Руне Белсвік: пишу про ті переживання, яких не можу забути

інтерв'ю з письменником, Булькало, Руне Белсвік, норвезька література, книжки, що читати з дітьми, скандинавська література, читання вголос, читаріум, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів, крокус,

Bergens Tidende ©

Минулого року в українському перекладі з’явилася одна з перлинок світового дитліту — книжка норвезького письменника Руне Белсвіка про неспішне життя у маленькій країні біля річки. В українському перекладі ця книжка має назву «Булькало». Її автор побував в Києві на Книжковому Арсеналі і розповів своїм читачам про те, як виникли розповіді про Булькала, як можна дослухатися до себе та про переживання з власного дитинства.

Історії про Булькала почали з’являтися 27 років тому. Якось ввечері Руне не знайшов книжки, яку мав читати своєму синові, і вони вирішили разом вигадати власну історію. Син хотів, щоб у книжці були леви і небезпечні пригоди, але батько уявляв ці історії по-іншому.

Натхненням до «Булькала» стали наші стосунки в сім’ї. Син увесь час хотів якогось екшну, а я хотів спокою. У нього було дуже багато запитань, а у мене інколи було декілька відповідей. Він обурювався — чому в книжці не буде левів, адже в нашій історії може бути усе, що ми забажаємо. Але для мене цікавішими були наші будні, наші щоденні відносини.

Я думаю, що усі персонажі книжки щодня ставлять собі запитання — як сьогодні я можу бути собою?

Можливо, це не дуже помітно, але персонажі «Булькала» багато думають і багато переживають. Для мене найважливішим було внутрішнє життя кожного з героїв, які живуть у тій маленькій країні. Я думаю, що усі персонажі книжки щодня ставлять собі запитання — як сьогодні я можу бути собою?

інтерв'ю з письменником, Булькало, Руне Белсвік, норвезька література, книжки, що читати з дітьми, скандинавська література, читання вголос, читаріум, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів, крокус,

Ілюстрація Марини та Дмитра Демковичів до українського видання

Хоча віддзеркаленням Руне Белсвіка та його сина у книжці є Булькало і Каченя, письменник вважає, що у кожному персонажі книжки є трохи його самого. Навіть у негативному Загрібайку.

Коли я писав книжку, то дивився на себе самого і на інших людей, які є довкола. Інколи читачі мені кажуть, що впізнають у Загрібайку своїх знайомих, сусідів, але ніколи не кажуть, що впізнали у ньому себе.

Читачів часто дивує повільний, розмірений темп, яким живуть усі персонажі «Булькала», адже у сучасному світі так страшно не встигнути і пропустити щось дуже важливе.

Щоби розповісти ці історії, треба було усе сповільнити. Тому довелося відмовитися від руху автівок і дати головному персонажу таку роботу, як кидати камінці у річку. Завдяки цьому звільнилося місце для думок та емоцій.

…те, що відбувається всередині нас — якраз і є дуже важливим і вартим уваги.

Якщо ви колись прийдете до ставка чи до річки, і почнете кидати в неї камінці, то відчуєте, як темп життя сповільнюється. У такі моменти можна дослухатися до того, що відбувається всередині кожного з нас. Адже те, що відбувається всередині нас — якраз і є дуже важливим і вартим уваги.

Коли Руне Белсвік вигадував своїх персонажів, то не мав чіткого розуміння, як вони виглядають зовні.

Норвезькій ілюстраторці я сказав, аби вона намалювала лише каченя, а решту персонажів — ні. Мені хотілося, щоби читачі використовували свою уяву, читаючи книжку.
Норвезьке ім’я головного героя — Dustefjerten. Це поєднання «пилу» і «жиру». Ми з сином хотіли вигадати таке дивне, абсурдне ім’я, яке викликало б усмішку.

У своїй письменницькій роботі Руне найбільше любить той етап, коли з’являється ідея нової книжки.

Часом книжка починається з невеличкої події в історії, а далі я починаю імпровізувати, щоби дістатися до цієї події. Як письменник я завжди щось шукаю, спостерігаю. Зазвичай я пишу про ті емоції, яких не можу забути. Вони асоціативно викладаються у книжки.

У Норвегії дитячі письменники часто зустрічаються зі своїми читачами, приїжджають у школи, читають разом із дітьми свої книжки. Такі зустрічі та бесіди зацікавлюють дітей читанням, а письменників іноді наштовхують на ідеї для нових творів. Руне Белсвік сумнівається, що читанням можна формувати характери дітей, виховувати їх. Але, з іншого боку, якщо історія в книжці розказана щиро, правдиво — це наче жива розмова з людиною, яка має вплив на читача.

Своєму сину я купував книжки про поїзди, бо він їх дуже любив. Пам’ятаю, як одну з цих книжок я йому читав постійно, тисячі разів. Я настільки вже втомився від цієї книжки, що одного разу почав її співати. Але син відразу зупинив мене — ця книжка не співається, її треба читати.
Я купував книжки про поїзди не лише тому, що вони йому подобалися, а й заради наших спільних читань, заради спілкування та зв’язку із сином.

інтерв'ю з письменником, Булькало, Руне Белсвік, норвезька література, книжки, що читати з дітьми, скандинавська література, читання вголос, читаріум, ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів, крокус,

Ілюстрації Марини та Дмитра Демковичів до українського видання

Історії про Булькала та інших персонажів фантастичної країни — це шість окремих оповідань. В Україні опубліковані лише три з них, але восени планується вихід ще трьох. Хоча на написання історій Руне надихнув досвід батьківства, та в історіях «Булькала» є багато переживань і з власного дитинства письменника.

У дітей настільки багата уява, що вони в одну мить можуть стати, ким завгодно. Мені у дитинстві подобалося, що я міг бути королем, володарем світу, а за півгодини — ніким. Добре пам’ятаю я і сумні моменти з дитячих років — коли я грався з іншими дітьми, а потім мене не хотіли брати у гру. Тоді я почувався дуже самотнім. Дорослі також часто відчувають подібне. Тому «Булькало» — книжка і для дітей, і для дорослих. Для усіх, кому близькі ті почуття, що є в цих історіях.

 

Лариса Лавренюк
Лариса Лавренюк

музикантка, мистецтвознавиця, мама