Щоденник кота-вбивці: пухнастий янгол і хижий звір

Енн Файн, видавництво віват, щоденник кота, що читати дітям, гумор, смішні дитячі книжки, дневник кота-убийцы, дитяча література, підліткова літуратура, книжки про котів, щоденник кота, букмоль

«Гаразд, гаразд. Повісьте мене. Я вбив пташку. Та я вас благаю, я ж кіт! Це практично моя робота: повзти крадькома навколо садка за маленькими солоденькими пташками-пиріжками, які заледве можуть перелітати зі штахетини на штахетину. То й що мені пропонуєте робити, коли один з бідолашних пернатих тенісних м’ячиків просто стрибає мені до рота? Я маю на увазі, він буквально приземляється мені в лапи. Це могло б заподіяти мені біль.» — так починається історія знаменитого англійського кота, український переклад щоденника якого з’явився у видавництві «Віват».

Насправді, «Щоденник кота-вбивці» — це лише перша з сімох невеличких історій про кота Тафі, написаних вже відомою в Україні англійською письменницею Енн Файн протягом п’ятнадцяти років: власне сам «Щоденник кота-вбивці» (The Diary of a Killer Cat, 1994), «Повернення кота-вбивці» (The Return of the Killer Cat, 2003), «Кіт-убивця завдає удару у відповідь» (The Killer Cat Strikes Back, 2007), «День народження кота-вбивці» (The Killer Cat’s Birthday Bash, 2008), «Різдво кота-вбивці» (The Killer Cat’s Christmas, 2009),»Кіт-убивця тікає» (The Killer Cat runs away, 2013) і «Кіт-убивця закохується» (The Killer Cat in love, 2016). Сьогоднішня розмова торкатиметься лише першого щоденника, який знайомить читачів із Тафі та його родиною і розповідає про те, як і чому він став убивцею.

Почнімо з того, що цей щоденник істотно відрізняються від більшості, про які ми розповідали раніше. Найперше тим, що, як ви вже зрозуміли, належить він не дитині, не підлітку, а коту. У таємничий процес його створення-ведення читача не посвячують, що неабияк потішає — ви тільки спробуйте уявити котика, який тримає у маленькій пухнастій лапці ручку та занотовує думки до блокнота, або ж друкує текст на клавіатурі старого комп’ютера, поки ніхто не бачить! Втім, куди більше імпонує те, як саме він розповідає про своє життя. Озброєний харизмою та справжнім англійським гумором, він міг би легко позмагатися з найкращими стендап-коміками світу як у дотепності, так і у вмінні тримати увагу аудиторії, адже після прочитання вже кількох перших сторінок щоденника історія капосних і не дуже капосних вчинків Тафі захоплює настільки, що відкласти книжку «на потім» просто рука не підніметься (чи не опуститься).

Нещасних тваринок, звісно ж, шкода, але для Тафі усе відбувається цілком правильно і закономірно, позаяк коти — це зовсім не невинні милі пухнастики, а справжні хижаки. До того ж, не в усіх вбивствах Тафі дійсно є винним…

Сюжет щоденника — це низка анекдотичних і курйозних ситуацій, які відбуваються у житті домашнього улюбленця Тафі протягом шести днів і перетворюють його з кота-звичайного на кота-вбивцю. Мова проста, зрозуміла та жива, завдяки чому бар’єр між читачем і головним героєм швидко руйнується — складається враження, ніби Тафі просто спілкується з одним із своїх кото-друзів на даху сусідського будинку. Водночас важко не помітити те, наскільки продуманою є його розповідь. Загалом, маємо справжній детектив з інтригою, напруженою кульмінацією і несподіваною розв’язкою. І так, у цій книжці цілком очікувано є не лише вбивця, але й жертви. Проте, попри потенційні побоювання батьків, смерті пташки, мишки та сусідського кролика Тампера (в ориг. Thumper, що з англ. перекладається як «справжня брехня», або «сильний удар») не просто не відлякують, а навіть викликають сміх. Ба більше, спонукають замислитися про те, як влаштовано наш світ. Нещасних тваринок, звісно ж, шкода, але для Тафі усе відбувається цілком правильно і закономірно, позаяк коти — це зовсім не невинні милі пухнастики, а справжні хижаки. До того ж, не в усіх вбивствах Тафі дійсно є винним…

Єдиним недоліком книжки можна сміливо вважати лише те, що прочитується вона занадто швидко, а українською перекладається — задовго.

Особливого коментаря заслуговують харизма та характер головного героя, настільки майстерно прописані Енн Файн у такому маленькому тексті. Як і будь-який кіт, Тафі — тварина амбітна, сповнена особистої гідності та самоповаги. Належністю до родини симпатичних хижих ссавців він не просто пишається, але й постійно користується. Для Тафі «кіт» — це найуніверсальніше у світі виправдання. Так, він убив пташку і приніс її додому. Так, він подряпав нещасну ветеринарку і налякав хворого тер’єра. Так, він влаштував гармидер на подвір’ї і всю ніч не давав нікому спати. Але чого від нього ще очікувати? Він же кіт (здається, подібні виправдання знаходять собі й люди). І, як у будь-якого кота, у Тафі є чіткі уявлення про те, як має виглядати клумба, що потрібно робити з диваном і хто насправді є хазяїном удома.

Я не сказав нічого. Я кіт. Тож я просто сів та дивився, як вони видирають цвяхи з котячих дверцят.

І хоча жанр щоденника передбачає певну інтимність (як процесу написання, так і прочитання), «Щоденник кота-вбивці» буквально створений для того, щоби його читали вголос. І не лише через соковиту мову та театральну відкритість головного героя, але й через те, що насолоджуватися надзвичайно цим легким та іронічним текстом обов’язково захочеться як дітям, так і дорослим. Та й навряд комусь удасться читати його мовчки, адже життєва філософія кота Тафі (не плутайте з життєвою філософією кота Мура), тонкощі людських стосунків, які він, ніби Апулеїв золотий віслюк, випадково помічає, і постійні непорозуміння між домашнім улюбленцем та його власниками змушують час до часу голосно сміятися. Тож єдиним недоліком книжки можна сміливо вважати лише те, що прочитується вона занадто швидко, а українською перекладається — задовго.


Енн Файн Щоденник кота-вбивці / [переклад з англ. Ю. В. Гордієнко]. — Харків: Віват, 2017.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль