Персеполіс: у кожному місті ти знайдеш друга

Персеполіс, арабський світ, комікси, графічний роман, видавництво видавництво, революції, підліткові книжки про бунт, феміністичні книжки, що читати підліткам, інтелектуальні комікси, Маржан Сатрапі, Персеполис, автобиография, история, Маржан Сатрапи, Франция, комикс, ислам, Marjane Satrapi, Богдан Бондарчук,

Арабський світ від нас значно далі, ніж здається. Він пробивається до нас агресивно, по-варварськи, лише збільшуючи дистанцію між нами. Якось інтернетом блукало жартівливе відео, у якому чоловік в арабському одязі забігав у кадр, кидав рюкзак у натовп і тікав. Усі реагували на нього однаково — тікали. У часи тотальної ліні, мікросоціалізації («мій маленький затишний світ») і внутрішнього ескапізму («мене це все не стосується») агресивні імпульси не втрачають здатності просочуватися у свідомість і бентежити її. В агресії «їм» (арабському світові) не відмовиш, подумаю я, прочитаєш ти, домовимося ми. Але насправді не існує ніяких «їм-їх-вони», а схильність узагальнювати та вішати ярлики нам навряд зараз знадобиться. Що ми знаємо про «них» чим «вони» відрізняються і невже «всі» «вони» «терористи»?

Читаючи «Персеполіс», потрапляєш у світі невинної любові та тихої іронії. Зрозуміло, чому люди вірять у дітей, зрозуміло, чому, беручи, діти здатні віддавати, вчити та впливати, а головне — що людяність не має ні роду, ні релігійної приналежності.

Позитивна контрпроекція — механізм, на якому ґрунтується багато чого хорошого, зокрема, і в християнстві. Саме прощення, саме «а я все одно буду з тобою по-людськи» — принцип не стільки віктимний, скільки виховний, мудрий (у сенсі «впливати коханням»), але — максимально послідовний Звісно, він перший страждає, коли мова йде про власну безпеку, але, у певному сенсі, у нашому світі безпека не є чимось первинним для християнства. Втім, уявляти собі християнство як щось унікальне ми не будемо.Кінець-кінцем, ненависть можна зростити у будь-які голові, особливо — у бідній.
Читаючи «Персеполіс», потрапляєш у світі невинної любові та тихої іронії. Зрозуміло, чому люди вірять у дітей, зрозуміло, чому, беручи, діти здатні віддавати, вчити та впливати, а головне — що людяність не має ні роду, ні релігійної приналежності. Авторка, Маржан Сатрапі, малює та пише про своє дитинство в Ірані, що припало на часи падіння влади шаха і становлення ісламського уряду.
Тут є місце для всього: надіям (звільненим політичним в’язням), розбитим надіям (коли в’язнів знову саджали за ґрати та страчували), вірі у краще майбутнє (коли вся країна вітала зміну влади), розчаруванням (коли нова влада перевершувала попередню у репресіях) і тотальному жахові війни (Ірак бомбардує Іран, а ліцеїстам видають «ключі від небесного щастя» — помри за свою країну і ти зможеш відкрити для себе сад насолод з жінками та іномарками).

Персеполіс, арабський світ, комікси, графічний роман, видавництво видавництво, революції, підліткові книжки про бунт, феміністичні книжки, що читати підліткам, інтелектуальні комікси, Маржан Сатрапі, Персеполис, автобиография, история, Маржан Сатрапи, Франция, комикс, ислам, Marjane Satrapi, Богдан Бондарчук,

Як дитина з прогресивної родини, мати якої захоплюється Сімоною де Бовуар, Маржан намагається звести воєдино реальність свого життя та навколишнього світу. Але бути вільною жінкою у часи становлення жорстких релігійних законів важко та небезпечно. Отож Маржан залишає країну.
І тут, як не дивно, на думку спадає одразу два закони історії, якщо припустити, що історія підвладна законам. Перший я колись чув у такій формі: «будь-яка революція у країні закінчується вторгненням зовнішніх сил». Оскільки ми далекі від мусульман, ми не зовсім розуміємо, чому Ірак та Іран можуть ворогувати. Мовляв, а що їм ділити? Однак, у дистанції між нами проглядається і лінь, і зневага, і байдужість. Я до чого — а як виглядає конфлікт України та Росії? І хто, коли та чому повинен був прийняти його близько до серця?
Умовно кажучи, другий закон історії звучить так: революцію замислюють романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами негідники. Я до того, що шаха скидали люди, які горіли комунізмом, але парадокс ситуації в тому, що комунізм досить швидко зник із порядку денного. «Загальна рівність» обернулась на «загальну рівність перед Аллахом», а випущені дисиденти часів шаха виявились незручними і для нової влади.
До речі, про дисидентів. Саме з ними у книжці пов’язана найзворушливіша для мене сцена, а вірніше — репліка. Дядько Маржан, який сидів при шахові та був страчений при «нових», запрошує на останнє побачення племінницю. Вони обидва знають, що це їхня остання зустріч, у них є лише кілька хвилин і фраз, аби передати одне одному і любов, і смиренність, і сили не сумувати — і дядько каже Маржан: «Як ти добре сьогодні виглядаєш! Для мене велика честь, що ти прийшла». Красиво і страшно.

Персеполіс, арабський світ, комікси, графічний роман, видавництво видавництво, революції, підліткові книжки про бунт, феміністичні книжки, що читати підліткам, інтелектуальні комікси, Маржан Сатрапі, Персеполис, автобиография, история, Маржан Сатрапи, Франция, комикс, ислам, Marjane Satrapi, Богдан Бондарчук,

І знову ж таки, про дисидентів. Свого часу на Docudays мені випала нагода побачити фільм Німи Сарвестані «Ті, що сказали ні» (Those Who Said No, 2014 року), який став своєрідним інтро до «Персеполісу», хоч і в реверсивній хронології. Уся стрічка — це чесна зйомка суднового процесу та людей, що жили цим днем. Групи дисидентів, які разом із усіма пройшли репресії та тортури, але вижили та близько 20 років збирали докази для суду. І нарешті цей суд відбувся — у Гаазі. Тягар відповідальності — бути свідком тих злочинів, нести їх у собі та продовжувати боротися за правосуддя — зістарив їх, здається, не менше в’язниці. Коли я дивлюся на одного з них, мені здається, що інші дивляться йому в спину і позбавляють права піти від відповідальності та жити, забувши це все. Тому слово «свідок» тут є скоріше вироком і на додачу — довічним. А ще мені здається, що, якщо вдивитися, там можна побачити дядька Маржан. «Ті, що сказали ні» — сказали ні страху та мовчанню — змогли домогтися засудження Ірану за злочини проти гуманізму. І хоча це мало що важить для тих, хто загинув, це може мати цінність для тих, хто живе. І для справедливості. І для Маржан.
За книгою «Персеполіс» створено анімаційний фільм, який «оживив» комікс. Тут складно сказати, що «книга, як зазвичай, краще», але для себе я відзначив кілька пунктів, за якими фільм програє книзі. По-перше, вони порізали деякі сцени. По-друге, для кінематографічності вони змінили хронологію, і, щоби зорієнтувати глядача, деякі сцени розфарбували, а це мені зовсім не сподобалося. Ну а далі — найважливіше. «Персеполіс» надруковано на жовтуватому шорсткому папері, що чудово пахне — на кожну сторінку йде сила-силенна чорної фарби. Але на деякі — навіть більше.

Вся книга Маржан Сатрапі — це спалахи чорного на білому, затиснуті в межі ліній.

Функції чорної лінії, яка порушує цілісність сторінки, можуть бути безмежним. Тут мені пригадується Баскія зі своїм «Every line means something», тобто «Кожна лінія щось означає». Вся книга Маржан Сатрапі — це спалахи чорного на білому, затиснуті в межі ліній. Спочатку своєрідна наївність графіки створює враження гарного дитячого малюнка та залучає до сприйняття світу очима дитини. Але в найстрашніші моменти лінія рветься і відбувається інверсія дитячого світу. Сторінку заливає густий чорний колір з тонкими, що ніби тонуть, білими лініями — і тепер жах, темрява, зло, нова реальність, нова даність, нове дитинство… А я ж завжди (у дитинстві) боявся темряви. І цей страх, хоч і трохи, але назавжди (поки в мені буде дитинство) залишиться зі мною… А потім …потім можна перегорнути сторінку та залишити всі жахи десь там, під тонким шаром паперу.

Персеполіс, арабський світ, комікси, графічний роман, видавництво видавництво, революції, підліткові книжки про бунт, феміністичні книжки, що читати підліткам, інтелектуальні комікси, Маржан Сатрапі, Персеполис, автобиография, история, Маржан Сатрапи, Франция, комикс, ислам, Marjane Satrapi, Богдан Бондарчук,

«Персеполіс» — приголомшливий графічний роман, що складається з невеликих історій і робить слово «комікс» максимально серйозним. Це сильна література, яка легко читається, це ін’єкція любові, наївності та безпосередності. Це книга, яку можна прикласти до голови, коли вона болить від важких думок, до серця, коли воно калатає зі скрипом, до життя, коли вона здається нестерпним і непідйомним. Колись цю книжку могли б сакралізувати, адже і Маржан у дитинстві хотіла бути пророком. Але часи пророків минули, і нам залишається лише читати про них.