Бувають книжки, які складно записати у якусь із категорій – дитячі вони, підліткові чи дорослі. Бо для кожного віку у тих книжках є щось своє – цікава казка, детективна історія, або філософська притча із глибоким значенням. І ніби знаєш той простий сюжет ще з власного дитинства, та, перечитавши у дорослому віці, бачиш його по-новому – з іншими значеннями, іншими думками. Мабуть, одна із таких книжок – повість Джеймса Крюса «Тім Талер, або Проданий сміх». Ця історія була написана у 1962 році, перекладалася багатьма мовами, за нею кілька разів знімали фільми та серіали. У Радянському Союзі любили цю книжку, бо бачили у ній «критику буржуазного суспільства», в Німеччині – за те, що сюжет був дуже схожим на традиційні народні казки. Та недарма книжку про хлопчика, що продав свій сміх, називають класикою, бо вона про вічне – про добро і зло, бідність і багатство, про сміх і сльози, а ще про випадкові зустрічі, в яких часом знаходяться найкращі друзі. Минулого року, завдяки видавництву «Час майстрів», повість «Тім Талер, або Проданий сміх» знову з’явилася на полицях наших книгарень.
Тім Талер – хлопчик, який живе на околиці великого міста. На таких похмурих околицях у вузеньких завулках живуть люди, що не мають грошей. В три роки у Тіма померла мама, тато втратив хорошу роботу, а тоді ще й з’явилася недобра мачуха і зведений брат Ервін. Єдина Тімова радість – батько. Тім любить вихідні дні, коли вони разом із татом ідуть на іподром, дивляться кінські перегони, мріють про виграш і краще життя. Та незабаром хлопчик втрачає і батька. Після батькового похорону Тім у безнадії тиняється вулицями і якось випадково потрапляє на іподром, де ще недавно був поруч живий тато й у них було стільки гарних мрій і сподівань. Виявляється, що навіть у такій біді Тім може відволіктися, згадати щось приємне і навіть дзвінко сміятися, почувши, що у перегонах виграв коник, про якого вони з татом колись говорили. Тімів сміх привертає увагу чоловіка у картатому костюмі. Саме цьому «незнайомцю у картатому» Тім і продасть свій сміх, а за нього отримає можливість вигравати усі заклади та застави. Та виявляється, що сміх – це не просто «кумедне хи-хи», сміх – то уміння радіти, легко переносити невдачі, подобатися людям. Зрештою, сміх – це щастя. Без нього людина перестає бути собою. Зрозуміти це Тіму вдалося досить швидко, проте повернути сміх назад вже не так просто… Мабуть, історія про втрачений сміх – не вигадка. Науковці стверджують, що шестирічна дитина сміється біля 300 разів на день і кожна її посмішка – щира. Дорослі люди посміхаються лише 10-15 разів на день і 1-2 посмішки з них обов’язково виявляться фальшивими. Цікаво, куди зникає з часом наш сміх? І на що ми його міняємо? Адже паперової угоди з бароном Трочем не підписуємо.
Тим часом життя без сміху виглядає цілком реальним: «… барон ніколи не міг весело й бездумно віддатися хоч би якому почуттю. Йому бракувало хисту бути просто щасливим. Він мусив усе пояснювати собі, розбирати на частки, аналізувати – навіть свої почуття.» «… Тімів сміх Тімові не належав. Поруч нього, часом за кілька кроків, інша людина сміялася його заливистим дитячим сміхом. І Тім – от яке лихо! – за той рік майже звик до цього. Притерпівся й дбав зовсім про інше. Він учився. Учився всього, що повинна вміти й знати так звана «світська людина». Він уже вмів вельми зграбно їсти омари, фазанів, кав’яр; … найпоширеніші вислови від «дуже радий познайомитись» до «це для мене велика честь» умів сказати тринадцятьма мовами; … умів не готуючись виголошувати невеличкі промови…; навчився вдавати зацікавленого, коли насправді тобі нудно; навчився грати в теніс, кермувати яхтою та автомобілем і навіть лагодити мотор…».
Можливо, саме тут, серед «гарних манер», честолюбства, безлічі потрібних і непотрібних занять, ми забуваємо про звичайні маленькі радості та втрачаємо свій сміх, перетворюючись на дуже серйозних і розважливих людей? Не віддаємо його в одну мить, підписавши дивну угоду, а губимо поступово – день за днем, рік за роком. У повісті «Тім Талер, або Проданий сміх» тісно сплутані реальність і містика. Комерційні справи барона виглядають досить звично і правдиво: купівля-продаж компаній, боротьба з партнерами та конкурентами, важливі угоди, нові продукти на ринку і маркетингові легенди. Водночас барон володіє надлюдськими можливостями: знає про усі заклади Тіма і забезпечує, щоби хлопець їх вигравав, із неймовірною швидкістю опиняється в різних містах і країнах, і навіть може купити собі чужий сміх. Здавалося б, чому Троч так переймається успіхом на ринку нового маргарину, якщо він навіть може змусити літати трамвай.
Поєднання реального і фантастичного у новому виданні книжки доповнюється яскравими сюрреалістичними ілюстраціями Надії Міцкевич. Ці ілюстрації не просто відтворюють сюжет книжки, здається, їхнє призначення інше – занурити читача в певні настрої, налаштувати до того, що не усе варто аналізувати та пояснювати собі логічно, мистецтво і світ можна сприймати й по-іншому, через відчуття та емоції.
Взагалі, книжку про хлопчика Тіма я купувала для свого 8-річного сина. Після прочитання перших сторінок виявилося, що ця повість ще занадто складна для нього, але книжка все одно залишилася у нашій домашній бібліотеці. Можливо, цю повість йому захочеться прочитати трохи пізніше, а, може, деколи і я буду брати цю книжку до рук і нагадувати собі, що, як писала колись Леся Українка, – «Земля не пекло, люди не прокляті, і радощі не гріх, а Божий дар».
Джеймс Крюс Тім Таллер, або Проданий сміх / текст Джеймса Крюса, ілюстрації Надії Міцкевич / [пер. з нім. Юрія Лісняка]. — Київ: Час Майстрів, 2016