміда», Наталія Довгопол

12+

Як і попередня книжка, «Шпигунки з притулку «Артеміда»» оповідає про навчання у дуже незвичному закладі. На цей раз ідеться про школу таємних агенток у Галіції.

Початок ХХ століття. У театрі опікун притулку гер Фрідріх бачить виступ юної акробатки Аннички, яку всі звуть Живчиком. Тонкокоста, худа, вправна, вона виконує під стелею надскладні номери, щохвилини ризикуючи розбитися. А у вільний від виступів час передає листи від прихильників балеринам і назад – за окрему платню, звісно. Гер Фрідріх вирішує дати дванадцятилітньому дівчиську шанс виборсатися із темряви нужди і стати справжньою шпигункою. Для нього Анничка – ризикований проект, експеримент, що може звести нанівець всі роки праці. По-перше, вона надто доросла, аби починати навчання у притулку. По-друге, не така вже й гарненька, а гер Фрідріх звик набирати у шпигунки симпатичних дівчат. І все ж ризикнути варто, як переконує Фрідріха його давня подруга і шанувальниця театру Марта.

Вже із цих вихідних даних досвідчений читач може передбачити розвиток оповіді. Так, це роман виховання. Так, ідеться про два типи простору: герметичний закритий простір притулку і зовнішній відкритий, в якому юні шпигунки виконуватимуть розмаїті завдання. За законами квестів, складність лише зростатиме. А за правилами роману виховання, конфлікти і проблеми у колективі ставатимуть гострішими і глибшими, дівчата розкриватимуться і проявлятимуть як найкращі, так і найгірші риси. І попри те, що текстів про дітей-шпигунів безліч, роман Довгопол годі кинути на середині. Динамічний сюжет, сильні жіночі персонажки, подорожі різними країнами, чарівлива атмосфера початку ХХ століття – часу, коли людство ще перебуває у стані ілюзорної гармонії і віри у науку та прогрес. Все це вигідно вирізняє «Шпигунок» з-поміж інших текстів.

Анничка навіть серед красивих витончених подруг лишається чужою. Тобто ідеться про погляд маргіналки на події, що дозволяє відсторонитися і сприймати реальність об’єктивніше. А чужа Анничка насамперед через власну «нежіночність», неелегантність: дівчина, навіть виходячи в місто,  вдягається як чоловік і називає себе Полем. Вона незалежна, рішуча і прекрасно вписалася б у лави тогочасних суфражисток (без спойлерів!), однак водночас часто не може знайти спільну мову із найближчим оточенням.

Згодом в Аннички з’являється команда, такі собі «хижі пташки», шпигунки з різним характером, з різних країн і навіть різним кольором волосся. Разом вони подорожуватимуть світом, від Японії до Америки, виконуватимуть «випускні місії», аби нарешті отримати звання справжніх шпигунок, переживатимуть знову найскладніші моменти дитинства, лікуватимуть травми і навіть навчаться перевтіленням. Адже кожне гидке каченя у романах дорослішання мусить стати райською пташкою.

«Шпигунки з притулку «Артеміда»» – детектив лагідний, ніжний, навіть трохи зефірний. Таке собі щеплення проти суворих Ю Несбьо і Натта-о-Даґа із надміром крові та трупів. У книжці є і красиве, і корисне: від екзотичного простору до сильних персонажок, від декорацій першої третини ХХ століття до вплітання сюжету в глобальну історію. Нарешті, є стрункий сюжет, який просто-таки мчить вперед, і прозора, легка для сприйняття форма. Певна, зі «Шпигунок» вийде чудова екранізація, тож час Фонду кіно вже час закладати на це кошти.

Не кажи нікому, Саша Камінська, Шпигунки з притулку «Артеміда», Наталія Довгопол,Академія Аматерасу, Наталія Матолінець, фантастика, підліткова література,що читати підліткам,романи для тінеджерів,українські книжки,премія навиворіт

Не кажи нікому, Саша Камінська

14+

«Не кажи нікому» Саши Камінської – щоденник чотирнадцятирічної Аріни, дівчини із заможної родини. В неї є всі атрибути щасливого статусного тінейджерства: пудра від «Діор», відпустки за кордоном, білі джинси і навіть гроші, аби придбати в кіоску контрабандне ігристе «Фраголіно». Однак Аріна – нещаслива. По-перше, бо щасливих підлітків не існує. По-друге, від неї всі чекають рішучих незворотних рішень: «ким ти будеш, що тобі подобається робити, яким уявляєш власне майбутнє?» – чути від батьків, «охоронниці» (тобто гувернантки), вчительок у школі. Сама ж Аріна не знає, вона – як Данте, що загубився посередині життя у пралісі густому. Складний етап дорослішання, коли бажання туманні, а перспективи розмиті, стає для дівчини справжнім прокляттям. Аріна шукає себе в алкоголі, спробах побудувати стосунки, музиці, конфліктах з батьками. Не так заради принципу чи задоволення, як задля емансипації, відокремлення, через бажання позбутися батьківської гіперопіки – нескінченних додаткових курсів, візитів до косметолога та психотерапевта. Намагаючись забезпечити дитині якнайкращі стартові можливості, тато й мама перевантажують її, не лишаючи жодної вільної хвилини на роздуми (піднесіть руку, кому це знайомо).

Ще один імпульс, який рухає сюжет, – таємниця, що її приховує Арінина мама. Завжди стримана, холодна, правильна (не зронила сльозинки навіть під час пологів – гордо оповідає Арінин батько), вона важко переживає хворобу власної суворої матері і мало не щоночі плаче. Одного вечора Аріна лишається вдома зі вимкненим світлом, батьки її не помічають, і дівчина чує їхню відверту розмову. З подивом виявляє, що тато й мама – теж люди, насправді не такі вже й правильні, якими вони хотіли видаватися власній доньці.

«Не кажи нікому» – це також історія про втрату ілюзій. Після розповіді подруги Лінки про те, що з нею сталось минулого року, Арі усвідомлює: життя ніколи вже не буде таким затишним, як колись. І це знання – болюче, адже руйнує ідею глобальної справедливості світового порядку. Винних ніхто не карає, за ображених немає кому вступитися – таке знання здатне перетворити людину як супергероя, так і на суперзлочинця.

Неочевидно на перший погляд, та підлітковий роман Камінської – це текст про мову. Або ж, кажучи ширше, про комунікацію між людьми. Про те, як нас зраджують слова, як численні фільтри не дають можливості бути справжнім і оголювати слабкості, яким важливим буває сповнене розуміння мовчання. Від початку авторка попереджає: у романі чимало обсценної лексики. Однак насправді f-words стають ще одним аргументом на користь оповідачки. Її мовлення – не відфільтроване, не пропущене крізь призму пристойності й правильності, бо ж дівчина пише у щоденник, тільки для себе. Арінина розповідь стає аналогом невимушеної сповіді, ми ніби підглядаємо за життям сучасного підлітка у маленьку шпаринку.

А там – все не так, як було у нас, дорослих читачів. Але водночас – до болю схоже.

Богдана Романцова
Богдана Романцова
літературознавиця