У паперових лабіринтах Джона Гріна

john green, an abundance of katherines, the fault in our stars, looking for alaska, paper towns, км-букс, джон грін, ґрін, бестселери, підліткові книжки, кохання, книжки про стосунки, у пошуках аляски, провина зірок, винні зірки, паперові міста, lovestories, young adult, що читати підліткам, тінейджери, досить катрін

Не звинувачуй зірки у людських  бідах, любий Брут, лише ми винні у нашому нещасті…
Вільям Шекспір, «Юлій Цезар»

Життя – лабіринт, роздоріжжя, мережа стін, що сплітаються у доленосний для кожного візерунок. У кожного свій Мінотавр, своя Аріадна і своя червона нитка.

У своїх книжках Джон Грін будує лабіринт і запускає туди головного героя. Показує, як той мучиться своїми страхами, блукаючи між поворотів в очікуванні Мінотавра. Але на відміну від легенди, де коханій Аріадні доводиться просто чекати на героя біля виходу, у книгах Гріна її кинуто у саме серце лабіринту. Впевнена та смілива вона постійно прагне йти вперед, а головному герою залишається просто слідувати за червоною ниткою у надії наздогнати її. Проте це лише варіація легенди, бо Грінівських головних героїв «Тесеями» назвеш із натяжкою, та й «Аріадни» його не без вад.

john green, an abundance of katherines, the fault in our stars, looking for alaska, paper towns, км-букс, джон грін, ґрін, бестселери, підліткові книжки, кохання, книжки про стосунки, у пошуках аляски, провина зірок, винні зірки, паперові міста, lovestories, young adult, що читати підліткам, тінейджери

В пошуках Аляски, 2005 

— «І ти покохаєш свого зруйнованого ближнього зруйнованим серцем своїм»,— зачитала вона.
— Так, досить добре.
— Досить добре? Звичайно, смажені тако теж досить непогані. Секс — досить цікаво. Сонце досить гаряче. Боже, в цих словах стільки сказано про любов і зломленість — вони бездоганні.

Майлз Халтер – худорлявий хлопець, на прізвисько «Товстун», який у свої сімнадцять, із млявою надією на цікаві студентські роки, обирає навчання на першому курсі Старшої Школи Калвер-Крік – досить типовий герой, чи не так? Проте, коли у романі з’являються інші персонажі, ми бачимо, що його «типовий характер» створений навмисно – для контрасту з дивною дівчиною на ім’я Аляскою.

Світ Майлза, вкритий сірою кіркою нудьги, руйнується одним лише образом «Аріадни».

Появу Аляски у світі Майлза можна порівняти лише з теорією Великого вибуху. Саме теорією. Емоційна, нахабна, таємнича Аляска, яку, як виявилося, складно «знайти» навіть у безпосередній близькості, вона  здається чимось несправжнім, занадто чарівним. Світ Майлза, вкритий сірою кіркою нудьги, руйнується одним лише образом «Аріадни». Незвичайна, смілива і дотепна – ось якою Майлз бачив Аляску.

Цікавою деталлю образу Майлза є захоплення передсмертними словами відомих людей. Так, саме останні слова Франсуа Рабле (Я йду шукати Велике Мабуть) змушують Майлза уже на перших сторінках книги почати пошуки свого «Великого Мабуть». Натомість Аляска Янг полюбляє дивні метафори і мріє «вирватися із лабіринту» – невеличка деталь, що з часом розкривається зовсім з іншої сторони. «Велике Мабуть» стає, скоріше, не ціллю пошуків, а самою суттю лабіринту і постає запитання: «А чи варто?..»
Таким чином, лабіринт стає головним образом у дебютному романі Джона Гріна «В пошуках Аляски». Завдяки ньому головні герої змінюють питання «як» на питання «навіщо» і розуміють, що саме з цього і потрібно було починати.


Джон Грін В пошуках Аляски / [переклад з англ. Віри Назаренко]. — Київ: КМ-Букс, 2016. — 288 с.

john green, an abundance of katherines, the fault in our stars, looking for alaska, paper towns, км-букс, джон грін, ґрін, бестселери, підліткові книжки, кохання, книжки про стосунки, у пошуках аляски, провина зірок, винні зірки, паперові міста, lovestories, young adult, що читати підліткам, тінейджери

Паперові міста, 2008

Людина стає іншою, коли бачиш її крупним планом, коли відчуваєш її запах, розумієш?

А тепер згадаємо сумнозвісні «Паперові міста», що зібрали катастрофічно багато негативних відгуків через свій фінал. Згадаймо головного героя Квентіна – молодий хлопець у випускному класі, у тьмяній низці буднів живе лише яскравим образом сусідки Марго Рот Шпіґельман. Невловима, непередбачувана, не схожа на інших – саме така Марго полонила його серце.
Коли одної ночі, відчинивши знадвору вікно до кімнати, вона прокрадається у його життя і таємничо зникає вже на другий день, саме він вирішує відшукати дівчину, що залишила після себе лише безліч не помітних, на перший погляд, підказок.

Жанр роману межує між детективним трилером, з притаманною йому напруженістю, і комедійною драмою, де все здається лише грою. Ця, здавалося б, божевільна суміш на диво вдало показує життя таким, яким воно є – де теза «забудь, життя продовжується» детально препарується через думки героя.

Через цей запах мене охоплює відчай і жах – не такий жах, коли в легенях немає повітря, а такий, як ніби його немає в атмосфері.

Проте найзаплутанішим виявляється саме лабіринт червоної нитки Марго. З глибини виринають усе нові й нові факти, що не розкривають героїню, а, навпаки, породжують все більше запитань, відповісти на які можна лише знайшовши її саму.
Та чи хоче Марго, щоби її загадки розплутали?


Джон Грін Паперові міста / [переклад з англ. Віри Назаренко]. — Київ: КМ-Букс, 2015. — 320 с.

john green, an abundance of katherines, the fault in our stars, looking for alaska, paper towns, км-букс, джон грін, ґрін, бестселери, підліткові книжки, кохання, книжки про стосунки, у пошуках аляски, провина зірок, винні зірки, паперові міста, lovestories, young adult, що читати підліткам, тінейджери, досить катрін

Досить Катрін, 2006

Колін вважав за краще приймати ванну, а не душ, оскільки був переконаний, що те, що можна робити лежачи, ніколи не варто робити стоячи.

Тут ситуація трохи інша – якщо головні герої попередніх романів байдужі до свого життя, вундеркінд Колін Одинець прагне все впорядкувати. Для усього, що його оточує, він створює умовності, до кожного явища ретельно добирає ярлики. Колін щойно закінчив школу і страждає від депресії, тому й вирушає у подорож з метою створити особливу формулу – «формулу романтичних відносин». Але в гонитві за впорядкуванням навколишнього світу він зустрічає дівчину, яка не вписується в його ідеальні розрахунки, – і з цього, мабуть, все й починається.

Діалоги між персонажами завжди розкривають їх по-іншому, іноді навіть суперечливо – бо, спілкуючись із людиною, ми завжди відкриваємо щось нове.

Читачі та критики часто зазначають, що сила Джона Гріна у діалогах. І це правда, стиль автора доволі простий, але, що важливо, не сухий. Діалоги між персонажами завжди розкривають їх по-іншому, іноді навіть суперечливо – бо, спілкуючись із людиною, ми завжди відкриваємо щось нове.

Колін звик продумувати усе наперед – малювати перед собою дорогу від сьогодні і до самісінького виходу з лабіринту. Книга насамперед нагадує нам про велику істину життя: дивись навколо себе. Але підіймаються у ній і інші питання, зокрема такі: Чи обов’язково бути великим, щоби стати щасливим? Чи можна вимірювати формулами явища, які ми не можемо навіть правильно охарактеризувати? У чому зрештою полягає таємниця численних Катрін?


Джон Ґрін Досить Катрін / переклад з англ. М. Марченко. — Київ: КМ-БУКС, 2017. — 280 с.

john green, an abundance of katherines, the fault in our stars, looking for alaska, paper towns, км-букс, джон грін, ґрін, бестселери, підліткові книжки, кохання, книжки про стосунки, у пошуках аляски, провина зірок, винні зірки, паперові міста, lovestories, young adult, що читати підліткам, тінейджери

Провина зірок, 2012

Дивно якось виходить, але зовні будинок нічим не видає, що робиться в його стінах, хоча там відбувається велика частина нашого життя. Може, в цьому і полягає глобальна мета архітектури?

Хейзел Грейс Ланкастер, 16-річна дівчина-підліток із раком щитовидної залози, який поширився на легені. Життя у чотирьох стінах кімнати повне одноманітності, і не має в собі нічого, окрім буденних речей. Але ось з’являється рятівник – Огастас, хлопець із ампутованою ногою, сповнений незрозумілої харизми, що відразу зачаровує головну героїню і привносить у її життя безліч пригод і живих емоцій.

Книгу часто звинувачують у невиправданому використанні теми «невиліковно хворих». Та варто розуміти, що головний акцент Джон Грін робить не на хворобі головної героїні, а на житті в цілому і взаємовідносинах в окремості. Кохання, депресія, страх смерті, образа на світ, злість на себе, безглузді витівки, бажання зрозуміти питання, які нам ставить світ, і прагнення відповісти на них – із подібними викликами зустрічаються не тільки люди з невиліковними хворобами. Після п’яти місяців роботи у дитячій лікарні та спілкування з її пацієнтами Джон Грін намагається сказати, що навіть підлітки, хворі на рак, залишаються підлітками – вони не «ангели», не борці, не герої, вони помиляються й іноді поводяться більше ніж безглуздо.

«Провина зірок» – вираз, що спростовує процитовані в епіграфі слова Шекспіра з трагедії «Юлій Цезар» й переконує нас у тому, що «у цьому світі ми не вибираємо, буде нам боляче чи ні, але у нас є можливість вибирати, хто саме зробить нам боляче».

Насправді, майже всю суть роману Джон Грін передає через його назву. «Провина зірок» – вираз, що спростовує процитовані в епіграфі слова Шекспіра з трагедії «Юлій Цезар» й переконує нас у тому, що «у цьому світі ми не вибираємо, буде нам боляче чи ні, але у нас є можливість вибирати, хто саме зробить нам боляче».

Але перед тим, як брати «Провина зірок» до рук, варто спробувати викинути з голови все, що ви про них знаєте та вислухати саме Хейзел. Вона не буде подавати вам готові істини, проте намагатиметься знайти їх. А іноді пошуки значно важливіші та цінніші ніж результат, виведений наприкінці словами «мораль цієї байки така…».

Всі персонажі Вашої історії мають непорушну гамартію: вона – свою важку хворобу, Ви – порівняно гарне здоров’я. Коли їй краще або Вам гірше, зірки дивляться на вас не настільки косо, хоча взагалі дивитися косо – основне заняття зірок, і Шекспір ​​не міг помилитися сильніше ніж у цьому питанні.


Джон Грін Провина зірок / [переклад з англ. Віри Назаренко]. — Київ: КМ-Букс, 2015. — 288 с.

У гонитві за великим «Можливо» головний герой завжди забував, що його Аріадна – людина, а не божество. Але, розплутуючи весь клубок, він незмінно знаходить відповіді на ті запитання, які ніколи не ставив, і які, як виявилося, турбували його найбільше.

Щоразу лабіринт виглядає однаково, проте ті, хто його заповнюють, завжди різні. Іноді «Аріадна» падає жертвою «Мінотавра», іноді вона чекає на головного героя за одним із поворотів, але незмінно наступає момент, коли герой зустрічає її загнаною у глухий кут. Щоразу Джон Грін на прикладі своїх персонажів показує, що люди, яких ми обожнюємо, чий образ створюємо в голові, підбираючи випадково кинуті погляди і слова, – кардинально відрізняються від реальних людей, від тих, ким вони є насправді. Не завжди тих, кого ми любимо здалеку, ми здатні любити зблизька, беручи до уваги їхні вади, їхні страхи і їхні проблеми. У гонитві за великим «Можливо» головний герой завжди забував, що його Аріадна – людина, а не божество. Але, розплутуючи весь клубок, він незмінно знаходить відповіді на ті запитання, які ніколи не ставив, і які, як виявилося, турбували його найбільше.

Можливо, ви не відкриєте нічого нового, але звернувши увагу на Грінівську «Аріадну», ви згадайте, що червоний клубок не допоможе, якщо ви самі не хочете вибратися з лабіринту.

Важливо зрозуміти, що книги Джона Гріна не без вад. Так, він використовує чимало штампів. Так, часто він надміру банальний. Але якщо прийняти недоліки і погодитися вислухати – зрозумієш, що герой не бачить повну картину лабіринту, що навколо нього розкинулися тисячі поворотів, які йдуть у морок й абсолютну невідомість. Можливо, ви не відкриєте нічого нового, але звернувши увагу на Грінівську «Аріадну», ви згадайте, що червоний клубок не допоможе, якщо ви самі не хочете вибратися з лабіринту.

Анастасія Суворова
Анастасія Суворова

авторка рубрики Teen Review