Про те, чому дитяча література не є такою вже й "невинною" та вільною від різноманітних ангажувань, як може здаватися.
Про читання / Контекст
23 Вересня 2020
5281
Не читай її, вона заразна: ідеологія в дитячих книжках
BOKMÅL
"тебе з'їмо ми вмить" ©

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Усі персонажі, навіть засновані на реальних людях, вигадані. Усі приклади наведені для роз’яснення тих чи інших ідей, а не для того, щоби бодай якось зачепити чи образити авторів.

Гортаючи, розглядаючи та навіть читаючи дитячі видання, дорослі рідко замислюються про те, що такі книжки можуть завдати якоїсь шкоди їхній дитині. Адже з усіх можливих літератур дитяча – з усіма цими симпатичними звірятками та дитятками, з усіма чарівними створіннями, фантастичними світами та дивовижними пригодами – видається нам найбільш невинною. Власне, саме тому, обираючи книжки малюкам і школярам, більшість звертає увагу насамперед на якість видання та естетичну складову: поліграфія, кольори, дизайн, стиль ілюстрацій і тексту, відсутність граматичних помилок тощо. Красива книжка з цікавою темою? Беремо! І це, звісно, краще, ніж нічого, але є одне чимале але. Річ у тім, що, як ви вже, сподіваюся, здогадалися, в тихому болоті чорти водяться, а в наймиліших дитячих виданнях часом криються такі підводні камені, об які можна зламати не лише зуби, а й голову. Жодна книга, хоч би якою простенькою вона не видавалася, не вільна від ідеології. Байдуже, чи прагне вона закріпити систему переконань, що вже панує в культурі, чи кидає їм виклик, вона завжди накидає ідеологічні тенета на своїх читачів, оскільки ідеологія лежить в основі самої мови – як вербальної, так і візуальної.

Що таке ідеологія?

З літературознавчої точки зору будь-який текст, особливо ж художній, має ідеологічне підґрунтя. Це зовсім не означає, що кожна книжка – зброя в руках партії (хоча відкидати політику з поля зору також не варто). Таким ідеологічним підґрунтям може бути система цінностей, переконань, страхів, поглядів, кожна з яких тісно пов’язана з концептом влади. Адже, якими б незаангажованими ми собі не здавалися, навіть у наших свідомостях якась система цінностей завжди є панівною, а тому впливає не лише на те, як ми сприймаємо світ і себе, а й на те, що та як робимо, чого прагнемо, як та для чого живемо.
Як же ж побачити цю ідеологію у книжках? Варто просто уважніше вдивитися, вчитатися та вдуматися: всі ці цінності та переконання проявляються в мові – у словах і зображеннях, які ми бачимо на сторінках книги, або ж у тих словах і зображеннях, яких там немає (так-так, відсутність може бути дуже й дуже промовистою). Але майте на увазі, що нам значно легше помітити ідеологію, яка суперечить нашій. Коли ж ми занурені в неї, вона стає для нас майже невидимою і ми її геть не помічаємо.

Однією з ґрунтовних змін у критичній думці останніх двадцяти років стало прийняття того, що ідеологія не є окремим концептом, який “доносить” текст, а що тексти неуникно просочені ідеологіями. Це усвідомлення не відразу усталилося, зокрема щодо дитячої літератури, яка назагал по досі видається “невинною” та вільною від гендерних, расових та інших упереджень або свідомо маніпулятивних смислів.
Пітер Хант, дослідник дитячої літератури, літературознавець

Висновок із усього сказаного вище такий: жоден літературний текст, а отже й жодна дитяча книжка, не вільний від ідеології. Та не поспішайте бити на сполох – це не завжди недолік! Під ідеологією не обов’язково ховається фашистська чи комуністична пропаганда. Ба більше, для боротьби з комуністичною пропагандою письменники, художники та інші культурні діячі озброювалися іншими ідеологіями, зокрема вдаючись до ліберальної пропаганди, бо ж клин клином вибивають.
Але, попри те, що радикальні течії у різні історичні періоди дуже активно використовували дитячу літературу для нав’язування своїх поглядів вразливій категорії читачів (щоби переконатися в тому, просто зазирніть до бібліотеки зі збіркою радянських дитячих видань, які більше нагадують брошури, ніж художні видання, або ж на сучасний зразок такої літератури –  «Курс юного патріота»), коли ми говоримо про ідеологію, то зазвичай маємо на думці дещо інше. Найперше, що книжки мають навчити дітей чомусь (а вони це роблять навіть тоді, коли автори уникають дидактичного тону та відвертого моралізаторства) або розв’язати певну проблему (наприклад, дитячого непослуху, байдужості до навчання, агресивності тощо). Яскравими прикладами такої «хорошої» ідеології можна вважати українські підліткові повісті «Помста» Юлії Чернієнко та «Скелет без шафи» Оксани Лущевської, покликані.
Водночас кожна книжка має імпліцитну, неявну ідеологію, що є значно потужнішою, бо непомітно встановлює певний порядок речей і переконує, що «так і має бути».

ІДЕОЛОГІЯ У КНИЖКАХ-КАРТИНКАХ

Навіть ті книжки-картинки, що створені винятково з розважальною метою, не уникають виховних інтенцій, соціалізувального призначення чи, власне, стосунку до реалій, створених суспільством, яке ці книжки продукує.

Крім того, у багатьох книжках-картинках оповідач невидимий. Ми не можемо сказати, хто саме розповідає цю історію, а тому цей голос наділений особливим авторитетом. Цей прихований авторитетний контроль є характерною рисою дитячої літератури.
Як і всі вербальні або ж «словесні», тексти, малюнки є не менш заідеологізованими, адже їх ми також «читаємо».

Малюнки щонайменше пропонують читачеві візуалізацію того, що описує текст. Щоби відтворити історію, ми використовуємо і слова, і картинки, та якщо одні повністю збігаються з другими, у нас не залишається простору для вільного, неканонічного тлумачення всього твору. Ба більше, часто «останнє слово» лишається саме за візуальним. Так, наприклад, цікаво з цієї точки розглянути одну з розгорток книжки Зірки Мензатюк «Зварю тобі борщику». Певно, що маму з цього сюжету ви запам’ятаєте як перелякану та слабку жінку, яка ховається за спиною в чоловіка. Тоді як у тексті вона протистоїть вовку на рівні з татом.  

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Загалом ілюстрація Олесі Магеровської транслює читачам одразу кілька стереотипів. Тут і Великий Лихий Вовк, і мужній батько-захисник, за спинами якого ховаються перелякані дружина та діти, і  загалом стереотипна репрезентація українців як селян (у національному одязі, у хатині серед лісу).

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Втім, «впасти» можна не лише на чомусь такому слизькому, як зображення традиційних сюжетів, а на цілком нейтральних і простих поверхнях. Так, можна згадати для прикладу розгортку з книжки «Антоміми» від любої усім творчої майстерні «Аґрафка», на якій опозицію «худа»  – «гладка» доволі неоднозначно ілюструють єдині дві монстрині. На щастя, із другого видання книги ця розгортка зникла.

 

ДОМІНАНТА ІДЕОЛОГІЯ

Як визначити, що та чи інша ідеологія є домінантною? Дуже просто. Ми не ставимо її під сумнів, бо не помічаємо її існування. Ми б швидше помітили, якби вона була відсутня. Але, коли вона є, вона непомітна, «прозора», бо вона є частинкою нашого суспільства і ми свято віримо в неї, навіть не здогадуючись, що може бути інакше. Постійні супутники цієї ідеології, які вказують на її гегемонію та домінантність, – аргументи на кшталт «бо так воно є насправді», їх ми найчастіше використовують на захист своїх переконань. Взяти хоча б наші уявлення про гендер. Дівчатка люблять рожевий, бо так воно є. Хлопці краще знаються на математиці, бо так воно є. Дівчатам цікавіше читати про кохання, а хлопцям про пригоди, БО ТАК ВОНО І Є.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Найяскравіше це ілюструють різноманітні книжки, які видавці чи автори позиціонують як дівчачі чи хлопчачі. Так, наприклад, видання «Дівчинка на всі 100%» (зверніть увагу на це зменшувально-пестливе закінчення!) та для «Хлопець на всі 100%» можна вважати справжніми збірками не стільки корисних порад для дівчат і хлопців, а найпопулярніших у нашій культурі гендерних стереотипів.

Не менше гендерних стереотипів криється і під обкладинками багатьох картонок для малюків. Так, якщо вивчати світ за серією картонок «Для дівчаток» і «Для хлоп’яток» від «Навчальної книги – Богдан», то можна подумати, ніби всі хлопчики мають бути героями, будівниками та рятівниками, а дівчатка – як не перукарками, так жертвами. Справді сумно лише через те, що загалом картонки картонок Емілії Бомон та Наталі Беліно доволі непогані.

Ще один яскравий приклад – серія книжок Олега Петренко-Заневського про Сіму: «Сіма і пінгвін», «Сіма і тарганчик», «Сіма і жабка», «Сіма і спідничка», «Сіма йде до манюньки». Кожна книжечка розповідає читачам про пригоди киці, яка мешкає з красенем-чоловіком і чомусь не має інших справ, аніж поратися на кухні, танцювати, перевдягати спіднички та ходити на променади, найдужче переймаючись тим, аби подобатися іншим й робити свого чоловіка (чи то пак хазяїна) щасливим.

Нам іще належить спростувати купу інших упереджень як про дівчат, так і про хлопців, зокрема, що всі вони ще й без винятку гетеросексуальні, нейротипові, тобто не перебувають у спектрі аутизму або не мають психічних захворювань, моноамурні, гетеронормативні, білі тощо.

Але повернімося до прозорості. Більшість із вас напевне вже помічає різноманітні упередження щодо дівчат чи хлопців, адже, якщо брати гендерну тему, то тут ідеологія вже не така прозора, як років із п’ять-десять тому. І якщо, за кількома винятками, українські та радянські дитячі книжки минулого століття пропонували читачам дівчат лише як пасивних персонажок, які самостійно нічого не вирішували, в усьому покладалися на чоловіків/хлопчиків і рідко ставали головними героїнями (і це багатьох влаштовувало), то на сьогодні у нас вже чимало дитячих і підліткових текстів про активних і хоробрих дівчат, взяти для прикладу серію коміксів «Щоденники Вишеньки», детективи «Агата Містері» чи комікси Люка Пірсона про безстрашну Гільду.

Але роботи попереду багато, адже нам іще належить спростувати купу інших упереджень як про дівчат, так і про хлопців, зокрема, що всі вони ще й без винятку гетеросексуальні, нейротипові, тобто не перебувають у спектрі аутизму або не мають психічних захворювань, моноамурні, гетеронормативні, білі тощо.

Доволі цікаво простежити ідеологію книжки-картинки «Їжачок Пуф шукає нову родину» Яна Валькера та Мілен Рігоді. За сюжетом цієї книжки герой – маленький їжачок на ім’я Пуф – вирішує піти від своєї родини через те, що «мама забагато його цілує, татко ніколи не може знайти часу, щоб із ним погратися, а молодша сестричка занадто галаслива». Згодом їжачок знайомиться з дуже різними родинами інших тварин: складними, неповними, однодітними, багатодітними, ЛГБТ тощо. І у цьому розхитуванні усталених уявлень про нормальну родину неабиякий бонус цієї книжки-картинки. Втім, на жаль, у її українському виданні «традиційність» цінностей перекладачі вирішили зберегти й перетворили ЛГБТ-батьків на татка й дідуся, про що у статті «Про їжачка Пуфа та особливі родини» розповідає Лариса Лавренюк. Отож, книжка, що в Україні могла би запропонувати читачам справді альтернативну ідеологію (про неї читайте трохи далі), змінюється під тиском домінантної ідеології. З іншого ж боку, навіть оригінальна історія не є аж настільки підривною, адже після дня поневірянь маленький Пуф, який ще зранку має купу претензій до родичів, повертається додому, щоби любити свою сім’ю такою, якою вона є. Такий фінал є прийнятним в усьому світі. Це ніби і мило, і добре, і «правильно»… Та насправді чимало людей не почуваються так щодо своїх родичів.

Від самого початку дитліт просуває ідею прив’язаності до родичів, і юним читачам рідко вдається натрапити на історії про родинну ненависть, яка б, урешті-решт, не оберталася любов’ю.

Загалом, переконанням, що жодна родина не є досконалою, та вона все-таки лишається твоєю родиною, просякнуті майже всі дитячі книжки. Від самого початку дитліт просуває ідею прив’язаності до родичів, і юним читачам рідко вдається натрапити на історії про родинну ненависть, яка б, урешті-решт, не оберталася любов’ю. Натомість негативні відчуття автори спрямовують на додаткових поза-родинних персонажів, як-от мачуху. Не дивно, що діти так люблять історії з такими персонажами, які ніби й виконують роль мами чи татка, але «дозволяють» головним героям, а разом із ними і читача, себе ненавидіти.

Якщо заглиблюватися в тему, то книжками з домінантними ідеологіями можна вважати зокрема ті, які наполегливо переконують читачів у тому, що:

  1.  треба любити свою родину, якою б вона не була
  2.  треба любити свою Батьківщину, якою б вона не була
  3. у житті потрібно досягнути успіху та популярності
  4. нормальними є лише гетеросексуальні моногамні стосунки
  5. війна – це погано, за винятком коли треба перемогти чітко визначених «поганців»

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Як зробити домінантну ідеологію видимою?

Стати більш помітною домінантна ідеологія може з часом. Щоби пересвідчитися в тому, можете взятися за щось зі старої доброї класики. Якщо давно читали «Пітера Пена» Джеймса Баррі, то, перечитуючи, певно, будете шоковані з того, скільки там сексизму та расизму. Здивує вас і Роальд Дал своїми повістями, і Томі Унгерер своїми книжками-картинками про Меллопів. Але такі вже були часи, тож не бійтеся читати ці справді гарні класичні твори з дітьми ­– просто не залишайте такі їхні архаїчні особливості без коментарів і розмови.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

Також значно очевиднішою ідеологію роблять ілюстрації. Ось така розгортка з книжки Володимира Маяковського «Что такое хорошо и что такое плохо?», виданої 1925 року з малюнками Миколи Дєнісовського, – яскравий зразок справжнього обличчя «пролетарського інтернаціоналізму».
Якщо ж часу на очікування нема, доведеться вам вчитися бодай під час вибору книжок вмикати внутрішнього критика, готового ставити під сумнів усе на світі – тобто у тексті, у малюнках і в своїй голові.

АЛЬТЕРНАТИВНА/ПІДРИВНА ІДЕОЛОГІЯ

Часом, аби зруйнувати наші читацькі сподівання (або ж спробувати трохи розхитати наші уявлення про світ), у текст із домінантною ідеологією вплетено також альтернативну чи підривну.

Підривні ідеології різняться залежно від часу та культурного контексту. Вони є суб’єктивними, бо залежать від ідеології, що домінує у тому чи іншому середовищі. Скажімо, історія може бути альтернативною в Україні, але у Швеції вона буде цілком мейнстрімною. Згадайте, наприклад, книжку «Бути мною» Анни Хьоґлунд. У ній тринадцятирічна дівчина відверто говорить про табуйовані в нас теми та руйнує патріархальні стереотипи, які в нашому суспільстві є більш закоріненими, ніж у шведському. І таких підривних текстів у нас нині насправді чимало, адже ми з вами, ніде правди діти, будуємо нове суспільство й активно руйнуємо стереотипи, боремося за рівність і все таке інше. Тут же можна згадати книжку Лариси Денисенко та Марії Фої «Майя та її мами», комкіс «Принцеса + принцеса: довго і щасливо» Кейті О’Нілл, книжку-картинку добре знайомого нашим читачам польського письменника Ґжеґожа Касдепке «Я не хочу бути принцесою» чи «Зоґ» – сучасну класику від Джулії Дональдсон і Акселя.

У певному сенсі підривною є трилогія «Голодних ігор» Сюзанни Коллінз. У ній підлітки вбивають інших підлітків, що у контексті літератури останніх кількох століть є не конвенційною думкою. Водночас, у тривалішому історичному контексті раніших воєн і конфліктів вона не є альтернативною.

Цікавим з ідеологічної точки зору є роман «Тобі Лолнесс» Тімоте де Фомбеля. З одного боку, ідеологія тут є підривною, оскільки автор цієї екологічної антиутопії критикує вади сучасного капіталістичного світу. З іншого ж боку, головний герой роману – білий, розумний, хоробрий і дуже правильний хлопчик. Тоді ж як решта персонажів, зокрема Еліша, зображені як Інші, і на цій Інакшості в їхніх історіях дуже акцентують увагу.

ПАСИВНІ ІДЕОЛОГІЇ

З прозорими та непрозорими, домінантними та підривними ідеологіями розібралися,  на черзі – пасивні й активні. Таке розрізнення проводить Пітер Холіндейл у своїй праці «Ідеологія та дитяча книжка» (1988). Активною він називає ідеологію, яку автор тексту пропагує свідомо, пасивною, відповідно, коли робить це несвідомо.

…дитяча література загалом є здебільшого консервативною, і саме у репродукуванні традиційних цінностей зацікавлені найбільші видавництва.

Скажімо, весь доробок Енід Блайтон пронизано її авторськими упередженнями щодо білих англійських дітей із родин середнього класу. Й ідеології Блайтон, так само як ідеології вже згаданого тут Джеймса Баррі, – найпевніше пасивні, тобто належать до категорії «бо так воно і є». Втім, варто зауважити, що дитяча література загалом є здебільшого консервативною, і саме у репродукуванні традиційних цінностей зацікавлені найбільші видавництва.

Гарний приклад пасивної ідеології можна знайти у романі Діани Вінн Джон «Мандрівний замок Хаула». Попри те, що свою героїню, зачакловану капелюшницю Софі, авторка наділила запальним характером, від традиційних уявлень про «жіночі ролі» вона не відійшла. Тож образ Софі є наскрізно сексистським і певною мірою класово упередженим: вона готує, прибирає, охороняє домашнє вогнище, доглядає за «дитиною» та мріє про кохання свого прекрасного принца.

Можемо закластися, що так само власних упереджень щодо жінок не усвідомлює український художник й автор серії книжок про кицю Сіму Олег Петренко-ЗаневськийЛариса Ніцой не розуміє, що її погляд на дитинство у книжці «Зайчикове щастя» є ейджистським; а Редьярд Кіплінг так і не дізнався, що у своїх текстах був тим ще імперіалістом.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

АКТИВНІ ІДЕОЛОГІЇ

Коли автор свідомо намагається підважити чи здолати конвенційні, домінантні цінності, такі ідеології називають активними. Так, Клайв Стейплз Люїс писав «Хроніки Нарнії», щоби донести до читачів християнський світогляд, а Філіп Пулман створив трилогію «Темні матерії», щоби підважити те, що розпочав Люїс.

Так само Зірка Мензатюк у своїй повісті «Як я руйнувала імперію» та Олена Захарченко у «Хуторі» намагаються нівелювати комуністичну ідеологію й посперечатися з авторами багатьох радянських дитячих книжок (хоча вдається в обох авторок це не аж так добре, як хотілося б).

До активних і водночас підривних належить феміністична ідеологія, адже книжки на зразок «Принцеса Задавака» Бабетти Коул та «Спляча Красуня і веретено» Ніла Ґеймана намагаються деконструювати патріархальні норми та пропонують читачам альтернативні прочитання таких понять як заміжжя (якщо з цими текстами незнайомі, згадайте популярний мультфільм «Крижане серце»). Загалом, як ви здогадалися, підривна ідеологія дуже часто є активною – автори свідомо вкладають її у свої тексти, щоби змінити усталений світогляд.

ГОСТРІ ТЕМИ НЕ ЗАВЖДИ ПІДРИВНІ

Існує чимало книг, заборонених різними організаціями через ідеї, що вони пропагують. Часто ці книги заборонені через непорозуміння. На думку багатьох критиків, ці книги не просто просувають певний спосіб життя / переконання / цінності, а узвичаюють небезпечні способи життя. Так, книжку-картинку Моріса Сендака «Ніч у кухні» забороняли через зображення голого хлопчика, роман Гарпер Лі «Вбити пересмішника» – за аморальність, а Джоан Роулінґ звинувачували в тому, що книжки про Гаррі Поттера пропагують сатанізм. Але все це не має нічого спільного з підривною ідеологією.

Тож існує багато книг, які люди називають «дуууже радикальними», хоча вони геть такими не є. Вони лише здаються такими через те, що говорять на такі гострі теми, як секс / насиля / наркотики. Взяти бодай «Аутсайдерів» С. Е. Гінтон, який тривалий час був заборонений у Америці, чи (навіщо ж так далеко ходити) – «Щоденник Лоли» Ольги Купріян, який викликав бурхливі суперечки з-поміж дорослих через те, що авторка відверто говорить у підлітковій книжці не лише про секс, а й про аборт (як вона посміла!). Насправді ж, «шок-контен т» зовсім не конче підриває будь-яку домінантну ідеологію. Наприклад, підліткові книжки про наркотики найчастіше ретранслюють усталену думку про те, що наркотики дуже погані. Чимало дитячих книг, які розповідають про виховання дітей у гомосексуальних родинах – в історіях з активною ідеологією – спиратимуться на панівну ідеологію про відносини в цілому: гомосексуальні батьки будуть моногамними й не разюче відрізнятимуться від моделі родини 1950-х років. Ймовірно, це пов’язано із тим, що культурні зміни відбуваються поступово, а видавці зацікавлені у продажу більшої кількості примірників уже нині.

Так, у повісті «Не такий» Сергій Гридін згадує і підліткову вагітність, і алкоголізм і куріння, але з позиції авторитетного дорослого автор засуджує і те, й інше. Ми в жодному разі не стверджуємо, що він мав би пропагувати небажану вагітність, алкоголь, наркотики, сигарети і все таке інше, просто зазначаємо, що такі речі не роблять книжку підривною з точки зору ідеології.

Водночас історія, що, на перший погляд, виглядатиме дуже мейнстрімною, може виявитися надзвичайно радикальною. Так, зокрема комікс Сари Андерсен «Це серйозно» нагадує чергову «дівчачу» книжку з простенькими сюжетиками та невигадливими ілюстраціями, але, завдяки профеміністичним пасажам в українському контексті вона є долові радикальною про-феміністичною книгою.

Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, шовінізм, казки, що приховують казки, що таке ідеологія, дискурс, цінності, мораль, виховання

ІДЕОЛОГІЯ ЯК РОЗРАДА

Дитячі книжки часто мають на меті розрадити та підтримати дитину, зробити її життя більш зрозумілим. Саме тому уявити вкрай радикальну дитячу книжку, позбавлену всіх норм, неможливо. Норми – це те, за що «чіпляється» ваша думка та уява, це близьке, знайоме та рідне. Якщо перед вами буде текст із абсолютно новою ідеологією, новими цінностями, новим соціальним порядком, ви почуватиметеся повністю відчуженими від історії. Саме тому, найефективнішими є ті книги, що зберігають баланс між домінантними ідеалами та новими ідеями.

КНИЖКОВІ ПРЕМІЇ, РЕЙТИНГИ ТА БЕСТСЕЛЕРИ

Суспільство, що має книжкові премії, обирає, які ідеї воно хоче просувати за допомогою текстів. Книжкова премія є сильним ідеологічним рішенням, оскільки визнає деякі ідеології. У 2011 році Шон Тан отримав премію Астрід Ліндґрен – еквівалент Нобелівської премії в галузі дитячої літератури – не лише тому, що його ілюстрації та історії є неперевершеними, а й тому, що пише про досвід імміграції та інтеграції. Його «Прибуття» – це стімпанк із сильним політичним коментарем про світ і те, що ми бачимо у його роботі є тим, що хочемо бачити в суспільстві. Тут таки можна згадати ще одну «політичну» книгу – книжку-картинку відомого художника й ілюстратора Петра Сіса «Стіна». На Міжнародному книжковому ярмарку в Болоньї в 2008 році за книгу «Стіна» отримав відразу дві премії: всієї виставки і гран-прі в номінації «Науково-популярна література», а Американська бібліотечна асоціація (ALA) нагородила її двома медалями.

Водночас от що цікаво: експерти з дитячої літератури, що визначають переможців літературних премій, як правило, доволі ліві у своїх переконаннях, тоді ж як творці популярної комерційної літератури дотримується більш правих поглядів. Дитячі бестселери зазвичай відповідають капіталістичній, споживацькій, ліберальній, демократичній, гуманістичній ідеологіям – вони добрі, безпечні й зовсім не трансгресивні, тобто дуже рідко підважують усталений порядок.

З іншого боку, існує чимало літературних нагород (часто більш комерційно орієнтованих), які нагороджують авторів на кшталт Джулії Дональдсон, чиї книжки є здебільшого дуже мейнстрімними, успішними та менш складними для дітей – правильними. Книжки Джулії Дональдсон не мають ніякого політичного меседжу, вони відповідають панівним уявленням про виховання і навчання дитини тощо, і саме тому стають бестселерами.

Певна річ, це зовсім не означає, що книжки Дональдсон не треба читати. Вони справді дуже класні та прекрасні (тому ми їх так часто рекомендуємо). Втім, емпіричні дослідження показують, що діти, так само, як і дорослі, дуже часто надають перевагу складнішим творам.

ВПЛИВ ІДЕОЛОГІЇ НА ДІТЕЙ-ЧИТАЧІВ

Незалежно від того, якою є ідеологія – пасивною, активною, підривною чи гегемонною, тобто домінантною, – вона матиме вплив на читача. І з цієї точки зору нерівноправність позицій автора і читача набуває значної ваги, оскільки дорослі автори книжок, які триваліший час перебували під впливом різноманітних ідеологій, опиняються у владній позиції відносно юних читачів. Саме тому дорослим, які обирають дитячі книжки, варто звертати увагу не лише на естетичну складову та якість видання, а й на ідеї, які воно пропагує.

ідеологія дискримінація ейджизм літературознавсто патріотизм сексизм стереотипи