Найперші, найцікавіші, найкращі: що не так із дитячими книжками про видатних жінок

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Ілюстрація з книжки «Сила дівчат: маленьки історії великих вчинків»

Аміна Ґуріб-Факім, Антоніна Прихотько, Балкісса Чайбоу, Марія Бек, Мері Ком, Євгенія Мариниченко, Наталія Кобринська… Можу закластися, що для більшості з вас ці імена, попри те, що належать вони видатним жінкам, досягнення яких важко переоцінити, звучать незнайомо. Так уже склалося, що довгий час історію писали чоловіки. І що властиво, писали переважно про чоловіків. Тому жінок, про яких нам забули розповісти вдома, у школі, в інституті, у новинах тощо і справді багато. На щастя, останнім часом на цю проблему звернули увагу. Так, лише цього року в Україні вийшло одразу кілька дитячих видань про визначних жінок, зокрема три збірки біографічних оповідань: «Сила дівчат», «Це зробила вона» і «Казки на ніч для дівчат бунтарок». Дві перші створені в Україні, остання перекладена з англійської. Усі три викликали ажіотаж на нашому книжковому ринку, усі три заслуговують уваги. Чим вони різняться? На кого розраховані? І чи мають недоліки, про які варто знати? Про все це розповім далі.

Насправді в Україні вже працювали з ідеєю привернути увагу до жінок, які були відомі в різних галузях у різні часи. Наприклад, у вересні 2016 року режисерка Жанна Озірна створила в фейсбуці групу «365 жінок», мета якої полягала в тому, щоби зробити різних видатних жінок відомішими, святкуючи їхні дні народження. Проект «365 жінок» ніколи не виходив за межі фейсбуку, публікації на сторінці не завжди були оригінальними, проте сама ідея сторінки дещо подібна до задуму книжки «Казки на ніч для дівчат-бунтарок» — великої збірки біографій відомих жінок, у якій казки-оповіді розташовані в алфавітному порядку та доповнені намальованими портретами кожної.

Новинки Книжкового Арсеналу 2018: найцікавіші перекладені книжки для дітей, книжковий арсенал, що читати, дитячі книжки, книжкові новинки, література для дітей,казки,класика дитліту, що купити,дитячі видання,найкращі книжки для дітей,міфи,легенди,ідіоми,підліткові книжки

«Казки на ніч для дівчат-бунтарок» створили Елена Фавіллі та Франческа Кавалло, які у 2016 році зібрали гроші на публікацію видання на краудфандинговій платформі Kickstarter. Проект став дуже успішним, презентації книжок відбуваються в різних країнах і, судячи з відео, для авторок важливо робити ці презентації полікультурними і поліетнічними. Власне, ті ж принципи бачимо і в самій книжці. Обрані героїні мають різний колір шкіри, різні роки народження, країни походження і можуть стати «рольовими моделями» для різних дітей і підлітків. Така варіативність жінок-героїнь має надихнути і дітей, і викладачів. Крім того, після прочитання діти, можливо, почнуть ставити під сумнів коментарі викладачів про те, що дівчатам якісь активності або сфери діяльності не пасують, а викладачі поступово почнуть змінювати програму.
І хоча кожній героїні присвячено лише дві сторінки, одна з яких — ілюстрація, самі історії викликають бажання загуглити персонажок, почитати про них більше.

У книжці є кілька неточностей, які б я списала на переклад, зокрема, на позначення інвалідності використовують слова, які вже не рекомендовано до вжитку. Так людину, що не бачить, варто називати «незряча», а тих, хто не чує, — «нечуючі» або «слабочуючі». І так само не варто було б називати Фріду Кало «кульгавою». Окрім того, досить серйозна помилка — плутати мову жестів і жестову мову, адже саме друге словосполучення позначає мову спілкування. А от історія про піратку Жаккот змусила мене перевірити джерела. І хоча зі мною можна не погодитися, я все ж схильна думати, що в піратки була дівчина (в оригіналі had a girlfriend), а не просто подружка, як переклали в українській версії.
З проблемних місць, до яких я б застерігала бути готовими, виділю розповідь про супермодель Алек Век. Знаючи, як багато в модній індустрії екзотизації й об’єктивації, коментар про агента, який був «напрочуд наполегливий», виглядає на сталкерство і домагання, а не на безхмарну історію успіху.
Окремо варто звернути увагу на тему «ворога». Шпигунка, розвідниця, військова не може бути універсальною героїнею, оскільки вона апріорно мала ворога, що належав до певної держави, якій вона протидіяла. Так, у книжці є сторінка про Катерину Велику, а що стоїть за «розширила Російську імперію» не пояснюється, бо це звучало б кривавіше, ніж хотілося б у такій милій книжці. Але на противагу цим мілітаристським історіям у книжці є, наприклад, і розповідь про політикиню з Бірми Аун Сан Су Чжі, яка вела активні протести проти військового диктатора.

У гонитві за різноманіттям, яке так любить ліберальний фемінізм, у книжці є аж одна трансгендерна дівчинка — Кой Матіс. Проте, чи через переклад, чи через те, що авторки й самі не розібралися, сторінка наполовину складається з патологізації (пояснення/нормалізації трансгендерності через лікарську експертизу) та місгендерингу, тобто зумисного або випадкового вживання невірного займенника — дівчина на початку історії фігурує під «чоловічим» граматичним родом. Можна припустити, що авторки не чутливі до теми, адже кількома сторінками пізніше з’являється генетикиня, текст про яку написано теж доволі біологізаторськи, тобто некритично щодо понять статі та гендеру.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Натомість сильний бік книжки — це відвертий супротив культурі згвалтування (це термін, що позначає нормалізацію різних форм насилля). Так, з-поміж сотні оповідань у книжці є кілька історій про те, як дівчата відмовлялися від примусу до одружень і доводили справу до суду. Прикметно, що це історії з різних епох.
Добре і те, що у книжці особливу увагу відведено матерям і вчителькам героїнь. Заспойлерю, але це те, чого двом українським книжкам, де часом ледь не третину тексту присвячують братам, чоловікам і батькові, дуже бракує. Для прикладу, у «Казках», оповідаючи про Гілларі Клінтон, жодного разу не згадали про її чоловіка, що, переконана, робилося свідомо і зумисне, адже навіть у нашому медійному полі Клінтон фігурує переважно як дружина колишнього президента.

Інтерактивність вкупі з тим, що у книжці є героїні навіть 2007 року народження, дозволяє читач(к)ам відчути приналежність до тих видатних героїнь книжки, які стали відомі через свою роботу, досягнення або активізм.

Суперважливо, що у книжці є згадка про депресію, попри непопулярність цієї теми в наших книжках для дітей, підлітків і навіть для дорослих. Гадаю, дитина, яка знатиме історію про людину, яка мала депресію, можливо, легше сприйматиме різні психологічні стани (свої та інших) і не буде психофобною.
Також добре, що авторки не засуджують сексуальність. Зокрема, надзвичайно емансипативно звучить цитата Серени Вільямс про те, що вона крута, багато перемагає, а на додачу ще й сексуальна. Важливий нюанс, що це саме цитата, адже, коли про свою сексуальність говорить сама жінка, — це круто, а от ремарки про поставу, зовнішність та колір очей від самих авторів — це радше лукізм. Такими коментарями трохи зловживають у книжках «Сила дівчат» та «Це зробила вона», але про це пізніше.

Ще один приємний і важливий бонус видання — дві порожні сторінки наприкінці: одна для автопортрету, інша для того, щоби написати історію про себе. Така інтерактивність вкупі з тим, що у книжці є героїні навіть 2007 року народження, дозволяє читач(к)ам відчути приналежність до тих видатних героїнь книжки, які стали відомі через свою роботу, досягнення або активізм.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Книжку «Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків» позиціонують як першу збірку історій для дітей та підлітків про українських жінок. Проте, не впевнена, чи можна сказати, що це зауваження важливе, оскільки саму ідею запозичено з «Казок для бунтарок» та й перша інформація про видання з’явилася вже після анонсування книжки «Це зробила вона» видавництва «Видаництво».
«Силу дівчат» видали у тому ж таки «Книголаві», де опублікували переклад «Казок на ніч для дівчат бунтарок». Як зазначала Катерина Котвіцька, кураторка проекту, коли йшли перемовини щодо видання «Казок», вони запропонували правовласницям додати до книги історію про героїню з України, але ті відмовили. Тоді й з’явилася ідея видати крім перекладного видання ще й окрему книжку, присвячену видатним жінкам України. Авторами усіх історій стали Катя Бабкіна і Марк Лівін.

«Сила дівчат» — це некомерційне видання: 5 000 примірників призначені для бібліотек Луганської і Донецької областей, дітей із сімей переселенців, ветеранів та бійців АТО, загиблих та зниклих безвісти. Якщо зауважити адресаток книжки, то, як на мене, вона недостатньо чутлива до теми війни і занадто захоплена спрощенням і мілітаризмом, про що далі напишу більше.

Шкода, що маючи за приклад книжку «Казки на ніч для дівчат-бунтарок», автори «Сили дівчат» не уникають надмірного опису романтичних стосунків, одружень і закоханостей.

Загалом, щодо шанування різноманіття, то в книжці, як і в «Казках», часто-густо некоректно вживається термінологія. Та якщо у «Казках» її можна списати на переклад, то у «Силі дівчат» — уже ні. Наприклад, корінне населення Америки називають у книжці «індійці Америки», таке саме словосполучення вжито і в «Це зробила вона». Може, видавцям таки варто дізнатися більше про походження такого терміну і відмовитися від нього? Важко дався авторам книжки «Сила дівчат» опис кримськотатарської культури. Прикро читати, що «у культурі кримських татар традиційно жінки рідко беруть участь у серйозних справах, вважається, що їм більше пасує господарство та догляд за дітьми». Вочевидь, такий текст не розраховано на читачок кримськотатарського походження, адже таке твердження спрощує цілу культуру. І, якщо чесно, то наведена вище особливість не така вже й «типово кримськотатарська», оскільки всі патріархальні культури (зокрема й українська) тяжіють до ідеї, що місце жінки на кухні, в церкві, з дітьми.
Крім того, нетактовно писати про людей із інвалідністю у тональності «жили повноцінно, незважаючи на діагноз», бо діагноз — це так само частина ідентичності людини.
Шкода, що маючи за приклад книжку «Казки на ніч для дівчат-бунтарок», автори «Сили дівчат» не уникають надмірного опису романтичних стосунків, одружень і закоханостей. Читаючи видання для рецензування, всі згадки про коханого чоловіка, заміжжя, народження дітей я помічала рожевим маркером-наліпкою, зрештою мені довелося купити додатковий блок наліпок.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Візуально формат книжки подібний до «Казок для дівчат-бунтарок»: біографія видатної жінки на одну сторінку і поруч портрет. Але якщо в перекладній книжці на зображенні кожної героїні є цитата, що належала безпосередньо самій героїні, то в українській книжці маємо таку собі пораду від автора і авторки про те, що потрібно робити, щоби бути відомою і шанованою. І якщо у першому випадку фрази були різні та відповідали характеру героїнь, то поради авторів «Сила дівчат» повчальні та зайве патетичні. Наприклад, портрет Олени Пчілки доповнює ось такою от порадою: «Щоби бути як Олена, треба працювати, немов бджілка, і любити рідну країну».

Говорячи про речі, що їх я б не радила писати у книжці, яку позиціонують як таку, що має надихати дівчат, не можу не торкнутися теми особистого життя. Чому, розповідаючи про Аду Роговцеву, автори вирішили неодмінно згадати, що вона «любила тільки одного чоловіка»? Невже це щось, що потрібно вибороти, відстояти? Чи це щось, що може здивувати? Над сексуальністю, чуттєвістю та загалом над любовною сферою життя дівчат і жінок споконвічно висіло багато «залізних» правил, табу, сорому. Тому, якщо і варто лишати у книжці, де кожній героїні присвячено лише сторінку тексту, згадки про особисте життя, то вже такі, які дуже мало репрезентовані, які є справді важливими.
Так само шкода, що про Катерину Кострову, яка досягла висот у дуже гендерованій IT-галузі, маємо досить коротку оповідку, яка, втім, таки містить інформацію про те, що вона має дітей. Формату книжки, на мою думку, більше б пасувала інформація про те, скільки жінок працює у компанії, яку вона очолює тощо.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Окремо зауважу тенденцію посилювати вагомість героїні та її робіт і надбань згадками про відомих чоловіків з її кола. Приміром, про Королеву Анну-Ярославну сказано, що «вона підписувала різні важливі державні документи». Про дизайнерку Варвару Каринську зазначають, що «з Варварою товаришували такі відомі художники, як Сальвадор Далі та Марк Шагал». Про виставку художниці Катерину Білокур в Парижі: «і там їх побачив знаменитий художник Пабло Пікассо». В оповідці про Марію Приймаченко теж згадується Пікассо, адже, «кажуть, він захоплювався картинами української художниці». Часом згадуються і сучасниці-жінки, але вони просто подруги чи коліжанки, а от справжня експертність лишається за чоловіками. Так, у тексті про Наталію Кобринську є таке: «Наталля почала писати оповідання та нариси, які високо оцінив навіть Іван Франко».

У книжці про дівчат-бунтарок з-поміж героїнь багато феміністок, активісток і революціонерок. У «Силі дівчат» феміністок менше — активістка феміністичного руху Мілена Рудницька та організаторка жіночого руху Наталія Кобринська, а слово фемінізм і «феміністичний рух» не пояснюються, як не пояснюється, що таке «етнографічні дослідження». Це б не здивувало, якби вже за кілька сторінок не розтлумачували, що таке «драматургиня». Такі «особливості» видання остаточно заплутують і не дають визначитись із тим, на який вік розраховано книжку.

Ще авторам можна закинути за ідеологію. Деякі історичні події автори пояснюють занадто схематично і заангажовано. Не знаю, чи це свідомий вибір, але часом книжка виглядає на націонал-патріотичну більше, ніж на книжку на підтримку дівчат-школярок. Враховуючи факт, що Україна полікультурна та поліетнічна, можна уявити, що книжку читатимуть і кримські татарки, і єврейки, і представниці інших етнічних груп. Тож чому до історичних подій та культурних традицій різних груп населення не бути такими ж уважними, як і до українських? Добре, що є оповідка про Праведницю Миру Оксану Антипчук, яка рятувала євреїв під час Другої світової війни. Та, оскільки для дітей-читачів цієї книжки це може бути найперша згадка про концентраційні табори, хотілося б, щоби вона була написана краще та чутливівше.

Попри все написане, це дійсно книжка, яких досі не було, книжка про 50 жінок України з яскравими ілюстраціями талановитих художниць Юлії Тверітіної та Анни Сарвіри.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Книжку «Це зробила вона» створили у видавництві «Видавництво». Раніше команда «Видавництва» вже зверталася до книжок для дівчат і про дівчат, зокрема, вони видали підліткову книжку-картинку Анни Хьоґлунд «Бути мною», що присвячена дорослішанню, дослідженню свого тіла та світу.

Як на мене, то «Це зробила вона» найбільше подібна до «Казок для бунтарок». Тут кожна ілюстрація намальована різними художницями та художниками, а стилістика написання історій більше орієнтована на молодший і середній шкільний вік. Але перше, що не дуже приємно вражає, то це вступ. Книжку про бунтарок робили дві авторки-подруги, для яких мотив написання був особистий і простий, тому вступ до книжки написаний дуже проникливо, а от вступ «Це зробила вона» повністю написано жінками-політикинями. Можливо, саме тому він вийшов занадто формальним, кітчевим, а на додачу — абсолютно не натхненним та й феміністичним його назвати важко, бо обидві авторки звертаються до Маргарет Тетчер. Невже не знайшлося дівчини чи жінки, яку можна було б процитувати на початку такої книжки замість цієї неоднозначної та консервативної політикині?

Часом автори не стримують себе від коментарів про зовнішність, парфуми та красу жінок, що, в принципі, теж не табу, але хіба не проти такого способу оповідати про жінок і почали створювати ці біографії?

Отже, що ж варто знати про книгу «Це зробила вона»? На відміну від «Сили дівчат», тут працював значно більший авторський колектив — 120 авторів, тому наприкінці кожної історії про ту чи іншу героїню вказано автора чи авторку ілюстрації та тексту. Проте, як і в «Силі дівчат», у цьому виданні випускають важливий момент — тут майже не критикують «традиції» викрадення наречених та інші принизливі для жінок явища. Так, у першій же історії, що розповідає про Анну Ярославну, епізод її викрадення описано напівжартома. Та й наступна історія розповідає про вимушений шлюб Євпраскії Мстиславівни без критичної оцінки. Звісно, такі факти досить типові для біографій жінок, тому проблема не в тому, що вони є в книжці, а в тому, що про викрадення та примус до шлюбу не говорять як про системний тиск на жінок, який століттями змушував їх коритися чоловікам і призводив до того, що вони не мали своїх статків для навчання та розвитку.

Часом автори не стримують себе від коментарів про зовнішність, парфуми та красу жінок, що, в принципі, теж не табу, але хіба не проти такого способу оповідати про жінок і почали створювати ці біографії? Не рідко жінок в історіях інфантилізують. Наприклад, про Тетяну Яблонську пишуть, що вона була чарівницею з пензлем замість чарівної палички. З одного боку, зрозуміло, що так текст намагалися зробити цікавішим для молодшої аудиторії, з іншого — робота художниці важка, особливо Тетяни Яблонської, яка застала досить суворі часи. Чому б не сказати про це?
Водночас, коли трапляються історії про жінок, що пережили розлучення, цьому майже не приділяють уваги, хоча на відміну від одружень — це факт із життя жінки, який міг нашкодити її соціальному статусу, а про це досі говорять мало.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Варто окремо згадати про те, як описують кризи або хвороби відомих людей. Часто це подається як додатковий стимул. Так, у «Силі дівчат» хвороба робила сильнішою Лесю Українку, а у «Це зробила вона» Пелагея Литвинова-Бартош «стала сильною» через утрати. Звісно, вживати такі патетичні обнадійливі фрази — давній прийом, мовляв, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Але це трохи віддаляє від реальності та містифікує хвороби та труднощі. У цьому ж контексті згадаю цитату про Марію Раєвську-Іванову: «Однак для діяльної жінки сліпота не стає вироком». На додачу до патетизму та некоректної термінології у тексті маємо ще й картинку, де незрячість зображено метафорично — одне око заплющене, одне розплющене.
Цікаво також, як подано біографію Ольги Кобилянської. Відомо, що Ольга Кобилянська і Леся Українка мали теплі стосунки, які не рідко біографами та дослідниками трактуються як лесбійські. Але у книжці маємо напрочуд цнотливу інтрепретацію від Ірини Славінської — авторка перераховує подруг Ольги і зазначає, що спілкувалися вони «мов сестри». Тобто там, де вже вкотре можна було сказати кілька слів на підтримку різноманіття, знову маємо замовчування. Так, ніби дівчата-лесбійки, бісексуалки не читатимуть цієї книги, ніби вони не заслуговують на підтримку, ніби не потребуватимуть серед безлічі гетеронормативних героїнь мати бодай одну близьку собі кумирку. Адже навіть якщо розповіді про сексуальність не пасують до формату видання, то достатньо було б не вживати фразу про сестер, а навести кілька цитат, які б дали зрозуміти, наскільки Кобилянська цінувала своїх подруг.

Та загалом деякі історії не надихають, а пригнічують. Приміром історія про принцесу Сіаму Катерину Десницьку. Не знаю як кому, а я б не хотіла, щоби про мене лишилась згадка, яка складається з інформації про те, що я «дуже мила жінка», що в мене «гарна усмішка», що я «народила сина» і що він закінчив Кембридж. Отримувати освіту, звісно, здорово, материнство — це серйозна робота, але чому в розповіді про людину так мало справді особистої історії і так багато коментарів про її сина? Чи це найважливіше в житті жінки, яка доглядала поранених під час війни?

Що також дратує, так це схильність драматизувати. Життя багатьох героїнь у книжці видається сповненим фаталізму. Вони або були неймовірними щасливицями, або ж долали неабиякі труднощі і досягали свого, попри те, що були не такими, як інші дівчата. Таке позиціювання спонукає зробити висновок, що бути «звичайною дівчиною» і одночасно успішною, талановитою та класною — неможливо.
Водночас, автори й авторки часом не зауважують расизм та ксенофобію у своїх текстах. Дивно зустрічати таке у книжці, яку робили в постколоніальній країні. Чого лише варті описи Африки в історії про Елен Спарроу та залишені без коментарів «ляхи» з біографії Олени Степанів.

Це зробила вона, Казки на ніч для дівчат-бунтарок, книжка про жінок, які створили Україну, фемінізм, дитячі видання, особистості, визначні постаті, науковці, фемінітиви, жінки України, успішні жінки, рівні права, проти сексизму, справедливість, гендерна рівність, видатні жінки світу, біографії відомих жінок, казки для дітей, література, що надихає, Сила дівчат, дівчачі книжки

Дуже класна задумка, завдяки якій «Це зробила вона» випереджає за концептуальністю дві попередні книжки, полягає в тому, що про деяких видатних жінок історії писали їхні ж сучаниці-коліжанки: юристка про юристку, феміністка про феміністку, режисерка про режисерку.

Крім того, справді імпонує у книжці «Це зробила вона», так це те, що над нею працювало дуже багато авторок. Отож є шанс знайти собі історію до смаку. Особисто мені найбільше припала до душі історія про Мар’яну Садовську, яку написала Гаська Шиян. Як на мене, саме ця історія якнайкраще репрезентує героїню і водночас максимально просто та легко розкриває чимало важливих тем.

_______

Розумію, що ці всі примітки і коментарі можна сприйняти, як часто буває, через призму «а що зробила ти» і «спершу зроби краще, а потім критикуй». Але, сподіваюся, до цього не дійде. Адже мені насамперед важливо, щоби в країні, де у книгарнях так мало книжок, які можна читати для підвищення самооцінки дівчатам, підліткам, небінарним людям, видавці не впадали в ейфорію і були відповідальними. Книжки перевидаватимуть новими накладами, і якщо видавці й авторки та автори зважатимуть на зауваження, то від цього стане краще всім нам. У будь-якому разі, я б радо поставила всі три згадані книжки на свою підліткову полицю.

Маріам Агамян
Маріам Агамян

театральна драматургиня, квірфеміністка