Таврований ідеал: між логікою та співчуттям

Таврований ідеал: між логікою та співчуттям, Сесілія Ахерн, Селестіна Норт, Таврована, Ідеальна, антиутопії, романи підліткові, young adult, що читати підліткам, тінейджери, романи для дітей, Трибунал, філософські книжки, книги про вибір, політика, соціальний устрій

Уявіть, якби усі квіти були однаковими. Один до одного: пелюстка до пелюстки, стеблина до стеблини. Світ був би кращим? Так, він був би більш впорядкованим, але це не одне й те саме. Та й сама думка доволі дивна: квіти ж бувають різними. Навіть не так. Кожна квітка унікальна та не схожа на інших, а, головне, у кожної свої особливості та своя мета – бо ж усі разом вони створюють щось єдине, гармонію. І якби усі квіти були ідентичні, можливо, світ би занепав і досить швидко. З людьми та ж сама історія.

Ірландська письменниця Сесилія Ахерн у своїй дилогії «Таврована» розгорнула перед читачами світ ідеальних людей, такий собі доглянутий садок, що завжди перебуває під контролем. Але і між цими ідеальними квітами порпаються черви…

Бути таврованим у світі Сесилії Ахерн – бути ніким. Бути сміттям, вигнанцем, покидьком. Ні поваги, ні свободи волі, ні приватного життя.

Події обох романів розгортаються у країні, де основна влада зосереджена в руках трьох суддів Трибуналу. Трибунал своєрідний, адже виносить вирок не тим, хто скоїв злочин, а тим, хто може його скоїти. Троє суддів виконують психологічний аналіз дій людини і виявляють, так званих, порочних, яких треба ізолювати від «порядних» громадян. Порочних судять за: зраду суспільству, зраду Трибуналу, помилку в судженні, змову з затаврованими та брехню. Кара – тавро на все житя. А бути таврованим у світі Сесилії Ахерн – бути ніким. Бути сміттям, вигнанцем, покидьком. Ні поваги, ні свободи волі, ні приватного життя. Щоб ти не робив, ти – поганий приклад для всіх інших. Бо це не суспільство, яке вчиться або не вчиться на помилках. Це суспільство, яке не допускає помилок.

Головна героїня дилогії – Селестіна Норт, дівчина, яка… не хотіла нічого змінювати. Вона не була борцем-вільнодумцем, навпаки – їй усе подобалося. Їй було зручно жити у такому світі, тож вона повністю підтримувала світогляд, який пропагує Трибунал. Вона була тим самим сумнозвісним ідеалом. Але одного разу Селестіна, яка завжди слідує правилам, допомагає хворому старенькому і тим самим порушує заборону на допомогу таврованому. Морально-етичні тонкощі нікого не цікавлять – є заборона, є порушення. Проста процедура. Але далі все обертається справжньою несподіванкою і для Трибуналу, і для читачів. Починається усе з промови Селестіни у суді.

– Коли Клейтон Берн увійшов в автобус, я спершу прийняла його за свого дідуся. Він кашляв так, що я злякалася, як би він не помер. Мені було все одно, Затаврований він чи ні, це був просто старий, схожий на мого дідуся, і ніхто не намагався йому допомогти. Якщо ви питаєте, що на мене найшло, то відповідь … це було співчуття. І логіка. І в той момент, – я звертаюся до всіх, я сподіваюся, що вони зрозуміють, – в той момент це здавалося абсолютно правильним.

Дикий шум. Удари молотка. Шаленство.

Опозиціонери розцінили цю ситуацію як заклик до дій від нової союзниці. Трибунал – як прояв непокори, гнилість її особистості. А рідні, що виступали на її захисті, – як зраду. Ще хтось як божевілля, хтось як зверхність, проте, що було на думці у Селестіни, що керувало нею? Вона дала відповідь. «Логіка і співчуття». І це справді ідеальна концепція.

Так що таке ідеал? Ідеал — вища цінність, досконалий стан того або іншого явища, зразок особистих якостей, вища норма етичної особи. А якщо ідеальна за усіма параметрами людина виявляється порочною – чи не породжує це сумніви щодо самих параметрів? Сесілія Ахерн розкриває це питання з різних сторін, препаруючи його і сумніваючись у власних відповідях.

Загалом, книг подібної тематики – авторитарне суспільство, брехливість «ідеального політичного устрою», проблема пропаганди та затикання рота – дуже і дуже багато. Від подібних книжок риплять полиці у книжкових магазинах – так, чому ж саме ця історія має зацікавити читачів?

Таврований ідеал: між логікою та співчуттям, Сесілія Ахерн, Селестіна Норт, Таврована, Ідеальна, антиутопії, романи підліткові, young adult, що читати підліткам, тінейджери, романи для дітей, Трибунал, філософські книжки, книги про вибір, політика, соціальний устрій

По-перше, обставини не діють на користь головним героям. Ніхто не падає перед Селестіною на коліна з баладами і пророцтвами про те, яка вона особлива і яке в неї велике призначення. Від неї відвертаються. Часто нею цікавляться лише заради своїх цілей. Людська доброта обертається бажанням власної вигоди, опущені погляди близьких, як претензія, як спроба лишитись у стороні від небезпечної круговерті. Селестіна повинна боротися проти несподіваних труднощів сама.

Люди часом готові прийти на допомогу забитому псу, але при найменшій небезпеці від нього відступляться.

По-друге, нема «зацукрованого», патетичного героїзму. Нерідко в книгах жанру «yang adult» головний герой хоча б трохи сумнівається в «істинах», які подають ЗМІ. Натомість головна героїня дилогії Сесилії Ахерн справді вірить у норми свого світу і лише події, що з нею відбуваються з нею потім, спричиняють розкол, тріщину у її світогляді. Та й навіть після пережитого, вона повертається до думки про справедливість її кари. Вона – людина, вона проявляє слабкості та допускає помилки.

У дитинстві я думала, ніби втеча – це схопитися і бігти, фізично бігти, як підлітки в кіно: крик люті, голосне грюкання двері, — і побіг. Потім я дізналася, що багато втікачів фізично залишаються на одному місці.

По-третє, книга насичена інтригами. Варто просто розгорнути її і все – відкласти вже неможливо, ти вже в пастці, і кожна відповідь лише породжує нові запитання. Крім того, деякі сюжетні повороти настільки несподівані, що викликають щирий подив і усмішку – мовляв, «І як я одразу не здогадався/не здогадалась!».

Кожен сам для себе вирішує, що правильно – милуватися вишуканими трояндами чи неохайними бур’янами, заливати непокірні рослини бетоном чи давати їм волю.

І що, на мою думку найважливіше, усі філософські ідеї авторка подає через події. Так, є окремі висловлювання, підсумки, думки, але найголовніше залишається непроартикульованим. Немає марнослів’я. Є вчинок, є результат – і лише ти можеш судити про те, що правильно, а що ні. І це добре перегукується з однією з основних ідей книг – ми вчимося на помилках, а досвід є нашим компасом на розпутті вибору.

Є різні садки, різні садівники й «ідеал» кожен розуміє по-своєму. Кожен сам для себе вирішує, що правильно – милуватися вишуканими трояндами чи неохайними бур’янами, заливати непокірні рослини бетоном чи давати їм волю. Селестіна зробила свій вибір, і чи вірний він – судити лише вам. У будь-якому разі, одна річ залишається незмінною – поки не існує такого асфальту, який не змогла би пробити квітка.

Анастасія Суворова
Анастасія Суворова

авторка рубрики Teen Review