Втіха від туги: «Плач, серце, плач» Гленна Рінґтведа та Шарлотте Парді

 Гленн Рінґтвед, Плач, серце, плач , Ш.Парді,Анжела Цьорох, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, як пережити втрату, що читати, книжки для терапії, скандинавські книжки, видавництво видавництво

Кажуть, у Смерті черстве й чорне як вуглик серце. Але це неправда. Її серце, сховане під плащем, насправді багряне, мов сонце на світанку. Воно б’ється, повне глибокої любові до життя.

Складна справа — шукати слова, щоби пояснити непояснюване. Ще важче, якщо ти намагаєшся розтлумачити це дітям. Данський автор Глен Рінґтвед писав свою книжку, коли його мати була смертельно хвора. У марних спробах знайти найкращий шлях розказати про це своїм дітям він отримав відповідь з вуст самої жінки. Вона запропонувала рядки: «Плач, серце, плач, але ніколи не розбивайся» — шаманські замовини, щоби не стільки позбавити себе болю, скільки полегшити його. А головне – пояснити, чому відпускати навіть найрідніших все ж таки необхідно.

Книжка відкривається зі сцени з головними персонажами — четверо дітей та Смерть, що сидять за пустим столом. Так само, як і в реальному житті, автор не дає нам можливості підготуватися — ось ми вже тут, за одним столом зі створінням у чорній одежі, що сумно похилила голову та п’є свою чашку чорної-чорної кави (яку вона так любить). Діти підливають і підливають міцного напою, аби Смерть забула про час та залишилась із ними аж до світанку. Адже саме на світанку їй необхідно буде повертатись додому, тож вона не зможе забрати із собою таку рідну для дітей людину, яка лежить нагорі та важко дихає, — їхню бабусю.

Відтворюючи стан суму та очікування, ілюстраторка Шарлотте Парді лишає в композиції кожного розвороту лише необхідні речі — по склянці для кожного персонажу, червоні фіранки як обрамлення для свіжого повітря з вікна, невеликий кавник – ось і все, що потрібно, щоби створити внутрішній світ історії, але при цьому дати оку достатньо простору, аби відчути тишу та прохолоду атмосфери. Так само художниця підтримує цю атмосферу на рівні кольорів — фон кімнати бабусі та кухні, де сидять діти, сіруватий, світло-блакитний. З одного боку, він ніби позбавлений якоїсь життєвої енергії, а з іншого — невимовно спокійний. Техніка, в якій працює ілюстраторка, досить своєрідна: вона малює основне зображення акварелями, а поверх нього робить детальніші окреслення предметів та персонажів простим олівцем, створюючи для кожного з них характерні форми та ознаки.

Аби дати краще зрозуміти дітям сенс та необхідність своєї роботи, Смерть вирішує розказати їм невеличку історію, про двох братів та двох сестер, які були неймовірно закохані та не могли уявити свої життя одне без одного. Ім’я їм були Плач та Сміх, Горе та Радість. Очевидно, що автор не лише спробував словами Смерті донести природність відходу кожної людини, але й закцентував увагу на простій істині, що без темряви не буває і світла:

Так само з життям і смертю, — пояснила вона. — Чого було б варте життя, якби не існувало смерті? Хто радів би сонцю, якби ніколи не бачив похмурого дощового дня? Як людина тужитиме за днем, якщо не знатиме ночі?

Навіть усвідомлюючи всю глибину та метафоричність історії, один із персонажів все ж намагається щось змінити:

Молодший хлопчик визирнув у вікно. Побачивши наближення світанку, він подумав, що все-таки вдасться зупинити Смерть. Але старший брат затримав його.
«Ні, — сказав він. — Нам не можна втручатися в перебіг життя».

І хоча ці слова викривають неможливість людини впливати на певні речі, вони ж таки й показують, що часом не потрібно робити жодних зусиль, інколи потрібно просто нічого не робити.

Гленн Рінґтвед, Плач, серце, плач , Ш.Парді,Анжела Цьорох, література про травматичний досвід, дитячі книжки про смерть, як пережити смерть, як пережити втрату, що читати, книжки для терапії, скандинавські книжки, видавництво видавництво

Коли приходить смерть, зникає час. Шарлотта Парді фіксує це у маленькій деталі — годиннику без циферблату, без цифр та стрілок, у пустому кружечку, в якому колись бігло життя. Проте, всупереч тому, що фізична частинка бабусі пішла, вона все ж лишається на Землі — у предметах, яких вона торкалась, у спогадах онуків і в історіях, які опісля переповідатимуться. Бо кожне серце час до часу плаче та непокоїться, але завжди знайдуться сили, щоби тримати його цілим.

Вони згадували бабусю щоразу, коли відчиняли вікно. А коли вітер ніжно пестив їхні обличчя, дітям здавалося, що бабуся поруч.

Цією книжкою автор ніби обережно підштовхує дорослих читачів до певної розмови з дітьми. Він не лише оповідає про власний досвід, а також відкриває шлях, як можна говорити на складні теми з молодшими — не просто готуючи їх до можливих складних ситуацій, але й показуючи, наскільки невідворотнім та водночас природним може бути відхід близької людини. Легкими словами та прикладами Гленн Рінґтвед обережно та м’яко налаштовує всіх читачів на одну хвилю, де плач та сміх, горе та радість люблять одне одного та не можуть жити нарізно.


Гленн Рінґтвед Плач, серце, плач / текст Гленна Рінґтведа ; ілюстрації Шарлотте Парді / пер. з данської Анжели Цьорох. – Київ: Видавництво, 2018. – 26 с.

Софія Швагер
Софія Швагер

літературознавиця