У США вперше видадуть казку Марка Твена «Викрадення принца Олеомаргарина»

The Purloining of Prince Oleomargarine, Викрадення принца Олеомаргаріна, казка Марка Твена, Ерін Стед, Філіп Стед, американські казки, чарівні казки, казки про тварин

26 вересня у видавництві «Random House» з’явиться книжка «Викрадення принца Олеомаргарина» (The Purloining of Prince Oleomargarine), в основу якої лягла раніше неопублікована історія Марка Твена про хлопчика, який, з’ївши чарівну квітку, отримує здатність розмовляти із тваринами, а потім разом із ними вирушає на пошуки викраденого принца Олеомаргарина.

Роботу над цією казкою знаменитий американський письменник розпочав під час поїздки до Парижа у 1879 році. У ній, як і в багатьох інших текстах, Марк Твен розповідає про справжню дружбу та доброту і переконує читачів у тому, що щедрість, співпереживання та хоробрість значно важливіші, ніж влада і золото. Відомо, що саме цю історію Марк Твен розповідав перед сном своїм донькам, Сьюзі та Кларі. Але збереглася вона лише частково, як один із записів у журналі, який у 2011 році учений Джон Берд знайшов працюючи над власними дослідженнями в архівних матеріалах Університету Каліфорнії в Берклі (США).

The Purloining of Prince Oleomargarine, Викрадення принца Олеомаргаріна, казка Марка Твена, Ерін Стед, Філіп Стед, американські казки, чарівні казки, казки про тварин

Для видання історію про принца Олеомаргарина дописав знаменитий сучасний дитячий письменник Філіп Стед, а проілюструвала його дружина – не менш знана у світі художниця Ерін Стед. Як зазначає Філіп Стед, продовження казки було написане як історія, що її “розповів мені мій друг, паном Марк Твен”, із перервами на чай між Стейдом і Твеном. Загалом книжка складатиметься із 11 розділів і вийде тиражем у 250 тис примірників.

Дату для прем’єри книжки обрали не без підстав, адже таким чином видавництво планує відсвяткувати 150-річчя з дня публікації першої збірки Марка Твена — «Знаменита жаба з Калавераса, яка стрибає» (1867).

Нижче пропонуємо ознайомитися з уривком із першого розділу оригінального тексту, у якому читачі знайомляться із безталанним героєм – хлопчиком на ім’я Джоні.

If we concentrate very carefully now, we will find ourselves in exactly the place we need to be. In fact, we will find ourselves in a land not all that far from here — not all that far, but hard enough to find that you’re likely never to get there. I have tried. This land has a name, but it is much too difficult to pronounce. It would not be dignified to try.
Of course, our land, the United States of America, rolls effortlessly off the tongue and is so easy to find that you’re likely to spend half your life looking for the way out. So already, you see, we’ve described two differences between Here and There.

Another difference to consider: In the hard-to-find-and-difficult-to-pronounce land in which our story takes place, the luckless and hungry remain luckless and hungry for all of their lives. By contrast, in the United States of America, everyone and everything is given a fair and equal chance. It would be rude to believe otherwise!
Here — be it Michigan or Missouri — the luckless and hungry are likely to stub a toe, look down, and discover at their feet a soup bowl full of gold bullion. Eureka! But There, the luckless and hungry are likely to stub a toe, look down, and discover only the dried-up root of a withered, old apple tree.

Which is exactly what Johnny, our hero, has just discovered —
“Eureka!” he exclaimed. He said Eureka!, and not something far worse, because long ago he’d made up his mind never to swear — not even when swearing was the necessity of a situation (as it often is). Johnny’s poor, wretched grandfather swore often enough for the both of them. His cursings hung like a cloud over their unhappy home. Once, when Johnny was very young, a flock of pigeons became lost in this fog and dropped dead from despair, the whole lot of “them belly-up on the roof. That is a fact. And it is, also, the reason that Johnny chose to carry a moral compass, in case he, too, ever became lost and needed to find his way.

Johnny had known no other family. And to say he knew his grandfather would be an optimism at best. And since a great many of the world’s tragedies, big and small, were first thunk up in the minds of optimists, we will do humanity a favor now and stick to the cold facts:

Johnny’s grandfather was a bad man.
Johnny’s only true companion was a melancholic chicken with a peculiar name. Her name was: Pestilence and Famine. Presumably at some time in the past, there were two chickens — one Pestilence and one Famine. But again, we must stick to the facts. Now there is one chicken, and she goes by two names.

Pestilence and Famine wandered over to peck weakly at Johnny’s battered toe in sympathy.
“Thank you,” said Johnny. “I think it will be alright.” He hopped around on one foot. The chicken did likewise, thinking it the thing to do. Johnny smiled at his old friend.

This is how our chicken got her name —
For as long as Johnny could remember, his grandfather would greet the day by thundering out into the yard, kicking dirt into the air, and calling out to no one in particular, Pestilence and famine! Pestilence and famine! Pestilence and Famine thought this was great fun. She would set down her melancholy for a moment, prance around on skinny legs, and flap her ragged wings in delight. Then Johnny’s grandfather would go inside, lie down on the dirt floor, and nap till well past noon. As he slept, he would coo softly and sing a gentle love song. This was when Johnny loved his grandfather best.

Johnny had never heard two words of kindness from his grandfather. And so it was a great surprise to Johnny when his grandfather stepped out of their broken-down shack and into the yard to ask, “Are you alright? Can you walk?”
Johnny’s heart filled with happiness. “Yes!” he said. “I will be alright, thank you!”
“Good,” replied his grandfather. “Then walk to market and sell that chicken for something worth eating.”

Джерело: Huffington Post 

Букмоль
Букмоль
"тебе з'їмо ми вмить" ©