Щасливий, аж занадто: фрагмент роману «Error. Частина перша»

книжки про іншопланетян, про космос, книги про инопланетян, ерор, еррор, що читати підліткам, підлітки, книжки для підлітків, підліткова література, видавництво рідна мова, кращі підліткові книжки, саша камінська, error, teenside, teenreview, підліткова редакція букмоль, тінсайд, тінревю, саша каминская, что читать подросткам, подростковые книги, литература для подростков, тинсайд, тинейджеры, подростковая редакция сайта букмоль,

Яким ви уявляєте ідеальний світ? Там головною цінністю є людське життя і кожен живе в гармонії з собою та суспільством? А що, коли такий світ уже існує? Туди й потрапляє Патрик, головний герой дебютної книги Саші Камінської «Error. Частина перша». Черговий вечір п’ятниці Патрика закінчується не звичним суботнім похміллям, а польотом у космічному кораблі на утопічну планету, жителі якої настільки спокійні та привітні, що спочатку від них аж нудить. Але що ховається за приязністю іншопланетян та чи зможе «зіпсована» Землею людина вижити серед них? Букмоль ділиться з читачами фрагментом роману від видавництва «Рідна Мова».

Рекомендований вік: 14+

Патрик прокинувся, але очей не розплющував, зі звичним відчаєм очікуючи на похмілля. Він знав, перші дві години суботнього ранку будуть такими огидними, що навіть звук падаючої біля дверей газети оглушує, наче гуркіт водоспаду, який гамселить просто в потилицю.
Проте газети не було. Не було жодних звуків — навколо панувала така тиша, що хотілося пошкребти нігтем по скляній шафці біля дивана. Він іноді робив так, коли в будинку було зовсім тихо — у будень часто приймав клієнтів удома, а цей заміський район удень наповнювало задушливе мовчання. Та тільки не в суботу, коли сусідські діти божеволіють на подвір’ї, нагадуючи, чому він досі не одружений.
Тиша була нестерпна. Він потер чоло, згадуючи, що за маячня снилася йому цілісіньку ніч — спочатку щось душило його паралізований напівтруп. Потім прибульці та викрадення. Чортів лонґ-айленд, віднині жодного ковтка цього питва. Добре було б зараз засунути голову в морозилку, щоб хоч трохи позбутися цього справжнісінького пекла з нудоти й болю. А заразом витрусити всі думки.
Патрик повернувся на бік і враз збагнув, що похмілля немає. Здається, навіть виспався. Від несподіванки він різко розплющив очі. І скочив на ноги.
Він стояв біля ліжка у великій світлій кімнаті, поряд у повітрі висіли покажчики. На ледь помітному дисплеї блимали цифри і щось схоже на точковий малюнок кардіограми. Пролунав слабкий сигнал, схожий на пищання мікрохвильовки в сусіда, — і знову тиша. Від різкого руху запаморочилося в голові, а на згинах ліктів щось кололо. Він роззирнувся — на венах були чудернацькі пластмасові диски та сліди від уколів.
— Курва твоя мама… Ах ти ж курва мама!
Сон з учорашнього нічного страхіття дедалі більше скидався на реальність. Патрик оглянув кімнату. У стіні навпроти — виступи, схожі на ручки шафок. У стелі монітор, який тьмяно сяє синім, вочевидь, вимкнений. І жодного вікна. Біла кімната, в якій абсолютно нічого, крім ліжка й монітора. Пахло квітками і свіжістю, немов повітря спеціально насичували киснем. І жодних звуків…
Одна зі стін відсунулася, і до кімнати ввійшла дівчина з учорашнього сну. Тобто, очевидно, це був не сон.
— Вітаю, Патрику. Тішуся, що ти з нами. Сподіваюся, почуваєшся здоровим?
— Дідько, я нічого не розумію…
— Спершу в багатьох шок. Це нагадує стан, коли людина довідується про зміни, на які не може вплинути. Потрібен час, спокій і турбота про здоров’я. Незабаром ти будеш у нормі.
— Я хочу додому.
Патрик чомусь вимовив це голосом зі свого минулого. Колись, коли йому було десять, він так само казав мамі, яка привезла речі та книжки в пансіонат, куди його відправили вчитися аж на півроку.
Дівчина сіла на край ліжка і торкнулася його руки.
— Пет, тут ти в безпеці. Ми дбаємо про тебе. Спершу всім нам буде важко, але це частина адаптації, і наші доглядачі постараються зробити так, щоб ти адаптувався в нашому світі.
— Але я хочу додому. Я хочу, щоб ця маячня скінчилась і я прокинувся де завгодно — у бісовому парку, на лавці біля крамниці містера Сеї, та хоч би й на звалищі. Але на моїй планеті. Господи, я справді кажу це вголос?
— Вибач, але вчора ти погодився стати частиною нашої спільноти.
— Я ні на що таке не погоджувався. А якщо й погодився — я був п’яний як ніч, як чіп, у дим. Я щоп’ятниці вже два місяці поспіль роблю те саме — напиваюсь і або б’ю когось у пику, або плентаюся додому.
— Ти заснув на лавці. Було дуже холодно, ти міг замерзнути. Я подумала, що ти помираєш, і врятувала тобі життя.
Ти погодився залишитися на кораблі.
— Якого дідька ти мене чіпала? Навіщо ти мене сюди затягла? І хто тебе навчив вірити в п’яну маячню?
Патрик сів на ліжку, скуйовдив волосся руками. Він божеволів від бажання втекти світ за очі. Та втікати було нікуди.
— Заспокойся, будь ласка, я принесла тобі твій перший браслет, він допоможе трохи зменшити стрес. Ми всі розуміємо, що тобі зараз непросто, — Рієн розкрила світлий футляр, в якому була скручена біла смужка. Ні папірців з інструкціями, ні додаткових дротів чи пристроїв.
— Іди в дупу зі своїм браслетом. Я не хочу ставати ще одним зомбаком.
Рієн підвелася з ліжка. Футляр з браслетом залишила скраю. Підійшла до стіни навпроти ліжка, натиснула на одну з трохи виступаючих панелей і потягнула. У стіні відчинилася ніша на кшталт шафи, у ній лежав Патриків одяг. Він оглянув себе і побачив, що вбраний у тонкий комбінезон, схожий на термобілизну, майже невагомий. Було так зручно, що не відчував одягу.
— Ось тут твої речі. Ти можеш одягти їх або залишитись у тому, що на тобі. Цей комбінезон підтримує баланс температури і вологи, захищає від перегрівання, бактерій і ультрафіолетового випромінювання. Частково він допомагає також повідомляти браслету, як функціонує твій організм, і в разі травм допоможе протриматися до надання допомоги. Перед сном ти маєш повісити костюм ось сюди, — вона відчинила вузьку панель з трьома фіксаторами. — Тут він очиститься, пройде дезінфекцію і зарядиться. Замість нього можеш узяти легшу версію, якщо звик спати в одязі. За кілька днів, коли ти трохи освоїшся, я дам тобі ще пару костюмів, зокрема й для фізичних навантажень. І… озирнись.
Патрик озирнувся до узголів’я ліжка.
— Справа поручень. На ньому — кнопки з позначками; це нескладно, інтуїтивно, як у вас кажуть. Ти вже бачив, що все необхідне вмонтовано в стіни і доставляється за запитом. Незабаром принесуть твою їжу. Ти зможеш викликати допомогу, і я прийду. Тим часом можеш переглянути нашу історію в кількох версіях — від скороченої у вигляді тексту до повної у форматі аудіо чи відео. Для різних типів мислення, щоб простіше було зрозуміти, існують адаптовані версії. Гадаю, тобі підійде версія «Соціальні передумови і перші результати створення світу «Ньюмен».
— І що — я сидітиму тут цілісінький день? Замкнений?
— Наразі так. Вибач. Ти маєш пройти діагностику і, в разі потреби, вилікуватися й очистити організм, а за цей час — вивчити устрій і правила нашого світу, звикнути до браслета і навчитися виконувати його вказівки. І поки ти тут, зможемо також з’ясувати, чим тобі краще займатися в нас. Чим ми зможемо бути корисними тобі, а ти нам.
— А хтось іще зайде? Ну, з ким я спілкуватимусь? Тут є ще люди?
— Ми всі люди. Наш досвід показав, що спершу тобі краще бачити тільки знайомі обличчя й спілкуватися з однією-двома новими людьми на тиждень. Незабаром ти познайомишся з Ладі, вона опікуватиметься твоїм харчуванням і лікуванням. А мені вже час іти, я ще маю пояснити керівництву твою появу.
— Ти могла б просто повернути мене додому.
— Вибач, тепер це вже неможливо. Віднині ти частина нашого світу.
Рієн усміхнулася, махнула рукою і двері відчинилися. Вона вийшла, а Патрик знову сів на ліжко.
Він зрозумів, що забув запитати, чи є взагалі хоч якийсь шанс повернутися. Нехай не сьогодні, на особливих умовах, нехай би й пам’ять стерли. І лікування — що за дурня? Він був здоровий, а похмілля — не хвороба. Щоправда, цього ранку він не почувався виснаженим і побитим мішком, як зазвичай бувало після п’ятничного алкомарафону.
Треба визнати, ці гуманоїди знаються на ліках. Хоча його давні приятелі-медики теж могли б поставити йому крапельницю з аналогічним ефектом. Та перед ними йому було б трохи ніяково робити це щосуботи. І поки однокурсники заробляють на новий «Мустанг», він заливає такий приємний відчай іще однією порцією скотчу.
Патрик підвівся з ліжка і спробував відчинити двері. Штовхнув вліво, потім вправо. Обшивка виявилася м’якою і ніби вологою на дотик. Трохи схожою на нубук. Двері не піддалися…
Він злегка вдарив двері кулаком. Жодного ефекту. Іще вдарив, сильніше… Тільки легко заскрипіла обшивка. Патрик видихнув і загамселив кулаками. Він бив і лічив удари подумки — тридцять п’ять, тридцять шість, тридцять сім… п’ятдесят дев’ять… сімдесят чотири… На дев’яносто третьому вже занили руки. Він відступив на крок, і двері відчинилися.

Про авторку: Письменниця, копірайтерка, сценаристка комп’ютерних ігор, Саша Камінська цікавиться майже всім на світі, а найбільше психологією, фізіологією та біологією. У 2019 році у видавництві «Рідна мова» вийшла друком її перша книга «Error. Частина перша».


Error : частина перша / Саша Камінська. Київ : Рідна мова, 2019. — 224 с.

Катерина Андрійчук
Катерина Андрійчук

учасниця підліткової редакції сайту TeenSide