Подорож до Застіння: дитина у пошуках підтримки

Головні герої дитліту часто доволі романтичні за своєю суттю. Обтяжені суспільними нормами та вічними заборонами, вони, як справжні ентузіасти, здатні бачити те, чого не помічають дорослі (чим не філістери?): чаклунів і чаклунок на вулицях міст, бабаїв під ліжками, монстрів у комірчинах і фантастичні світи у шафах, кролячих нірках та інших найнесподіваніших місцях. Для Тіммі, маленького головного героя книжки-картинки “Застіння”, написаної на намальованої Ліною Блікст, такою місциною стала стіна його власної кімнати, з якої одного вечора починають лунати дивні звуки: Хтось дряпався, тріщав, стукотів і тупотів. Хтось хмикав, фиркав і фиркотів. Тім зазирнув у маленьку дірочку у стіні, яку раніше ніколи не помічав. Було так темно, що годі було щось роздивитися, але він почув, як хтось бряжчав і шумів… 

Дехто з вас, можливо, здогадався, що мою увагу книжка-картинка “Застіння” привернула, перш за все, навіть не через похмурі ілюстрації та цікаву тему, а через свою схожість із книжкою Ніла Ґеймана та Дейва Маккіна “Вовки у стінах” (2003). Якщо коротко, то і головна героїня оповідання Ніла Ґеймана Люсі, і Тіммі опиняються у складній ситуації та стають заручниками своєї здатності бачити те, чого не помічають інші. Обидва дізнаються, що у стінах їхніх домівок (а саме вдома кожна дитина повинна, за логікою речей, відчувати себе найзахищеніше та найзатишніше, чи не так?) існує потенційна загроза — чудернацькі хижі вовки в історії Люсі та химерні лихі ведмедеподібні істоти в розповіді про Тіммі. Обидві дитини живуть разом із батьками, для яких їхні розповіді про моторошний світ за стіною видаються несерйозними дитячими фантазіями. Для обох єдиним, з ким можна поділитися своїми переживаннями, стає іграшка. Адже батьки не лише не готові сприймати слова сина всерйоз, але й навіть вислухати його нормально не намагаються: «За стіною… там немає нічого. А тепер дай мені спокій, будь ласка».

За вечерею Тіммі розповів про свою пригоду.
— Я знайшов світ за моєю кімнатою, за стіною, — сказав він.
— Ага, — відповіла мама. — Як цікаво.
— Мммм, — сказав тато.

Поза тим, між історіями Ніла Ґеймана та Ліни Блікст є істотна різниця. Якщо у “Вовках у стінах” автор не залишає Люсі один на один із вовками та дає дорослим шанс бодай трошечки виправити ситуацію, змушуючи їх повірити дочці (однієї ночі вовки вриваються до їхнього будинку й змушують родину переховуватися у саду) та разом із нею повстати проти непроханих гостей, то головному герою книжки шведської дитячої письменниці й ілюстраторки Ліни Блікст доводиться пізнавати світ Застіння у компанії одного лише іграшкового кота Щурика, тобто самостійно, тобто без допомоги досвідчених-розумних-мудрих-хоробрих дорослих і заразом без підтримки найближчих і найрідніших, приборкуючи власні страхи та сподіваючись, що “по той бік знайдеться хтось, хто йому допоможе” (чи не на це ж розраховувала, тікаючи до іншого світу, і Кораліна з однойменної повісті Ніла Ґеймана?). І так, пізнавати йому саме доводиться, оскільки навіть вузький, темний і страшний тунель не так лякає, як незнання, як одна лише думка про те, щоби жити “поряд із діркою у стіні, яка веде у невідь-куди”.
Цікаво те, що попри маленький об’єм самої книжки-картинки, авторці “Застіння” вдається паралельно розкрити одразу дві сюжетні лінії. Одна, як ви вже зрозуміли, зосереджується навколо теми пізнання та розповідає про подорож Тіммі до Застіння, про втрату і порятунок друга — іграшкового кота Щурика. Інша ж розкриває проблему стосунків між дитиною та батьками й досліджує проблему дитячої самотності.

“Застіння” – це досить сумна історія, яка збуджує уяву і змушує дитину-читача зіткнутися віч-на-віч зі своїми найбільшими страхами.

Спільною для обох сюжетних ліній темою стає дитячий страх, справжня причина якого, переконує історія Тіммі, криється аж ніяк не у фантастичному. Адже, як би лячно не було “по той бік стіни”, для Тіммі (як і для Кораліни Ніла Ґеймана, для Макса з культової книжки-картинки Моріса Сендака про мандрівку на острів диковиськ та для багатьох інших героїв сучасної класики дитліту) значно страшнішою є відсутність підтримки батьків — тих, хто любить тебе понад усе на світі.
І цей страх пронизує не лише головного героя книжки, але й дещо передається читачам. Адже ілюстрації Ліни Блікст якнайкраще дозволяють проникнутися його переживаннями та сповна відчути всю історію про подорож до Застіння. Сіро-коричена гамма, велика кількість різких чорних ліній, своєрідна “неохайність” і похмурість акварельно-пастельних малюнків уже з перших сторінок книжки задають читачеві відповідний настрій та палітру емоцій. Водночас, такий лаконізм і стриманість візуального наративу ми спостерігаємо не лише у кольорах, але й у деталях, кожна з яких, надзвичайно продумана та відіграє важливу роль у розповіді.

Яким би жахаючим не був світ, діти завжди знаходитимуть у собі хоробрість пізнавати його. І, якщо батьки їм у цьому не допомагатимуть, то вони змушені будуть шукати когось іншого.

Так, саме завдяки незначним, на перший погляд, дрібничкам можна зробити чимало висновків про життя Тіммі, про його маму, тата (якого, як переконує одна з розгорток книжки, куди більше хвилює іграшкова залізниця, ніж власна дитина) і про те, чому те, що таємничий світ Застіння одного дня виникає у кімнаті хлопчика, — не просто фантастична випадковість, навколо якої авторка вибудовує свій сюжет, а наслідок справді серйозної та цілком реальної проблеми, що її можна побачити у багатьох родинах.
Не складно здогадатися, що найбільш промовистою деталлю ілюстрацій стають погляди і, власне, очі персонажів: великі, перелякані та здивовані водночас у Тіммі та його іграшкового кота Щурика, втомлені та незацікавлені у мами з татом, страшні та порожні у ведмедеподібних істот і мудрі та добрі у загадкового дідуся із Застіння.

Удома було спокійно і тихо. Тіммі малював аж коли двері до його кімнати відчинилися.
— От бачиш, Щурик таки не загубився,  сказала мама.
— Якби лиш вона знала, — сказав Тіммі Щурикові.
І далі собі малював.

Не складно здогадатись і про те, що “Застіння” — це не зовсім розважальна література, а досить сумна історія, яка збуджує уяву та змушує дитину-читача зіткнутися віч-на-віч зі своїми найбільшими страхами. Не для того, щоби полоскотати нерви, а для такої собі терапії. Втім, можливо, значно кориснішою книжка-картинка “Застіння” буде не для дітей, а для дорослих, оскільки закінчується книжка доволі несподівано — з того ж, із чого й починається. Тож єдиним, що справді змінюється у цій історії, є… читач. Читач, який у фіналі починає розуміти, що яким би жахаючим не був світ, діти завжди знаходитимуть у собі хоробрість пізнавати його. І, якщо батьки їм у цьому не допомагатимуть, то вони змушені будуть шукати когось іншого. Когось, хто повірить в існування Застіння, хто зможе приборкати страшних ведмедеподіних істот і допоможе врятувати Щурика.

Lina Blixt Bakomvärlden. — Kabusa Böcker, 2010. — ISBN: 9789173551328