Illustration: Stian Hole (Nattevakt)
Хеґе Ейкенес Раннен, голова відділу дитячої літератури одного з найбільших норвезьких видавництв Cappelen Damm, розповіла про їхню політику щодо книжок для дітей, особливості книжок-картинок, культурну відповідальність, успіхи та виклики. Букмоль перетворила інтерв’ю з Раннен на есе-роздум про те, чому норвезькі видавці не прагнуть оборонити своїх юних читачів від складних книжок і яка з цього користь.
_______
Cappelen Damm – лише одне з головних видавництв, є ще такі велетні, як Gyldendal й Aschehoug. На останньому дитячому книжковому фестивалі я налічила 17 великих і малих видавництв та більше сотні письменників. Наша країна – країна читачів.
Зазирнімо у річний план нашого відділу: 75 весняних новинок і 83 осінніх, тобто приблизно 158 нових дитячих текстів на рік. Разом із перевиданнями і класикою налічуватиме десь 200-250. Це замало, мушу сказати. Були роки, коли ми видавали самих лише 200 новинок, але нині ми свідомо скоротили список – тепер маємо більше ресурсів і часу на кожну книжку.
У Норвегії дорослі читають багато. Байдуже детективи чи серйозні романи, та діти часто бачать дорослих із книжкою в руках і це стає нормою для них самих. Діти просто їх наслідують. Школа також дуже зосереджується на читанні: діти неодмінно читають у класі принаймні 20 хвилин щодня, тож і шкільні бібліотеки мають попит. Бібліотеки загалом – наші великі друзі. Для мене самої бібліотеки – цінний і важливий символ демократії: вони гарантують усім доступ до якісної літератури. Це демонструють і соціологічні, і статистичні дослідження: якщо людина має доступ до гарної літератури, вона стане активним читачем або читачкою.
Дещо точно об’єднує «скандинавську дитячу літературу»: це наше прагнення відтворити сильну, яскраву картину сучасного життя. Також це прагнення розмаїття – жанрів, технік, тем. Ми виходимо з того, що діти – компетентні читачі. Все, що нам лишається, – дати їм ключ. Ми не прагнемо захистити дітей від життя з усіма його складнощами і труднощами, але ми хочемо дати їм можливість зустрітися з ним на безпечній території: у формі літератури. Розлучення чи хвороба батьків, проблеми у родині, смерть, власна сексуальність – для нас не існує заборонених тем.
Норвезька особливість – наші bildebøker [книжки-картинки], книги, де візуальні зображення відіграють ключову роль. У нашій країні це найперше книжка художника, ми бачимо її як витвір сучасного мистецтва і дуже вітаємо саме сучасних художників, не лише ілюстраторів, які спеціалізуються на дитячих книжках. Повторю: діти – компетентні читачі. Навіть якщо вони не вміють читати, вони здатні зрозуміти історію, сюжет, персонажів, тобто оповідь у малюнках. Для багатьох дітей наші bildebøker також стають першою зустріччю з сучасним мистецтвом – тут нам знову важить різноманіття жанрів, технік і тем. Єдиною умовою, якої мають дотримуватися всі автори, це показувати точку зору дитини, а не дорослого, який просто забавляється…
Іще одна норвезька особливість: чи стане рукопис книжкою, чи ні в нас вирішує редактор. У Швеції, приміром, це відбувається інакше: там редактор спершу має зустріч із відділом маркетингу, і лише тоді вони разом вирішують, чи брати рукопис. Наші редактори, авжеж, не живуть у вакуумі – вони відстежують, що відбувається на ринку. Звичайно, ми теж хочемо успіху, та, на мою думку, ми прагнемо, щоби книжка мала успіх у межах свого жанру. Байдуже чи це комерційна книжка, яка заробляє гроші, чи «книжка художника», яка допомагає розширити перспективи сприйняття – успіх буває різний і виглядає по-різному. Ми ставимо на різноманіття і широту охоплення. Ми не віримо, що є книжки, які пасують усім дітям. Їх не існує. І ми не женемося за цим міражем. Ми переслідуємо іншу мету: кожна дитина має знайти книжку для себе.
Норвезька мова – мала, тож і ринок малий. У цій ситуації підтримка держави була для норвезької дитячої книжки справжнім порятунком. Була і є нині, ми залежимо від неї. […] Ми маємо демократичне суспільство і державна підтримка книговидавництва – велике демократичне досягнення. Держава просто виділяє горщик з грошима, а хто отримає ці гроші вирішує Культурна рада. Її регулярно переобирають, і вона складається з досвідчених спеціалістів у цій сфері, а не чиновників. Художня якість – єдине, що беруть до уваги.
На державні гроші закуповують книжки для бібліотек. Держава не вирішує, що видавати, так само, як і Культурна рада – це вирішують самі видавництва. Держава гарантує, що щороку певну кількість нових книжок придбають і розподілять до бібліотек, а Культурна рада обирає ці книжки з-поміж усіх новинок сезону. Тобто частину накладу відразу викуповують у видавництва для бібліотек, решта потрапляє до книгарень.
Так, ми відчуваємо тиск комерційного успіху, хоча, навіть не тиск – комерціалізація ринку дитячих книжок в інших країнах більша, ніж у Норвегії. Ми відчуваємо культурну відповідальність за те, що друкуємо. Так, певна частина наших книжок – це комерційні жанри. Але поряд із ними є досить велика кількість книжок у зоні ризику, де ми маємо бути сміливими, де ми готові до того, що нас не відразу зрозуміють. Але кидати виклики необхідно, бо що ж тоді? Тоді краще холодильники продавати, а не книжки. Ризикованою можуть бути тема, стиль або метод, особливо у жанрі bildebøker. Ми часто зважуємося на проекти, не маючи певності, що читачі одразу їх приймуть і зрозуміють. Але ми наважуємося, коли бачимо, що ця книжка потрібна і коли впевнені у її художній якості. Тож супер-ризиків – ні, їх немає. Ми віримо у те, що робимо, та у якість того, що пропонуємо. До того ж, є така річ, як «дитячий телеграф»: зненацька спрацьовує якийсь неосяжний для видавців ікс-фактор і діти кидаються читати певну книжку.
Наше видавництво має іншу дуже корисну діяльність: книжковий клуб. Він – частина нашої системи і на початках був заснований для тих, у кого немає поблизу книгарні чи бібліотеки. [Від інтернет-книгарні він відрізняється] тіснішою співпрацею з читачами, залученням їх до роботи. Клуб розсилає книжки, друкує журнал, який допомагає читачам орієнтуватися у новинках, а нам – стежити за їхніми вподобаннями. Також існує система знижок. Окрім цього нам дуже важать бібліотеки, книжкові фестивалі, зустрічі з письменниками – наші автори відвідують школи по всій країні. Ми працюємо постійно і дуже активно.
Наш звичайний наклад – 2 тисячі примірників; 5-8 тисяч – за участі книжкового клубу. Бестселери починаються з 10 тисяч, а ще є ті, що ми називаємо «пушками»: бах! – і сотні тисяч примірників.
Ми дуже відчуваємо свою культурну відповідальність, як я вже згадувала. Вона полягає у тому, що ми підтримуємо норвезьку дитячу література, написану норвезькою мовою. Це – наш пріоритет.
У нашому відділі – 24 людини, враховуючи відділ маркетингу і розповсюдження. Редакторів – семеро, тих, хто безпосередньо працює з новими текстами. Ми маємо так би мовити пул постійних авторів. Без замовлення до редакції надходять іще близько 500 рукописів на рік. Раз на два тижні ми влаштовуємо редакційну нараду і вирішуємо, що беремо, а що – ні. Редактор мусить бути впевненим у власному виборі, вагання тут неприйнятні. Ми – не освітній центр для дорослих, тож, якщо рукопис цінний лише тим, що був дописаний, автор отримує офіційну відмову. У цьому випадку ми надсилаємо листи геть усім.
Після цієї першої редакційної зустрічі різниці для дебютантів і досвідчених письменників немає: рукопис іде до роботи, яка триває рік чи два залежно від жанру. Тепер починається ретельне опрацювання тексту, та редактор і письменник мають на меті одне – зробити щонайкращу книжку. Щороку 1 вересня та 1 березня ми закриваємо список новинок: отже, книжки готові та віднині ми займаємося лише їхнім просуванням і продажем.
Великою ареною для нас є, звичайно, книжкові ярмарки, де все залежить від твоїх зв’язків і контактів. Там відбуваються блискавичні зустрічі – тридцять хвилин на кожну. З надзвичайною швидкістю і граничним зосередженням ви маєте розповісти одне одному про те, що маєте. Щойно починаєш слухати, розумієш: ні, не те, далі, далі, далі. Зачепило. Просиш рукопис. Часто трапляється, що продавець має більший хист, аніж автор, але ярмарок є ярмарок. Дуже важливою є робота наших скаутів: один працює у Нью-Йорку, другий – у Лондоні – вони знають наші смаки та стежать за ринком.
Світове ім’я у дитячій літературі з комерційної точки зору нині роблять в Америці. Підкорив Нью-Йорк – можеш вважати, що підкорив світ. Америка – це величезний ринок, де є місце великим іменам. Рідше – у Британії, ще меншою мірою – у Німеччині й Австралії. Ось чотири головні ринки. Але й американський успіх не зрівняється з ефектом, який дає екранізація. Якщо за книжкою зняли фільм, ще й в Америці, це – справжня катапульта для дитячого письменника.
Джерело: Colta