Знаменита книга Крессиди Ковелл «Як приручити дракона» українською

як приручити дракона, рідна мова, як приручити дракона книга, як приручити дракона рідна мова, видавництво рідна мова, крессида ковелл

Видавництво «Рідна мова» започатковує серію перекладів надзвичайно захопливих історій Крессиди Ковелл про пригоди маленького вікінга і його дракона. Перша книжка «Як приручити дракона» вже з’явилася на полицях магазинів.

Ви, може, не знаєте, та колись кожен вікінг мав власного дракона. Інші народи приручали собак, коней, буйволів. А вікінги — драконів. Однак юний вікінг спершу мусив упіймати собі дракона. Це було непросто. Потім — приручити його, а це ще складніше. Коли Гиккус, син вождя племені патлатих розбишак з острова Лобур і геть не кремезний юнак, вирушив на лови свого дракона, він не сподівався, що пройти випробування буде легко. Проте, він навіть не підозрював, що їм із дракончиком Беззубком судилося стати героями.

як приручити дракона, рідна мова, як приручити дракона книга, як приручити дракона рідна мова, видавництво рідна мова, крессида ковелл, анатолій саган

Ілюстрації Крессиди Ковелл з першої книжки.

Український переклад знаменитої книжки належить Анатолію Сагану. Нижче пропонуємо ознайомитися з уривком тексту:

   Якщо ти  чогось боїшся, це  ще не означає, що ти боягуз. Хтозна, може, Гиккус найвідважніший з-поміж усіх, бо йшов таки на драконячі лови, хоча вже дуже добре знав, що то за звірі. Тож коли, ризикуючи власним життям, дістався до входу в  печер, за яким починався довжезний, кручений-покручений тунель, він, не вагаючись, ступив у нього, хоч і не був любителем довжезних, кручених-покручених тунелів, що ведуть у самісіньке лігво драконів.
Тунель був мокрий і слизький. Склепіння його то підіймалося, і хлопці йшли тоді по ньому не згинаючись, то низько опускалося, і вони мусили повзти на животі, стискаючи смолоскип у зубах і по-зміїному протискуючись у вузький лаз.
Через довгеньких десять-п’ятнадцять хвилин ходьби та плазування тунелем драконячий дух (солонуватий запах морських водоростей і сморід зогнилих макрельних голів) помітно подужчав. Коли ж він став геть нестерпний, тунель різко урвався, а за ним відкрилася неозора печера.
Там було стільки драконів, що Гиккус зроду такого не бачив!
Дракони були всіх можливих барв і  розмірів, усіх відомих Гиккусу порід. Чимало було й  таких, що про них він раніше не чув.
Гиккуса аж піт пройняв, коли він, роззирнувшись, побачив силу-силенну драконів: одні зграї гуртувалися внизу, інші обліпили стіни, треті вмостилися на каменюках. Гиккусові навіть не снилося, що разом може зібратися стільки драконів! Були навіть такі, що висіли під склепінням, учепившись за виступ, неначе велетенські кажани. Звірі спали без задніх ніг, гучно та  глибоко хропіли в  унісон. Звук був такий потужний, що, здавалося, пронизував Гиккуса наскрізь  — шлунок там, кишки,  — ба навіть Гиккусове серце змушував битися в ритмі сонного пульсу драконів.
Якщо прокинеться бодай одна, лише одна з цих незліченних бестій, вона одразу зчинить дикий галас, перебудить решту, і тоді всім хлопцям гарантована жахлива смерть.
Якось Гиккус бачив оленя, що  підійшов надто близько до скелі Диких Драконів: його за  лічені хвилини розірвали на маленькі шматочки…
Гиккус замружив очі.
«Не буду про це навіть ДУМАТИ, — наказав собі він. — От НЕ БУДУ — і край!»
З  решти хлопців ніхто й  не замислювався про щось таке.
Неуцтво за  цих обставин  — дуже корисна річ. Затуливши носи від огидного смороду й  витріщивши очі, хлопчаки походжали печерою: кожен шукав собі найбільшого дракона, який умістився б у його кошику.

Джерело: видавництво «Рідна мова».

Юля Конопляна
Юля Конопляна

редакторка рубрики новин