Забути не можна пам’ятати: три бестселери про життя з чистого аркуша

Забути не можна пам’ятати: три книжки про життя з чистого аркуша, підліткова проза без табу, підліткова література, стосунки з хлопцями, романи для підлітків, що читати тінейджерам, без цензури, проблемна література, історії про спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про долання труднощів, Хранитель, Лоїс Лоурі, Тері Террі, Перезавантаження, обнулені, Дженді Нельсон, Я віддам тобі сонце, young adult

Illustration: Carina Vo

Дай мені доступ до свого ноутбука чи смартфона, і я скажу тобі, хто ти. Певна, що у наші дні такий підхід до вивчення людини був би цілком виправданим. Адже завдяки інтернетові та гаджетам наше життя переповнене історіями — профільні сторінки у різноманітних соціальних мережах старанно запам’ятовують як найкращі, так і найгірші миті нашого життя, браузери — геть усі наші пошуки, створюючи архів із інтересів, страхів, уподобань і захоплень, а що вже казати про наші телефонні фотогалереї, які поповнюються ледь не щодня! Поступово всі ці історії і складаються у великий строкатий пазл, який ми називаємо «Я». І, коли життя цього «Я» перестає нам подобатися або ж з тієї чи іншої причини влаштовувати нас, ми просто чистимо історію та видаляємо профіль. Але усе це спрацьовує лише на рівні соціальних мереж, а що ж у реальному житті? Чи можна, просто розпочавши все з нової сторінки, врятувати себе та виправити своє життя? І чи можна побудувати майбутнє, ігноруючи минуле? Пошукати відповіді на ці запитання допоможуть книжки цієї добірки, дві антиутопійні серії та, несподівано, молодіжна романтична драма. 

Забути не можна пам’ятати: три книжки про життя з чистого аркуша, підліткова проза без табу, підліткова література, стосунки з хлопцями, романи для підлітків, що читати тінейджерам, без цензури, проблемна література, історії про спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про долання труднощів, Хранитель, Лоїс Лоурі, Тері Террі, Перезавантаження, обнулені, Дженді Нельсон, Я віддам тобі сонце, young adult 

Перезавантаження, Террі Террі

14+

Що б ви зробили, якби вам запропонували розпочати своє життя з чистого аркуша? Звучить вельми цікаво, а для когось, можливо, дуже навіть спокусливо, чи не так? Адже буває, що на долю випадають настільки важкі випробування, що витримати їх не вистачає сил — ліпше забути. Забути про все і про всіх. Але, якщо мова йде про реальний світ, то у ньому доволі складно уявити справді чисті аркуші. Мовляв, від себе не втечеш і не сховаєшся, бо якщо починати все з нуля — в іншій країні, з іншими ім’ям, роботою, оточенням, то куди подіти всі свої спогади, свій досвід? Та і чим без спогадів і досвіду ви будете? Чим є людина без свого минулого? Без історії хороших і поганих вчинків, правильних і неправильних виборів, злетів і падінь, ненавистей і любовей? Порозмірковувати над усіма цими запитаннями допоможе дебютний роман Тері Террі «Перезавантаження».
«Перезавантаження» перша книга з трилогії «Обнулена», психологічний трилер про недалеке майбутнє, що побачив світ у 2012 році у Великобританії і одразу ж став справжнім бестселером, отримав кілька відзнак на Leeds Book Awards, переміг на Angus Book Award, North East Teen Book Award, а також, як і вся трилогія, був перекладений вже понад одинадцятьма мовами.

Отже, події роману розгортаються у 40-х роках нашого століття. Криза кредитування, вихід з Євросоюзу (із цим, до слова, авторка), закриття кордонів, безлад і постійні заворушення, панування банд… Великобританія у трилогії Тері Террі пройшла і вогонь, і воду, і мідні труби, але таки знайшла рішення. Тепер уряд контролює усе за допомогою лордерів, дорослих повстанців-терористів знищує, а неповнолітніх — обнулює, тобто стирає їм пам’ять і перевиховує.

Отож обнуління — це як перезавантаження: другий шанс, за який ми повинні бути вдячні: завдяки йому ми не потрапили ні у в’язницю, ні на електричний стілець.
Але у в’язниці ти бодай знаєш, хто ти такий! На стільці, щоправда, знатимеш ти це недовго, якщо вже накоїв щось настільки жахливе, що тебе засудили до страти.
— А тобі ніколи не кортіло дізнатися? — питаю я, закусивши губу.
— Що саме?
— За що тебе обнулили.
— Ні. Якщо минуле нестерпне, навіщо й далі потерпати від нього?

Як і тисячі інших людей, 16-річна Кайла, пережила обнулення і не пам’ятає свого минулого. Здавалося б, попереду у неї звичайне щасливе майбутнє з новими мамою, татом і сестрою, гарна освіта, друзі, робота, своя родина… Але, на відміну від більшості обнулених, дівчина не може насолоджуватися простим життям. Відчуття білого листа викликає у героїні страх. І тому, що з нею, 16-річною дівчиною, панькаються, як і з немовлям, і тому, що вона після обнулення не знає елементарних речей, і тому, що її надміру контролюють на усіх можливих рінях, і тому, що до 21 року вона змушена носити браслет, що показує рівень її настрою та здатен буквально вбити її, і тому, що її переслідують привиди минулого та усвідомлення того, що все це неправильно. На додачу до всього цього Кайла відчуває себе страшенно самотньою. «Звичайні» діти стороняться обнулених, а обнулені — що ж не без причин із ними дівчина ще більше відчуває себе не-такою. На щастя, у житті завжди є місце для винятків із правил.

Я хочу — ні, мушу — знати все. Кожен факт, кожна деталь, яку я можу дізнатися, заархівувати, — це черговий крок уперед.

Нічні кошмари, дивні відчуття, флешбеки та низка жахливих подій спонукають Кайлу розпочати розплутувати загадки минулого та шукати пояснення. А хто шукає, той завжди щось знаходить — і хороше, і погане. На радість усім читачам у романі Тері Террі таємниць різного масштабу вистачає — і для того, щоби швидко-швидко прочитати доволі грубеньку першу книжку, і для того, щоби дочекатися на українські видання наступних частин трилогії. Але справді захоплює в антиутопії «Перезавантаження» те, наскільки викривальними та цікавими є думки Тері Террі навіть не у контексті критики держави та суспільства (хоча теми тероризму, гуманізму та війни у романі також чудово розкриваються), а щодо дітей, підлітків і виховання. Власне, надзвичайно плідним видається саме поняття чистого аркуша, тобто tabula rasa, що лежить в основі роману. Тут вам і привід переосмислити та покритикувати освітньо-педагогічні ідеї Джона Лока, і викриття купи стереотипів щодо дітей і підлітків, і занурення у проблему самоідентифікації, і вічна тема пошуків свого справжнього «Я», і загадкова природа творчості… Творчості, яка у випадку із Кайлою, стає тією ниткою Аріадни, що виводить дівчину із небезпечної пастки-лабіринту.

І я мурую стіну — цеглина по цеглині, ряд по ряду. Височенну вежу, як у казкової Рапунцель, тільки в моїй немає вікна, з якого б я спустила косу.

Зрештою, попри гнітючість і ворожість навколишнього світу, Кайла таки звільняється. Але, що безмежно імпонує у романі «Перезавантаження», так це, як авторка уникає однозначності. Вона не подає вибір Кайли як єдиний-можливий і єдиний-правильний. вона буквально змушує читачів повсякчас сумніватися та думати. І не дарма, бо ж кожному, як то кажуть, своє, у кожного свої скелети в шафі, у кожного свої історії. І, хоча сюжет, як і годиться, обертається переважно навколо головної героїні, читачі таки мають можливість переконатися, що існують й інші можливі рішення. Родзинкою на тортику стає сама оповідь — у купі з майстерно сконструйованими психологічними портретами, проникливою історією першого кохання, розповідями про болісні розчарування, інтригами та й загалом захопливим сюжетом, актуальним і для підлітків, і для дорослих.


Тері Террі Перезавантаження / пер. з англ. Ірина Вернигора. — Київ: #книголав, 2018. — 400 с.  

Забути не можна пам’ятати: три книжки про життя з чистого аркуша, підліткова проза без табу, підліткова література, стосунки з хлопцями, романи для підлітків, що читати тінейджерам, без цензури, проблемна література, історії про спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про долання труднощів, Хранитель, Лоїс Лоурі, Тері Террі, Перезавантаження, обнулені, Дженді Нельсон, Я віддам тобі сонце, young adult 

Хранитель, Лоїс Лоурі

10+

Усе найкраще — дітям. Цю фразу чули всі і мало хто стане з нею сперечатися. Бо діти — це наше майбутнє. А хіба є такі, кому вистачить клепки зичити собі ж чогось поганого у майбутньому? Тільки  приємне, тільки радісне та щасливе. Проте, наскільки б сильно дорослі не намагалися захистити дітей від будь-якого негативного досвіду — як у реальному житті, так і в мистецтві, де дискусії навколо того, чи може дитяча література торкатися складних тем ніколи не вщухає — це неможливо. Бо реальне життя не може мати лише світлу сторону.  Або ж… Уявіть-но собі світ, у якому немає місця болю, стражданням, конфліктам, голоду, нерівності та бідності. Світ безкінечного спокою та комфорту. Світ, у якому ніхто нікого ніколи не заспокоює словами «все буде добре», бо це зайве — все і так завжди добре. Як таке можливо? Рішення, що його пропонує знаменита тетралогія «Хранитель» американської письменниці Лоїс Лоурі на це запитання дещо схоже на те, що пропонує у своїй трилогії Тері Террі. Потрібно просто розпочати все з чистого аркуша. От тільки якщо британський уряд з антиутопії Тері Террі чи не одразу ж провалився з побудовою свого ідеального світу — він тріщить по всіх швах буквально з перших сторінок книги, то героям Лоїс Лоурі таки вдалося втілити свої мрії у життя. А все тому, що вони змогли позбутися і самого болю, і спогадів про нього. Принаймні, на деякий час, адже одного дня усе почне змінюватися — з’явиться-бо той, хто збагне, що ціна, яку люди віддають за свій комфорт і затишок є зависокою.

Найперше, що варто відзначити про повість «Хранитель» — першу частину тетралогії, що з’явилася у чудовому перекладі Олександра Стукала у «Читаріумі», перекладений багатьма мовами світу бестселер, відзначений медаллю Ньюбері (тобто найпрестижнішою нагородою для дитячої літератури в США!) — це те, наскільки вишукано та красиво авторка вибудовує перед читачами сам світ. Наче вправна фокусниця вона у перших розділах книжки переконує нас у тому, що магія існує. Ось він, ідеально впорядкований союз ідеальних громадян. Ось вона, ідеальна влада мудрих Старійшин, які переймаються добробутом людей. Ось вони, повага, рівність і братерство. Ось вона, впевненість у своєму майбутньому. Ось воно, щасливе безтурботне життя. І байдуже, що сам фокус не надто оригінальний — ми щось схоже бачили і у Хакслі, і у Бредбері. Цікавить нас інше. Адже усім відомо, що фокуси — це лише ілюзія, майстерність рук і вміння змусити глядачів бачити те, що вони хочуть бачити, тільки одну сторону медалі. Отже, що справді інтригує, так це бажання зазирнути за лаштунки. Що ж ховається з іншої сторони?  Довідатися про це читачі зможуть разом із головним героєм, дванадцятирічним Джонасом. Разом із іншими дітьми такого ж віку хлопець чекає на своє призначення, тобто на оголошення своєї майбутньої професії, що відбудеться на врочистій церемонії. Чекає з хвилюванням, але легким, без страху та тривоги, адже мудрі старійшини ніколи не помиляються. Проте вибір їхній виявляється занадто неочікуваним. Насамперед для самого Джонаса, на плечі якого впаде тяжкий тягар — розуміння та знання.

Світ значно більший. Він простягається й поза межами громади, деінде, і назад у часі — далеко-далеко. Ставши обраним, я отримав усі спогади про нього. Тут, у цій кімнаті, я знову і знову їх переживаю. Так приходить мудрість. Так ми формуємо майбутнє.

Чого вартий світ, коли він зроблений із пластмаси? Чи має життя сенс, коли воно без почуттів, емоцій, кохання та любові? Якими є люди, якщо вони не бачать кольорів, не чують музики та не мають можливості насолоджуватися прекрасним? Коли вони без людяності? Без свободи? Без права робити вибір і помилятися? Ці та сотні інших запитань злітають зі сторінок книжки, відкриті для інтерпретацій, бо все не так просто, не так однозначно, як може здаватися на перший погляд. І з кожним новим днем головний герой знову і знову переконується в цьому. Єдине, що не дає волі сумнівам, це усвідомлення простої істини: без темряви не може існувати світло, без суму — радість, без смерті — життя.
Окремо слід відзначити те, наскільки правдоподібними, попри усю фантастичність розповіді, видаються герої повісті. У цьому пластмасовому ідилічному світі вони — не пласкі картонні макети, а живі люди-маріонетки. Жорстокі люди, яких не засуджуєш за їхній вибір, бо вони його не робили. Щасливі люди, яким співчуваєш. Крім того, цікаво те, що сама історія Джонаса стає історію дорослішання, яке для решти мешканців Громади є неможливим. Адже дорослішання — це завжди вибір і відповідальність.

— … Ми не наважуємося давати людям можливість власного вибору.
— Бо це небезпечно? — припустив Передавач.
— Це напевно небезпечно, — рішуче відповів Джонас. — А якби їм можна було обирати собі пару — і вони зробили б неправильний вибір? Або, — зробив він зовсім абсурдне припущення, стримуючи сміх, — самим обирати собі роботу?
— Страшно, правда?
— Дуже, — підтакнув Джонас. — Це годі собі уявити. Нам справді треба захищати людей від хибного вибору.

Усі ці відкриття та викриття майстерно вплетені у сюжет, який не дає шансів залишити повість недочитаною. На щастя, об’єм цієї книжки, розрахованої на дітей і підлітків, дозволяє проковтнути її за раз. При цьому сенсів цілком вистачить, аби бодай кілька днів переварювати та ділитися з усіма враженнями та міркуваннями. Приміром, про те, що саме робить людину людиною і чому так важливо пам’ятати не лише хороше.


Лоїс Лоурі Хранитель / переклад з англійської Олександра Стукала. — Харків: Читаріум, 2018. — 240 с. 

Забути не можна пам’ятати: три книжки про життя з чистого аркуша, підліткова проза без табу, підліткова література, стосунки з хлопцями, романи для підлітків, що читати тінейджерам, без цензури, проблемна література, історії про спротив, антиутопії, фантастика, що читати підліткам, сучасні романи, книжки про майбутнє, наукова фантастика, романи про долання труднощів, Хранитель, Лоїс Лоурі, Тері Террі, Перезавантаження, обнулені, Дженді Нельсон, Я віддам тобі сонце, young adult

Я віддам тобі сонце, Дженді Нельсон

15+

Гаразд, як розпочати все з чистого аркуша, коли ти живеш у майбутньому, а твої спогади можна легко стерти, чи то як у стрічці Мішеля Гондрі «Вічне сяйво чистого розуму», чи то як у комедії Баррі Сонненфельда «Люди в чорному», зрозуміло. Але у реальному світі, де, попри відсутність нанотехнологічних нейралізаторів, майже  кожен із нас бодай раз, але мріяв про новий початок, усе відбувається не так. У найважчі моменти нашого життя, коли ми зіштовхуємося з тим, до чого ми не готові, на порятунок приходить не фантастична кнопка delete і не чарівна фея, а стара добра психіка з її механізмами витіснення. Хоча ні, доброю її не варто поспішати називати, бо все не так просто. І переконливим тому доказом може стати роман Дженді Нельсон «Я віддам тобі сонце» — як і згадані вище книжки, популярний бестселер, нагороджений ще однієї безмежно престижною нагородою Printz, якою Американська бібліотечна асоціація нагороджує найкращі та найвартісніші підліткові книжки.

У серфінгу бувають такі миті, коли ти осідлаєш хвилю, а потім відчуваєш, що вона провалюється під тобою, і без жодного попередження раптом летиш долілиць униз.

Інтриги, розслідування, трагічні нещасні випадки, секс, наркотики, алкоголізм, камінґаути та навіть привиди! Як і зазначено в анотації до роману, куди легше сказати, чого в ньому немає, ніж перелічити всі ті незмінно актуальні для підліткової літератури теми, що їх авторці вдалося заторкнути, гармонійно вплести у сюжетну канву та поєднати спільним знаменником. У центрі сюжету — історія близнят Джуд і Ноа, разом із якими читачам пропонується побачити як протягом усього кількох років руйнується і відновлюється світ, як ламаються та зцілюються люди, як розпадаються на друзки та збираються знову їхні долі. Спершу події роману розгортаються цілком передбачувано. Ноа і Джуд, брат і сестра, які завжди були одним цілим, єдиним НоайДжуд, дорослішаючи, починають віддалятися одне від одного. Віддаляються не тому, що не люблять одне одного, а тому, що це чи не єдиний шлях знайти себе, подорослішати. І подібних сюжетів у підлітковій літературі чимало — варто згадати лишень «Позаду льодовні» англійки Енн Файн, або ж «Середину світу» німецького автора Андреаса Штайнгьофеля. Але несподівано у їхньому і без того буремному життя відбувається справжня трагедія — те, що розбиває їхні світи та буквально вибиває з колії. Колишні плани на життя та мрії вже не мають сенсу, колишні радості не приносять задоволення, бо колишні «Я» перестають існувати. І Джуд, і Ноа розпочинають своє життя з нової сторінки, а минуле ховають за товстелезними стінами, які не пропускають ні сонячного світла, ні повітря. Однак, обнулити себе повністю їм не вдається, бо, якщо тікати від болю та не осмислювати свій досвід, то він переслідуватиме вас вічно, робитиме неможливим кожен крок уперед, наповнюватиме життя привидами (які в історії Джуд стають цілком справжніми) та знищуватиме.

— Я кажу вам, що в цій студії ви маєте ризикувати. — Він дістає з-за вух цигарку і запалює. — Я кажу, що страхопудів нам тут не треба. Я кажу, що треба вибирати, помилятися, серйозно, страшенно, нерозважливо помилятися, просто звести все нанівець. Я кажу, що це єдиний можливий шлях.

Як і для головної героїні роману «Перезавантаження», для близнюків Джуд і Ноа порятунком стає мистецтво. Але для того, щоби створювати щось, не достатньо просто узяти до руки потрібні інструменти та почати малювати, ліпити чи висікати. Творчість вимагає щирості та справжності. Тож героям, які після смерті матері спробували сховатися за височезним уявним муром, які спробували втекти від себе та свого болю — хто у мішкуватому одязі, фобіях і забобонах, а хто в алкоголі, гулянках і ризику, доводиться для початку звільнити самих себе. Розбити мури невидимої в’язниці та віднайти свій голос. Отож відкриття власного творчого потенціалу стає для брата з сестрою стає єдиним можливим способом зустрітися зі своїм минулим, шляхом його осмисленні та повернення свого «Я» — висхідним рухом від некрасивого до прекрасного, від фальшивого до справжнього (бо «жити в брехні неправильно»). Саме мистецтво допомагає брату з сестрою переконатися в тому, що життя завжди дає другий шанс. Єдине «але» — другий шанс можливий лише тоді, коли пам’ятаєш про попередню невдачу.

Може, ми постійно накопичуємо в собі нових особистостей. Створюємо їх, вибираємо, правильно чи хибно, коли помиляємося, коли ступаємо крок уперед, коли втрачаємо здоровий глузд, коли знаходимо сенс, розвалюємося, закохуємося, коли сумуємо, коли дорослішаємо, коли віддаляємося від світу чи пірнаємо в нього, коли щось створюємо чи щось руйнуємо.

Втім, як виявляється, творчості й усього цього замало. Не достатньо просто мати голос, аби говорити, потрібно мати ще й бажання, чи то пак натхнення. Що ж робити, коли бажання немає? Коли немає ні жаги, ні навіть сил жити? Де шукати запал? Ви вже, мабуть, зрозуміли, що книжка з такою назвою — це книжка про кохання. Сильне, справжнє та різне — то рівне, то бурхлива, наче хвилі океану. Кохання, що надихає, запалює та надає сенс не лише для творчості, а для того, щоби прокидатися щоранку. Кохання, заради якого можна віддати сонце, бо воно вчить випромінювати світло, бо воно здатне розбудити і те, що спить у камені, і те, що ховається у серці.


Дженді Нельсон Я віддам тобі сонце / Дженді Нельсон ; пер. з англ. Д. Березіної. — Харків: Віват, 2018. — 384.

Міра Київська
Міра Київська

авторка, редакторка сайту Букмоль