Піппі Довгапанчоха та інші вибухові героїні

Піппі Довгапанчоха, Пеппі, Астрід Ліндґрен, дівчачі книжки, добірка феміністичних книжок, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, гендерна рівність, література, що надихає, Дороті, Френк Баум, сильні дівчата, сексизм

Кадр з швецького фільму «Піппі Довгапанчоха», екранізація 1969 року

Ще задовго до появи книжки «Історії на добраніч для бунтарок» (Good Night Stories for Rebel Girls), яка витіснила казкових принцес та замінила їх натхненними такими новаторками, як Ада Лавлейс й Амелія Ергарт, вигадана свавільна героїня боролася проти сексизму в дитячій літературі, захоплюючи молодих читачів усього світу та показуючи їм, що бути дівчиною є більше, ніж один спосіб.

Своїм яскраво-рудим волоссям і веснянками вона безжально втерла носа соціальним умовностям. Ця дівчинка була незалежною та фантастично сильною – настільки, що могла підняти коня лише однією рукою. Вона також мала і власне майно – заховані золоті монети. Протягом усіх дев’яти років жила окремо, лише зі своїми мавпою та конем, і в будь-який момент могла вирушити у плавання відкритим морем чи станцювати бугі-вугі з грабіжниками. Не дивно, що саме нею хотіли бути всі наступні покоління дівчаток, а деколи навіть і дорослих дівчат і жінок.
Певно, що мова йде про Піппі Довгупанчоху, і, як показує нова захоплива біографія її невтомної творчині, Астрід Лінґрен і сама могла б із легкістю опинитися з-поміж зіркових дівчат героїнь «Історій на добраніч для бунтарок».
Незаміжня мама-підліток, відверта захисниця прав жінок і дітей, яка боролася за все: від енровайтеризму до пацифізму. Її життя — це несподіваний і непростий шлях для дочки фермера, яка виросла у набожній і консервативній Швеції 1920-х років. І все-таки саме цей шлях обрала Ліндґрен, про що й розповідається у біографічній книжці Йенс Андерсен «Жінка за Піппі Довгапанчохою» (Astrid Lindgren: The Woman Behind Pippi Longstocking, 2018).

Піппі Довгапанчоха, Пеппі, Астрід Ліндґрен, дівчачі книжки, добірка феміністичних книжок, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, гендерна рівність, література, що надихає, Дороті, Френк Баум, сильні дівчата, сексизм

Маленька Астрід з дитинства була гарною оповідачкою. Вона успадкувала мелодійну мову від матері, яка у свій вільний час писала вірші. У підлітковому віці Астрід експериментувала з кросc-дресcингом і захоплювалася джазом. Вже у 17 років вона стажувалася журналісткою у місцевій газеті, а у 18 завагітніла від свого 49-річного одруженого боса, батька семи дітей.
«Дівчата такі дурні. Ще ніхто й ніколи не був у мене серйозно закоханий. До нього. Тож, звичайно, я подумала, що це досить захопливо» – розповідала Астрід Ліндґрен пізніше. Коли в Астрід народився син, їй довелося віддати його у прийомну родину. Її серце було розбите. Вона намагалася заробляти на життя у Стокгольмі як стенографістка, і лише 1931 року, коли вийшла заміж, змогла нарешті повернути його.

Піппі вибухова та вільна духом, справжня руйнівниця. Але водночас дуже самотня.

Під час Другої світової війни Лінґрен працювала у відділенні цензури на пошті нейтрального уряду Швеції. Як вона казала, це була «брудна» робота. Але в оптимістичному світлі мирного часу, коли її дочка, яку вона народила 1934 року, лежала в ліжку хвора на пневмонію, Астрід мріяла про радісно виснажливий контрапункт фашизму.
Піппі вибухова та вільна духом, справжня руйнівниця. Але водночас дуже самотня. І важко повірити, що вона була такою ж, як і сама Ліндґрен, хоча й дитинство письменниці не було настільки бурхливим.
Астрід Ліндґрен писала багато різних книжок, сценаріїв та нарисів, регулярно з’являлася у ЗМІ та зрештою стала світовим брендом. Проте найбільше запам’яталася всім саме її Піппі. Після першої публікації пригод Піппі у 1945 році, книжки про хоробре рудоволосе дівча ніколи не виходили з друку і досі залишаються улюбленими дитячими історіями в усьому світі.

Та загалом, коли мова йде про персонажок, то дитяча література постає у поганому світлі. Пам’ятаєте, яке відео випустили творчині «Історій на добраніч для бунтарок»? Воно називалося «Якщо у вас є дочка, то вам потрібно це побачити» і викривало гендерні упередження. На відео мати з донькою забирали з полиці спочатку ті книги, що не мали чоловічих персонажів (3), тоді всі книги без жінок (76), книги, де жінки не говорили ні слова (141), і, коли забрали ті, де жіночі персонажі були принцесами, полиця залишилася майже пустою. Втім, Піппі не єдина ікона фемінізму зі світу дитліту, вона навіть не була першою.

Майже за півстоліття до того, як в уяві Астрід Ліндґрен народилася Піппі, Френк Баум підтримував суфражисток Америки у газеті, яку він редагував в Абердіні. Тож і не дивно, що коли він писав свою знамениту повість «Дивовижний Чарівник країни Оз», у головній героїні книги, Дороті Гейл, втілилися всі його спостереження за сильними та незалежними жінками Великих рівнин.

А в якому захваті торнадо та злі чаклуни були б від Ненсі Блекетт! Саме таких як Ненсі колись називатимуть пацанками. Розумна матроска, споряджена сорочкою, шортами та піратською шапкою – вона є донькою матері-одиначки, що може пояснити її лідерські навички та винахідливість. Ненсі з’являється у дев’яти з десяти книжок знаменитої серії дитячих романів Артура Ренсома «Ластівки й Амазонки» (Swallows and Amazons, 1931—1947). Вона дала читачам 1930-х років можливість зрозуміти, що бути домашньою і сімейною – не єдиний варіант життя для дівчини.

Піппі Довгапанчоха, Пеппі, Астрід Ліндґрен, дівчачі книжки, добірка феміністичних книжок, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, гендерна рівність, література, що надихає, Дороті, Френк Баум, сильні дівчата, сексизм

Кадр з фільму «Балетні черевички», екранізація 2007 року

Можна закластися, що Ненсі змогла б подружитися з Петровою Фоссіл, однією з героїнь книги «Балетні черевички» (Ballet Shoes, 1936) відомої англійської письменниці Ноель Стрітфілд. Коли вітчим покинув Петрову разом із сестрами Пауліною та Поузі, дівчата з’ясували, що їх оточує потужне сестринство, яке завжди готове підтримати. Завдяки допомозі різних жінок, вони знаходять пригоди, здобувають фінансову незалежність та досягають вершин у балеті й акторській діяльності. Ну, принаймні, Поліна та Поузі так робили. Сама ж Петрова була щасливою тоді, коли з головою пірнала до двигуна автомобіля, тому зрештою стала пілоткою.
«Балетні черевички» – дебютний роман Стрітфілд, що вже понад 80 років залишається популярним. Так, його затятою шанувальницею є сама Джоан Роулінґ (вона, певно, й досі перечитує його).

Що дійсно робить Мадлен особливою, так це те, що вона не прагне бути такою ж, як інші.

Безумовно, знає як знайти найкраще у найгіршому і маленька героїня відомої книжкової серії Людвіга Бемельманса «Мадлен». Та й сміливості їй хоч відбавляй! Мадлен легко витримує найсуворіші покарання пані Клавель у Паризькій школі-інтернаті, любить сніг і лід, не боїться мишей, а гострі зубасті тигри в зоопарку для неї – просто тьфу! А шрам від апендициту вона носить із такою гордістю, що навіть однокласниці починають їй заздрити.
За словами онука Людвіга Бемельманса, Мадлен була дуже схожа на самого автора, який завжди відчував себе дещо чужим. Проте, що дійсно робить Мадлен особливою, так це те, що вона не прагне бути такою ж, як інші. І справді, у групі з дванадцяти дівчат, які завжди ходять парами, наче синхронізована команда плавання, вона єдина виділяється.

Вірджинія Лі Бертон народилася лише через пару років після Астрід Ліндґрен, і її дитинство не сильно відрізнялося. Зростаючи серед каліфорнійських художників, вона переїхала до Массачусетсу, щоби знайти себе. Там вона написала та проілюструвала серію дитячих книжок, зокрема «Кеті та Великий Сніг» (Katy and the Big Snow, 1943). Однойменна героїня цієї книжки дуже смілива та сповнена рішучості. Вона «дуже велика, дуже сильна і може багато чого зробити». А ще Кеті трактор – трактор-жінка.

Знаменитому паровозику Томасу (Thomas the Tank Engine) знадобилося понад півстоліття, щоби у 2017 році нарешті почати вирішувати проблеми гендерного дисбалансу, тоді ж як Кеті зробила це ще у далекому 1943 році. Хоча постійними слухачами оповідань Вірджинії Лі Бертон були двоє її синів, сміливі машини, що їздили вишукано оформленими сторінками її книги, були дівчатами. Сильні, невтомні та незалежні – ці персонажки вже тоді переконували найменших читачів у тому, що сила та велич не є прерогативою хлопчиків.

Піппі Довгапанчоха, Пеппі, Астрід Ліндґрен, дівчачі книжки, добірка феміністичних книжок, Міжнародний день прав жінок, книжки про дівчат, гендерна рівність, література, що надихає, Дороті, Френк Баум, сильні дівчата, сексизм

Але справжня рівність дає право бути не такими надзвичайними. Це те, що робить героїню повісті Луїс Фіцью «Шпигунка Гарріет» (Harriet the Spy, 1964) такою цікавою. У школі Гарріет прославилася в’їдливістю, зловтішної та зарозумілістю. Вона є повною протилежністю Ненсі Дрю, зневажає светри та джинси і геть не розуміє мрій про набір із інструментами. Але на відміну від багатьох класичних героїнь-попередниць, вона через це не переймається. Більше пліткарка, ніж cлідча, вона закінчує свій детективний роман, навчившись тактовності, але в усьому іншому перемагає недосконалість і непримиренність.

І дівчата, і хлопці мають читати книжки про сильні характери та досягнення реальних жінок, які змінили наш світ. Але й художня література – як сучасна, так і класична, – може запропонувати читачам чимало цікавих історій про цілеспрямованих, незалежних і розумних героїнь, які надихатимуть мріяти про більше!

Джерело: BBC

Катерина Шпирко
Катерина Шпирко

журналістка, редакторка рубрики Події