Нестерпна жорстокість юності: підліткові книги про булінг

підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про булінг, буллинг, цькування, підліткове та шкільне цькування, бодішеймніг, як прийняти себе, психологічне гноблення, історії про шеймінг, впевненість у собі, Лущевська, Помста, дружба, жорстокість підлітків

Illustration: Kelsey Wroten

Жан-Жак Руссо: вважає дітей прекрасними невинним створіннями, яких варто вирощувати десь на природі, у підлітковому віці дати до рук Біблію, а до цього дозволяти читати лише «Робінзона Крузо» Дефо. Тримати якомога далі від міста і його спокус, бо саме цивілізація псує від природи хороших людей.
Також Руссо: віддає до притулку п’ятьох рідних дітей.
Ідея, що діти від природи невинні, безгрішні та добрі – одна з найшкідливіших концепцій епохи Просвітництва. Булінг, гарасмент, газлайтинґ та інші практики, поширені у школах, гуртках і просто на вулиці, ніяк не вписуються в запропонований іконічний образ усміхненого підлітка з підручником в руках. Про все це і трохи більше – у сьогоднішній підбірці книжок про підліткову жорстокість.

підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про булінг, буллинг, цькування, підліткове та шкільне цькування, бодішеймніг, як прийняти себе, психологічне гноблення, історії про шеймінг, впевненість у собі, Лущевська, Помста, дружба, жорстокість підлітків

«Виставлю тебе на Фейсбук», Катаріна Соломун     

10+

Хані майже 15. Вона мешкає разом із мамою, ніколи не бачила власного батька, хоча знає, що він – відомий художник. Ходить до гімназії, любить літературу, ненавидить природничі науки, особливо фізику. У вільний час читає – звісно, Селінджера. Чому звісно? Бо ж кожен мрійливий підліток – трохи Голден Колфілд, і подітися від цієї паралелі після 1951 року, коли з’явився «Ловець у житі», нема куди. Щоб підсилити і без цього очевидну спадковість тексту, Ханна заявляє, що ловитиме дітей у полі, коли виросте. А до того вона самовіддано протистоїть найгарнішій і водночас найжорстокішій дівчині класу – Тесі Хорват, яка пів книжки займається класичним булінгом: змушує однокласницю Барбару їсти бутерброд з грязюкою, штовхає і принижує Хану, – а решту часу сумує за вічно відсутнім батьком-моряком. Ось такий нескладний психологізм:  всі травми – з дитинства, кожна погана дитина – насправді недолюблена та пригнічена.

Ось такий нескладний психологізм:  всі травми – з дитинства, кожна погана дитина – насправді недолюблена та пригнічена.

Втім, образи Теси та Хани непогано продумані, жодна з них не виглядає однозначно чи картонно, і їх об’єднує одна спільна риса: відсутність поруч тата. Тільки от якщо Хані пощастило вибудувати довірливі стосунки із мамою Лорою, то Тесина матуся Лідія віддає перевагу вирощуванню троянд, а не доньки. В образах цих жінок також можна відчитати дві відтерміновані реакції на травматичну подію: Лора взагалі заперечує юнацький роман, відкидаючи навіть спогади про Свена, тож батько Хани навіть не здогадується про наявність у нього дочки. А Лідія тримає негативні емоції в собі і переживає травму нерозуміння дитини, а тому переспрямовує любов на квіти. Цікаво, що обидві також тікають від реальності через візуальне мистецтво: Лора малює фантастичні ілюстрації на замовлення, а Лідія постійно оновлює барвистий манікюр (таке собі протиставлення справжнього мистецтва і симулякрів).

Серед інших переваг «Виставлю тебе на Фейсбук»  – можливість побачити світ не лише очима good girl, тобто Хани, а й Теси Хорват. Це впізнаваний образ найпопулярніших дівчат у школі: яскравий макіяж, ідеальна фігура, підбори, джинси і майки з Парижа, відпустка на островах, безліч лайків в інстаграмі. І, звісно, найгарніший хлопець школи. Такі дівчата іноді знущаються зі слабших чи менш популярних, однак кожною них щось рухає: не злість заради злості, а потайний страх здатися слабкою, зазнати поразки, втратити прихильність публіки. Той випадок, коли всі – заручники своїх образів, і це Катаріна Соломун показує якнайпереконливіше.

Найбільший плюс і водночас найбільший недолік роману в тому, що авторка старанно розв’язує всі зав’язані вузли, повертаючи фабулу саме так, як цього очікуватиме досвідчений читач. Сюжет розвивається строго за законами підліткових голлівудських фільмів: побачення з красенем є репетицією стосунків з хорошим хлопцем, якого героїня спочатку не помічає; найбільш впевнена в собі дівчина виявляється дуже нещасною; запрошення від головної антагоністки на день народження виявляється черговою підставою. Цей текст ніби написаний після курсів майстерності, і то не письменницької, а сценарної: майже готовий сюжет для доброго кіно про першу шкільну любов та булінг. Наприкінці погана дівчина майже виправиться, хороша знайде любов, а глядач натисне «стоп». Ніби, й не провальний досвід, але чогось цьому тексту бракує, попри безліч нагород та надміру схвальні відгуки критиків. І це щось – складність та оригінальність, бажання не просто відповідати очікуванням читачів, а й перевершувати їх.


Катаріна Соломун Виставлю тебе на Фейсбук!  / пер. з хорват. Володимир Криницький. — Київ: Рідна Мова, 2019. — 192 с.

підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про булінг, буллинг, цькування, підліткове та шкільне цькування, бодішеймніг, як прийняти себе, психологічне гноблення, історії про шеймінг, впевненість у собі, Лущевська, Помста, дружба, жорстокість підлітків

«Скелет без шафи», Оксана Лущевська

9+

Дорослішання рідко буває спокійним гармонійним процесом. Тіло змінюється, бажання трансформуються, а зміни завжди пов’язані із хвилюванням. Коли ти в середовищі тих, хто переживає схожі емоції, це бодай солідаризує (а солідарності бракує українському суспільству найбільше, як дорослому, так і юнацькому). Але що, коли ти – перша дівчина в класі, в якої виросли груди? Вчорашні знайомі перетворюються на сьогоднішніх катів, дівчата зневажливо шепочуться за спиною, а на фізкультурі весь клас збирається, аби подивитися, як ти лізтимеш канатом.

Лущевська показує, якими міцними нитками булінг пов’язаний із віктимблеймінгом, тобто звинуваченням жертви в усьому, що з нею відбувається.

«Скелет без шафи» – історія про булінг не в далекій американській школі, а в Україні, на тлі суто українських реалій: їдалень, де постійно тривають перевірки, нудних уроків, де щохвилини можна отримати низький бал за поведінку, беззмістовних змагань за увагу дорослих. Лущевська показує, якими міцними нитками булінг пов’язаний із віктимблеймінгом, тобто звинуваченням жертви в усьому, що з нею відбувається. Аня постійно докоряє власному тілу за «підставу», боїться вдягати футболки, які дадуть привід для нових знущань, і навіть перед мамою вдає, ніби в школі все добре, адже будь-який натяк дорослим перетворить її в очах однолітків на стукачку. Підліткова тілесність в описуваному суспільстві суворо табуйована, можливо, тому персонажка захоплюється анатомією: для неї це не просто вибір професії, а реальна можливість зрозуміти саму себе, осмислити те, що відбувається з її тілом і чому з цим не варто боротися.

 Книжка «Скелет без шафи» витримана у дусі класичної історії виховання: від втрати статусу Аня переходить до поступового завоювання авторитету серед однолітків. Спочатку – завдяки тому, що навчилася робити шпагат, а згодом – бо клас дізнається, що саме Аня веде інстаграм-сторінку скелета Сліма, на яку підписані майже всі однокласники головної героїні. На щастя, Лущевська не демонізує інтернет і не протиставляє «погану мережу» «хорошій реальності»: видається, що саме блог стає для Ані місцем солідаризації, пошуку однодумців та побудови стосунків. Навіть найліпша подружка Кіра, що мусила переїхати у велике місто, тепер насамперед мережева товаришка, а не дівчина, яку бачиш щодня. Втім, ці стосунки аж ніяк не крихкіші за офлайнові. Дружба, яка буває дуже різною, – ще одна важлива тема тексту. Сьогодні кодифікований, освячений Марком Твеном образ юнацької дружби як постійної безпосередньої взаємодії підлітків, які мешкають поруч, втрачає монополію, і тепер дружити можна на відстані, в уяві і навіть зі скелетом.

Другий найближчий друг Ані – власне, герой інстаграму скелет Слім, що стоїть в кімнаті дівчини. В багатьох фізичних аспектах він – протилежність персонажки: дорослий, а вона – підлітка, худий, аж до кісток, тоді як Аню зневажливо кличуть тумбою, чоловік, тоді як Аня – дівчина на порозі фізіологічних та емоційних перетворень. Слім стає і об’єктом вивчення, і суб’єктом промовляння, у чиї вуста дівчина вкладає все те, що для неї близьке й цікаве, насамперед – анатомічні факти. Таким чином книжка «Скелет без шафи» стає ще непоганим посібником із вивчення кісток та водночас – ведення інстаграму.

«Скелет без шафи» обов’язково знайде свого читача 9–12 років, бо має для цього все потрібне: чіткий сюжет, сучасні проблеми, харизматичну героїню. І не має зайвого – дидактизму, моралізаторства і чомусь обов’язкової, на думку багатьох авторів, любовної лінії.


Оксана Лущевська Скелет без шафи. — Харків: Ранок, 2019. — 96 с.

підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про булінг, буллинг, цькування, підліткове та шкільне цькування, бодішеймніг, як прийняти себе, психологічне гноблення, історії про шеймінг, впевненість у собі, Лущевська, Помста, дружба, жорстокість підлітків

«Помста», Юлія Чернієнко

12+

Гічкок описував саспенс як ситуацію, коли глядачі розуміють, що героям загрожує небезпека, а самі герої про це й не здогадуються. Наприклад, чергуються кадри із бомбою під столом і персонажами, які мирно сидять з цим же столом, не підозрюючи, що до апокаліпсиса лишилося 10 хвилин.

У цьому сенсі повість «Помста» Юлії Чернієнко – у певному сенсі антисаспенс: є одинадцятикласниця Міра, і в Міри є бомба. І читач, і герої усвідомлюють, що рушниця має наприкінці тексту вистрілити. Класичну лінійну сюжетну схему перевернуто, як це часто буває у детективних романах: текст стартує із найвищої точки напруги, а потім клубок розкручується, щоб показати, як дійшло до кипіння. А ще «Помста» – готовий сценарій для фільму, зі зміною фокусу, монтажем і поступовим розкриттям персонажів. Ймовірно, цей сюжет варто було одразу втілювати візуально, втім, для сучасних підлітків він може виявитися і цікавим, і – страх як не люблю це слово щодо книжок! – корисним.

Класичний булінг, знайомий нам всім з дитинства, тільки от читачі точно будуть по різні боки цих жорстоких барикад: хтось знущався, з когось знущались, а хтось мовчки спостерігав, боячись втрутитися.

Міра стоїть перед класом і 145 сторінок погрожує підірвати бомбу, адже кожен в кімнаті завинив перед дівчиною. Дехто – жорстокими знущаннями, дехто – байдужістю, хтось – нерішучістю, а хтось – відстороненістю. Міра піднімає однокласників по одному і наказує розповісти їхню спільну історію. Частина вибачається, пригадуючи завдані образи, але більшість відмовчується – і тоді оповідь перемежовують вставки з Міриного щоденника: образливий віршик на дошці, фальшива валентинка, яку підкинули на парту, незапрошення на повільний танець і день народження, утримування в класі під час перерви. Класичний булінг, знайомий нам всім з дитинства, тільки от читачі точно будуть по різні боки цих жорстоких барикад: хтось знущався, з когось знущались, а хтось мовчки спостерігав, боячись втрутитися. Але об’єднує нас дещо спільне: сором і біль пригадування, травми, які можуть досі впливати на наше доросле життя.

«Помста» – це історія одного теракту очима терористки, тобто замість звичної дихотомії хороших жертв і поганого злочинця нам пропонують відтінки сірого. Майже ідеальним можна назвати хіба задумливого Макса (і чому умовний лицар на білому коні обов’язково має бути ще й неймовірно красивим?), надто заглибленого в наукові книжки, аби зважати на страждання однокласниці. Найдосконаліший хлопець – водночас найслабший образ книжки: чорні неслухняні кучері, набридлива жертовність, що проявляється у постійних пропозиціях лишитися єдиним заручником Міри, блискучий розум і, звісно, найбільший врожай валентинок у день всіх закоханих.

«Помста» не про оптимізм, вона про вміння пробачити, спокуту і надію, яка завжди лишається.

Звісно, прикінцеві події будуть пов’язані саме з Максом та його долею. Авторка у постмодерному дусі лишає читачеві два фінали на вибір: дуже оптимістичний і не особливо радісний. І хоча, на відміну від Фаулза у «Коханці французького лейтенанта», письменниця не з’являється після оптимістичного фіналу зі словами «невже ви повірили?», читачеві і так все зрозуміло: ідеалістично-рожевий розділ, в якому всі одружаться і житимуть щасливо, просто не вписується у попередні півтораста сторінок. «Помста» не про оптимізм, вона про вміння пробачити, спокуту і надію, яка завжди лишається.


Юлія Чернієнко Помста. — Київ: Академія,2019. — 160 с.

Богдана Романцова
Богдана Романцова

літературознавиця