Зрозуміти іншого: п’ять дитячих книжок про особливу дружбу

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Марта Кошулінська, «Вієчка»©

Дружба — це те, що робить наше життя кращим. Поруч із справжніми друзями ми відчуваємо підтримку та розуміння, вчимося розуміти та підтримувати самі. Найчастіше в друзів ми обираємо людей, що схожі на нас самих і мають подібні захоплення. Але буває й по-іншому. У сьогоднішній добірці ми зібрали 5 книжок про дружбу з «іншими». Дружбу, яка відкриває невідоме та змінює життя.

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Історія Діви та Блохи, Мо Віллемс

5+

 «Історію Діви та Блохи» її автор, Мо Віллемс, знайшов у Парижі. Американський художник та автор дитячих книжок прилетів у Францію, поселився у старому паризькому будинку, і саме тут зустрів Діву та Блоху.
Діва — маленька собачка, що живе в будинку одинадцять на авеню Ле Гра. Вона охороняє двір, хоч і дуже боїться нових незнайомих ніг. А коли бачить їх, гавкає і відразу втікає. Блоха — це великий чорний кіт. Він також живе в Парижі, але без певної адреси, щодня на новому місці. Хоч обидвоє живуть в одній країні і в одному місті, та насправді знаходяться у зовсім різних «світах». У житті Діви є сніданки й обіди, фотографії собачки висять на стінах у вишуканих рамах, але її «світ» закінчується кованим парканом, що оточує одинадцятий будинок на авеню Ле Гра. Життя Блохи, навпаки, — сповнене пригод і відкриттів. Проте кіт не знає, що таке «обід» та «сніданок», а схопивши їжу, намагається якнайшвидше втекти.

Хоча Мо Віллемс — художник, ілюстрації до книжки про Діву та Блоху він довірив намалювати іншому художнику, Тоні Дітерліцці. Ілюстрації-скетчі та оформлення книжки додають історії «паризького шарму»: назви розділів, вписані у вишукані архітектурні елементи; елегантний бантик на шиї у Діви; ковані вхідні двері, балкони, паркан, розкішні фасади та великі вазони із зеленню. Найбільше відриття Діви — величезну площу з безліччю ніг і високою «вежею, що розрізає хмари» — художник малює на цілу розгортку книжки, щоби показати враження маленької собачки, яка вперше сюди потрапила. Так само на двох сторінках намальоване і найбільше відкриття Блохи — затишна людська кімната, з якої кота ніхто не проганяє віником.

«Історія Діви та Блохи» — це розповідь про несподіване знайомство зовсім різних істот. Про довіру, сміливість, силу дружби. Мабуть, комусь із читачів ця книжка може допомогти знайти в собі «трохи Діви» чи «трохи Блохи», довіритись та піти за другом аж за ріг вулиці чи повірити у те, що в якомусь будинку є зовсім інше життя і воно не менш цікаве за твоє.


Мо Віллемс Історія Діви та Блохи / ілюстрації Тоні Дітерліцці / пер. Світлана Орлова. — Харків: Vivat, 2018. — 80 с.

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Данка і Крак, Ігор Калинець

5+

Ще одна «майже реальна» історія дивної дружби — в книжці «Данка і Крак» Ігоря Калинця. У передмові письменник розповідає милу дитячу таємницю своєї похресниці Богданки: до дівчинки начебто аж на п’ятий поверх будинку прилітав півень Кукурік та розповідав історії. Дівчинка з книжки також зветься Богданою, але до неї прилітає не півень, а чорний крук Крак.

У розповідях Ігоря Калинця переплелися сни, вигадки, історичні події, далеке минуле та сучасність. Крак — «найстаріший львів’янин», тому розповідає Данці історії Львова. Деякі з них птах бачив на власні очі. Від Крака Данка дізнається про австрійського принца Василя Вишиваного, про князя Лева (сина Данила Галицького), про Богдана Хмельницького, козацького отамана Івана Підкову, про «стовп ганьби» та історію побудови церков. А ще птах вчить дівчинку рахувати від десяти, пояснює різні приказки про ворон і круків.

Іноді Крак прилітає на дерево, що перед Данчиним вікном, іноді з’являється у Данчиних снах, а буває, що й телефонує дівчинці. Власного телефону птах не має, тому телефонує від свого приятеля — «письменника-чорнокнижника Юрка Виннищука». Усі розповіді настільки заповнені «львівським середовищем» — згадками про певні місця (церви, площі, дворики), події, людей — що іноді виникає враження, ніби читаєш дитячий путівник Львовом.

Але читати путівник, коли не бачиш перед собою мапи міста, церков і пам’ятників, про які йде мова, — трохи складно. Тому читачі, які не знають Львова, іноді почуваються «поза контекстом» історій. Окрім того, в деяких моментах хочеться уточнень, або хоча б невеликих редакторських коментарів. Наприклад, від яких ворогів намагався врятувати Львів Богдан Хмельницький і чому він брав викуп із львів’ян, або, що то за хлопці й дівчата у футболках з написами «Карітас» подають обід убогим людям біля церкви? Ще одне невелике упущення — в передостанньому розділі історія розповідається не від Данки, третьої особи однини (як у всій книжці), а від «я», першої особи однини. Це викликає розгубленість у читача — про кого мова, звідки цей персонаж «я»? Та в останньому розділі усе знову стає на свої місця.

Ілюстрації до книжки «Данка і Крак» намалювала Марта Кошулінська. Прості, начебто дитячі малюнки, ілюструють і прикрашають історії. Але і в них не вистачає цікавих деталей та додаткових історій, які так люблять розглядати діти.
Втім, попри сказане, книжка «Данка і Крак» справляє приємне враження. Мова Крака добра та лагідна, історії про Львів наповнені любов’ю до цього міста, а стосунки Данки та Крака переконують, що у дружбі немає ніяких кордонів. Крім того, цікаво, що у самому кінці книжки перед дівчинкою постає складне питання — чи могла б вона полюбити істоту, не схожу на себе, щоби зняти з неї чари.


Ігор Калинець Данка і Крак / ілюстрації Марти Кошулінської. — Львів: ВСЛ, 2018. — 128 с.

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Вієчка, Павло Матюша

5+

Персонажі книжки «Вієчка» Павла Матюша — не люди і не тварини, а маленесенькі гноми, що живуть у чарівному лісі. Уся книжка — це чотири розповіді про маленьку Вієчку, її тата Жаринку і маму Талію. У першій розповіді Жаринка з Вієчкою знаходять спільну мову з соколами, найбільшими ворогами гномів і навіть повертають додому маму Талію. У другій — Вієчка переживає сварку зі своєю шкільною подружкою феєю Леєю. У третій — знайомиться з чужинцем Вужем. А у четвертій зустрічає непривітного гномика Грая. Уся сім’я Вієчки дуже приязна і дружелюбна, тому їм легко вдається змінювати світ довкола себе. Вони переконують сокола, що гноми — добрі істоти, які вміють любити, сумувати одне за одним; не глузують, а знаходять порозуміння з Вужем, який розмовляє екзотичною тарабарарською мовою і допомагають маленькому Граю та його сім’ї. Усі конфлікти та непорозуміння в оповіданнях вирішуються дуже легко, майже без перешкод.
Книжка про Вієчку надзвичайно лагідна та позитивна. Можливо, комусь із читачів вона може здаватися аж занадто «солодкою» та «мімішною», а хтось із задоволенням буде спостерігати за життям малесеньких істот і за усіма деталями їхнього життя. «Справжня дружба не боїться маленьких непорозумінь», — каже мама маленькій Вієчці після її сварки з подружкою. Але Вієчка і сама добре знає, як знайти спільну мову і полагодити з усіма навколо.

«Вієчка» — книжка на кшталт «покетбуків», тобто книжок маленького формату, які зручно тримати в маленьких дитячих руках, брати із собою в подорож чи на прогулянку. Прикрашають розповіді такі ж ніжні ілюстрації художниці Марти Кошулінської.


Павло Матюша Вієчка / ілюстрації Марти Кошулінської. — Київ: Фонтан казок, 2018. — 88 с.

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Nox Mox, Таня Малярчук

10+

У книжці «Nox Mox» Тані Малярчук дружба виникає у світі майбутнього. Тут вже немає людей, на руїнах закинутого міста живуть фантастичні істоти — птеропуси, які вважають себе всемогутніми володарями світу. Птеропуси не цікавляться тими, хто жив у цьому світі перед ними, хто будував дороги, театри, будинки, що сталося з тими істотами та куди вони зникли. Птеропуси мають легенду про свого предка, ненаситного Вульпеса, віру в чудові манґрові сади, у які можна потрапити після смерті, та особливу реліквію — засушене манго. Усіх влаштовують ті знання та готові «істини», лише юна Тереза прагне дізнатися більше, полетіти за гірський хребет і побачити світ за межами зруйнованого міста. Прагнення Терези не розуміють її родичі і однолітки, але вона знаходить дружбу та підтримку в миша-пергача Лео, істоти, яку зневажають і вважають «нижчою» за себе усі птеропуси.

Чи справді майбутнє людства таке, як «передбачила» авторка, люди знищать людей, чи зможуть вчасно зупинитися перед «темрявою»? Варто відкривати нові знання, чи легше жити в солодких мріях?

Фраза «Nox Mox» перекладається як «ніч іде», такий напис зберігся на одному з старих міських графіті. Птеропуси люблять ніч, бо вони не можуть літати при сонячному світлі. Водночас ніч, темрява — це метафора до незнання, до чогось депресивного і безнадійного. У книжці є дуже багато метафор і фраз, до яких хочеться повертатися й перечитувати їх.

«Кожен занепад дає дорогу новому розквіту, — любив повторювати Геродот, але мені здавалося, що неможливо розквітнути, не знаючи, що ж занапастило твоїх попередників».
«Шукай манґрові ліси в самій собі, — сказав був якось навчитель мертвих мов Фе дір Сосюра…»
«Ніхто не був готовий шукати манґрові сади, мріяти про них було значно зручніше».
«Знищують не знання, а невігластво. Знищує страх заперечити більшості, коли вона чинить зло».

Можливо, у Терези також не було б хоробрості заперечувати більшості та шукати свій шлях у темряві, якби не Лео.
«Nox Mox» — книжка для дітей і для дорослих. Окрім захопливої фантастичної історії вона залишає багато простору для роздумів і бесід з дитиною. Чи справді майбутнє людства таке, як «передбачила» авторка, люди знищать людей, чи зможуть вчасно зупинитися перед «темрявою»? Варто відкривати нові знання, чи легше жити в солодких мріях? Хоча в «Nox Mox» багато смутку, і навіть ілюстрації Каті Слонової підкреслюють чорноту та безнадію того фантастичного світу, останні сторінки книжки дарують читачу та Терезі велику радість, радість від зустрічі з другом.


Таня Малярчук Mox Nox / ілюстрації Каті Слонової. — Львів: ВСЛ, 2018. — 120 с.

книжки про пригоди, фантастичні історії, дитяча література, пригодницька література, проза для дітей, найкращі книжки, казки, книжки про дружбу, вієчка, данка і крак, книги про тварин, Nox Mox, Таня Малярчук, Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Мо Віллемс, дитячі книжки про порозуміння

Я завжди писатиму у відповідь, Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда

12+

Якими дивовижними не були б історії дружби у казках і фантастичних історіях, та найбільші дива відбуваються у реальному житті. Доказом цьому може бути історія Кейтлін Аліфіренки та Мартіна Ґанди, записана Лізою Велч у книзі «Я завжди писатиму у відповідь». Ця книга — ніби велике інтерв’ю з двома людьми, американкою Кейтлін та зімбабвійцем Мартіном. Одного разу вчителька Кейтлін запропонувала дітям написати листа школяреві з будь-якої країни світу. Кейтлін обрала екзотичну країну Зімбабве, саме туди полетів її лист. Так почалося листування між двома підлітками, яке тривало 6 років. 

Читаючи цю книжку, відчуваєш, що для дива не потрібна чарівна торба чи особливі уміння, найбільше диво — це прагнення зрозуміти когось іншого, бути добрим і щирим.

Кейтлін 12 років, вона живе в Америці, у достатку та безпеці. Її цікавлять стосунки з подругами та хлопці. Вона ходить з друзями до торговельного центру, часом свариться з братом, заробляє кишенькові гроші, залишаючись на декілька годин з дітьми із сім’ї знайомих. Мартіну — 14. Його сім’я живе в однокімнатній хатині, розділеній посередині завіскою. З одного боку завіски — Мартін, його батьки, четверо братів і сестра, а з іншого боку завіски — сусід із своєю сім’єю. Америка у хлопця асоціюється із змаганнями з реслінгу. Ці змагання Мартін дивився по телевізору, сидячи на плечах у старшого брата Нейшна і зазираючи у вікно до будинку менеджера з татової роботи.

Розповідь у книжці побудована у вигляді листів та невеликих розділів-спогадів Кейтлін і Мартіна. Завдяки такій структурі читач щоразу «перемикається» з одних умов життя до інших і ще більше відчуває контраст між ними. Найбільше емоцій — у невеликих деталях історії, завдяки яким читач ніби проживає усі події разом із персонажами. Ось Мартін отримав у подарунок від Кейтлін футболку «Рібок», справжню нову футболку, з биркою й особливим запахом. Мартін почувається у ній кінозіркою, носить бирку назовні, щоб усі могли прочитати напис «Виготовлено в Америці», а після прання не залишає свій «скарб» сохнути без нагляду, щоби ніхто його не вкрав.
«Я завжди писатиму у відповідь» — книжка про мрію, що здійснилася, про дитячу щирість, про дружбу, яка не має кордонів. Читаючи цю книжку, відчуваєш, що для дива не потрібна чарівна торба чи особливі уміння, найбільше диво — це прагнення зрозуміти когось іншого, бути добрим і щирим.


Кейтлін Аліфіренка, Мартін Ґанда, Ліз Велч Я завжди писатиму у відповідь / пер. Олександра Гординчук. — Київ: Книголав, 2018. — 368 с.

Лариса Лавренюк
Лариса Лавренюк

музикантка, мистецтвознавиця, мама