Головні герої дитліту часто доволі романтичні за своєю суттю. Обтяжені суспільними нормами та вічними заборонами, вони, як справжні ентузіасти, здатні бачити те, чого не помічають дорослі (чим не філістери?): чаклунів і чаклунок на вулицях міст, бабаїв під ліжками, монстрів у комірчинах і фантастичні світи у шафах, кролячих нірках та інших найнесподіваніших місцях.
Для Тіммі, маленького головного героя книжки-картинки “Застіння”, написаної на намальованої Ліною Блікст, такою місциною стала стіна його власної кімнати, з якої одного вечора починають лунати дивні звуки: «Хтось дряпався, тріщав, стукотів і тупотів. Хтось хмикав, фиркав і фиркотів. Тім зазирнув у маленьку дірочку у стіні, яку раніше ніколи не помічав. Було так темно, що годі було щось роздивитися, але він почув, як хтось бряжчав і шумів…»
Дехто з вас, можливо, здогадався, що мою увагу книжка-картинка “Застіння” привернула, перш за все, навіть не через похмурі ілюстрації та цікаву тему, а через свою схожість із книжкою Ніла Ґеймана та Дейва Маккіна “Вовки у стінах”. Якщо коротко, то і головна героїня оповідання Ніла Ґеймана Люсі, і Тіммі опиняються у складній ситуації та стають заручниками своєї здатності бачити те, чого не помічають інші. Обидва дізнаються, що у стінах їхніх домівок (а саме вдома кожна дитина повинна, за логікою речей, відчувати себе найзахищеніше та найзатишніше, чи не так?) існує потенційна загроза — чудернацькі хижі вовки в історії Люсі та химерні лихі ведмедеподібні істоти в розповіді про Тіммі. Обидві дитини живуть разом із батьками, для яких їхні розповіді про моторошний світ за стіною видаються несерйозними дитячими фантазіями. Для обох єдиним, з ким можна поділитися своїми переживаннями, стає іграшка. Адже батьки не лише не готові сприймати слова сина всерйоз, але й навіть вислухати його нормально не намагаються: «За стіною… там немає нічого. А тепер дай мені спокій, будь ласка».
За вечерею Тіммі розповів про свою пригоду.
— Я знайшов світ за моєю кімнатою, за стіною, — сказав він.
— Ага, — відповіла мама. — Як цікаво.
— Мммм, — сказав тато.
Поза тим, між історіями Ніла Ґеймана та Ліни Блікст є істотна різниця. Якщо у “Вовках у стінах” автор не залишає Люсі один на один із вовками та дає дорослим шанс бодай трошечки виправити ситуацію, змушуючи їх повірити дочці (однієї ночі вовки вриваються до їхнього будинку й змушують родину переховуватися у саду) та разом із нею повстати проти непроханих гостей, то головному герою книжки шведської дитячої письменниці й ілюстраторки Ліни Блікст доводиться пізнавати світ Застіння у компанії одного лише іграшкового кота Щурика, тобто самостійно, тобто без допомоги досвідчених-розумних-мудрих-хоробрих дорослих і заразом без підтримки найближчих і найрідніших, приборкуючи власні страхи та сподіваючись, що “по той бік знайдеться хтось, хто йому допоможе” (чи не на це ж розраховувала, тікаючи до іншого світу, і Кораліна з однойменної повісті Ніла Ґеймана?). І так, пізнавати йому саме доводиться, оскільки навіть вузький, темний і страшний тунель не так лякає, як незнання, як одна лише думка про те, щоби жити “поряд із діркою у стіні, яка веде у невідь-куди”.
Цікаво те, що попри маленький об’єм самої книжки-картинки, авторці “Застіння” вдається паралельно розкрити одразу дві сюжетні лінії. Одна, як ви вже зрозуміли, зосереджується навколо теми пізнання та розповідає про подорож Тіммі до Застіння, про втрату і порятунок друга — іграшкового кота Щурика. Інша ж розкриває проблему стосунків між дитиною та батьками й досліджує проблему дитячої самотності.
Спільною для обох сюжетних ліній темою стає дитячий страх, справжня причина якого, переконує історія Тіммі, криється аж ніяк не у фантастичному. Адже, як би лячно не було “по той бік стіни”, для Тіммі (як і для Кораліни Ніла Ґеймана, для Макса з культової книжки-картинки Моріса Сендака про мандрівку на острів диковиськ та для багатьох інших героїв сучасної класики дитліту) значно страшнішою є відсутність підтримки батьків — тих, хто любить тебе понад усе на світі.
І цей страх пронизує не лише головного героя книжки, але й дещо передається читачам. Адже ілюстрації Ліни Блікст якнайкраще дозволяють проникнутися його переживаннями та сповна відчути всю історію про подорож до Застіння. Сіро-коричена гамма, велика кількість різких чорних ліній, своєрідна “неохайність” і похмурість акварельно-пастельних малюнків уже з перших сторінок книжки задають читачеві відповідний настрій та палітру емоцій. Водночас, такий лаконізм і стриманість візуального наративу ми спостерігаємо не лише у кольорах, але й у деталях, кожна з яких, надзвичайно продумана та відіграє важливу роль у розповіді.
Так, саме завдяки незначним, на перший погляд, дрібничкам можна зробити чимало висновків про життя Тіммі, про його маму, тата (якого, як переконує одна з розгорток книжки, куди більше хвилює іграшкова залізниця, ніж власна дитина) і про те, чому те, що таємничий світ Застіння одного дня виникає у кімнаті хлопчика, — не просто фантастична випадковість, навколо якої авторка вибудовує свій сюжет, а наслідок справді серйозної та цілком реальної проблеми, що її можна побачити у багатьох родинах.
Не складно здогадатися, що найбільш промовистою деталлю ілюстрацій стають погляди і, власне, очі персонажів: великі, перелякані та здивовані водночас у Тіммі та його іграшкового кота Щурика, втомлені та незацікавлені у мами з татом, страшні та порожні у ведмедеподібних істот і мудрі та добрі у загадкового дідуся із Застіння.
Удома було спокійно і тихо. Тіммі малював аж коли двері до його кімнати відчинилися.
— От бачиш, Щурик таки не загубився, сказала мама.
— Якби лиш вона знала, — сказав Тіммі Щурикові.
І далі собі малював.
Не складно здогадатись і про те, що “Застіння” — це не зовсім розважальна література, а досить сумна історія, яка збуджує уяву та змушує дитину-читача зіткнутися віч-на-віч зі своїми найбільшими страхами. Не для того, щоби полоскотати нерви, а для такої собі терапії. Втім, можливо, значно кориснішою книжка-картинка “Застіння” буде не для дітей, а для дорослих, оскільки закінчується книжка доволі несподівано — з того ж, із чого й починається. Тож єдиним, що справді змінюється у цій історії, є… читач. Читач, який у фіналі починає розуміти, що яким би жахаючим не був світ, діти завжди знаходитимуть у собі хоробрість пізнавати його. І, якщо батьки їм у цьому не допомагатимуть, то вони змушені будуть шукати когось іншого. Когось, хто повірить в існування Застіння, хто зможе приборкати страшних ведмедеподіних істот і допоможе врятувати Щурика.
Lina Blixt Bakomvärlden. — Kabusa Böcker, 2010. — ISBN: 9789173551328