«Це 12-річний прем’єр-міністр» грайлива, нагальна й дуже британська книжка про хлопчика, який несподівано стає прем’єр-міністр. У цьому інтерв’ю спілкуємося з перекладачкою Наталею Тисовською про її досвід роботи з книжкою й чому «Це 12-річний прем’єр-міністр» вартий прочитання.
Пряма мова
11 Грудня 2021
422
«Це 12-річний прем’єр-міністр»: світ політики дитячими очима
BOKMÅL
"тебе з'їмо ми вмить" ©

Цього року у видавництві Час Майстрів вийшла кумедна книжка «Це 12-річний прем’єр-міністр» британського автора Тома Маклокліна. Українському перекладу історії про хлопчика, який випадково стає прем’єр-міністром у світі дорослих завдячує Наталі Тисовській — перекладачці, а також письменниці й редакторці. Ми мали чудову нагоду поставити пані Наталі кілька запитань про переклад, українських читачів, серйозні теми й маленькі приємності «Це 12-річний прем’єр-міністр».

Ця книжка розповідає про пригоди дванадцятирічного хлопчика. На вашу думку, український 12-річний читач, який він? Чи є з-поміж його інтересів політика?

Якщо родина цікавиться політикою — можливо. Але у дванадцять років навряд чи дитина в змозі зацікавитися політикою як такою, з усіма її тонкощами й підводними течіями. Дитина може підтримувати, скажімо, Майдан — як вияв романтичного духу свободи, може підтримувати фронт — як вияв любові до Батьківщини, але навряд чи стане вникати в тонкощі політичного підґрунтя подій, які відбуваються в країні.

Зазвичай про політику пишуть та говорять у серйозному тоні. Проте книжка Маклокліна дуже кумедна і грайлива. Як ви гадаєте, чому саме таку подачу обрав автор? У чому її особливості й переваги?

Думаю, автор почав писати про політику тому, що сам давно займався цією темою. Він-бо прийшов у дитячу літературу з політичної карикатури. Ось вам і відповідь: він і раніше ставився до політики з гумором, а вже в дитячій книжці ще і спробував подивитися на неї з незвичного ракурсу — дитячими очима. І вийшло, що багато політичних питань часто зводяться до простого морального вибору, з яким діти стикаються — і на якому вчаться ще в дитинстві: чи пожертвуєш ти дружбою заради кар’єри? Чи підеш по головах для досягнення своєї мети? Чи здатен ти ділитися, а чи все гребеш під себе? Ось у цьому й перевага книжки: автор простими словами намагається навчити дітей кількох складних життєвих уроків.

… багато політичних питань часто зводяться до простого морального вибору, з яким діти стикаються — і на якому вчаться ще в дитинстві: чи пожертвуєш ти дружбою заради кар’єри? Чи підеш по головах для досягнення своєї мети? Чи здатен ти ділитися, а чи все гребеш під себе?

Крім політики, які важливі теми піднімає автор книжки?

Дружба — головний герой, Джо Перкінз, ближче до кінця книжки свариться зі своїм найкращим другом, і ця сварка дає йому урок на все життя і змушує переглянути власну поведінку. Стосунки в родині — у Джо дуже теплі взаємини з матір’ю, і, власне, саме заради неї, заради збереження її роботи в місцевому парку, він кидається в авантюру і стає прем’єр-міністром. Також готовність боротися за свої ідеї й не відступати. А ще автор учить своїх маленьких читачів, що добро має перемагати зло, і тому Віолетта Крамп зазнає поразки у своїй підступній боротьбі за крісло прем’єр-міністра, а Джо разом із друзями зрештою перемагає.

Що спільного в головного героя Джо Перкінза з українськими читачами?

Багато хто з українських читачів упізнає себе в Джо. Він трохи незграбний тишко, який усе життя більше тримався на задньому плані, у тіні свого активного друга Аджая. Та коли приходить критична мить, він здатен узяти на себе відповідальність і виступити вперед. Мені здається, образом Джо Перкінза можна взагалі описати український національний характер :)).

Наталя Тисовська

Будь-яка людина, яка колись бралася за художній переклад, знає, що ця робота вимагає креативних рішень до складних проблем. Яким таким рішенням перекладацької дилеми в цій книжці найбільше пишаєтеся?

Я не схильна пишатися якимись особливо творчими рішеннями й підходами до перекладацьких проблем. Якщо вдалося щось перекласти адекватно — це приємно, це викликає перекладацьке задоволення. Наприклад, Джо ухвалює кілька кумедно-безглуздих законів. В оригіналі це короткі римовані фрази, над якими довелося помучитися, і в результаті вийшло «котусьо в капелюсі» (hats for cats), «жабо для жаб» (clogs on frogs), «рукавиці для голубиці» (gloves on doves). Ще в книжці була Mount Lovely, яку я переклала як Гарна гора — додала алітерації в назву й дуже тішилася.

Історія Джо Перкінза розгортається у Великобританії й розповідає насамперед про британську культуру. Чи багато в нас спільного? Чи доводилося шукати відповідники й аналоги для перекладу?

Ця книжка цікава насамперед тим, що маленький читач трохи познайомиться з життям у Великій Британії. У грайливій формі довідається про політичний устрій, побуває у Вестмінстерському палаці й навіть дізнається курс британського фунта до американського долара. Загалом великих проблем при перекладі не виникало, просто іноді доводилося деякі речі перекладати, так би мовити, розширено: коли в автора було просто «Даунінг-стріт, 10», то в українському тексті я писала «резиденція прем’єр-міністра на Даунінг-стріт, 10».

Том Маклоклін має інші дитячі книжки. Чи вам впала в око якась для наступного перекладу? Або, можливо, є дитяча/підліткова книга іншого автора, яка, на вашу думку, терміново потрібна українському простору?

Том Маклоклін написав цілу серію книжок про дітей, які несподівано опиняються в дорослих ролях. У нього вони всі називаються «Випадковий…». Наприклад, «Випадковий мільярдер», «Випадкова рок-зірка», «Випадковий таємний агент» тощо. Думаю, ці його книжки полюбляться українським читачам не менше, ніж «Випадковий прем’єр-міністр» (в українському перекладі назву вирішили дещо змінити, і стало «Це дванадцятирічний прем’єр-міністр»).

Якби у вас був шанс додати один пункт до змін, які вносить Джо в країні, що б це було?

Якби в мене був шанс внести якісь зміни в законодавство, я б у закон про вибори ввела пункт, яким запроваджується плата за участь у голосуванні. Щоби наші люди, віддаючи свій голос, сто разів подумали, за кого голосують. І щоби люди, не готові платити за свій вибір, не голосували взагалі. Не майновий ценз, як було в давні часи, а цілком підйомна плата, яка виконуватиме радше символічну роль.

Як експертка після перекладу цієї книжки, що порадите робити, щоби побороти Лігу антидурощів у власному житті?

Про це важко говорити без контексту книжки. Для тих, хто не читав, коротко поясню: Джо запроваджує багато кумедних змін, зокрема вводить міністерство розваг, але не всім людям подобається постійне дуркування, тож вони на противагу збирають Лігу антидурощів. Тому Лігу антидурощів не можна розглядати тільки як щось негативне. Зрештою, люди різні, і не всіх можна примусово загнати в парки розваг. У книжці ця Ліга набуває негативного відтінку, бо її активно підтримує Віолетта Крамп — головний негативний персонаж, який керується тільки своїм бажанням будь-що посісти пост прем’єр-міністра.


Том Маклоклін Це 12-річний прем’єр-міністр / текст Том Маклоклін, ілюстрації Том Маклоклін / пер. з англ. Наталя Тисовська — Київ: Час Майстрів, 2021.— 200 с.

дитяча книжка підліткова книжка пряма мова