Любові (не) буває забагато: три збірки української короткої прози для підлітків

Коротка проза для підлітків, сучасна українська література, підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, наркотики, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про тінейджерів, школа, підліткові проблеми

Illustration: Elizabeth Pich

Вічні непорозуміння, відмінні цінності й погляди на світ і водночас відчайдушні намагання прорватися крізь стіну взаємних заперечень і знайти спільну мову. Нині generation gap, колись проблема «батьків і дітей» – як не називай це явище, воно постійно супроводжує (щоби не сказати характеризує) міжпоколіннєву комунікацію. І хоча сучасні підлітки – так зване покоління Z, яке буквально виросло зі смартфонами в руках і не уявляє своє життя без інтернету та найновіших технологічних «фіч», багато в чому дають фору поколінню своїх батьків, все ж їхнє життя продовжує великою мірою визначатися саме цим поколінням. Окрім усього іншого – саме воно все ще пише підліткові книжки.

Кожен і кожна добре пам’ятає, якими підлітками були самі, проте апелювання до такого досвіду сучасні підлітки можуть сприйняти в кращому разі як олдскульні мемуари, а в гіршому – як безнадійний боян.

У 2017 році навіть в Україні вже мало хто плекає ілюзії щодо того, що підліткова література має насамперед навчати, встановлювати ціннісні орієнтири чи навіть «виховувати почуття». Підлітки, надто сучасні, одразу помічають, коли автор чи авторка книжки дотримується радянської педагогічної концепції «свідомості дитини як чистого аркуша», на якому що і як напишеш – те там і залишиться. Причому найчастіше інтуїтивно. Тому найчастіше таких книжок просто не читають чи/і не дочитують. Так само рішуче й категорично відкидаються будь-які загравання з підлітковим дискурсом, як-то «намагання говорити однією мовою», що часто виглядає просто недолугим копіюванням підліткового сленгу й манери говорити. А що вже казати про теми, цікаві підліткам, – тут «вгадати» ще тяжче. Кожен і кожна добре пам’ятає, якими підлітками були самі, проте апелювання до такого досвіду сучасні підлітки можуть сприйняти в кращому разі як олдскульні мемуари, а в гіршому – як безнадійний боян.

Втім, рятівною соломинкою для авторів-непідлітків, які пишуть підліткову літературу, лишаються Універсальні Людські Цінності й Життєві Етапи. Бо якщо щось і є спільного у теперішніх дорослих та підлітків – то це те, що одного дня і ті, й інші пішли до школи, де вперше пізнали радощі від щирої дружби, успіхів та відкриттів, вперше розчаровувалися, страждали від нерозуміння і внутрішніх протиріч чи й просто фейлили (потрібне підкреслити, дописати те, чого бракує). Ну, і перше кохання, звісно ж – безальтернативний і невід’ємний атрибут цих синонімічних рядів. І нічого, що у «цих» смартфони й соцмережі, тоді як у «тих» був у кращому разі модемний інтернет, мобільник із чорно-білим екраном і розмови за «бомж-тарифом» (перші 2 секунди безкоштовно). Варто віддати належне: якщо зробити все правильно, то в цій площині можна вибудувати ефективну – рівно настільки ж, наскільки щиру – комунікацію з підлітками. Якщо зробити все правильно. А підводних каменів лишається так багато…

Коротка проза – напрочуд вдалий формат для підліткової літератури. Бо читається швидко. Бо багато різноспрямованих сюжетів і історій – краще, аніж затягнута одна. Бо, якщо все зробити правильно, виходить містко й захопливо.

Чимало сучасних зарубіжних авторів зуміли зробити все правильно. Намагаються не відставати й наші. Покоління Z поколінням Z, проте українські його представники й представниці опиняються зовсім в інших обставинах і постають перед інакшими викликами, аніж шведські чи американські. Так само відбувається відхід і від стереотипу, що підлітки не читають і взагалі світу не бачать «за цими своїми смартфонами». Читають, і навіть із екранів смартфонів готові читати, якщо цікаво. З підлітками є про що говорити і з ними треба говорити. І навіть, як бачиться останніми роками, є кому в Україні також.

Коротка проза – напрочуд вдалий формат для підліткової літератури. Бо читається швидко (зокрема з екрану смартфона, наприклад). Бо багато різноспрямованих сюжетів і історій – краще, аніж затягнута одна. Бо, якщо все зробити правильно, виходить містко й захопливо. І не те щоби три збірки оповідань і коротких повістей для підлітків, що вийшли в 2016-2017 роках в українських видавництвах, були приречені на успіх у своєї цільової аудиторії – проте вже сам той факт, що вони з’являються і з’являються такими, вселяє неабияку надію. Втім, і працювати ще є над чим. Йдеться, власне, про «Чат для дівчат» (2016 рік, Видавництво Старого Лева, упорядниці Валентина Вздульська та Оксана Лущевська), «10 історій для хлопців» (2017 рік, Видавництво Старого Лева, упорядниця Наталка Малетич) та «Така любов» (2017-й, ВЦ «Академія», упорядниця Тетяна Качак). Серед авторів та авторок видань – як знані й визнані імена, так і ті, котрі менш на слуху. Проте ані вони, ані вдалий формат, ані яскрава обкладинка не гарантують вартісності. Відповідно, є сенс подивитися на ці книжки ближче і спробувати оцінити, яким став результат безсумнівно добрих видавничих ініціатив.

_______

Перше, на чому, очевидно, слід зупинитися – формат «дівчачої/хлопчачої енциклопедії», який обрано для перших двох із трьох згаданих книжок. Це ніби спростило завдання упорядникам і авторам, але водночас і неабияк ускладнило: занадто вже легко передати куті меду із «типово дівочими» чи «типово хлоп’ячими» рисами/цінностями/темами/способами викладу, якими б їх собі не уявляли творці книжок. Так, одразу впадає в око доволі суттєва відмінність вже в самому оформленні збірок – тоді як ілюстрації в «хлопчачій» репрезентують автора кожного з оповідань і супроводжуються короткою біографічною довідкою, то в «дівчачій» це просто тематичні фото, які анонсують зміст оповідання, а блок інформації про авторок винесено в кінець збірки. Щоби лише ті з читачів і читачок, хто «доживуть» до кінця останнього оповідання, змогли дізнатися, хто написали ті, які найбільше припали до душі. Втім, зрештою, гугл у всіх під рукою.

Коротка проза для підлітків, сучасна українська література, підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, наркотики, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про тінейджерів, школа, підліткові проблеми

А що ж усередині? Було би дивно, якби всі 12 оповідань, що увійшли до «дівчачої» збірки (як і всі ті 10, із яких складається «хлопчача»), були однаковими стилістично, композиційно, тематично, сюжетно – ну, а ще дивніше було би, якби всі вони були однаково хорошими. Ану ж, чи думають автори й авторки, що вони все знають про те, «з чого зроблені» дівчата і хлоп’ята кінця 2010-х? Чи беруться повчати, велемудро розводячися з висоти прожитих років про те, які дрібні й незначні всі ці підліткові проблеми? Чи впадають у крайнощі, гадаючи, що сучасних підлітків цікавлять тільки *перелік тем на два чи три пункти*? Доведеться заспойлерити: так. Втім, таки не всі.

Чи впадають у крайнощі, гадаючи, що сучасних підлітків цікавлять тільки *перелік тем на два чи три пункти*?

Чи не найбільш оманливий у цьому сенсі «Чат для дівчат». Вже з перших двох оповідань тест Бекдель проходить лише одне – «Дорога до Смарагдового міста» Ані Хромової. Втім, перший тематичний кластер вимальовується вже тут, і це школа і всі пов’язані з нею проблеми: непорозуміння з вимогливими батьками, упередженість вчителів, конфлікти чи навпаки дружба з колом однокласників та ровесників… І любов. І, звісно ж, любов. І куди ж без любові. Бо ж любов у -надцять років, якщо тиждівчинка – це найважливіше в світі. Контрольні теж важливі, звісно. Але не настільки, як любов. І саме тому, що це так просто й так до оскомини очевидно, від подібної книжки цього дуже не хотілося багато. Або щоби воно бодай десь було непросто і неочевидно.

До третього оповідання, «Perfect Shot» Галини Ткачук, на такому тлі переходиться вже дуже скептично. Проте диво, на яке до останнього сподівається занудна доросла читачка (себто авторка статті) – може, раптом тут з’явиться життя Справжніх Підліток замість суцільних контрольних, сварок із батьками, суконь і любовей – таки стається. Головна персонажка оповідання, тринадцятирічна Діана, мріє зовсім не про хлопців і не про те, щоби їм подобатися, а про те, щоби стати фотографинею. І в майстерності вона вправляється (слава богам) у власному профілі в Instagram. Оповідання легке, приємне й життєве в найкращому сенсі слова: тут є життя й роздуми підлітки, проте без жодної награності й вимученості. І за антуражем і атмосферою це таки кінець 2010-х.

Не розчаровують і «Сніги Амалієнборгу» Валентини Вздульської – рішуча персонажка, добрий і по-різдвяному чарівний хронотоп оповідання, несподіваний фінал і любовна лінія на цьому «торті» як доречна й делікатна вишенька, а не як банка позаторішнього варення. Різка, іронічна й стьобна стосовно теми підліткових любовей Таня Стус разом із героїнею свого оповідання «Я – Ґруффало» нищить залишки стереотипів: «Мені набридло, склавши лапки, сидіти й визирати у вікно, як принцеска. Доленько моя, де ти? Фе. Ну і постити свої пікантні фоточки для лайків звідусіль, як дехто, я теж не буду. Ще чого. Обійдуться». Досить симпатичною, хоч і очевидно-сльозовибивною, виглядає й «Історія Віти Т.» Оксани Лущевської, трапляються влучні епізоди в «Лепреконах» Валентини Захабури. Але решта оповідань – це, на превеликий жаль, майже всуціль спекуляція на очевидних темах: школа (і шкільна любов), сварка найкращих подруг (через любов), родинні таємниці (про чиюсь любов), подолання страхів (завдяки любові), ба навіть еміграція (і любов «там», а не «тут»). Відповідно, й більшість героїнь – підлітки В Очікуванні Любові чи В Ситуації Любові, яких ніби нескладно виписати, тому такими вони й виглядають, очевидними й майже однаковими. Не кажучи вже про те, що їхня діяльність і рефлексії в тексті обертаються ледве не винятково навколо самих любовних переживань. Виходять такі собі варіації на тему «Теплих історій», тільки для підлітків. Чи це й справді найкоротший шлях до завоювання читацької прихильності цієї аудиторії?

Коротка проза для підлітків, сучасна українська література, підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, наркотики, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про тінейджерів, школа, підліткові проблеми

Може, з цим навіть можна було би погодитися. Якби не очевидний і разючий контраст між «дівчачою» й «хлопчачою» збірками оповідань. Що маємо в «10 історіях для хлопців»? Не повірите, але 10 історій для хлопців – таких, що хотілося би, аби такі історії були не лише про хлопців і для хлопців. Справжня дружба й відповідальність за тих, кого приручили («Шерлок» Тараса Шила), просто відповідальність за власні вчинки («Подарунок» Валентина Бердта), пізнання нового через рішуче, хоч і небезпечне експериментування («Алхімік» Івана Андрусяка)… Окремим тематичним кластером стають оповідання про складні обставини, з якими стикаються персонажі-підлітки: «Трамвай № N» Андрія Маслюха про щоденну відвагу хлопчика з інвалідністю, «Кульгавий» Андрія Бачинського про непорозуміння з батьком, «Маркіян, а не Ісусик» Василя Карп’юка – а тут взагалі й проблема булінгу, і суспільні стереотипи щодо неповної родини. А є навіть імпровізовані мемуари хлопця-переселенця зі Сходу («Щоденник шестикласника» Влада Якушева»). А де ж очевидна і нібито неуникна шкільна любов? Чи хлопці не закохуються в підлітковому віці, чи для них це не так важливо, чи переживають не так драматично?

Бо хто сказав, що підліткова проза неодмінно має чомусь вчити – може, підліткам теж хочеться хоч колись перестати вчитися й почати просто читати?

Ні, ясна річ, зовсім без любовних ліній не обходиться. Проте в обох оповіданнях, де вони прописані найвиразніше («Сітка» Артема Захарченка і «Ех, Одесо!» Сергія Гридіна), любов стає наслідком, а не причиною всіх подій. Щоби не сказати, що відважному героєві, який зробив усе правильно, вона дістається як приємний, проте не обов’язковий трофей. Теж не найкращий патерн, проте він принаймні не нав’язливий. В інших оповіданнях любов присутня замість розгорнутих кількасторінкових описів страждань і потерпань, як у «Чаті для дівчат» ледь помітними натяками. Та і загалом слід визнати, що суто текстуальною якістю оповідань, не лише тематичною, а й стилістичною й композиційною, «Чат для дівчат» відчутно поступається «10 історіям для хлопців». Чого варта лише «Машина» Мирослава Лаюка – прекрасне з сюжетної й наративної точки зору оповідання, яке навіть не розкриває бозна-яких глибоких тем, але читається приємно й легко. Бо хто сказав, що підліткова проза неодмінно має чомусь вчити – може, підліткам теж хочеться хоч колись перестати вчитися й почати просто читати? Звісно, і в цій збірці не обходиться без натягнутостей і місцями загравань у Всеволода Нестайка чи у «підлітка, яким був колись автор». Але в сухому залишку маємо приємну збірку підліткових оповідань, які насправді були б цікаві й дівчатам, і хлопцям. Очевидну «хлопчачість» цим оповіданням приписує хіба обкладинка та хлопці як головні персонажі (і колишні хлопці – як автори).

Коротка проза для підлітків, сучасна українська література, підліткова література, книжки для підлітків, тінейджери, заборонені теми, бестселери, перше кохання, перші поцілунки, наркотики, найкращі книжки для читання, підліткова проза, що читати підліткам, книжки про тінейджерів, школа, підліткові проблеми

Втім, є у нас і одна збірка, точніше «прозобукет», виправляють нас упорядники, заявлений як, кгм, гендерно нейтральний. Назва його, «Така любов», однак, у контексті всього вищесказаного вже не віщує нічого хорошого. «Така любов — не лукава, бо перша. Тільки найближчій людині можна зізнатися в цьому. І розказати про атмосферні фронти, що насуваються на бентежне почуття. Відступати вже пізно, бо кровоносна система розганяє його тілом надто стрімко. А заперечувати — безглуздо, бо хочеться пізнати цю особливу млосність близькості, коли в голові аж паморочиться від теплого дихання на шкірі…». Це початок епіграфа до книжки, проте вже на цьому етапі читання можна залазити на підвіконня з теплим пледом, обклавшися какао із зефірками, рожевими котиками й думками про Нього в найкращих традиціях мем-культури початку 2010-х. Все ж чергові «Теплі історії»? Чи..?

І треба сказати, що після такого епіграфу на читачів і читачок чекає неабиякий сюрприз. В частині оповідань-повістей шкільна любов дорослішає від випадкових доторків рук і тремтливих обіймів-поцілунків до першого… сексу в наркотичній комі за наступну дозу? Першої зради на очах героїні із її нетверезою найкращою подругою із подальшою небажаною вагітністю? Першого аборту і першого зіткнення з пролайферами й пролайферською риторикою? А, може, забороненого кохання одинадцятикласника й молоденької вчительки? Так, всього цього разом! Прихильники тези про те, що хороша підліткова книжка не може існувати без сцени дефлорації викруткою, були би цілком вдоволені тематичним розмаїттям цієї прози. Це навіть не «Теплі історії» – це просто-таки філія українського телебачення. Цікаво, чи у багатьох сучасних підлітків удома є телевізор?

Любов – складна й неоднозначна річ, і тим парадоксальніше виглядає те, що тема любові всім видається такою простою й очевидною, особливо коли йдеться про підлітковий дискурс.

Що, теплий плед і какао із зефірками не знадобилися, і рожеві котики похнюпили носи? Коли б не так! Ця жорстока реальність добірно перемежована всіма тими рожевостями, що ми бачили в «Чаті для дівчат» – кохання, страждання, він пішов до найкращої подруги, я занадто товста, мама мене ненавидить, какао з зефірками (воно фігурує навіть у назві одного з оповідань). Прикметно також і те, що лише в одному творі оповідь ведеться від імені хлопця – не дуже зграбно написаного гопника Жеки, який замість очікувано долити олії у вогонь трешовості «Такої любові» раптом неочікувано зцілюється і стає хорошим. Завдяки любові, звісно. І хтозна, який варіант у цьому випадку був би більш виправданим.

Любов – складна й неоднозначна річ, і тим парадоксальніше виглядає те, що тема любові всім видається такою простою й очевидною, особливо коли йдеться про підлітковий дискурс. Метою упорядників і авторів якраз і було, очевидно, проілюструвати цю неоднозначність – і це їм, варто визнати, вдалося: після прочитання «прозобукет» лишає по собі як мінімум нічогенький когнітивний дисонанс. Проте й така стратегія навряд чи виграшна, вже не згадуючи про те, наскільки вимучено й награно виглядає абсолютна більшість текстів, що увійшли до збірки. У висновку – збіркою «Така любов» українська підліткова література, припустімо, заявила, що не боїться говорити про складні теми. Тільки ж не слід забувати, що навіть найгостріша тема не виправдає й не приховає формальних хиб. А тут авторам і авторкам ще є над чим працювати.

_______

Як «післясмак» від читання цих трьох книжок у авторки статті з’явилося хуліганське бажання вибрати найкращі оповідання, прибрати маркування «для хлопців/для дівчат» і скомпонувати з них одну дуже й дуже непогану підбірку короткої прози для підлітків і підліток. І саме воно, напевно, ілюструє найбільшу хибу кожної зі збірок, а саме – відсутність внутрішньої, структурної цілісності. Бо підставою для її створення мала б стати хіба заявлена на обкладинці тема – «для дівчат/для хлопців/про любов». А цього явно замало. Як замало такого розподілу і для того, щоб зрозуміти підлітків і навчитися говорити з ними справді однією мовою. Не з дівчатами, не з хлопцями, не з закоханими чи тими, хто пережив/-ла нещасливе кохання. А з людьми, досвід яких – особливий, не вписується в жодні рамки й патерни і які так само, як і дорослі, здатні цінувати літературу за те, що вона якісна й добре зроблена. Не імітуючи, не копіюючи й не намагаючись бути безпрограшними. Бо ні якості, ні актуальності, ні навіть умовної «корисності» підліткової книжки не гарантує те, що вона поміщається в шкільний портфель чи пасує до чашки какао з зефірками.

Ірина Ніколайчук
Ірина Ніколайчук

літературознавиця