Тінь на півночі: вікторіанський детектив Філіпа Пулмана

Новинки Книжкового Арсеналу 2019: найцікавіші перекладені книжки для дітей, книжковий арсенал, що читати, дитячі книжки, книжкові новинки, література для дітей,казки,класика дитліту, що купити,дитячі видання,найкращі книжки для дітей,комікси,книжки-картинки,фантастика для дітей,підліткові книжки,книжки з доповненою реальністю

Всі люблять книги із загадками, чи не так? Комусь подобається знаходити їх серед історичних фактів і дивовижних винаходів, комусь серед магії чи містики, комусь в історіях про справжню дружбу та кохання. У «Тіні на півночі» Філіпа Пулмана кожен знайде щось цікаве для себе. 

В Україні лауреат премії Астрід Ліндгрен Філіп Пулман відомий завдяки трилогії «Темні матерії». Вона отримала третє місце в списку «200 кращих книг за версією ВВС», а нещодавно для каналу ВВС 1 за  «Темними матеріями» зняли однойменний серіал. «Тінь на півночі» — вже друга книга тетралогії «Таємниця Саллі Локгард», що вийшла друком українською минулого року у видавництві Nebo Booklab Publishing. Першу книгу серії, «Рубін в імлі», видали у 2018 році. У тетралогії йдеться про надзвичайну для свого часу дівчину Саллі Локгард — сміливу, самостійну, готову боротися за правду та справедливість. Вона має такий же гострий розум та винахідливість, як Шерлок Холмс в Артура Конан Дойля та Еркюль Пуаро в Агати Крісті — культові персонажі британської детективної традиції. У «Тіні на півночі» читач поступово дізнається всю потрібну для розкриття головної таємниці інформацію і ніби змагається з детективом, хто ж перший знайде злочинця. Але в паузах між переслідуванням варто роззирнутися навколо. Ви побачите колоритний Лондон сімдесятих років дев’ятнадцятого століття: з маленькими крамничками, зручними кебами, пахощами чаю о п’ятій вечора та безхатніми котами й собаками на вулицях. Ми потрапляємо до вікторіанського міста, з якого складно повернутися до сучасного світу навіть після кінця книги.
Створити таку атмосферу допомагають ілюстрації: такі ж живі та динамічні, як Лондон і його жителі. Їх можна роздивлятися годинами, хочеться увібрати в себе кожну деталь, щоб ще краще уявити собі міські картини. Здається, вони не застигли, а постійно рухаються, й одразу перебіжать на наступну сторінку, якщо відвести погляд. Ще одна цікава деталь — корінець книги. Він не картонний, а зроблений з тканини, просто як у старих книгах. Ніби дрібниця, але ще більше переносить у світ Саллі.
Персонажі детективу постійно кудись біжать, обговорюють версії, придумують плани, їдуть розпитувати свідків. Їх ціла команда: Саллі, Фредерік та Джим, а також їхні помічники. Вони мають з’ясувати, що насправді виробляють на заводі «Полярна Зірка», чому затонув справний корабель та хто руйнує відомі корпорації, забираючи інвестиції безвинних містян. Вони не зважають на перешкоди та йдуть до правди, хоча за неї доводиться платити велику ціну. Усі персонажі живі, справжні, діляться чимось особистим та близьким. У кожного є предмет з історією, за яким їх можна одразу впізнати і краще зрозуміти. Наприклад, у Джима — це кастет, а у Фреда — ціпок. Та мотивація персонажів не завжди зрозуміла, і деякі другорядні персонажі зображені однобоко: або однозначно хороші, або погані.
Зазвичай оповідь не концентрується на певному персонажі і фокус ніби розсіюється. Це створює ефект відстороненості й об’єктивності. Автор не стає на бік жодного з персонажів, а розказує лише про те, що хоче показати читачеві. Темп оповіді досить спокійний, типово англійський та врівноважений, але сюжет постійно рухається вперед і не дає нудьгувати. Іноді про один день розповідається з позиції різних персонажів, і коли потрібно додати напруги, час сповільнюється й в одну секунду можна побачити все, що робить кожен з них. Але все ж важко дивитися на всіх одночасно й з однаковою увагою, тож для більшої близькості з героями хотілося б частіше концентруватися на комусь одному. Наприклад, у кульмінації оповідь фіксується на Саллі і ми бачимо її почуття замість звичної конструктивності. На контрасті з повсякденною холодністю персонажки це створює враження, ніби говорить дійсно вона, а не автор.
А от що у романі справді може дратувати, то це виділення слів курсивом, яке далеко не завжди додає смислового навантаження. А ще фрази в дужках з поясненнями. Схоже, ніби глядач дивиться останню частину франшизи в кінотеатрі, а дуже турботливий друг на сусідньому кріслі постійно пояснює, що відбувається і що було в попередніх фільмах. Хочеться мати більше місця для власних висновків, адже деякі речі зрозумілі з контексту, і зайвий раз їх розшифровувати не має потреби.
Але попри деякі недоліки, «Тінь на півночі» варто почитати тим, хто любить гостросюжетні детективи, вікторіанську Англію та історії, що не закінчуються після останньої сторінки.

Катерина Андрійчук
учасниця підліткової редакції сайту TeenSide