Тобі Лолнесс: кімната з кривими дзеркалами

Тобі Лолнесс, Очі Еліші, Тімоте де Фомбель, Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, виховання, Ілюстрації, що читати дітям, антиутопії, видавництво Час майстрів, переклад Мії Марченко, дитячі книжки

Єдине, чого я прагнув, — довести, що Дерево є живою істотою. Що сік — то його кров. Що всі ми — тільки у гості у цьому світі.

Двотомник антиутопії Тімоте де Фомбеля «Тобі Лолнесс» з’явився у Франції у 2006 та 2007 роках і майже одразу здобув прихильність серед читачів різного віку та критиків у всьому світі. У 2016 році обидві частини роману, «На волосину від загибелі» та «Очі Еліші», було видано «Часом майстрів» — з оригінальними оформленням й ілюстраціями Франсуа Пляса та чудовим перекладом Мії Марченко, завдяки якому подорож фантастичним світом Тімоте де Фомбеля й стала можливою.

_______

Фантастичні світи бувають різними: деякі знаходяться за межами нашої Галактики, деякі у далекому майбутньому нашої планети, а деякі у паралельній реальності. Якщо вірити Тімоте де Фомбелю, світ Тобі Лолнесса просто у нас перед носом: герої роману мешкають на вітах звичайного дерева (судячи з ілюстрацій — дуба) та в зарослях трави. От тільки досі ми їх не помічали, адже усі вони малесенькі, лише кілька міліметрів заввишки. Можливо саме тому вигаданий світ Тімоте де Фомбеля страшенно нагадує Ліліпутію з «Мандрів Гуллівера», у якій читачам пропонується спробувати себе у ролі Гуллівера: спостерігати за життям маленьких мешканців Дерева й проводити аналогії між їхніми проблемами та нашими, людськими. І, як годиться чужинцю Гуліверу, вже з перших сторінок роману читач потрапляє до полону, з якого не вибереться аж до самого фіналу.

Поступово перед читачем розгортається справжня драма про боротьбу між добром і злом, про порятунок світу від жахливого капіталіста, про відважних і доброчесних героїв, про кохання, що не знає класів та рас, екологію та дружбу.

Звісно, полоном і водночас найбільшим досягненням автора у цьому пригодницькому романі є передусім інтрига, завдяки якій доволі грубенький двотомник читається швидко та з неабиякою цікавістю. Почнімо з того, що навіть із головним героєм, півтораміліметровим підлітком на ім’я Тобі, ми знайомимося тоді, коли бідолаха переховується у корі Дерева від розлюченого натовпу, а його життя висить на волосині. Хто такий Тобі і що це за Дерево? Чому усі налаштовані проти підлітка? Де його батьки? Хто стоїть за цими переслідуваннями? Куди він тікає? Поки пазли та клаптики нелінійної розповіді складуться у відповіді на ці запитання, читач-Гулівер непомітно для себе зав’язне в сипучих пісках несподіваних перипетій та опиниться в полоні нових інтриг. 

Чи справді Дерево змінюється? Чи воно вічне? Звідки воно походить? І чи буде йому кінець? А найголовніше, чи існує життя поза Деревом?

Попри те, що сюжет книги доволі заплутаний, він добре тримається купи. У ньому все має свою логіку, ніщо не з’являєтья і не зникає просто так: кожна художня деталь працює, кожен герой виконує свою роль, а кожна рушниця врешті-решт вистрілює. Поступово перед читачем розгортається справжня драма про боротьбу між добром і злом, про порятунок світу від жахливого капіталіста, про відважних і доброчесних героїв, про кохання, що не знає класів та рас, екологію та дружбу. Драма захоплива, проте не дуже оригінальна. Особливо для читачів, які вже знайомі з жанром антиутопії.
Цілком очевидно, що, як і просвітник Джонатан Свіфт, Тімоте де Фомбель конструює фантастичний світ для того, щоби викрити недосконалості та вади нашої реальності. Тут і вічні хвороби людей на кшталт жадібності й корисливості, і такі страшні наслідки недбалого ставлення до природи, як потепління, повені та руйнування озонового шару, і залякані тоталітарною владою громадяни, які через страх бути покараними, зовсім забувають про людяність, і купа інших справді важливих та актуальних викликів сучасності. Та, на превеликий жаль, стаючи на позицію завжди-правого-усезнаючого-просвітника, автор роману повсякчас вдається до узагальнень, патетики та моралізаторства. Тримаючи читачів у полоні інтриги, він не дає їм можливості самостійно думати та домірковувати, розжовує кожну важливу думку та буквально наказує бути такими ж борцями зі злом, як абсолютно казковий Тобі Лолнесс: розумний, хоробрий, співчутливий, красивий, добрий і високоморальний. 

З одного боку, такий прийом часто використовують автори дитячих книжок, з іншого — чи не він породжує хибне уявлення про те, що люди, які не відповідають нашим стандартам краси «зіпсовані»?

Не менше розчарування викликає у всій цій історії власне сам поділ на хороших та поганих персонажів, образи яких, варто зазначити, є максимально типізованими. У сучасній антиутопії з такою кількістю нагород хотілося б, аби поняття добра та зла не були такими пласкими та однозначними.
Крім того, роману помітно бракує логіки та послідовності: у розповіді про світ, мешканці якого майже ніколи не виходили за межі дерева, говорять про так речі, як 
полярний холод (звідки вони знають про існування Полюсів?), а спершу доволі ґрунтовна критика найлихішого злочинця Дерева Джо Мітча, бізнесмена-монополіста, що трохи нагадує Орвелівського Великого Брата, зводиться до незрозумілого божевілля. Власне, йдеться про причини  одним-єдиним пасажем, який, з вашого дозволу, процитую: «Усі проекти Мітча відзначалися простотою, бо були пов’язані зі словом «дірка». Від самого народження його єдиною пристрастю було робити дірки. Маленькі, великі  байдуже, аби тільки вони були всюди. То була його хвороба, сверблячка. Мітч мріяв перетворити світ на суцільну велику дірку. І цей божевільний проект потребував багато грошей». Такі антагоністи, звісно, не рідкість для дитліту, але враження по собі таке спрощене ставлення до лиходіїв (як і будь-які поділи на чорне та біле) залишає не найкраще. Втім, протагоністам у романі також не сильно позаздриш. Чого лише вартий романтизований образ батька Тобі  геніального і доброчесного вченого Сіма Лолнесса, якого «гроші його не цікавили, а ось доля Дерева турбувала понад усе».

Тобі Лолнесс, Очі Еліші, Тімоте де Фомбель, Ідеологія у дитячих книжках, приховані сенси, пропаганда, сексизм, виховання, Ілюстрації, що читати дітям, антиутопії, видавництво Час майстрів, переклад Мії Марченко, дитячі книжки

Неоднозначне враження залишає по собі й особливість зображення протагоністів і антагоністів. Пам’ятаєте Бальзакового Гобсека — старого жадібного лихваря з жовтувато-блідим обличчям, маленькими тхорячими очима та поритим віспою носом? Так от, як і в Оноре де Бальзака, у розповіді про Тобі Лолнесса зовнішність персонажів стає таким собі дзеркалом їхньої душі: майже всі хороші герої — красені та красуні, а поганці  «огидні», «огрядні» й «спотворені» різноманітними хворобами. З одного боку, такий прийом часто використовують автори дитячих книжок, з іншого  чи не він породжує хибне уявлення про те, що люди, які не відповідають нашим стандартам краси «зіпсовані»?

Якщо дерево — то жива істота, на кшталт мохового лісу, воно мусить бути дуже вразливим […].
Тож ми мусимо дбати про створіння, яке так гостинно відкрило нам власні обійми.

Попри усі обурливі для мене «дрібниці», мушу визнати, що обидві частин роману «Тобі Лолнесс», швидше за все, таки сподобаються як дітям-читачам, так і дорослим, спраглим до історій, у яких Ідеальне Добро перемагає Абсолютне Зло. Крім того, багатьох він таки змусить замислитися над проблемами екології. І це вже привід поради цю книгу до прочитання. 


Тімоте де Фомбель. Тобі Лолнесс: на волосину від загибелі / текст Тімоте де Фомбеля ; ілюстрації Франсуа Пляса / [переклад з французької Мії Марченко]. — К. : Час майстрів, 2016. — 368 с.

Тімоте де Фомбель. Тобі Лолнесс: Очі Еліші / текст Тімоте де Фомбеля ; ілюстрації Франсуа Пляса / [переклад з французької Мії Марченко]. — К. : Час майстрів, 2016. — 384 с.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль