Тім Талер, або Куди зникає наш сміх
Бувають книжки, які складно записати у якусь із категорій – дитячі вони, підліткові чи дорослі. Бо для кожного віку у тих книжках є щось своє – цікава казка, детективна історія, або філософська притча із глибоким значенням. І ніби знаєш той простий сюжет ще з власного дитинства, та, перечитавши у дорослому віці, бачиш його по-новому – з іншими значеннями, іншими думками. Мабуть, одна із таких книжок – повість Джеймса Крюса «Тім Талер, або Проданий сміх». Ця історія була написана у 1962 році, перекладалася багатьма мовами, за нею кілька разів знімали фільми та серіали. У Радянському Союзі любили цю книжку, бо бачили у ній «критику буржуазного суспільства», в Німеччині – за те, що сюжет був дуже схожим на традиційні народні казки. Та недарма книжку про хлопчика, що продав свій сміх, називають класикою, бо вона про вічне – про добро і зло, бідність і багатство, про сміх і сльози, а ще про випадкові зустрічі, в яких часом знаходяться найкращі друзі. Минулого року, завдяки видавництву «Час майстрів», повість «Тім Талер, або Проданий сміх» знову з’явилася на полицях наших книгарень.
…недарма книжку про хлопчика, що продав свій сміх, називають класикою, бо вона про вічне – про добро і зло, бідність і багатство, про сміх і сльози, а ще про випадкові зустрічі, в яких часом знаходяться найкращі друзі.
Тім Талер – хлопчик, який живе на околиці великого міста. На таких похмурих околицях у вузеньких завулках живуть люди, що не мають грошей. В три роки у Тіма померла мама, тато втратив хорошу роботу, а тоді ще й з’явилася недобра мачуха і зведений брат Ервін. Єдина Тімова радість – батько. Тім любить вихідні дні, коли вони разом із татом ідуть на іподром, дивляться кінські перегони, мріють про виграш і краще життя. Та незабаром хлопчик втрачає і батька. Після батькового похорону Тім у безнадії тиняється вулицями і якось випадково потрапляє на іподром, де ще недавно був поруч живий тато й у них було стільки гарних мрій і сподівань. Виявляється, що навіть у такій біді Тім може відволіктися, згадати щось приємне і навіть дзвінко сміятися, почувши, що у перегонах виграв коник, про якого вони з татом колись говорили. Тімів сміх привертає увагу чоловіка у картатому костюмі. Саме цьому «незнайомцю у картатому» Тім і продасть свій сміх, а за нього отримає можливість вигравати усі заклади та застави. Та виявляється, що сміх – це не просто «кумедне хи-хи», сміх – то уміння радіти, легко переносити невдачі, подобатися людям. Зрештою, сміх – це щастя. Без нього людина перестає бути собою. Зрозуміти це Тіму вдалося досить швидко, проте повернути сміх назад вже не так просто… Мабуть, історія про втрачений сміх – не вигадка. Науковці стверджують, що шестирічна дитина сміється біля 300 разів на день і кожна її посмішка – щира. Дорослі люди посміхаються лише 10-15 разів на день і 1-2 посмішки з них обов’язково виявляться фальшивими. Цікаво, куди зникає з часом наш сміх? І на що ми його міняємо? Адже паперової угоди з бароном Трочем не підписуємо.
…сміх – це не просто «кумедне хи-хи», сміх – то уміння радіти, легко переносити невдачі, подобатися людям. Зрештою, сміх – це щастя.
Тим часом життя без сміху виглядає цілком реальним: «… барон ніколи не міг весело й бездумно віддатися хоч би якому почуттю. Йому бракувало хисту бути просто щасливим. Він мусив усе пояснювати собі, розбирати на частки, аналізувати – навіть свої почуття.» «… Тімів сміх Тімові не належав. Поруч нього, часом за кілька кроків, інша людина сміялася його заливистим дитячим сміхом. І Тім – от яке лихо! – за той рік майже звик до цього. Притерпівся й дбав зовсім про інше. Він учився. Учився всього, що повинна вміти й знати так звана «світська людина». Він уже вмів вельми зграбно їсти омари, фазанів, кав’яр; … найпоширеніші вислови від «дуже радий познайомитись» до «це для мене велика честь» умів сказати тринадцятьма мовами; … умів не готуючись виголошувати невеличкі промови…; навчився вдавати зацікавленого, коли насправді тобі нудно; навчився грати в теніс, кермувати яхтою та автомобілем і навіть лагодити мотор…».
Можливо, саме тут, серед «гарних манер», честолюбства, безлічі потрібних і непотрібних занять, ми забуваємо про звичайні маленькі радості та втрачаємо свій сміх, перетворюючись на дуже серйозних і розважливих людей? Не віддаємо його в одну мить, підписавши дивну угоду, а губимо поступово – день за днем, рік за роком. У повісті «Тім Талер, або Проданий сміх» тісно сплутані реальність і містика. Комерційні справи барона виглядають досить звично і правдиво: купівля-продаж компаній, боротьба з партнерами та конкурентами, важливі угоди, нові продукти на ринку і маркетингові легенди. Водночас барон володіє надлюдськими можливостями: знає про усі заклади Тіма і забезпечує, щоби хлопець їх вигравав, із неймовірною швидкістю опиняється в різних містах і країнах, і навіть може купити собі чужий сміх. Здавалося б, чому Троч так переймається успіхом на ринку нового маргарину, якщо він навіть може змусити літати трамвай.
…ілюстрації не просто відтворюють сюжет книжки, здається, їхнє призначення інше – занурити читача в певні настрої, налаштувати до того, що не усе варто аналізувати та пояснювати собі логічно, мистецтво і світ можна сприймати й по-іншому, через відчуття та емоції.
Поєднання реального і фантастичного у новому виданні книжки доповнюється яскравими сюрреалістичними ілюстраціями Надії Міцкевич. Ці ілюстрації не просто відтворюють сюжет книжки, здається, їхнє призначення інше – занурити читача в певні настрої, налаштувати до того, що не усе варто аналізувати та пояснювати собі логічно, мистецтво і світ можна сприймати й по-іншому, через відчуття та емоції.
Взагалі, книжку про хлопчика Тіма я купувала для свого 8-річного сина. Після прочитання перших сторінок виявилося, що ця повість ще занадто складна для нього, але книжка все одно залишилася у нашій домашній бібліотеці. Можливо, цю повість йому захочеться прочитати трохи пізніше, а, може, деколи і я буду брати цю книжку до рук і нагадувати собі, що, як писала колись Леся Українка, – «Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар».
Джеймс Крюс Тім Таллер, або Проданий сміх / текст Джеймса Крюса, ілюстрації Надії Міцкевич / [пер. з нім. Юрія Лісняка]. — Київ: Час Майстрів, 2016
