Що таке сім’я, якою вона може бути і навіщо вона потрібна? Відповіді на ці запитання у нашій підлітковій добірці таких різних і водночас схожих історій про родину.
Про читання / Добірка
4 Жовтня 2020
5596
Що таке сім’я: підліткові книжки про родину
Міра Київська
головна редакторка

Кім Слейтер, 928 миль від дому, що читати підліткам, книжки про родину, сім'я, тінейджерам для читання, англійські книжки, що читати, новинки книжкові, кораліна, ніл гейман, кріс ріддел, ілюстрована кораліна, читати підліткам, Мія і місячне затемнення, Оля Русіна, Oh, boy! Марі-Од Мюрай

Щоби бути стійкою та не впасти від першого ж подуву легкого літнього вітру, будь-яка будівля повинна мати міцний фундамент. Кожна людина теж у якомусь плані є будівлею. Будівлею, що постійно росте та змінюється, а тому вимагає постійного підкріплення та посилення фундаменту. Коли ми дорослі, то вже вміємо (принаймні мусимо вміти, бо вибору не маємо) самі працювати над цим фундаментом, а коли малі й поки не розуміємо ні себе, ні світу? Для дитини фундаментом насамперед стає її родина, її сім’я. Спершу вона робить усе за малюка, а потім просто допомагає вистоювати перед ураганами, вчить відбудовуватися та й загалом будуватися: обирати найміцніші цеглинки і правильно замішувати цементний розчин. Але що таке сім’я? Чи завжди це мама й тато? Чи завжди вона виконує свою надважливу місію? І що робити тим, у кого її немає? Про це пропоную подумати разом із героями цієї добірки.

Книжки, підлітковий топ, підліткова література, букмоль, підліткова редакція, тінсайд, ,ervjkm, ryb;rb lkz gslksnrsd, teenside, bokmal, teens,що читають підлітки, кращі книжки для підлітків 2019, что читают подростки, книги для подростков, подростковый топ, лучшие книги для подростков 2019, Ми, тварини, Джастін Торрес, We the Animals, Justin Torres, Як я стала святою, Таня Малярчук, Хроніки Південного, Рімантас Кміта, Руки розбійника, Фінн-Олє Гайнріх, Під скляним ковпаком, Сильвія Плат, Осина фабрика, Іен Бенкс, Незакінчений хрестовий похід, Рафал Воячек, Мія і місячне затемнення, Оля Русіна, До маяка, Вірджинія Вульф, Дім, в якому, Маріам Петросян, Ауергаус, Бов Б’єрґ, українські видавництва, всл, видавництво старого лева

Мія і місячне затемнення, Оля Русіна

9+

Мія живе разом із дідусем, але їй ніколи не буває самотньо. І не лише через те, що дідусь у неї дуже добре справляється з вихованням майже десятирічної дівчинки, а й тому, що поверхом нижче є Матвій і його молодший братик Людожерчик. З Матвієм Мія навчається в одному класі, але він значно більше, ніж просто однокласник чи сусід. Він — частинка її (разом із дідусем) родини. Насправді, крім дідуся, в Мії ще є мама, але, коли дівчинці було п’ять років, вона знайшла нового чоловіка й переїхала до нього. «Мію вона не змогла забрати з собою: їхня квартира геть крихітна, а у мами з новим чоловіком ще й народилася дитина». Вам ця ситуація може видатися дуже навіть драматичною, але в повісті Олі Русіної нічого подібного немає. Увесь потенційний трагізм, біль і патетика лишаються за кадром, тоді як на передньому плані розгортається захоплива, сповнена жартів, конфузів і пригод, історія про цілком звичайне київське дитинство напрочуд цікавої персонажки. Цікавої, бо на сторінках книги авторка дуже майстерно відтворює саме дитячий голос дівчинки, яка радіє, хвилюється, сумує, боїться й переживає цілий вир інших емоцій через те, що її справді хвилює. І так, вона більше засмучується через те, що хоче красиву дорогу іграшку, яку їй не куплять, а не через те, що її мама живе окремо (бо, як і будь-яка справжня дівчинка в її ситуації, вона до цього вже звикла).
Втім, саме «сімейні проблеми» і стають рушійною силою для сюжетного розвитку. Вибачте на спойлері, та одного дня на порозі дідусевої квартири з’являється Віталік. Віталіка Мія ніколи не бачила та ніколи про нього навіть не чула, але він її справжній тато. Можливо, ви вирішили, що ось тут і почнеться драма, але ніт. Мія з підтримкою свого найкращого друга, звісно, спробує втілити в життя популярний і до дірок заїжджений голлівудський сюжет, у якому діти всіма правдами та неправдами закохують (знову) одне в одного розлучених батьків. Проте художня реальність, у якій живуть герої Олі Русіної, таких штампів не приймає. Вона розвивається дуже правдиво та чесно. Можливо, за тим лише винятком, що деякі дорослі в цій повісті поводяться аж занадто мудро. Хоча правдоподібність навіть цих персонажів також не викликатиме в читачів сумнівів. Можу закластися, що в Україні справді є такі дідусі.

Направду, Міє, дорослі дуже часто поводяться як діти. А ще частіше — не знають, як повестися, і сумують через це… Просто вони добре це приховують.

Власне, саме завдяки цим мудрим дорослим у фіналі на читачів очікує хепі-енд. Адже діти, навтіь тоді, коли вони головні герої вигаданих історій, від них дуже й дуже залежать.


Мія і місячне затемнення / Оля Русіна. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2019.

Кім Слейтер, 928 миль від дому, що читати підліткам, книжки про родину, сім'я, тінейджерам для читання, англійські книжки, що читати, новинки книжкові

928 миль від дому, Кім Слейтер

10+

Коли ти ще зовсім дитина, то маєш довіряти рідній мамі. І вірити в те, що вона завжди буде поряд, хоч би там що. А якщо твоя мама тебе покидає, кому тобі лишається довіряти?

Довіра — найважливіша тема, з усіх, яких торкається знайома багатьом завдяки повісті «Розумник» британська письменниця Кім Слейтер у підлітковому романі «928 миль від дому». Найважливіша, бо саме вона є запорукою відкритості, прийняття й емпатії, яких так не витрачає нашому світові. На жаль, чотирнадцятилітній Калум втратив її вже давно, коли його разом із татом залишила мама. Доволі несподівано, чи не так? Адже ми звикли до історій, у яких матусі виховують дітей після розлучення, а герої шукають у буквальному чи/та переносному сенсі своїх татусів. Але цей шаблон Кім Слейтер руйнує. Калум живе разом із татом і не мріє повернути матусю. Він загалом мало дозволяє собі мріяти, бо вважає, що для усіх, хто народився в шахтарському містечку Ноттінґем доля не готує нічого надзвичайного. Хлопець ніби змирився з тим, що в його світі нічого ніколи не відбуватиметься й не змінюватиметься. Можливо, саме тому він і поводить себе так посередньо, майже нікогодо до себе не підпускає й здебільшого просто спостерігає за тим, що відбувається навколо. Навіть тоді, коли його друзі відверто цькують новачка, який мігрував до Англії з Польщі. Змирився і з тим, що не стане відомим сценаристом, бо не зможе написати про щось, що зацікавить глядачів. Єдине, чого він прагне, щоби тато нарешті почав більше проводити часу вдома й менше займатися різними нелегальними заробітками.
Але, попри всю сірість і непримітність його життя, щось таки в ньому починає відбуватися. Спершу Калум знайомиться з Амелією — дівчиною, яка живе разом із мамою та молодшим братом на човні, й завдяки своїй безпосередності та відкритості руйнує його внутрішні мурі та стає йому подругою. А потім і тато нарешті вирішує осісти вдома. Але зовсім не через Калума, а через те, що закохався — в жінку, в якої також є чотирнадцятилітній син. Найгірше ж те, що ця жінка разом із сином переїжджають жити до них — отож Калум відчуває, що втрачає не лише тата, а й дім — єдине місце, де відчував себе спокійно та захищено. Можливо, якось згладили б ці гострі відчуття старі добрі друзі, але стосунки з ними також летять шкереберть.

Коли починаєш прислухатися до власних думок, а не до того, що тобі кажуть інші люди, відразу починаєш сприймати все інакше.

Очевидно, що Калумові, який звик до певного стану речей, усі ці зміни даються важко, тож впродовж доброї половини роману читачі спостерігають за такою собі агонією: хлопець бунтує, стає ще закритішим і сповнюється злістю та ненавистю до світу. Він нагадує грозову хмару, яка заливає все водою та кидається блискавками. На щастя, люди, які перетворюють у його похмурому світі на блискавичники, виявляються не лише добрими, а й мудрими. Вони й допомагають Калумові зруйнувати внутрішні мури, почати довіряти іншим і, що не менш важливо, мріяти та навіть рухатися в напрямку до здійснення цих мрій. Авторка переконує читачів у тому, що «без твердої основи будь-яка споруда нестійка, хоч якою міцною чи великою вона здається». І для Калума такою основою стає не лише «оновлена» родина, а насамперед він сам. Адже довіряти іншим, коли не довіряєш самому собі, неможливо.


928 миль від дому / Кім Слейтер; пер. з англ. Ганни Лелів. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2020. — 320 с.

Кім Слейтер, 928 миль від дому, що читати підліткам, книжки про родину, сім'я, тінейджерам для читання, англійські книжки, що читати, новинки книжкові, кораліна, ніл гейман, кріс ріддел, ілюстрована кораліна, читати підліткам

Кораліна, Ніла Ґеймана

9+

Одного дня, у будинку, до якого нещодавно переїхала її родина, Кораліна — головна героїня знаменитого екранізованого роману Ніла Ґеймана «Кораліна» — знаходить потайні двері. Як згодом дізнається дівчинка, ведуть вони не до підвалу чи комори, що було б цілком нормально для такого старого та дивного будинку, а до іншого світу. Світу, на перший погляд, схожого на той, у якому вона живе. Але кращого. З кращими батьками, сусідами, друзями, справжніми розвагами та велетенською скринею з іграшками. Але найважливіше для Кораліни не те, що тут є розваги, а те, що, на відміну від її старих батьків, нові, здається, справді люблять її. У цьому новому світі вони не пропадають на роботах, не дивляться з ранку й до ночі в екрани, а приділяють їй час: мама завжди усміхається й годує її смачним обідом, а тато ніколи не зайнятий і завжди готовий пограти, пожартувати та розважити. Щоправда, є у цьому світі одна сумнівна риса, дрібничка, здавалося б, але яка! У всіх його мешканці ґудзики замість очей. Можливо, сусіди з її старого світу, пан Бобо, який живе в мансарді й ніби дресирує мишей для мишачого цирку, колишні акторки міс Примула й міс Форсібілла та її новий друг — чорний кіт — були праві? Можливо, їй справді не варто довіряти новим батькам? Можливо, їй загрожує небезпека?
З часом, коли нова мама наполегливо пропонує дівчинці залишитися та прагне пришити їй замість очей ґудзики, Кораліна розуміє, що так, кіт мав рацію, бо її інший світ зовсім не радісна Країна Див, а жахлива й небезпечна пастка, через яку може постраждати і вона, і її справжня родина. Тож відтепер Кораліна мріє лише про те, щоби повернутися додому та врятувати своїх таких не-ідеальних батьків.
Ніл Ґейман — справжній майстер неоднозначності, тому чи не кожна його історія має мінімум два головні плани. Так, якщо взяти до уваги саме цей текст, то з одного боку — це фантастична й трохи моторошна розповідь про сучасну Алісу, яка потрапляє до такої собі Країни Див з пригодами, друзями та ворогами, а з іншого — абсолютно звичайна та до болю знайома багатьом історія про дитину, якій дуже не вистачає батьківської уваги. Не дарма ж за епіграф Ґейман обрав цитату Честертона:
Чарівні казки більш ніж правдиві не тому, що вони розповідають нам про існування драконів, а тому, що переконують нас: драконів можна повбивати!
І хоча читати «Кораліну» можна по-різному — і як історію пригод, і як роман жахів, — не звернути увагу на тему родини буде дуже складно. Певна, що після цієї історії кожен і кожна матимуть чимало приводів і собі спробувати відповісти на запитання на кшталт: «Що ж таке ідеальна родина? Якими є ідеальні батьки? І чи справді дитинство може бути ідеальним?»


Кораліна / Ніл Ґейман, Кріс Ріддел / пер. з англ. Олександр Мокровольського.— Київ: Км-Букс, 2020. – 192 с.

підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, детективи, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, наркотики і підлітки, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, рута шепетіс, війна, поміж сірих сутнікіВ, туве янссон, літня книжка, видавництво старого лева, джаклін вілсон, розмальована мама, oh boy!, мари-од мюрай, сироти, притулки, книжки про страждання

Oh, boy! Марі-Од Мюрай

16+

Бо так не буває на світі, щоб були залишені діти — слова з пісні радянського мультфільму «Мама для мамонтеняти», здається, глибоко сидять у свідомості багатьох дорослих. Але насправді реальність нашого світу така, що дітей залишають. Залишають із різних причин. Питання лише в тім, що далі? Власне, саме спробою відповісти на це запитання і можна назвати роман Марі-Од Мюрай «Oh, boy!».
У центрі сюжету — історія про трьох дітей, Венізу, Морґану й напрочуд обдарового хлопчика Сімеона, мати яких покінчила життя самогубством, випивши «Фрош» (чи, може, «Доместос»?), а батько давно зник невідомо де. Тож головним викликом для трійки Морлеванів та, певна річ, соціальних робітників, які займаються їхньою справою, стає необхідність знайти того, хто зможе наважитися взяти їх усіх під опіку. Усіх, бо чотирнадцятирічний Сімон, восьмирічна Морґана та п’ятирічна Веніза — одне ціле, одна, хоч і дуже маленька, коли говорити про вік її членів — чотирнадцяти, восьми та п’яти років, але родина. Але, на жаль, діти — це не плитка шоколадки, з якою все просто та зрозуміло (можливо, саме тому їх постійно їсть суддя у справах неповнолітніх, Лоранс Дешан). По-перше, їх не можна розламати на кілька шматочків і поділити між кількома дорослими — вони йдуть у комплекті. А по-друге, з дітьми завжди з’являється одне-два-три-чотири «але», що заважає планам здійснитися, завжди з’являється щось, що змушує дорослих постійно повторювати просякнуте розпачем «Oh, Boy!». Бо так влаштоване життя: хтось красивий, хтось нещасний, хтось гей, хтось багатий, а в когось – лейкемія.

Вони живуть ніби в пустелі. Ні сім’ї, ні друзів. Нікого. Соціальний вакуум.

Розділ за розділом, сторінка за сторінкою на читачів очікують розчарування та невиправдані сподівання, раз за разом — і, здається, ніби всім цим проблемам не буде кінця та краю, ніби в кінці тунелю ні світла, ні самого кінця тунелю. Бо, коли діти лишають сам на сам з усіма тими викликами долі, яким рідко дають раду навіть дорослі, все летить шкереберть. Щоправда, на додачу до всього цього драматизму маємо тут щедру порцію справжньої французької іронії, через яку читачам дійсно не лишиться нічого іншого, як бодай подумки, гортаючи сторінки роману, плакати. Плакати як не від сміху, так від горя, як не від горя, так від сміху. Завдяки цій іронії історія читається легко, але спонукає думати та переосмислювати найскладніші та найболючіші теми, яких у романі, попри відносно невеличкий об’єм, дуже багато.

Дай спокій цьому малюку! У нього лейкемія. Розумієш? Лейкемія? Рак. У нього немає ні батька, ні матері. А тепер у нього — рак. У чотирнадцять років. Що такого він зробив? У чому його вина? Він чудовий хлопець. Чому це звалилося на нього?

Під час однієї з презентацій роману, Марі Од-Мюрай зізнається, що перед тим, як написати цю книгу, прочитала багато реальних і часто дуже трагічних історій про долю сиріт, про життя у притулках та пошуки нових «батьків». Але у своєму тексті вона вирішує врятувати своїх героїв — не казковим хеппі-ендом, а невеликою перемогою над смертю.


Oh, boy! /Марі-Од Мюрай / пер. з фр. Зої Борисюк, Олени Борисюк. — Київ: Рідна Мова, 2017. — 176 с.

young adult Кім Слейтер книжки для підлітків Ніл Ґейман Оля Русіна фантастика