Здається, книжки про тварин люблять усі. Найбільше ж малеча. Адже, читаючи історії про надзвичайні та цілком звичайні пригоди братів наших менших, діти не просто переживають разом із ними радість, подив, схвильованість, смуток, щастя та море інших емоцій, а ще й мимоволі проводять паралелі з реальним людським життям, аналізують, порівнюють, подеколи впізнають у різних ситуаціях себе, а тому й починають краще розуміти себе та світ навколо.
Про читання / Читачі
6 Квітня 2021
5256
Велика перевага – бути не таким, як усі: книжки про тварин дітям
Петрина Олександра

Гарно ілюстровані книжки про тварин не залишать байдужим жодного дорослого. А що вже казати про дітей. Такі добрі та милі, пухнасті й лагідні тваринки спонукають з головою зануритися у світ їхніх пригод, турбот і радощів. Споглядаючи їхнє щоденне життя, стосунки з іншими звірятами, переживання невдач та досягнення поставлених цілей, читач мимоволі проводить паралелі з реальним людським життям, аналізує, порівнює, співчуває, сердиться, розглядає ситуацію під різними кутами зору, хвилюється, часом впізнає себе й свою життєву ситуацію. Саме про такі книжки далі й ітиме мова.

Маня та інші
Наталія Герасименко

Автобіографія домашнього улюбленця – досить популярний прийом у дитячих книжках. Одразу на гадку спадає «Щоденник Фокса Міккі» Саші Чорного та «Терезка з Медової Печери» Наталі Пасічник. Остання, до речі,  як і Маня, є таксою та має господиню Наталю. 

Структурно книжка поділена на  чотири розділи. У першому розділі Маня розповідає дещо про себе, про свою сім’ю, а також про друзів, недругів і сусідів. Другий розділ – комікс – реальні та вигадані історії про пригоди Мані. Третій розділ про різні пози песика (коли спить, бавиться, грається і т.д.). У четвертому розділі Маня висловлює свої думки з приводу різних подій і явищ, як-от мисливство, зоопарки, Батьківщина, виховання тощо.

Увага! Читати як мемуари, а не як порадник на різні випадки життя! Чому? Бо у книжці є багато моментів, що можуть викликати гостре невдоволення дорослих (куріння, цькування, переїдання…), яке, втім, згладжується із кожним наступним читанням. От, наприклад, в одному з коміксів Маня вирішила з друзями пограти в піратів і налякати стареньку собачку Кнопку. Кнопка знепритомніла. Про те, що Мані не подобається Кнопа, ми дізналися із першого розділу, але жодного разу не бачили, щоби вона погано ставилась до такси. Так само із бульдогом Ментом. З Маниного опису ми дізнаємося, що він «примітивний, небезпечний, агресивний». Але у самій книжці не видно його злості. Натомість Маня з друзями підсовують Ментові яйце-сюрприз, з якого вилітає оса і жалить бідного бульдога. Згадуючи про Батьківщину, авторка намагається жартівливо описати переваги життя в Україні, але це виходить якось недолуго й зневажливо.

Невже все так погано?
Зовсім ні! Серед коміксів є реалістичні історії про Маню у ветклініці; про те, що може трапитися, коли песика залишають самого вдома; про те, що домашній улюбленець може запобігти пожежі. Є гарні казкові історії про вміння розставляти пріоритети (дружба – кар’єра), цілеспрямованість, цікавість до пізнання навколишнього світу. У третій розділ книжки авторка вклала таку ніжність і любов, що аж хлюпає на читача зі сторінок. А у четвертому розділі намагається знайти відповіді на запитання, на які єдиної правильної відповіді немає. Чудова нагода поговорити з дітьми на складні й важливі теми.

Книжка великого формату, із гарними форзацами – шпалерами, дуже щедро ілюстрована. Підійде для читання з дітьми від 4-ох років.

А що ж про це все кажуть діти?
Вони просто у захваті від книжки.


Наталія Герасименко Маня та інші / пер. з рос. Анатолій Чердаклі. – Київ: Час майстрів, 2020. – 84 с.

Веселі випадки котячої громадки
Аґнєшка Стельмашик, Марта Курчевська

Книжка має сім розділів, до кожного з яких є розлогий заголовок, що коротко описує, про що буде мова. Пригоди розпочинаються на Святвечір, 24 грудня, коли головний герой і оповідач, школяр Кшиштоф, знаходить біля замерзлого ставка трьох маленьких милих кошенят. Звісно, він приносить їх додому, проте тривожиться, як на це зреагують батьки, адже вдома вже є чотири коти: дві дорослі кішки і двоє кошенят. Батьки дозволяють залишити кошенят. Домашні коти гарно приймають знайд у свою громадку. У тексті книжки дуже гарно змальовані характери кожного з хвостатих героїв. І, що дуже важливо, художниця досконало відобразила ті характери в ілюстраціях – їх зовнішній вигляд, вирази мордочок, погляди дуже промовисті та впізнавані. Вже у другому розділі виявляється, що коти люблять дивитися телевізор та вміють говорити. І до кінця книжки вони втілюють у життя те, що побачили на екрані. Один розділ – одна витівка, тож почергово котяча громада влаштовує лісопильню, творить сучасне мистецтво, відкриває салон краси, знімає ролики для соцмереж. А відповідальність за всі їхні вибрики лягає на плечі Кшиштофа, бо хто ж з дорослих повірить, що таке можуть витворити чемні коти. Окремо слід сказати, що коти одержимі мрією розбагатіти. Саме це й спонукає котів до такої нетипової поведінки.

Що було цікавого?
Найцікавішим був розділ про те, як коти знімають своє перше кіно й ми впізнали у цьому кіні вже читану раніше книжку. Лише імена героїв не сходились. У громадці Ворожка і Хінкул, а у нашій книжці Фея і Вікентій. З’ясувати істину було легко, глянувши оригінальну назву книжки, яку в нас переклали «Кіт Вікентій і острів скарбів» (переклад з польської Світлани Колесник, видавництво «Віват», 2016). Дослівно вона звучить як  «Хінкул на безкотячому острові». Ще й прізвище авторки різні видавництва переклали по-різному: Аґнєшка Стельмашик у «Чорних овець», Агнешка Стелмащук у «Вівату». Дивно, правда? 

А що діти?
Дітям страшенно сподобалася назва. Вони із великим інтересом розглядали котів, впізнавали їх, щось коментували. А от зі слуханням тексту не склалося. Попри таку гарну задумку і динамічний сюжет, книжку читати було нудно. Ми тричі починали її з дітьми і тричі дочитували лише до середини. Тож кінцівку мамі довелось читати самій. І таке трапяється.

Видання книжки чудове і на вигляд, і на дотик, тверда обкладинка. Ілюстрацій є досить багато, проте є й багато розворотів без малюнків. У книжці 48 стор. Вона добре підійде для читання батьками дітям від 5-ти років та для самостійного читання молодшими школярами.


Аґнєшка Стельмашик, Марта Курчевська Веселі випадки котячої громадки / пер. з поль. Ірина Шевченка. – Чернівці: Чорні вівці, 2020. – 48 с.

Ківі Ківі
Мирослав Лаюк, Ростислав Попський

Птах ківі, якого назвали Ківі, живе у зоопарку. Його найбільша мрія – повернутися на батьківщину предків у Нову Зеландію, а ще побачити землю з висоти пташиного польоту. Ні, не самому полетіти, він же знає, що ківі не літають. А скористатися якимось із сучасних літальних апаратів. Ківі не сприймають інші звірі у зоопарку, так само, як інші звірі на волі (так, так, Ківі цілеспрямований, тож за першої ліпшої нагоди зі зоопарку тікає): його дражнять і принижують через ім’я, зовнішній вигляд, інакшість. На волі Ківі знаходить добрих друзів братів-дроздів, що звуться Кленко, Дубко і Ясенко (гарні імена, правда ж?). А також запеклих ворогів – чихуахуа Клеопатру та кота сфінкса Рамзеса. Останніх так дратує існування Ківі поруч з ними («ці мерзенні створіння мають жити десь далеко й не засмічувати своїм виглядом наші прекрасні краєвиди»), що вони вигадують підступний план, аби позбутися Ківі й розсварити його з друзями. І це їм вдається досить легко…

Події в книжці розгортаються стрімко. Читаючи, так переймаєшся долею Ківі, що годі відірватися, доки не перегорнеш останню сторінку.

Що в книжці особливого?
Ківі дуже поміркований і врівноважений. Кожну складну ситуацію він намагається вирішити конструктивно. Він радіє і засмучується, зазнає поразки і перемагає, але щоразу знаходить сили рухатися вперед. Книжка наповнена правильними й важливими повідомленнями. Наприклад, такі: «розуміння краси в усіх різне»; «Ківі не соромно за те, що він має страхи»; «Ти постійно мене ображала… Може я просто не вміла по-іншому показати своє зацікавлення тобою?».

Як книжку сприйняли діти?
8-річний син, глянувши на обкладинку сказав, що таке він точно читати не буде. Домовились, що послухає перші 10 сторінок, а тоді вирішить, чи продовжувати читання. У той вечір ми прочитали книжку до кінця. А наступного дня, коли я вже взялась читати щось інше, син відшукав «Ківі Ківі» й сів читати поруч. Ми мали нагоду за цим читанням поговорити про багато важливих речей, зокрема й про те, що за обкладинкою (як і за чужими відгуками) про книжку судити не варто. Отож, книжка посіла почесне місце у топі наших улюблених.

Книжка видана з твердою обкладинкою й надрукована на прекрасному папері. Ілюстрації неймовірно детальні й реалістичні – пречудові. Видання ідеально підійде як для читання батьками молодшим школярам, так і для самостійного читання впевненими читачами 6+, які добре дають раду з текстом без малюнків.


Мирослав Лаюк Ківі Ківі / Мирослав Лаюк; іл. Ростислав Попський. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 64 с.

Привіт!
Ми читачі — Олександра, 36 років, Степан, 8 років і Улянка, 4 роки. Книжки допомагають нам вчитися, пізнавати себе і світ, розвиватися, відпочивати, відновлювати рівновагу та краще розуміти людей і явища, що нас оточують.
Читайте разом із нами!

Якщо вам сподобався огляд, можете стежити за сторінками авторки на Goodreads та на сайті Книжкового клубу Кашалот.

дитячі книжки про тварин комікси Мирослав Лаюк польська література українська література чаптербуки