Напевно, матиму рацію кажучи, що героїнею книги Анне-Кат. Вестлі «Восьмеро дітей, тато, мама і вантажівка» є велика та напрочуд дружна і міцна родина. Її складають тато з мамою, восьмеро доньок та синів, вантажівка, бабуся і згодом пес-знайда на ім’я Димар. Називаючи родину «героїнею» найперше маю на увазі, що вона настільки міцна, що всі життєві негаразди долає вкупі, розбрату всередині неї читачеві годі помітити.
Тато з мамою, восьмеро доньок та синів, вантажівка, бабуся і пес-знайда на ім’я Димар
Одначе негаразди стаються: чимала сім’я мешкає у крихітній квартирі на гроші, які заробляють тато з вантажівкою, у ще зовсім не заможній Норвегії середини минулого століття. І навіть найменші члени дещо ідеалізованої родини завжди усвідомлюють, що дім і близькі – найважливіші, а здолати чи, швидше, не звертати уваги на злидні й насмішки їм допоможе єдність. Вони мають одне одного і декількох найліпших друзів для компанії – більше нікого й нічого ця самодостатня родина, чиє прізвище читачам навіть не відоме, не потребує. Ідеалізовано її непохитність – Вестлі приховує, щонайменше не загострює миті, коли з такою легкістю ставитися до проблем нестерпно, надто коли замість десерту – скибка хліба, запросити друзів додому не маєш змоги, спати доводиться на підлозі, а вдягати латані сестриччині сукенки.
Простенька й не надто ймовірна, на перший погляд, історія, розказана однією з найулюбленіших дитячих письменниць Норвегії, вже з перших розділів приваблює якраз своєю простотою і неймовірністю.
Тим не менше, родина Марена, Мартіна, Марти, Мадса, Муни, Міллі, Міни та Мортена Мізинчика не сумує й удома, і їхні пригоди не дадуть сумувати й читачеві. Дітям випадає покатати бабуню, яка вперше приїхала до міста, на «транваї», уперше запросити друга на гостину, знайти вкрадену вантажівку й потоваришувати з її викрадачем, а згодом – допомогти йому посвататися до сусідки знизу, а наприкінці… Найчарівнішим апогеєм історії і кульмінацією єднання стає, без сумніву, Різдво – затишне й родинне.
Батьків у цій книзі може привабити особливе скандинавське виховання і ставлення до дітей: батьки вісьмох синів і доньок мають міцні нерви, хоч іноді мусять докласти зусиль, аби не зірватися на дітях та у кожному конику, вибрику і пустощах відшукати хороше: «А Мортен не так вже й нашкодив».
Невибагливі розваги талановитої малечі
Простенька й не надто ймовірна, на перший погляд, історія, розказана однією з найулюбленіших дитячих письменниць Норвегії, вже з перших розділів приваблює якраз своєю простотою і неймовірністю. Чудовий переклад Наталі Іваничук за духом дуже суголосний повісті й, що тішить, трохи наближує твір до українського читача, скажімо, прекрасною бабусиною говіркою.
Анне-Кат. Вестлі Восьмеро дітей, тато, мама і вантажівка / пер. з норв. Наталі Іваничук, ілюстрації Наталії Кучеренко. – К.: «Махаон-Україна», 2007. – 184 с.
