Заборонені книжки: реакція відомих письменників на табу

Хоча в Україні Тиждень заборонених книжок не “святкують”, цензура у літературі існує. Особливо ж у тій, що написана для дітей та підлітків, адже, коли мова йде про дитинство – ідеальне, святе й недоторканне, дорослі полюбляють моралізувати. Тож не рідко озброюються усіма можливими й неможливими ідеологічними, етичними, а зрідка навіть естетичними міркуваннями задля того, щоби захистити своїх та чужих синів і дочок від “шкідливої” літератури. Заглиблюватися в причини та наслідки цього явища, як і в особливості розуміння такого неоднозначного поняття “шкідливості”, зараз не будемо, натомість розповімо вам про реакцію самих письменників на заборону їхніх книжок. Книжок, у нешкідливості більшості з яких ви, певно, навіть не сумніваєтеся.

Читайте також: Тиждень «заборонених» книжок: святкування свободи читання

_______

Марк Твен і непотріб, якому місце на звалищі

Марк Твен своєму редактору про заборону “Пригод Гекльберрі Фінна” у громадській бібліотеці у Конкорді, Каліфорнія, 1885 рік:

Бібліотека Конкорда затаврувала Гека як “непотріб, якому місце на звалищі”. Завдяки ним ми продамо ще двадцять п’ять тисяч примірників!

Звернення до бібліотекаря щодо заборони цієї ж книги у бруклінській громадській бібліотеці у 1905 році:

Я дуже стурбований тим, що ви говорите. Я написав “Тома Сойєра” і “Гека Фінна”виключно для дорослих. І мене завжди засмучує, коли я з’ясовую, що хлопчикам і дівчатам дозволено їх читати. Розум, забруднений у дитинстві, може більше ніколи не очиститися. Я знаю це з власного досвіду. Я й донині тримаю у собі гірку образу на віроломних опікунів мого юного життя, які не тільки дозволили, але й змусила мене читати Біблію без прикрас до того, як мені виповнилося 15 років.

До речі, «Пригоди Гекльберрі Фінна» і досі вилучено з переліку творів обов’язкових для вивчення у деяких штатах. Цього разу – через расизм і неполіткоректність.

Моріс Сендак і непристойна уява

Моріс Сендак телеведучому Стівенові Колберу про часті заборони книжки-картинки “Ніч у кухні” (The Night Kitchen, 1970):

СК: Навіщо Ви зробили непристойну книжку?
МС: Бо він хлопчик.
СК: Так-так, але навіщо було тицяти нас у це обличчям? Хлопчики носять штани.
МС: Але не уві сні. Невже Вам ніколи не снилося, що Ви абсолютно голі?
СК: Ні.
МС: Що ж, думаю, Ви людина з поганою уявою.

Прочитати усе інтерв’ю можна ТУТ.

Аморальна Гарпер Лі

Гарпер Лі у листі  до шкільної ради у Вірджинії після того, як вони вилучили роман “Убити пересмішника” із усіх держвних шкільних бібліотек (1966 рік):

Не треба бути дуже розумним, аби збагнути, що «Убити пересмішника» промовляє більше, ніж простими словами кодексу честі й християнської етики – культурної спадщини всіх південців. Чутки про те, що роман є «аморальним», змусили мене рахувати роки до 1984-го, адже я ніколи не зіштовхувалася з таким яскравим прикладом двоміркування. Утім, я розумію, що проблема полягає не у марксизмі, а у неграмотності.

Прочитати лист повністю можна ТУТ.

Джоан Роулінґ і Гаррі сатаніст

Джоан Роулінґ про звинувачення у тому, що книжки про Гаррі Поттера пропагують сатанізм (через що серію було заборонено у деяких школах), в інтерв’ю Кеті Курик (відповідь на записку глядачки із залу):

Дуже відомий письменник якось сказав: «Книга – це дзеркало. І, якщо у неї дивиться дурень, не варто очікувати, що з неї не визирне геній». Як правило, люди знаходять у книжках лише те, що вони хочуть знайти. І я вважаю, що мої книжки дуже моральні. Я знаю, що вони не мають нічого спільного з тим, про що пише ця пані, тому, боюся, я ніяк не можу їй із цим зарадити.

Філіп Пуллман і заборонений плід

Філіп Пуллман щодо новини про те, що “Золотий компас” став  другим у списку заборонених книжок у США в 2008 році:

Спершу, мене дратувала кількість осудів, та згодом, я збагнув, що будь-яка заборона змусить зацікавлених читачів просто перейти від бібліотеки, де вони не можуть роздобути мій роман, до книгарні.

Більше читати ТУТ.

Джастін Річардсон і пінгвіно-пропаганда

Чільне місце у списку заборонених книжок книжка-картинка “З Танго їх троє” обіймала майже п’ять років поспіль: у 2006, 2007, 2008 і 2010 роках – перше, а у 2009 році – друге. Джастін Річардсон, співавтор цієї симпатичної історії про гомосексуальну пару пінгвінів, про заборону видання сказав в інтерв’ю для The New York Times таке:

Ми написали книжку, аби допомогти батькам розповісти дітям про одностатеві сім’ї. Аргументів на користь гомосексуальності у ній стільки ж, скільки й на користь того, щоби їсти сиру рибу та спати на камінні.

Більше читати ТУТ.

Лоїс Лоурі та Ніл Ґейман проти лицемірства дорослих

Лоїс Лоурі про заборону її книжки “The Giver” в інтерв’ю з порталом новин “The Atlantic Wire“, 2012:

Я думаю, що це книжка, яка ставить деяких, можливо, дуже консервативних батьків у незручне становище, адже вона кидає виклик владі уряду, батьків і старших людей. Хлопчик [головний герой – пер.] бачить лицемірство дорослих і порушує правила, аби боротися з ним. Ніхто не проговорював цього, але це єдине, що, на мою думку, може викликати таку реакцію.

Прекрасний, талановитий і незрівнянний Ніл Ґейман відреагував на новину про те, що його роману “Небудь-де” (Neverwhere, 1996) було вилучено зі списку літератури в середній школі у Нью-Мексико через скаргу однієї мами, такими словами:

Книжкам кидають виклик. Я сприймаю те, що моїм книжкам кидають виклик, часом забороняють і ще рідше спалюють, як своєрідну почесну відзнаку – отже я бодай щось роблю правильно. І в Аламоґордо у Нью-Мексико підліткам страшенно кортітиме прочитати «Небудь-де», і я хочу заздалегідь перепросити їх: там не аж так багато сексу і насилля.

Більше Ніла Ґеймана ТУТ.

---

А що сказали б ви, якби вашу книжку заборонили?