Illustration: Stian Hole (Nattevakt)

Хеґе Ейкенес Раннен, голова відділу дитячої літератури одного з найбільших норвезьких видавництв Cappelen Damm, розповіла про їхню політику щодо книжок для дітей, особливості книжок-картинок, культурну відповідальність, успіхи та виклики. Букмоль перетворила інтерв’ю з Раннен на есе-роздум про те, чому норвезькі видавці не прагнуть оборонити своїх юних читачів від складних книжок і яка з цього користь.

_______

Cappelen Damm – лише одне з головних видавництв, є ще такі велетні, як Gyldendal й Aschehoug. На останньому дитячому книжковому фестивалі я налічила 17 великих і малих видавництв та більше сотні письменників. Наша країна – країна читачів.

👈

👉

У видавництві Cappelen Damm друкується відомий в усьому світі письменник, автор коміксів і художник Ойвінд Торсетер (Øyvind Torseter). Зокрема, саме у цьому видавницві вперше з’явилася його книжка-картинка «Дірка».

Зазирнімо у річний план нашого відділу: 75 весняних новинок і 83 осінніх, тобто приблизно 158 нових дитячих текстів на рік. Разом із перевиданнями і класикою налічуватиме десь 200-250. Це замало, мушу сказати. Були роки, коли ми видавали самих лише 200 новинок, але нині ми свідомо скоротили список – тепер маємо більше ресурсів і часу на кожну книжку.

…бібліотеки – цінний і важливий символ демократії: вони гарантують усім доступ до якісної літератури

У Норвегії дорослі читають багато. Байдуже детективи чи серйозні романи, та діти часто бачать дорослих із книжкою в руках і це стає нормою для них самих. Діти просто їх наслідують. Школа також дуже зосереджується на читанні: діти неодмінно читають у класі принаймні 20 хвилин щодня, тож і шкільні бібліотеки мають попит. Бібліотеки загалом – наші великі друзі. Для мене самої бібліотеки – цінний і важливий символ демократії: вони гарантують усім доступ до якісної літератури. Це демонструють і соціологічні, і статистичні дослідження: якщо людина має доступ до гарної літератури, вона стане активним читачем або читачкою.

Розлучення чи хвороба батьків, проблеми у родині, смерть, власна сексуальність – для нас не існує заборонених тем.

Дещо точно об’єднує «скандинавську дитячу літературу»: це наше прагнення відтворити сильну, яскраву картину сучасного життя. Також це прагнення розмаїття – жанрів, технік, тем. Ми виходимо з того, що діти – компетентні читачі. Все, що нам лишається, – дати їм ключ. Ми не прагнемо захистити дітей від життя з усіма його складнощами і труднощами, але ми хочемо дати їм можливість зустрітися з ним на безпечній території: у формі літератури. Розлучення чи хвороба батьків, проблеми у родині, смерть, власна сексуальність – для нас не існує заборонених тем.

Варто згадати й про видані у Cappelen Damm книжки-картинки  норвезької дитячої письменниці й поетки Ґру Дале та художника (і її чоловіка) Свейна Ніхюса. Зокрема про книжку-картинку проникливу та сумну книжку-картинку про стосунки між мамою та дочкою «Мамине волосся» та про знамениту книжку-картинку «Рой» — украй потрібну історію про смерть домашнього улюбленця і те, як її пережити чи здолати. Уваги заслуговує і книжка-картинка «Акваріум» – історія про дівчинку Моа, мати якої – золота рибка. Для Моа її мама – найкрасивіша і найкраща мама у світі. Але вона – золота рибка, тому Моа доводиться за нею самостійно доглядати. А ще самостійно одягатися, ходити в школу і відповідати на складні й часто дуже болючі питання дорослих та дітей.

Норвезька особливість – наші bildebøker [книжки-картинки], книги, де візуальні зображення відіграють ключову роль. У нашій країні це найперше книжка художника, ми бачимо її як витвір сучасного мистецтва і дуже вітаємо саме сучасних художників, не лише ілюстраторів, які спеціалізуються на дитячих книжках. Повторю: діти – компетентні читачі. Навіть якщо вони не вміють читати, вони здатні зрозуміти історію, сюжет, персонажів, тобто оповідь у малюнках. Для багатьох дітей наші bildebøker також стають першою зустріччю з сучасним мистецтвом – тут нам знову важить різноманіття жанрів, технік і тем. Єдиною умовою, якої мають дотримуватися всі автори, це показувати точку зору дитини, а не дорослого, який просто забавляється…

Ми не віримо, що є книжки, які пасують усім дітям. Їх не існує. І ми не женемося за цим міражем. Ми переслідуємо іншу мету: кожна дитина має знайти книжку для себе.

Іще одна норвезька особливість: чи стане рукопис книжкою, чи ні в нас вирішує редактор. У Швеції, приміром, це відбувається інакше: там редактор спершу має зустріч із відділом маркетингу, і лише тоді вони разом вирішують, чи брати рукопис. Наші редактори, авжеж, не живуть у вакуумі – вони відстежують, що відбувається на ринку. Звичайно, ми теж хочемо успіху, та, на мою думку, ми прагнемо, щоби книжка мала успіх у межах свого жанру. Байдуже чи це комерційна книжка, яка заробляє гроші, чи «книжка художника», яка допомагає розширити перспективи сприйняття – успіх буває різний і виглядає по-різному. Ми ставимо на різноманіття і широту охоплення. Ми не віримо, що є книжки, які пасують усім дітям. Їх не існує. І ми не женемося за цим міражем. Ми переслідуємо іншу мету: кожна дитина має знайти книжку для себе.

У видавництві Cappelen Damm регулярно з’являються книжки бельгійської ілюстраторки й письменниці Кітті Кроутер.  Букмоль уже розповідала вам про її філософську книжку-картинку «Я і Ніщо», що розповідає історію дівчинки, яка переживає смерть мами. Книжка-картинка «Енні і озеро» – це історія про дівчину, яка намагається втопитися.

Норвезька мова – мала, тож і ринок малий. У цій ситуації підтримка держави була для норвезької дитячої книжки справжнім порятунком. Була і є нині, ми залежимо від неї. […] Ми маємо демократичне суспільство і державна підтримка книговидавництва – велике демократичне досягнення. Держава просто виділяє горщик з грошима, а хто отримає ці гроші вирішує Культурна рада. Її регулярно переобирають, і вона складається з досвідчених спеціалістів у цій сфері, а не чиновників. Художня якість – єдине, що беруть до уваги.

Норвезький бестселер «Козенята у басейні» та його продовження «Козенята повертаються» Бьорна Рьорвіка та Ґрі Мушуна – це надзвичайно дотепне постмодерне переосмислення давньої казки про трьох козенят.

На державні гроші закуповують книжки для бібліотек. Держава не вирішує, що видавати, так само, як і Культурна рада – це вирішують самі видавництва. Держава гарантує, що щороку певну кількість нових книжок придбають і розподілять до бібліотек, а Культурна рада обирає ці книжки з-поміж усіх новинок сезону. Тобто частину накладу відразу викуповують у видавництва для бібліотек, решта потрапляє до книгарень.

…кидати виклики необхідно, бо що ж тоді? Тоді краще холодильники продавати, а не книжки.

Так, ми відчуваємо тиск комерційного успіху, хоча, навіть не тиск – комерціалізація ринку дитячих книжок в інших країнах більша, ніж у Норвегії. Ми відчуваємо культурну відповідальність за те, що друкуємо. Так, певна частина наших книжок – це комерційні жанри. Але поряд із ними є досить велика кількість книжок у зоні ризику, де ми маємо бути сміливими, де ми готові до того, що нас не відразу зрозуміють. Але кидати виклики необхідно, бо що ж тоді? Тоді краще холодильники продавати, а не книжки. Ризикованою можуть бути тема, стиль або метод, особливо у жанрі bildebøker. Ми часто зважуємося на проекти, не маючи певності, що читачі одразу їх приймуть і зрозуміють. Але ми наважуємося, коли бачимо, що ця книжка потрібна і коли впевнені у її художній якості. Тож супер-ризиків – ні, їх немає. Ми віримо у те, що робимо, та у якість того, що пропонуємо. До того ж, є така річ, як «дитячий телеграф»: зненацька спрацьовує якийсь неосяжний для видавців ікс-фактор і діти кидаються читати певну книжку.

Написаний Nina Vogt-Østli роман «Мій час настане» – це доволі похмура історія про норвезького підлітка Ханса Петтера, у якій осмислюються події 22 липня 2011 року.
Роман “Оскар Блу йде на дно” Ingvild Bjerkeland – прониклива історія про 16-річного хлопця, який переживає втрату друга.

Наше видавництво має іншу дуже корисну діяльність: книжковий клуб. Він – частина нашої системи і на початках був заснований для тих, у кого немає поблизу книгарні чи бібліотеки. [Від інтернет-книгарні він відрізняється] тіснішою співпрацею з читачами, залученням їх до роботи. Клуб розсилає книжки, друкує журнал, який допомагає читачам орієнтуватися у новинках, а нам – стежити за їхніми вподобаннями. Також існує система знижок. Окрім цього нам дуже важать бібліотеки, книжкові фестивалі, зустрічі з письменниками – наші автори відвідують школи по всій країні. Ми працюємо постійно і дуже активно.

Наш звичайний наклад – 2 тисячі примірників; 5-8 тисяч – за участі книжкового клубу. Бестселери починаються з 10 тисяч, а ще є ті, що ми називаємо «пушками»: бах! – і сотні тисяч примірників.

👈

👉

Чудова книжка-картинка про море, стихії, страхи і стосунки у родині «Монстр хвилі» (Monsterbølger), написана Ingvild Bjerkelandі намальована Ошильд Ірґенс (ілюстраторкою однієї з улюблених норвезьких книжок останніх років «Тоні Ґліммердал» Марії Парр та книжки «Генрік і мочалка» Інґер-Марі Щольстадмір).

Ми дуже відчуваємо свою культурну відповідальність, як я вже згадувала. Вона полягає у тому, що ми підтримуємо норвезьку дитячу література, написану норвезькою мовою. Це – наш пріоритет.

…редактор і письменник мають на меті одне – зробити щонайкращу книжку

У нашому відділі – 24 людини, враховуючи відділ маркетингу і розповсюдження. Редакторів – семеро, тих, хто безпосередньо працює з новими текстами. Ми маємо так би мовити пул постійних авторів. Без замовлення до редакції надходять іще близько 500 рукописів на рік. Раз на два тижні ми влаштовуємо редакційну нараду і вирішуємо, що беремо, а що – ні. Редактор мусить бути впевненим у власному виборі, вагання тут неприйнятні. Ми – не освітній центр для дорослих, тож, якщо рукопис цінний лише тим, що був дописаний, автор отримує офіційну відмову. У цьому випадку ми надсилаємо листи геть усім.

Ми чуємо про тероризм майже кожен день. Він – хочемо ми того, чи ні – впливає на наше життя. Але що таке тероризм? Наскільки він небезпечний? Чому виникає? І чи можна його позбутися? Знайти відповіді на ці питання та дізнатися про історію тероризму від Гая Фокса до Брейвіка діти зможуть за допомогою книжки Ґаральда Шонсберга “Тероризм”.

Після цієї першої редакційної зустрічі різниці для дебютантів і досвідчених письменників немає: рукопис іде до роботи, яка триває рік чи два залежно від жанру. Тепер починається ретельне опрацювання тексту, та редактор і письменник мають на меті одне – зробити щонайкращу книжку. Щороку 1 вересня та 1 березня ми закриваємо список новинок: отже, книжки готові та віднині ми займаємося лише їхнім просуванням і продажем.

Книжка-картинка «Сердитий чоловік» (2003), у якій ідеться про домашнє насильство, здобула декілька нагород і потрапила до почесного списку «Білих ворон» у 2004 році.

Великою ареною для нас є, звичайно, книжкові ярмарки, де все залежить від твоїх зв’язків і контактів. Там відбуваються блискавичні зустрічі – тридцять хвилин на кожну. З надзвичайною швидкістю і граничним зосередженням ви маєте розповісти одне одному про те, що маєте. Щойно починаєш слухати, розумієш: ні, не те, далі, далі, далі. Зачепило. Просиш рукопис. Часто трапляється, що продавець має більший хист, аніж автор, але ярмарок є ярмарок. Дуже важливою є робота наших скаутів: один працює у Нью-Йорку, другий – у Лондоні – вони знають наші смаки та стежать за ринком.

Світове ім’я у дитячій літературі з комерційної точки зору нині роблять в Америці. Підкорив Нью-Йорк – можеш вважати, що підкорив світ. Америка – це величезний ринок, де є місце великим іменам. Рідше – у Британії, ще меншою мірою – у Німеччині й Австралії. Ось чотири головні ринки. Але й американський успіх не зрівняється з ефектом, який дає екранізація. Якщо за книжкою зняли фільм, ще й в Америці, це – справжня катапульта для дитячого письменника.

Джерело: Colta